ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2021 року
в адміністративній справі № 9901/224/20 (провадження № 11-441заі20) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання неправомірним та скасування рішення
Короткий виклад історії справи
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просиввизнатинеправомірним та скасувати рішення ВРП від 28 липня 2020 року № 2292/0/15-20 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі - рішення ВРП, спірне рішення).
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що в основу оскаржуваного рішення ВРП було покладено рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12, яке прийняте з порушенням чинного на той час законодавства та не відповідає принципу незалежності суддів. Ці обставини, на думку позивача, встановлені у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 січня 2017 року у справі «Куликов та інші проти України» та постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року. Отже, приймаючи спірне рішення, ВРП посилалася на нікчемний з точки зору права акт, який не може впливати на права позивача.
Також позивач зазначив, що ВРП не є судом, установленим законом, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що випливає з положень пунктів 24, 25 рішення ЄСПЛ у справі «Сокуренко і Стригун проти України». Цей висновок позивач мотивує тим, що норми Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) у частині підстав і порядку прийняття рішення про звільнення судді з посади не мають зворотної дії в часі та не можуть застосовуватися до подій, які мали місце у 2008-2011 роках. До того ж указаним Законом не передбачено порядку прийняття ВРП рішення про звільнення судді з посади після попереднього розгляду цього ж питання ВРЮ.
На переконання позивача, відповідач в оскаржуваному рішенні не обґрунтував питання про застосування строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, зважаючи на те, що відповідні події мали місце ще у 2008-2011 роках.
У відзиві ВРП заперечила проти позову, просила відмовити у його задоволенні, обґрунтовуючи це тим, що вичерпний перелік підстав для скасування рішення відповідача про звільнення судді з посади визначений частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII, однак жодна із них не є правовою підставою позову.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 7 грудня 2020 року відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Свої висновки суд першої інстанції мотивував тим, що саме з прийняттям ВРЮ рішення від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12, яке судом не переглядалося, ВРЮ встановила обставини, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, та притягнула суддю до відповідальності. Указане рішення ВРЮ є чинним та потребувало реалізації, а отже, відповідач правомірно ухвалив спірне рішення в порядку, визначеному пунктом 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VІІІ. Під час судового перегляду не встановлено визначених частиною другою статті 57 Закону № 1798-VІІІ правових підстав для визнання протиправним та скасування спірного рішення ВРП.
ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на зазначене судове рішення, у якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушує питання про скасування та ухвалення нового рішення - про задоволення його позовних вимог.
Позивач не погоджувався з висновком суду першої інстанції про те, що ВРП, приймаючи спірне рішення, фактично реалізувала накладене на нього рішенням ВРЮ від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 дисциплінарне стягнення, а тому за своєю суттю спірне рішення не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі. На думку скаржника, такі висновки не відповідають основоположним принципам міжнародно-правової відповідальності, вимогам про відновлення порушеного права ОСОБА_1 на справедливий суд та актам законодавства України, які встановлюють процедуру дисциплінарного провадження щодо судді та притягнення його до дисциплінарної відповідальності впродовж трьох років з моменту вчинення відповідного проступку.
Також ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначав про те, що рішення ВРЮ від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 про внесення подання про звільнення його з посади судді за порушення присяги судді було розглянуто Верховною Радою України. Прийнята нею за результатами цього розгляду Постанова № 4640-IV про звільнення позивача з посади судді була скасована судом лише 19 березня 2018 року. Отже, станом на час набрання 30 вересня 2016 року чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» зазначена Постанова парламенту була чинною, а процес звільнення судді ОСОБА_1 завершеним. З огляду на це ВРП не могла розглядати подання ВРЮ в порядку, передбаченому пунктом 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VІІІ. Позивач вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що скасування судом Постанови ВРУ № 4640-IVозначає, що рішення ВРЮ від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 фактично залишилося без реалізації. На його переконання, у такому випадку має бути застосована процедура, визначена частиною третьою статті 52 Закону № 1798-VІІІ, за якою у разі скасування рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно. Натомість положення пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VІІІ до спірних правовідносин не застосовуються.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 25 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду першої інстанції
Указом Президента України від 30 вересня 1999 року № 1246/99 ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Генічеського районного суду Херсонської області строком на п`ять років.
