ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 33/29
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В. Я. (головуючий), Білоуса В. В., Пєскова В.Г.
за участю секретаря судового засідання Сотник А. С.,
учасники справи:
боржник (відповідач 1) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач",
арбітражний керуючий (ліквідатор) Папура Я.М. - особисто (в режимі відеоконференції),
кредитор (ініціюючий) - Управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області,
представник кредитора - не з`явився,
кредитор (позивач) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Абданк"
представник кредитора - Гаврилюк О.Р., адвокат (довіреність б/н від 04.01.2021, в режимі відеоконференції),
кредитор - Приватне акціонерне товариство "ВНК "Розточчя СТ",
представник кредитора - Ганайлюк Б.А., (довіреність б/н від 12.03.2019, в режимі відеоконференції),
учасник справи (відповідач 2) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Виробниче об`єднання "ЛЗА",
представник відповідача 2 - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Абданк",
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020
у складі колегії суддів: Гриців В.М. (головуючий), Дубник О.П., Хабіб М.І.
у провадженні за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Абданк"
до
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Виробниче об`єднання "ЛЗА"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 4 від 07.05.2014 та застосування наслідків недійсності правочину
у справі № 33/29
за заявою Управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач"
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст вимог
1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.04.2010, за заявою Управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області, порушено провадження у справі № 33/29 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробниче підприємство "Львівський автонавантажувач" (далі - ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач", боржник).
2. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.05.2010 введено процедуру розпорядження майном ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач", розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Скочко І. Я.
3. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.09.2010 затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач".
4. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.10.2010 введено процедуру санації ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач", призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Скочка І. Я.
5. Постановою Господарського суду Львівської області від 09.10.2012 боржника ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру. Оголошення про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури опубліковано в газеті "Голос України" №199 (5449) від 23.10.2010.
6. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.02.2018 у справі №33/29 ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Папуру Я. М.
7. 21.02.2019 ТОВ "Юридична компанія "Абданк" звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" (відповідача 1), до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Виробниче об`єднання "ЛЗА" (далі - ТОВ "ТД ВО "ЛЗА" (відповідача 2)) про визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 4 від 07.05.2014 та застосування наслідків недійсності правочину у межах справи № 33/29 про банкрутство ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач".
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
8. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.02.2020 у справі №33/29 задовольнив позов повністю.
Визнав недійсним Договір купівлі-продажу № 4 від 07.05.2014, укладений ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Боляка І.В. з ТОВ "ТД ВО "ЛЗА" в особі директора Карпенко А. А., предметом якого є продаж пресу PKZZ 1250, інвентарний номер 19584;
зобов`язав ТОВ "ТД ВО "ЛЗА" повернути ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" прес PKZZ 1250, інвентарний номер 19584.
9. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції вказав на відсутність у матеріалах справи доказів надання заставодержателем згоди на відчуження пресу РКZZ 1250, інвентарний номер 19584; відсутні докази оплати покупцем вартості такого майна та задоволення за рахунок продажу заставного майна вимог кредитора за зобов`язаннями, які воно забезпечує.
Суд дійшов висновку, що Договір купівлі-продажу № 4 від 07.05.2014 укладено з порушенням вимог статті 17 Закону України "Про застосування" та частини 4 статті 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України від 22.12.2011 р. № 4212-VI (чинним на момент укладення договору), а також без наміру створення правових наслідків, які обумовлені таким договором, що є підставою для визнання спірного договору недійсним
10. Під час розгляду справи судом встановлено:
10.1. 19.09.2007 між ВАТ "Кредобанк" (Заставодержатель) та ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" (Заставодавець - майновий поручитель) укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лойком О. І., зареєстрований в реєстрі за № 3658 (надалі - Договір застави).
Відповідно до п. 1.2. Договору застави, ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" передало в заставу ВАТ "Кредобанк" обладнання, зокрема, прес РКZZ 1250, інвентарний номер 19584.
Пунктом 3.1.3. Договору застави передбачено, що заставодавець-майновий поручитель має право реалізувати предмет застави лише при наявності письмової згоди заставодержателя.
