ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 640/17351/19
адміністративне провадження № К/9901/23763/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Любачевської М. С.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - Суслікової Н. М.,
представника відповідача - Улибіної В. О.,
представника третьої особи Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури - Козової Я. С.,
представника третьої особи ОСОБА_2 - Суткевича О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 (колегія суддів у складі: Федотова І. В., Губської Л. В., Епель О. В.),
УСТАНОВИВ:
Установлені судами фактичні обставини справи, короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури міста Києва (далі - відповідач, КДКА м. Києва), де треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення від 09.07.2019 № 151.
У грудні 2019 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про забезпечення позову, в якій просив зупинити дію індивідуального акта - рішення КДКА м. Києва від 09.07.2019 № 151, яким притягнуто адвоката ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України - до моменту набрання чинності судового рішення по суті позовних вимог.
На обґрунтування заяви зазначено про очевидні ознаки протиправності оскаржуваного рішення, а саме: незаконність та аномальність факту переслідування позивача за обвинуваченням у порушенні правил недопущення конфлікту інтересів між адвокатом ОСОБА_1 та учасниками Організації орендарів орендної фірми "Екста"; очевидну незаконність висновку КДКА м. Києва, викладеного в оскаржуваному рішенні про наявність у позивача конфлікту інтересів, пов`язаного з його майном та майном Організації орендарів орендної фірми "Екста"; неможливість застосування до позивача найсуворішого виду дисциплінарного стягнення (позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю), оскільки за вчинення такого виду проступку передбачено застосування стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю. Крім того, підкреслює, що дія оскаржуваного рішення КДКА м. Києва позбавило його не лише права на професію, а до засобів існування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.01.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що такі підстави для зупинення індивідуального акту як очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч меті такого інституту. Суд підкреслив, що у поданій заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 не наведено мотивів, які б давали підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову у подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Окремо суд наголосив, що надання оцінки протиправності оскаржуваного рішення КДКА м. Києві у розрізі доводів вказаної заяви про забезпечення позову повинно здійснюватися за наслідками розгляду справи по суті. В іншому ж випадку може бути сформульована правова позиція суду наперед, що не узгоджується з метою інституту забезпечення позову.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04.08.2020 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.01.2020 скасував. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив частково: зупинив дію індивідуального акта - рішення КДКА м. Києва від 09.07.2019 № 151 до набрання законної сили судовим рішенням, яким буде закінчено розгляд цієї справи.
Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що невжиття заходів забезпечення позову в цій справі шляхом зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення КДКА м. Києва може призвести до порушення його конституційного права на працю, суттєво вплинути на майнове становище та ділову репутацію, що істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення його прав і законних інтересів у разі визнання їх судом порушеними та задоволення цього позову. Забезпечення позову шляхом зупинення індивідуального акту - рішення КДКА м. Києва від 09.07.2019 № 151 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі відповідає предмету заявлених позивачем позовних вимог та не виходить за межі принципу співмірності, що є оціночним поняттям, яке передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Разом з тим, суд вважає, що в даному випадку негативні наслідки, які можуть настати, якщо судом не буде застосовано заходи забезпечення позову в цій справі, переважають над наслідками застосування відповідних заходів, які полягають у тимчасовому невиконанні рішення суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд зазначає, що відповідачем не наведено конкретних негативних наслідків, які можуть настати, якщо оскаржуване позивачем рішення КДКА м. Києва не буде виконуватися до вирішення цієї справи судом по суті заявлених позовних вимог.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
Не погоджуючись з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020, КДКА м. Києва подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції та стягнути із відповідача судові витрати за подання касаційної скарги.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги відповідач зазначає, що на його думку, судом апеляційної інстанції неправильно застосовані положення статей 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Також, на його думку, суд апеляційної інстанції не врахував критерії забезпечення позову та порушив принцип рівності сторін (забезпечення збалансованості інтересів сторін). Також скаржник звертає увагу на те, що апеляційний суд не врахував, що в процесі розгляду апеляційної скарги, 22.04.2020 ухвалою суду першої інстанції позов було залишено без розгляду. Крім того, скаржник вважає, що суд апеляціної інстанції нівелював правові висновки Шостого апеляційного адміністративного суду, викладені у постанові від 23.01.2020 щодо аналогічної апеляціної скарги на ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову. Додатково заявник касаційної скарги зауважує, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі заяви про забезпечення позову, застосував правову підставу забезпечення позову, яка не була заявлена та належним чином обґрунтована позивачем.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. від 29.10.2020 відкрито касаційне провадження за скаргою КДКА м. Києва на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020.
Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2021 зазначену адміністративну справу призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні на 16.02.2021 о 14 год 00 хв.
16.02.2021 у судовому засіданні задоволено клопотання представника позивача про відкладення справи та оголошено по справі перерву до 14 год 00 хв 16.03.2021.
16.03.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 14 год 00 хв 20.04.2021. Задоволено клопотання представників відповідача та третіх осіб про оголошення перерви для ознайомлення з матеріалами справи.
