ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 9901/905/18 (провадження № 11-357заі20)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправними та скасування рішень
Короткий виклад історії справи
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ВККС, у якому просив визнати протиправними та скасувати рішення відповідача: від 18 жовтня 2018 року № 237/зп-18 та від 5 листопада 2018 року № 1930/ко-18 про відмову в перегляді результатів виконаного позивачем 1 серпня 2018 року практичного завдання.
Позов обґрунтовував тим, що, на думку позивача, результати виконаного учасником іспиту практичного завдання встановлюються колегією чи палатою ВККС, при цьому оскаржуване рішення від 18 жовтня 2018 року № 237/зп-18 прийнято кваліфікаційною палатою із залученням палати з питань відбору і публічної служби, тобто в пленарному засіданні всім складом ВККС, а не колегією чи палатою ВККС, як того вимагає Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Крім того, указане рішення ВККС не містить мотивів щодо кожного з указаних критеріїв та аргументів Комісії на користь прийняття чи відхилення доводів і доказів позивача та виставлення саме такої кількості балів.
Указував, що, відмовляючи в перегляді результатів виконаного позивачем практичного завдання, відповідач не дослідив практичну роботу, не з`ясував мотивів виставлення відповідної оцінки за практичну роботу, повноваження осіб, які її перевіряли, не встановив самостійно оцінки за виконану практичну роботу, а отже, рішення Комісії від 5 листопада 2018 року № 1930/ко-18 є також протиправним та підлягає скасуванню.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України від 25 грудня 2004 року № 1540/2004 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Тростянецького районного суду Вінницької області строком на п`ять років.
Постановою Верховної Ради України від 9 вересня 2010 року № 2512-VI «Про обрання суддів» позивача обрано суддею безстроково.
Указом Президента України від 14 січня 2011 року № 33/2011 «Про переведення суддів» ОСОБА_1 переведено на роботу на посаду судді Липовецького районного суду Вінницької області.
ВККС рішенням від 7 червня 2018 року № 133/зп-18 призначила проведення 1 серпня 2018 року іспиту для суддів місцевих судів (цивільна спеціалізація) під час процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема і ОСОБА_1 .
Позивач 1 серпня 2018 року склав анонімне письмове тестування та виконав практичне завдання.
Рішенням ВККС від 18 жовтня 2018 року № 237/зп-18 затверджено кодовані результати складеного суддями 1 серпня 2018 року анонімного письмового тестування та виконаного практичного завдання; затверджено та оприлюднено на офіційному вебсайті Комісії декодовані результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Іспит».
Зі змісту цього рішення вбачається, що результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання судді Липовецького районного суду Вінницької області ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді склали: за анонімне письмове тестування - 86,625 бала, за практичне завдання - 41,5 бала.
19 жовтня 2018 року позивач звернувся до ВККС із заявою про перегляд у пленарному складі рішення, ухваленого щодо результатів виконаного ним практичного завдання.
Відповідач рішенням від 5 листопада 2018 року № 1930/ко-18 відмовив ОСОБА_1 у перегляді рішення ВККС від 18 жовтня 2018 року № 237/зп-18. У цьому рішенні Комісія зазначила, що остаточний результат виконаного суддею ОСОБА_1 практичного завдання визначений спеціальним програмним комплексом на підставі оцінок членів Комісії шляхом проставлення середнього арифметичного бала з округленням до найближчого цілого числа або числа з коефіцієнтом 0,5 з урахуванням правил, встановлених Порядком проведення іспиту та методики встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затвердженим рішенням Комісії від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16 (далі - Порядок), а тому підстави для перегляду рішення ВККС від 18 жовтня 2018 року № 237/зп-18 про затвердження таких результатів відсутні.
Уважаючи рішення відповідача від 18 жовтня 2018 року № 237/зп-18 та від 5 листопада 2018 року № 1930/ко-18 про відмову в перегляді результатів виконаного позивачем 1 серпня 2018 року практичного завдання протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 10 вересня 2020 року відмовив у задоволенні позову.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ВККС дотрималася вставленої Порядком процедури перевірки виконаного позивачем практичного завдання шляхом використання спеціального програмного забезпечення, у якому на момент оцінювання та перевірки неможливо ідентифікувати автора роботи, та визначила з використанням спеціального програмного комплексу остаточний результат виконаного практичного завдання на підставі оцінок членів Комісії шляхом проставлення середнього арифметичного бала з округленням до найближчого цілого числа або числа з коефіцієнтом 0,5.