Постановою Верховної Ради України (далі - ВРУ) від 21 квітня 2005 року № 2553-IV ОСОБА_1 обраний суддею Генічеського районного суду Херсонської області безстроково.
Рішенням від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 ВРЮ внесено подання до ВРУ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порущення присяги.
20 лютого 2012 року ВРЮ за № 10/0/12-12 внесла до ВРУ подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги судді.
Постановою ВРУ від 12 квітня 2012 року № 4640-VІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв`язку з порушенням присяги судді на піставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України.
25 квітня 2012 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРУ, у якому просив: визнати незаконними дії ВРУ при розгляді подання ВРЮ від 24 січня 2012 року про звільнення його з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв`язку з порушенням присяги та незаконною Постанову ВРУ від 12 квітня 2012 року № 4640-IV «Про звільнення судді».
Вищий адміністративний суд України постановою від 20 вересня 2012 року відмовив у задоволенні позову про визнання незаконними дій ВРУ при розгляді подання ВРЮ та незаконною Постанови ВРУ від 12 квітня 2012 року № 4640-IV.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що розгляд подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України на пленарному засіданні ВРУ 12 квітня 2012 року провадився з дотриманням положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (тут і далі - у редакції, чинній на на час прийняття ВРЮ рішення від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12; далі - Закон № 2453-VІ) та Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VІ. Послався суд і на те, що ВРУ не наділена повноваженнями перевіряти відомості, викладені у поданні ВРЮ.
Не погодившись із таким рішенням Вищого адміністративного суду України, 29 листопада 2012 року ОСОБА_1 подав до ЄСПЛ заяву проти України, у якій скаржився:
- за статтею 6 Конвенції, посилаючись на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду;
- за статтею 8 Конвенції, посилаючись на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.
З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту ЄСПЛ.
19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 № 242/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; положення статті 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
Рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України» набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.
У зв`язку із прийняттям ЄСПЛ зазначеного рішення, позивач на підставі пункту 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - КАС) подав до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року.
У заяві про перегляд рішення суду ОСОБА_1 порушував питання про скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року та ухвалення нового рішення, яким просив визнати незаконною Постанову № 4640-IV та неправомірними дії ВРУ при розгляді подання ВРЮ. Посилався на підставу, передбачену пунктом 3 частини першої статті 237 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, а саме статей 6 і 8 Конвенції. Зокрема, вказував на рішення ЄСПЛ «Куликов та інші проти України».
Постановою Верховного Суду України від 3 липня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково: постанову Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , Верховний Суд України виходив з того, що згідно із визначеним чинним законодавством порядком виконання рішень ЄСПЛ, а також враховуючи, що Верховний Суд України відповідно до наданих йому повноважень позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних та національних вимог в аспекті справи, що розглядається, можуть бути усунуті в спосіб скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2012 року, якою ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову, й передачі справи до цього суду на новий розгляд, під час якого необхідно ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 березня 2018 року визнав протиправною та скасував Постанову ВРУ від 12 квітня 2012 року № 4640-IV в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв`язку з порушенням присяги судді.
При цьому рішення ВРЮ від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги» не визнано протиправним і не скасовано.
2 вересня 2019 року ВРУ листом № 04-26/12-1(149357) надіслала ВРП копію подання ВРЮ від 20 лютого 2012 року № 10/0/12-12 щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області.
Згідно з повторним протоколом автоматизованого розподілу справи
№ 650/0/10-18 між членами ВРП від 16 травня 2019 року доповідачем щодо подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги визначено члена ВРП ОСОБА_2 .
Рішенням ВРП від 28 липня 2020 року № 2292/0/15-20 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спірне рішення ВРП ухвалила за результатами розгляду матеріалів подання ВРЮ про звільнення судді Генічеського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 .
На час прийняття цього рішення наявність передбачених законом підстав звільнення позивача з посади судді було встановлено у визначеному законом порядку, а саме рішенням ВРЮ від 24 січня 2012 року № 105/0/15-12 про внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги.
У зазначеному рішенні ВРЮ констатувала порушення ОСОБА_1 присяги судді з підстав, що суддя, зокрема: не дотримував вимоги законодавства, положення етики поведінки судді, що призвело до порушення права громадян на своєчасний та якісний розгляд справ; вибірково приймав справи до розгляду, цивільні та адміністративні, р