Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 751/6050/18
провадження № 61-18544св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Вінгаль В. М., Губар В. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 19 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", та відповідачем було укладено кредитний договір (без номера), за яким позичальник отримала кредит в сумі 12 845,03 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 погодилася з тим, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови та Правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею і банком договір, про що свідчить її підпис у заяві. Позичальник не виконувала взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого станом на 01 липня 2018 року в неї утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 31 908,59 грн, з яких: 12 789,80 грн - тіло кредиту, 3 682,17 грн - проценти, 13 440,97 грн - пеня, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 495,65 грн - штраф (процентна складова). Враховуючи викладене, АТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на позов, в якому просила відмовити банку в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що внаслідок шахрайських дій третіх осіб та за відсутності належного контролю з безпеки платіжних операцій з боку працівників АТ КБ "ПриватБанк" 21 червня 2017 року з її карткового рахунку № НОМЕР_1, відкритого в АТ КБ "ПриватБанк", було знято трьома платежами 6 200 грн, 5 000 грн, 4 200 грн та утримано комісію за зняття кредитних коштів у розмірі 129,23 грн, 200 грн і 168 грн, що разом складає 15 897,23 грн. Вказані кошти, окрім комісії, були перераховані на картку № НОМЕР_2, власником якої є ОСОБА_2 . 25 червня 2017 року вона виявила крадіжку грошових коштів та за номером телефона 3700 повідомила про блокування кредитної картки. 27 червня 2017 року вона направила на адресу голови правління АТ КБ "ПриватБанк" претензію щодо блокування картки та повернення на її рахунок незаконно списаних коштів, однак будь-якої відповіді не отримала. Цього ж дня вона повідомила поліцію про вчинений злочин. 30 червня 2017 року вона звернулася до Управління Національного банку України (далі - НБУ) в Чернігівській області із заявою, в якій просила допомогти повернути вкрадені кошти та притягнути винних осіб до відповідальності. Листом від 01 серпня 2017 року Управління НБУ в Чернігівській області повідомило, що вказані питання слід вирішувати безпосередньо з АТ КБ "ПриватБанк". Вона нікому не розголошувала особисту інформацію щодо кредитної картки, так само як і не встановлювала переадресацію свого мобільного номера, який є фінансовим номером цієї картки. Вважає, що банк неправомірно стягує з неї заборгованість та грубо порушує її права.
Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 10 червня 2019 року у складі судді Ченцової С. М. в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що кредитна заборгованість виникла внаслідок списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 в результаті шахрайських дій третіх осіб. При цьому банком не доведено, що своїми діями (бездіяльністю) відповідач сприяла втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, які дають змогу ініціювати платіжні операції і слугують підставою для відповідальності користувача за проведені операції.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 10 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 19 січня 2014 року в сумі 12 789,80 грн. В задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 3 682,17 грн, заборгованості за пенею в сумі 13 440,97 грн, а також штрафів у сумі 1 995,65 грн відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що за умовами укладеного між сторонами кредитного договору для здійснення переказу грошових коштів з карткового рахунку однією з умов є введення правильного динамічного пароля, що надходить на особистий мобільний телефон, який фіксується у програмі банку як фінансовий телефон клієнта. При цьому клієнту заборонено передавати зазначений пароль третім особам. Однак відповідач не надала належних доказів на підтвердження протиправного списання з її кредитної картки грошових коштів у сумі 15 897,23 грн. З виписки за кредитною карткою ОСОБА_1 за період з 01 січня 1999 року по 31 березня 2019 року вбачається, що протягом зазначеного періоду відповідач здійснювала в системі Приват-24 перекази коштів на картки інших осіб та отримувала від інших фізичних осіб подібні перекази. Таким чином, висновок місцевого суду про те, що позивач мав доводити правомірність операцій відповідача з коштами на кредитній картці, якими за Умовами та Правилами мала змогу розпорядитися лише вона шляхом отримання пароля та правильного його введення в систему електронного банку, суперечить фактичним обставинам справи, доказам та предмету заявленого позову. Разом з тим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правовий висновок про те, що Умови та Правила, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами. У справі, яка переглядається, надані банком Умови та Правила не містять підпису відповідача про ознайомлення з ними, а відтак їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору та досягненням між сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема наявності у позичальника зобов`язання сплачувати проценти, винагороду та неустойку в разі неналежного виконання умов кредитного договору. Довідку про умови кредитування ОСОБА_1 також не підписувала. Однак, враховуючи, що фактично отримані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, то банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника повернути суму тіла кредиту.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, а рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 10 червня 2019 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що 21 червня 2017 року відбулося несанкціоноване списання грошових коштів з її рахунку, після виявлення якого вона 25 та 30 червня 2017 року одразу повідомила про це правоохоронні органи та банк шляхом звернення на гарячу лінію з вимогою про блокування її кредитної картки. АТ КБ "ПриватБанк" не надало належних та допустимих доказів, які б безспірно доводили, що своїми діями чи бездіяльністю вона сприяла доступу до відомостей по кредитній картці та її особового рахунку, а також незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу невстановленим особам ініціювати платіжні операції 21 червня 2017 року. При цьому суд апеляційної інстанції проігнорував те, що місцевим судом було задоволено її клопотання про витребування в позивача інформації, а саме: щодо засобу та виду проведеної 21 червня 2017 рокуплатіжної операції; заходів, які вживав банк, для аутентифікації клієнта; чи направлялися на її номер смс-, ммс-повідомлення, що можуть містити числову та буквену інформацію для аутентифікації клієнта у програмі Приват-24 тощо. Однак банк не надав запитувану інформацію, хоча судові засідання неодноразово відкладалися саме через необхідність з`ясування питання, чи була нею розголошена конфіденційна інформація, яка б давала змогу ініціювати переказ грошових коштів.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Новозаводського районного суду міста Чернігова.