Позиція інших учасників справи
18.11.2020 від представника третьої особи ОСОБА_2 - адвоката Пахолок Т. П. надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому він просить касаційну скаргу задовольнити, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 скасувати, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.01.2020 залишити без змін.
Від позивача та ВКДКА відзивів на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.
Частиною другою статті 151 КАС України визначено, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною другою статті 31 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю може застосовуватися виключно у разі: 1) повторного протягом року вчинення дисциплінарного проступку; 2) порушення адвокатом вимог щодо несумісності; 3) систематичного або грубого одноразового порушення правил адвокатської етики.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
Верховний Суд наголошує на тому, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19, від 13.03.2020 у справі № 1740/2484/18, від 30.09.2020 у справі № 640/1305/20, від 22.10.2020 у справі № 640/1304/20, від 24.11.2020 у справі № 640/9636/20, від 11.03.2021 у справі № 260/1168/19.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про ймовірність ускладнень, пов`язаних з виконанням рішення суду, що є очевидними ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у адміністративному провадженні.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про вжиття заходів забезпечення позову як адвокат у зв`язку з прийняттям КДКА м. Києва рішення від 09.07.2019 № 151, яким адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України.
Відмовляючи у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції дослідивши зміст поданої заяви та доводів наведених позивачем на обґрунтування вказаної заяви дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову та відсутності підстав для її задоволення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що у відповідності до приписів статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", прийняття КДКА рішення про зупинення права особи на зайняття адвокатською діяльністю автоматично зумовлює припинення її здійснення та розірвання відповідних договорів з клієнтами, що на переконання судової колегії є наслідками, які в разі задоволення цього позову в майбутньому буде неможливо усунути та привести правовідносини у попередній стан. Крім того, апеляційний суд урахував, що саме від здійснення індивідуальної адвокатської діяльності позивач отримує дохід, на що останній звертав увагу. Зазначені вище обставини у їх сукупності переконують колегію суддів у тому, що невжиття заходів забезпечення позову в цій справі шляхом зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення КДКА може призвести до порушення його конституційного права на працю, суттєво вплинути на майнове становище та ділову репутацію, що істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення його прав і законних інтересів у разі визнання їх судом порушеними та задоволення цього позову.
Разом з тим, предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення КДКА м. Києва від 09.07.2019 № 151, яким адвоката ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності із застосуванням до нього дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України.
Стосовно доводу, що факт застосування дисциплінарного стягнення впливає на ділову репутацію позивача, Верховний Суд уважає за необхідне наголосити, що дисциплінарна відповідальність завжди носить негативний характер щодо особи, до якої вона застосовується, з огляду на її характер, як захід примусу.
Аргумент, що застосованим дисциплінарним заходом здійснено втручання у право позивача на працю не приймається оскільки вимагає оцінки пропорційності застосованого заходу вчиненого дисциплінарного проступку, що не допустимо при вирішенні питання забезпечення позову.
Верховний Суд зауважує, що КДКА м. Києва застосовано до заявника захід дисциплінарного впливу, який передбачений Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Щодо визначеної позивачем підстави для забезпечення позову про наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності оскаржуваного рішення, Верховний Суд зазначає, що в цьому випадку наявність ознак протиправності оскаржуваного нормативно-правового акту може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову.
Крім того, саме існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, як стверджує позивач, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення дії такого рішення, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із врахуванням іншої підстави забезпечення позову - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
В оскаржуваній постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 судом апеляційної інстанції зупинено дію індивідуального акту - рішення КДКА м. Києві від 09.07.2019 № 151.
Таким чином, оскільки позивачем заявлено вимогу про визнання протиправним та скасування рішення КДКА м. Києві, його зупинення в порядку забезпечення позову фактично указує на вирішення позовних вимог в адміністративному спорі по суті.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не урахував, що в процесі розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.01.2020, суд першої інстанції ухвалою від 22.04.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до КДКА м. Києва, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2, ВКДКА, про визнання протиправним та скасування рішення залишив без розгляду.
Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо задоволення заяви про забезпечення позову.
Щодо доводів заявника касаційної скарги стосовно порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права Верховний Суд зауважує, що вказані доводи не є підставою для скасування судом касаційної інстанції постанови суду апеляційної інстанції, яка підлягає скасуванню за інших підстав наведених у цій постанові.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи вищенаведене, відповідно до статті 352 КАС України Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витратВідповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Частиною п`ятою цієї ж статті передбачено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При цьому відповідачу - суб`єкту владних повноважень, можуть компенсуватись лише документально підтвердженні витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, оскільки суб`єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов`язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб`єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 666/754/16-а, від 16.01.2020 у справі № 360/4447/18, від 24.11.2020 у справа № 640/9636/20.
Враховуючи те, що в ході судового розгляду справи відповідачем витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз не здійснювалось, сплачені суми судового збору відповідачу як суб`єкту владних повноважень компенсації не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,