Обтяження зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за реєстраційним номером 5722872.
10.2. 07.05.2014 між ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Боляка І. В. (Продавець) та ТОВ "ТД ВО "ЛЗА" в особі директора Карпенко А. А. (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 4 (надалі - Договір купівлі-продажу), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець оплатити та прийняти товар - прес РКZZ 1250, інвентарний номер 19584, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321 та відповідно до висновку експерта вартість якого встановлено 313600,00 грн. в т. ч. ПДВ (пункт 1 Договору купівлі-продажу).
10.2. Згідно із п. 2.1. та п. 2.2. Договору купівлі-продажу, порядок оплати за придбане майно - покупець оплачує вартість майна на розрахунковий рахунок продавця. В рахунок оплати по даному договору враховуються кошти, сплачені згідно договору позики № 10п від 10 квітня 2014 р.
10.3. Відповідно до видаткової накладної № П-00000003 від 07.05.2014 продавець передав покупцю прес РКZZ 1250, інвентарний номер 19584.
10.4. На підставі договорів відступлення права вимоги, до ТОВ "Юридична компанія "Абданк" перейшли всі права заставодержателя на підставі договору застави від 19.09.2007, посвідченого приватним Львівського міського нотаріального округу Лойком О. І., зареєстрований в реєстрі за № 3658.
10.5. Ухвалою господарського суду Львівської області від 06.02.2018 р. у справі № 33/29 визнано вимоги ТОВ "Юридична компанія "Абданк" до ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" на суму 1 456 980, 27 грн., як вимоги, що забезпечені заставою майна за Договором застави від 19.09.2007, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лойком О. І., зареєстрованого в реєстрі за № 3658.
10.6. В матеріалах справи відсутні докази письмової згоди заставодержателя на відчуження пресу РКZZ 1250, інвентарний номер 19584.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
11. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі № 33/29 апеляційну скаргу ПрАТ "Виробничо-наукова компанія "Розточчя СТ" задоволено.
Ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.02.2020 у справі №33/29 скасовано.
Прийнято нове судове рішення:
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Абданк" відмовити.
12. У задоволенні позову апеляційним судом відмовлено з підстав недоведеності позивачем порушення відповідачами при укладенні 07.05.2014 Договору купівлі-продажу №4 (про продаж пресу PKZZ 1250, інвентарний номер 19584) його (позивача) прав чи законних інтересів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020, ТОВ "Юридична компанія "Абданк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскарженої постанови, з вимогою ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.02.2020 у справі №33/29 залишити в силі.
КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
14. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 33/29 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Білоус В.В., суддя - Пєсков В.Г., що підтверджується протоколом раніше визначеного складу суду від 11.01.2021.
15. Ухвалою Верховного Суду від 09.03.2021 прийнято касаційну скаргу ТОВ "Юридична компанія "Абданк" до касаційного провадження, датою проведення судового засідання визначено 13.04.2021.
16. 30.03.2021 засобами електронного зв`язку та 31.03.2021 засобами поштового зв`язку на адресу Касаційного господарського суду від ТОВ "Юридична компанія "Абданк", надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
17. 06.04.2021 засобами електронного зв`язку на адресу Касаційного господарського суду від арбітражного керуючого Папури Я.М., надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
18. Ухвалою Верховного Суду від 06.04.2021 Клопотання ТОВ "Юридична компанія "Абданк" та арбітражного керуючого Папури Я.М. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Доручено Господарському суду Львівської області забезпечити проведення відеоконференції 13.04.2021 о 12:00 у приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128.
19. 09.04.2021 до Верховного Суду (електронною поштою) від ПрАТ "ВНК "Розточчя СТ" надійшов Відзив на касаційну скаргу з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.
20. З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу № 33/29 у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
21. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (13.04.2021) від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов`язаних з рухом касаційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 13.04.2021.
22. Представник скаржника в судовому засіданні (в режимі відеоконференції) повністю підтримав вимоги касаційної скарги за доводами наведеними у ній, просив постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020, ухвалу Господарського суду Львівської області від 06.02.2020 у справі №33/29 залишити в силі.