21 лютого 2020 року справа № 751/6050/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частинами першою-другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Судами встановлено, що 19 січня 2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (без номера) шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил, за яким позичальник отримала кредит в сумі 12 845,03 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
В анкеті-заяві зазначено, що відповідач згідна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомлена та погодилася з Умовами та Правилами і Тарифами банку.
На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору, крім анкети-заяви, позивач також надав Витяг з Умов та Правил, довідку про умови кредитування, виписку з банківського рахунку та розрахунок заборгованості.
Випискою з банківського рахунку за період з 01 по 26 червня 2017 року підтверджується, що на виданій на ім`я ОСОБА_1 кредитній картці № НОМЕР_3 встановлено кредитний ліміт у розмірі 15 000 грн та відображено рух коштів.
21 червня 2017 року із вказаної кредитної картки через платіжну систему Приват-24 проведено автоматичне списання коштів трьома платежами: 6 200 грн, 5 000 грн, 4 200 грн на картку № НОМЕР_2, видану на ім`я ОСОБА_2 та утримано комісію за зняття кредитних коштів у розмірі 129,23 грн, 200 грн і 168 грн, що разом складає 15 897,23 грн.
25 червня 2017 року, зателефонувавши за номером гарячої лінії банку 3700, відповідач повідомила про виявлену нею крадіжку грошових коштів.
27 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області із заявою, в якій просила провести перевірку за фактом крадіжки з її банківської картки грошових коштів.
Відомості за вказаним фактом були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270010005319 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України.
Крім того, 27 червня 2017 року відповідач направила на адресу голови правління ПАТ КБ "ПриватБанк" претензію, в якій просила заблокувати платіжну картку та повернути на її рахунок незаконно списані грошові кошти.
02 жовтня 217 року ПАТ КБ "ПриватБанк" повідомило відповідача, що банк не може повернути грошові кошти з тих підстав, що переказ був здійснений шляхом створення платежу в системі дистанційного обслуговування клієнтів Приват-24. Вхід в систему Приват-24 був здійснений під авторизацією ОСОБА_1 . При такій процедурі клієнт вводить свої ім`я та пароль, входить у Приват-24, створює необхідний платіж, вводить тільки йому відомий ключ доступу і після цього в банк надходить платіжне доручення, за яким здійснюється переказ коштів. Вказані дії були можливі лише за допомогою використання фінансового телефона ОСОБА_1 та іншої особистої інформації. Цим же повідомленням ПАТ КБ "ПриватБанк" рекомендував заявнику звернутися до правоохоронних органів.
У листі від 18 квітня 2019 року щодо заходів забезпечення безпеки доступу АТ КБ "Приватбанк" зазначило, що для входу у Приват-24 та проведення переказів по картці необхідно володіти інформацією про пароль, мати при собі фінансовий номер клієнта. Стосовно направлення смс-повідомлення на підтвердження переказу, то за номером телефона НОМЕР_5 надати смс-повідомлення за запитуваний період не є можливим. Для зміни пароля на вхід у Приват-24 необхідно отримати від банку на фінансовий номер дзвінок та/або смс-повідомлення для підтвердження операції.
Згідно з наданим банком розрахунком станом на 01 липня 2018 року в ОСОБА_1 утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 31 908,59 грн, з яких: 12 789,80 грн - тіло кредиту, 3 682,17 грн - проценти, 13 440,97 грн - пеня, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 495,65 грн - штраф (процентна складова).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" на час встановлення ініціатора та правомірності переказу, але не більше ніж впродовж дев`яноста календарних днів, емітент має право не повертати на рахунок неналежного платника суму попередньо списаного неналежного переказу. У разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника, з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Пунктами 7, 8, 9 Розділу VI "Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками" Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 05 листопада 2014 року № 705, передбачено, що емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.