Суд першої інстанції під час вирішення справи не встановив допущення порушень ВККС порядку визначення результатів виконаного позивачем практичного завдання, які затверджені рішенням Комісії від 18 жовтня 2018 року № 237/зп-18.
При цьому звернення позивача до ВККС із заявою про перегляд рішення Комісії
від 18 жовтня 2018 року № 237/зп-18 не є безумовною підставою для здійснення відповідачем перегляду результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання, оскільки перегляд Комісією в пленарному складі рішень, прийнятих палатою чи колегією ВККС щодо результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання, може відбуватися за наявності певних обставин, що об`єктивно свідчать про необґрунтованість установленого результату виконаного практичного завдання, зокрема: порушення порядку перевірки виконаного учасником іспиту практичного завдання, встановлення помилок у спеціальному програмному забезпеченні, що надавали можливість ідентифікувати автора роботи, тощо.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2020 року та постановити нове рішення про задоволення позову.
Зазначав, що суд не вжив заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи, відмовивши позивачу в задоволенні його клопотання про застосування заходів примусу, не взяв до уваги доводів, викладених у позовній заяві.
Позивач наголошував, що суд залишив поза увагою той факт, що оскаржуване рішення від 18 жовтня 2018 року № 237/зп-18 прийнято кваліфікаційною палатою ВККС із залученням палати з питань відбору і публічної служби, тобто в пленарному засіданні всім складом ВККС, а не колегією чи палатою ВККС, як того вимагає Закон України «Про судоустрій і статус суддів», та є немотивованим.
Зазначав, що оскаржуване рішення суду постановлено незаконним складом суду, оскільки суд виявляв ознаки упередженості стосовно позивача та поблажливості до відповідача, зокрема: відмовив позивачу в задоволенні відводу, не вживав заходів примусу щодо ВККС за неподання витребуваних судом доказів, неодноразово відкладав розгляд справи.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 14 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 вересня 2020 року скасувала та закрила провадження у справі.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вирішення питання про звільнення судді належить до виключної компетенції Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає рішення про звільнення судді або про відмову в задоволенні подання ВККС про звільнення судді.
Відповідно таке рішення має правові наслідки і може бути оскаржене особою, щодо якої його винесено, в судовому порядку відповідно до статті 35 Закону України
«Про Вищу раду правосуддя».
Виходячи з процедурної послідовності етапів кваліфікаційного оцінювання - призначення кваліфікаційного оцінювання, його проведення, прийняття ВККС рішення щодо результатів його проходження суддею, направлення відповідного подання до ВРП, прийняття ВРП рішення за результатами розгляду цього подання - можна зробити висновок, що правові наслідки для особи, які реально впливають на її статус як судді, виникають після прийняття відповідного рішення ВРП.
Рішення ВККС при цьому не має самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності здійснювати правосуддя.
Саме ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді.
У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
Ураховуючи відповідне правове регулювання, а також статус і повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що передбачене статтею 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» право на оскарження рішення ВККС за наслідками кваліфікаційного оцінювання судді може бути реалізоване після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП.
У протилежному випадку виникає ситуація, за якої оцінка наявності або відсутності підстав для звільнення судді (наведених у рішенні ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання) буде надана до вирішення цього питання ВРП. У такому разі її рішення оскаржуватиметься окремо від підстав його прийняття, а реалізація ВРП її конституційних повноважень матиме суто формальний характер, що є неприпустимим з огляду на те, що розгляд питання про звільнення судді з посади віднесений до її виключної компетенції.
У цій справі позивач оскаржує рішення ВККС: від 18 жовтня 2018 року № 237/зп-18 про затвердження результатів складеного ним анонімного письмового тестування та практичного завдання; від 5 листопада 2018 року № 1930/ко-18 про відмову в перегляді результатів виконаного позивачем практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді.
Указані рішення прийняті Комісією в межах процедури кваліфікаційного оцінювання згідно із частиною другою статті 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і самі собою не породжують для позивача жодних юридичних наслідків.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Як убачається з позовної заяви, ОСОБА_1 оскаржує рішення ВККС: від 18 жовтня 2018 року № 237/зп-18 про затвердження результатів складеного ним анонімного письмового тестування та практичного завдання; від 5 листопада 2018 року № 1930/ко-18 про відмову в перегляді результатів виконаного позивачем практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.