23. Арбітражний керуючий (ліквідатор) Папура Я.М. в засіданні суду проти вимог та доводів касаційної скарги заперечив, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову залишити без змін.
24. Представник ТОВ "ВНК "Розточчя СТ" в судовому засіданні проти вимог та доводів скаржника заперечив з підстав наведених у Відзиві на касаційну скаргу, просив Суд постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 у справі № 33/29 залишити без змін.
25. Інші учасники справи явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, про час та дату судового засідання були сповіщені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов`язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників справи.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи скаржника
(ТОВ "Юридична компанія "Абданк")
26. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник вказує на те, що судом апеляційної інстанції не застосовано положення статті 17 Закону України "Про заставу" та частину 4 статті 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою передбачено особливості продажу майна банкрута, що є предметом забезпечення, а також частину 4 статті 49 Закону про банкрутство. При укладенні оскарженого Договору купівлі-продажу сторонами порушено норми частини 4 статті 42 Закону про банкрутство.
Доводи кредитора
(ТОВ "ВНК "Розточчя СТ")
27. ТОВ "ВНК "Розточчя СТ" у Відзиві на касаційну скаргу та представник в засіданні суду доводять:
27.1. посилання в касаційній скарзі на положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції після 19.01.2013 є неправомірним;
27.2. скаржник не спростував доводи суду апеляційної інстанції, що на час проведення торгів аж до винесення ухвали від 06.02.2018, до реєстру визнаних вимог кредиторів не було включено жодних вимог, що забезпечені заставою на обладнання, правомірність відчуження якого оскаржується;
27.3. скаржник не надав оцінки тому факту, що ціна на обладнання, що виставлялась на продаж, є нижчою ніж ціна за якою ліквідатор відчужив майно, що спростовує доводи нанесення збитків спірним Договором кредиторам та боржнику;
27.4. усі заявлені та визнані судом вимоги ТОВ "Юридична компанія "Абданк" повністю погашені коштами отриманими від продажу заставного майна.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
28. Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України (у редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
29. За змістом частин першої та третьої статті 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
33. Частиною першою статті 14 ГПК України визначено принцип диспозитивності у господарському судочинстві, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
34. Згідно частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
35. Застосування конкретного способу захисту прав та законних інтересів залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
36. ТОВ "Юридична компанія "Абданк" (позивач) звернулося до господарського суду в межах справи про банкрутство ТОВ "ТВП "Львівський Автонавантажувач" з позовною заявою про визнання недійсним Договору купівлі-продажу №4 від 07.05.2014 предметом якого є продаж пресу PKZZ 1250, інвентарний номер 19584, за ціною 313 600,00грн. та застосування наслідків недійсності правочину та повернення ТОВ "ТВП "Львівський Автонавантажувач" прес PKZZ 1250, інвентарний номер 19584.
36.1. Підставами звернення визначено:
1) відсутність, на момент укладення спірного договору, згоди ВАТ "Кредобанк", або будь-кого з правонаступників (Заставодержателя) на відчуження пресу PKZZ 1250, інвентарний номер 19584 (предмет застави);
2) ціна реалізації заставного майна не погоджувалась, експертна оцінка такого майна не проводилась, чим порушено права кредиторів;
3) кошти отримані від реалізації заставного майна не були спрямовані на погашення кредиторських вимог забезпеченого кредитора;
4) порушення приписів статті 44 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
36.2. Позивач звернувся до суду з заявою 21.02.2019.
37. Провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТВП "Львівський Автонавантажувач" порушено 30.04.2010.
Постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури прийнята судом 09.10.2012.
Спірний договір купівлі-продажу між ТОВ "ТВП "Львівський автонавантажувач" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Боляка І. В. (Продавець) та ТОВ "ТД ВО "ЛЗА" в особі директора Карпенко А. А. укладений 07.05.2014.
38. 19.01.2013 набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI "Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (за винятком окремих його положень), яким Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
Частиною першою статті 2 Закону № 2343-XII встановлено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
У пункті 1-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2343-XII (у редакції Закону № 4212-VI) визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Таким чином, після 19.01.2013 реалізація майна боржника в усіх без виключення справах про банкрутство відбувається за правилами відповідної редакції Закону про банкрутство.
39. 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства №2597-VIII від 18.10.2018.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", до регулювання згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство відповідно до положень цього Кодексу.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №924/159/14, від 11.08.2020 у справі №904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі №904/4928/17, від 12.11.2020 у справі № 911/956/17.
40. Ураховуючи наведене вище, а також те, що провадження у справі № 33/29 про банкрутство ТОВ "ТВП "Львівський Автонавантажувач" перебуває на стадії ліквідації, щодо процедурних (процесуальних) питань слід керуватися положеннями Кодексу України з процедур банкрутства.
43. Щодо визначення підстав, за якими оспорюваний правочин може визнаватися недійсним, враховуючи приписи частини першої статті 58 Конституції України, слід керуватися приписами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону № 2343-XII, що діяв з 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство).
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17.
44. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
45. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
46. Відповідно до частин 1, 2 статті 41 Закону про банкрутство ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема, такі повноваження: виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; формує ліквідаційну масу; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
47. Частиною 1 статті 38 Закону про банкрутство, зокрема визначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Законом, дотримання якого є обов`язковим для ліквідатора.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 922/605/15.
48. Верховний Суд у Постанові від 17.04.2018 у справі № 5/173/б вже надавав юридичний аналіз розділу ІV "Продаж майна в провадженні у справі про банкрутство".
Так, Верховний Суд зазначав, що розділ ІV "Продаж майна в провадженні у справі про банкрутство" Закону про банкрутство дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем передбачено процедуру продажу майна банкрута, яка є універсальною для всіх суб`єктів банкрутства та має ряд імперативних норм, які не можуть змінюватися за домовленістю учасників провадження у справі про банкрутство (комітету кредиторів, організатора торгів, ліквідатора).
49. За змістом частини 1 статті 49 Закону про банкрутство вбачається, що продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, шляхом проведення торгів у формі аукціону, за винятком майна, продаж якого відповідно до законодавства України здійснюється шляхом проведення закритих торгів. Також, статтею 66 цього Закону передбачено порядок проведення торгів у формі аукціону, кількість аукціонів, які може проводити ліквідатор та головні вимоги до кожного з аукціонів. Зазначені норми є імперативними за своєю правовою природою, а процедура, регламентована ними, не може змінюватися за рішеннями окремих учасників провадження, оскільки вони є публічними торгами, які проводяться з метою залучення якнайбільшої кількості учасників, що мають право бути заздалегідь поінформованими про основні правила такої публічної процедури.
50. Законом про банкрутство визначено склад майна, яке може продаватися ліквідатором на аукціоні (частина друга статті 44 Закону) та активів, які можуть бути реалізовані безпосередньо юридичній або фізичній особі (частина шоста статті 44 Закону). Особи, з якими ліквідатором укладено договори на реалізацію майна банкрута, мають провести розрахунки не пізніше моменту передачі їм придбаного майна.
51. Як вбачається з наведеного вище, норми законодавства про банкрутство містять не лише імперативні норми щодо продажу майна банкрута в ліквідаційній процедурі, а також передбачають певну дискрецію ліквідатора щодо вибору одного з кількох варіантів правомірної поведінки.
52. Так, рішення суду першої інстанції (пункт 8 цієї Постанови) ґрунтується на висновках, що Договір купівлі-продажу № 4 від 07.05.2014 був укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені таким договором, оскільки спірне майно (прес РКZZ 1250, інвентарний номер 19584), після укладення оскарженого договору повторно було виставлено на продаж з аукціону (повідомлення на сайті Вищого господарського суду України від 27.06.2014 № 5459).
Водночас, як це вірно зазначено судом апеляційної інстанції, місцевим господарським судом було залишено поза увагою, а відтак залишилося не розглянутим, питання щодо строку позовної давності, про застосування якого неодноразово заявлялось кредитором у справі ВАТ "ВНК "Розточчя СТ".
