УХВАЛА
20 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/2169/20
Провадження № 12-20гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за касаційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 (суддя Третьякова О. О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 (головуючий - Станік С. Р., судді: Мальченко А. О., Тищенко О. В.)
за позовом Прокурора Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України (далі - Уряд), Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (далі - Міністерство), Державного підприємства "Київське лісове господарство" (далі - ДП)
до Києво-Святошинської районної державної адміністрації (далі - Адміністрація), Товариства з обмеженою відповідальністю "Хороше озеро" (далі - Товариство)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль"
про визнання недійсним розпоряджень та договорів оренди землі, зобов`язання повернути земельні ділянки,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2020 року Прокурор в інтересах держави в особі Уряду, Міністерства та ДП звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Адміністрації та Товариства про:
1) визнання недійсними розпоряджень Адміністрації від 30.11.2009 № 2077 "Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки ТОВ "Хороше озеро" для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Бузівської сільської ради" (далі - Розпорядження-1) та від 30.11.2009 № 2078 "Про передачу в довгострокову оренду земельної ділянки ТОВ "Хороше озеро" для організації оздоровчого комплексу та зони відпочинку територіальної громади району в межах Михайлівсько-Рубежівської сільської ради" (далі - Розпорядження-2);
2) визнання недійсними, укладених 21.12.2009 між Адміністрацєю та ДП, договорів оренди земельних ділянок площею 4,6450 га з кадастровим номером 3222485200:04:008:0001 (далі - Земельна ділянка-1) та площею 3,9559 га з кадастровим номером 3222480800:07:013:0001 (далі - Земельна ділянка-2), які розташовані в межах Михайлівсько-Рубежівської та Бузівської сільських рад Києво-Святошинського району Київської області;
3) зобов`язання Товариства повернути Земельні ділянки-1,2 у власність держави в особі Уряду з правом постійного користування ДП.
Позовна заява мотивована тим, що Земельні ділянки належать до державних земель лісового та природно-заповідного фонду та вибули з постійного користування держави з численними порушеннями законодавства, зокрема, уповноважений державний орган не ухвалював відповідного рішення про припинення зазначеного права, а також відбулась зміна їх цільового призначення з передачею для нелісогосподарських потреб. На обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у цій справі Прокурор зазначив, що вищевказані протизаконні дії порушують права та інтереси держави в особі позивачів, а його звернення спрямоване також на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання користування Земельними ділянками-1,2. Підставою представництва інтересів держави в особі Уряду, Міністерства та ДП, які, на думку Прокурора, є уповноваженими суб`єктами владних повноважень у спірних правовідносинах, є їх пасивна поведінка, оскільки вони не вживали заходи для повернення Земельних ділянок-1,2 у постійне користування держави.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.10.2020 у цій справі, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020, позовну заяву Прокурора залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Ухвала суду першої інстанції з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Суд) від 10.04.2019 у справі № 906/853/17, мотивована тим, що Прокурор порушив пряму заборону, наведену в абзаці 3 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон), оскільки заявив цей позов в інтересах ДП, яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження. Навпаки, визначене Прокурором як позивач ДП, за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є державним підприємством, самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді. Отже, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі ДП, Прокурор порушив приписи абзаца 3 частини третьої статті 23 Закону, відповідно до яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
Окрім цього Прокурор не надав доказів, що ДП у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу, а тому не довів підстав для здійснення законного представництва в суді інтересів держави в особі цього підприємства.
Суд апеляційної інстанції погодився з наведеними мотивами суду першої інстанції, а також відхилив доводи Прокурора, що фактичною стороною у спорі є держава, а позов, поданий в інтересах Уряду та Міністерства, повернуто без будь-якого обґрунтування, оскільки позов містить в собі вимоги, які встановлюють обов`язок повернути спірні земельні ділянки на певному майновому праві на користь ДП, шляхом оскарження Розпоряджень та Договорів. При цьому Прокурор не позбавлений права заявити відповідні вимоги виключно в інтересах держави, обґрунтувавши належними чином підстави для представництва за приписами Закону.
Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 02.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Скаржник мотивував подану скаргу тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права (стаття 131-1 Конституції України, стаття 23 Закону), а також порушили норми процесуального права (статті 2, 4, 7, 11, частини третя та четверта статті 53 ГПК України) без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, від 19.02.2020 у справі № 361/6817/16-ц, від 08.11.2019 у справі № 707/2307/16-ц, від 13.11.2019 у справі № 372/391/17 щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державних лісогосподарських підприємств.
Скаржник вказує, що цей позов подано в інтересах держави саме в особі ДП, яке за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статуту за організаційно-правовою формою є "державним підприємством", засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України, входить до сфери управління Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства і є постійним користувачем земельної ділянки, за рахунок якої відбулася протиправна передача спірних земельних ділянок у приватну власність, а тому суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків про неможливість здійснення Прокурором представництва в суді інтересів держави в особі ДП.
Також Скаржник зазначає, що у позовній заяві Прокурор визначив трьох позивачів, а саме: Уряд, який на теперішній час від імені держави є розпорядником спірних Земельних ділянок лісового та природно-заповідного фонду, Міністерство, яке є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, та ДП, яке є землекористувачем спірних земельних ділянок. Однак, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, безпідставно та без належного обґрунтування з посиланням на недотримання приписів абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону повернув позов, поданий в інтересах держави в особі органів державної влади (Уряду та Міністерства), щодо яких Прокурор обґрунтував підстави для представництва. Таким чином суди позбавили Уряд та Міністерство права на гарантований державною захист прав і свобод у судовому порядку, що суперечить вимогам статті 55 Конституції України.
Ухвалою від 04.03.2021 Суд відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою, а ухвалою від 07.04.2021 передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, оскільки вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Уряду та ДП "Вищедубечанське лісове господарство" до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, фізичних осіб, ТОВ "Ну, намалюй" про визнання недійсними розпоряджень, державних актів та витребування на користь держави земельних ділянок з незаконного володіння, зокрема, що Господарським кодексом України не визначено поняття "державна компанія" як окрема організаційно-правова форма господарювання, Державний класифікатор України ДК 002:2004 "Класифікація організаційно-правових форм господарювання" (далі - Класифікатор) розмежовує організаційно-правові форми господарювання "державне підприємство" та "державна акціонерна компанія", а враховуючи, що цей позов подано в інтересах держави саме в особі ДП "Вищедубечанське лісове господарство", яке за інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статуту за організаційно-правовою формою є саме "державним підприємством", твердження скаржника про подання позову в інтересах державної компанії та, відповідно, відсутності підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі цього державного підприємства є надуманими, не ґрунтуються на матеріалах справи та законі.
Ухвала про передачу мотивована, зокрема, тим, що колегія суддів не погоджується із можливістю використання поняття "державна акціонерна компанія (товариство)", яке міститься у підпункті 3.2.1.3 пункту 3.2 розділу 3 Класифікатора, для з`ясування змісту поняття "державна компанія", закріпленого абзацом 3 частини третьої статті 23 Закону, відповідно до якого не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.
При цьому Суд звертає увагу, що на порушення заборони, закріпленої в частині третій статті 23 Закону, позов у цій справі пред`явлений Прокурором в інтересах ДП, яке не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Навпаки, визначений Прокурором позивач - ДП, за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є державним підприємством, самостійною юридичною особою, з відповідною процесуальною дієздатністю, що дозволяє цьому суб`єктові самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів у суді. Подібні правові висновки викладені у постановах Суду від 10.04.2019 у справі № 906/853/17, від 15.09.2020 у справі № 911/551/19, від 04.01.2021 у справі № 911/1150/20.
Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Згідно із частиною першою статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою. При цьому у частині другій статті 121 цього Кодексу зазначено, що ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання, повинна містити, зокрема, вказівку про те, що участь особи не є обов`язковою.
Наведені обставини є підставою для призначення справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, що їх явка не є обов`язковою.
Керуючись статтями 120, 121, 233-235, 301, частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду