Постанова
іменем України
20 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 360/1316/17
Провадження № 51-1482 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Марчук Н.О., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Зленка О.В.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника Гаркавенка С.Д.,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Бородянського районного суду Київської області від 6 травня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110120000439, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, особи без громадянства, уродженця м. Києва, жителя АДРЕСА_1, раніше відповідно до ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судимого,
якого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Бородянського районного суду Київської області від 6 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК, та виправдано.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК, за таких обставин.
Так, ОСОБА_1 вкінці квітня 2017 року, точна дата та час не встановлені, знаходячись у кімнаті будинку за місцем свого проживання по АДРЕСА_1, діючи умисно, усвідомлюючи, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є малолітньою особою, маючи злочинний намір, направлений на вчинення відносно неї розпусних дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення власної статевої пристрасті, а також здатних викликати фізичне та моральне розбещення малолітньої, вчинив два епізоди розпусних дій фізичного характеру щодо останньої.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 2
ст. 156 КК як вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи.
Під час судового розгляду суд першої інстанції виправдав ОСОБА_1, дійшовши висновку, що стороною обвинувачення не було надано достатніх та допустимих доказів на доведення наявності в діянні ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК, а висунуте йому обвинувачення ґрунтується лише на припущеннях.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції (далі - прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає необґрунтованим виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 156 КК. При цьому зазначає, що висновки суду, викладені в судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам справи. Також вказує, що суд не надав належної оцінки показанням потерпілої ОСОБА_2 та не навів підстав, чому взяв до уваги одні її показання, а відкинув інші. Зазначає, що судом невірно надано оцінку висновку судово-психіатричної експертизи № 302 від 12 червня 2017 року. Вказує, що під час прослуховування технічних носіїв інформації встановлено, що звукозапис судового засідання від 26 грудня 2018 року відтворено неякісно, що унеможливлює його прослуховування. Крім того зазначає, що прокурором в апеляційній скарзі заявлялось клопотання про дослідження доказів, які містяться в матеріалах справи, однак у порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції їх не дослідив, при цьому не навів підстав про відмову прокурору у задоволенні його клопотання і будь-якого рішення з цього приводу не прийняв. Окрім того, вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам
ст. 419 КПК, оскільки в ній не зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Зленко О.В. вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив її задовольнити.
Виправданий ОСОБА_1 та його захисник Гаркавенко С.Д., заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора та просили судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Зленка О.В., виправданого ОСОБА_1 та захисника Гаркавенка С.Д., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, якщо у кримінальному провадженні не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.
Відповідно до ст. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону під час розгляду справи щодо ОСОБА_1, при цьому виходив із закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості та вимог ст. 17 КПК про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на користь цієї особи.
З матеріалів провадження вбачається, що суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення згідно з обвинувальним актом, дотримуючись принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Дотримався суд також норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.
Ретельно перевіривши всі зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.
Так, суд проаналізував показання ОСОБА_1, який як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК, заперечував, пояснюючи, що він жодних дій, пов`язаних із розбещенням малолітньої ОСОБА_2, не вчиняв, а показував лише "грижу".
Суд надав належну оцінку показанням потерпілої ОСОБА_2, яка і в суді першої інстанції, і під час апеляційного розгляду зазначала, що ОСОБА_1 жодних дій, пов`язаних із її розбещенням, не вчиняв, а пояснення на досудовому розслідуванні щодо того, що ОСОБА_1 торкався її за ногу та показував статевий орган, вона надавала, оскільки була на нього дуже зла і хотіла його провчити, тому і повідомила свою бабусю ОСОБА_3, яка своєю чергою повідомила працівників поліції щодо обставин злочинів, які інкримінуються ОСОБА_1 .
З огляду на вказане, показання потерпілої ОСОБА_2, надані під час досудового розслідування в порядку ст. 225 КПК, судом першої інстанції не були взяті до уваги.