53. Суд апеляційної інстанції, під час розгляду справи дійшов висновку, що позивач пропустив строк позовної давності, що є окремою підставою для відмови у позові. Проте, у позові відмовив з підстав недоведеності позивачем порушення відповідачами при укладенні 07.05.2014 Договору купівлі-продажу №4 (про продаж пресу PKZZ 1250, інвентарний номер 19584) його (позивача) прав чи законних інтересів.
Такий висновок, апеляційного суду ґрунтується на встановлених під час апеляційного провадження обставинах, які вказують на те, що на дату укладення спірного договору купівлі-продажу (07.05.2014) права кредитора за договором кредитної лінії № 127/07-л від 17.09.2007 та права заставодержателя за договором застави від 19.09.2007 належали ТОВ "Фінансова Компанія "Приватні Інвестиції" (на підставі укладених з ПАТ "Кредобанк": договору факторингу від 29.11.2011 та договору про відступлення прав за договорами застави від 16.12.2011). Водночас, право вимоги за договором кредитної лінії № 127/07-л від 17.09.2007 та права заставодержателя за договором застави від 19.09.2007 ТОВ "Юридична компанія "Абданк" набуло 17.08.2016 в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
54. Поряд з цим, враховуючи наведене вище (пункти 47-51 цієї Постанови), колегія суддів вважає необхідним вказати на те, що, як вбачається зі змісту ухвали суду першої інстанції від 06.02.2020 та постанови апеляційного суду від 10.09.2020, судами попередніх інстанцій не було досліджено, а відтак й надано належної правової оцінки, обставинам щодо дотримання процедури продажу майна банкрута на відповідність вимогам Закону про банкрутство у редакції Закону що була чинна на момент укладення спірного Договору купівлі-продажу.
Встановлення вказаних обставин має суттєве значення для вирішення спору по суті, оскільки відчуження активів банкрута має відповідати меті та змісту ліквідаційної процедури, з обов`язковими дотриманням балансу інтересів всіх визнаних у справі кредиторів.
Крім того, на переконання колегії суддів, без встановлення обставин щодо підстав та порядку продажу спірного майна, висновок суду апеляційної інстанції про недоведеності позивачем порушення відповідачами при укладенні 07.05.2014 Договору купівлі-продажу №4 (про продаж пресу PKZZ 1250, інвентарний номер 19584) його (позивача) прав чи законних інтересів, є передчасним, враховуючи наявність у позивача (ТОВ "Юридична компанія "Абданк"), на час звернення з позовною заявою, статусу кредитора у справі.
55. Щодо застосування у справі про банкрутство строку позовної давності, слід вказати наступне.
55.1. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
55.2. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
55.3. Відповідно до положень статті 245 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
55.4. Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
55.5. У спорах про визнання договорів недійсними застосовується загальний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України.
55.6. Колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
55.7. Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
55.7.1. При тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, довідалася, могла довідатися або зобов`язана була довідатися особа, яка є носієм цього права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження щодо захисту цього права.
55.7.2. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦКУ, надає пріоритет останньому з них. Презюмується, що особа може і має знати про стан своїх майнових прав. Тому доведення факту, що позивач не знав про порушення його цивільного права, через що не звернувся за його захистом до суду, не є достатньо. Позивач має довести також той факт, що він не міг про це дізнатися. За загальним правилом, обов`язок доведення в суді часу, з якого кредиторові стало відомо про порушення, покладається на нього. Відповідач же мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене також випливає із загального правила, встановленого статті 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
55.7.3. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, для суб`єкта підприємницької діяльності, як сторони правочину, днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою (в тому числі ліквідатором), відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
56. Завдання суду касаційної інстанції полягає в перевірці не суті справи, а дотримання юридичної процедури розгляду справи й усунення допущених порушень закону.
57. З огляду на викладене, беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційній інстанції в силу вимог статті 300 ГПК України, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, зокрема, за відсутності у рішеннях судів першої та апеляційної інстанції висновків щодо порушення або дотримання процедури реалізації активів банкрута в ліквідаційній процедурі, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи у скасованій частині на новий розгляд до місцевого господарського суду.