Крім того, судом зазначено, що надані під час розгляду справи в суді першої інстанції показання свідків ОСОБА_4 (психолог) та ОСОБА_5 (слідчий) не спростовують показань обвинуваченого ОСОБА_1 та потерпілої ОСОБА_2 щодо того, що ОСОБА_1 не вчиняв розпусних дій щодо малолітньої особи, оскільки вони не були очевидцями події і про обставини, щодо яких вони в судовому засіданні давали показання, їм стало відомо під час здійснення ними кримінального провадження.
Також судом першої інстанції не взято до уваги і показання свідка ОСОБА_6, оскільки вони стосуються подій, які відбулися влітку 2017 року і не стосуються подій квітня 2017 року (відповідно до пред`явленого обвинувачення).
Доводи ж прокурора про те, що судом невірно надана оцінка суперечливим показанням потерпілої в судовому засіданні, які на його думку, спростовуються її ж показаннями на досудовому слідстві, а також про невірну оцінку висновку судово-психіатричної експертизи № 302 від 12 червня 2017 року є безпідставними, оскільки відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо та обґрунтовує своє рішення лише на тих доказах, які були досліджені судом.
При цьому саме під час судового засідання в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_2 дала однозначні показання, що ОСОБА_1 не вчиняв стосовно неї розпусних дій. Крім того, судом були досліджені й інші докази, які не спростували цього твердження потерпілої.
До того ж, як вважав суд першої інстанції, стороною обвинувачення не було надано достатніх та допустимих доказів, які б доводили винуватість ОСОБА_1 у вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи.
За наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку, що зібраними у кримінальному провадженні доказами не доведено, що в діях ОСОБА_1 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 156 КК, у зв`язку з чим виправдав останнього на підставі, передбаченій п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.
Таким чином, вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 373 та 374 КПК.
Переглядаючи вирок щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 94 КПКнадав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів в ухвалі детальний аналіз досліджених доказів, перевірив всі доводи апеляційної скарги прокурора та дійшов правильного висновку про обґрунтованість виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 156 КК, визнавши доводи прокурора про порушення місцевим судом матеріального та процесуального закону такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.
З наведеними в ухвалі мотивами, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали,погоджується й колегія суддів касаційного суду.
При цьому суд апеляційної інстанції дотримався вимог ч. 3 ст. 404 КПК та з огляду на характер доводів апеляційної скарги прокурора частково задовольнив його клопотання про дослідження доказів і повторно допитав ОСОБА_1, потерпілу ОСОБА_7 та її законного представника ОСОБА_3, дослідив і прослухав диски звукозапису судового засідання від 31 травня 2017 року, а саме допит потерпілої ОСОБА_7 в порядку ст. 225 КПК під час досудового розслідування та судових засідань суду першої інстанції від 23 листопада 2017 року і від 26 грудня 2017 року.
Крім того, у подальшому під час апеляційного розгляду після заміни прокурора Пухи І.Ю. на прокурора Стаховську Н.О. головуючим було з`ясовано у останньої, чи є у тої клопотання, на що вона зазначила, що клопотань у неї немає.
А тому доводи касаційної скарги прокурора у цій частині є такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження.
Безпідставними є й доводи прокурора про те, що звукозапис судового засідання від 26 грудня 2018 року не прослуховується.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, аудіозапис судового засідання від 26 грудня 2018 року в матеріалах кримінального провадження відсутній, оскільки цього дня судового засідання в даному провадженні взагалі не було. А перевіркою технічних носіїв інформації, на яких зафіксовано аудіозаписи судових засідань, у тому числі і від 26 грудня 2017 року, встановлено, що вказані носії - оптичні диски (т. 1 а.к.п. 98-99) належно прослуховуються та містять повну інформацію про хід цих судових засідань. Крім того, аудіозапис судового засідання від 26 грудня 2017 року відтворювався та належно прослуховувався й у ході апеляційного розгляду, про що свідчить аудіозапис засідання в апеляційній інстанції від 17 липня 2019 року.
Ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам ст. ст. 370 і 419 КПК.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
А тому касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд