Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 524/265/20
провадження № 61-585св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Кременчуцький міський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Суми,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 вересня 2020 року у складі судді Предоляк О. С. та на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В.,
Кузнєцової О. Ю., Пікуля В. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Кременчуцького міського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Суми про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини, внесення змін до актового запису про народження дитини,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Кременчуцького міського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
м. Суми з позовом про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини та розірвання шлюбу.
У травні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про залишення вимоги без розгляду в частині розірвання шлюбу та заяву про зменшення позовних вимог (а. с. 69). Ухвалою Автозаводського районного суду
м. Кременчука від 19 травня 2020 року прийнято заяву про зменшення позовних вимог.
Позовні вимоги в частині виключення запису про батька з актового запису про народження дитини мотивовано тим, що 28 липня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 . 11 січня 2019 року дитину зареєстровано у Кременчуцькому міському відділі Державної реєстрації актів цивільного стану. Батьком народженої дитини було записано позивача.
Із 2018 року ОСОБА_1 почав працювати у Польщі. Одного разу, у телефонній розмові, ОСОБА_2 повідомила його, що він не є біологічним батьком дитини, проте позивач не надав цьому значення. Повернувшись
в Україну, ОСОБА_1 дізнався, що відповідач проживає з іншим чоловіком однією сім`єю, а він не є батьком малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (а. с. 69), остаточно просив суд:
- виключити відомості про батьківство ОСОБА_1 з актового запису № 59 від 11 січня 2019 року, зробленого Кременчуцьким міським відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, про народження ОСОБА_3 ;
- зобов`язати Кременчуцький міський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області внести зміни в актовий запис у книзі записів актів громадянського стану про народження ОСОБА_3, видати нове свідоцтво про народження на ім`я ОСОБА_3 та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у справі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що на момент державної реєстрації, позивач достеменно знав, що він не є біологічним батьком дитини, а тому не має права оспорювати батьківство відповідно до частини п`ятої статті 136 СК України.
Керуючись якнайкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін у справі, суди першої та апеляційної інстанцій вважали відсутніми правові підстави для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 січня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 30 вересня 2020 року та на постанову Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У квітні 2021 року справу № 524/265/20 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на пункт
1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частини п`ятої статті
136 СК України до правовідносин, які виникли на підставі статті
122 СК України, а правовий висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах відсутній.
Суди не надали оцінки тому факту, що походження дитини від батька в актовому записі про народження дитини вчинено відповідно до положень статті 122 СК України, а матеріали справи не містять відомостей щодо подання ОСОБА_1 заяви про своє батьківство, що виключає можливість застосування щодо нього положень закону як до особи, яка визнала себе батьком дитини та в момент реєстрації знала, що не є її батьком.
В основу судових рішень покладено суперечливі докази на підтвердження того, що позивач знав про те, що не є батьком дитини, оскільки достовірно знати про цей факт позивач міг лише після проведення та ознайомлення з результатами генетичної експертизи ДНК, від проведення якої відповідач ухиляється. Усна інформація, надана позивачеві колишньою дружиною, щодо того, що він не є біологічним батьком доньки, була надана під час конфліктних відносин між сторонами, тобто станом на момент реєстрації дитини позивач був переконаний у своєму батьківстві, що підтверджується показаннями свідка.
Посилання судів на ймовірні інтереси дитини не конкретизовані в оскаржуваних судових рішеннях та мають уявний характер.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів скарги ОСОБА_1, які спрямовані на введення суду в оману, оскільки, як правильно встановлено судами, у телефонній розмові відповідач до народження дитини повідомила про факт своєї вагітності від іншого чоловіка. Отже, позивач на момент реєстрації дитини знав, що не є батьком.
Крім того, судами враховано, що із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернувся після подачі відповідачем позову про стягнення аліментів у справі № 524/6321/19.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 липня 2012 року до 18 травня 2020 року (а. с. 6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 (а. с. 7).
Відповідно до актового запису про народження дитини від 11 січня 2019 року № 59, внесеного Кременчуцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Полтавській області, батьком дитини записаний позивач ОСОБА_1 .
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 04 червня
2020 року призначено у справі генетичну експертизу (а. с. 79).
Відповідно до листа від 15 липня 2020 року № 666 КЗ "Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи" ДОР" повернуто без виконання ухвали суду у зв`язку з неявкою ОСОБА_2 разом із дитиною на експертизу (а. с. 80).
Також судами установлено, що позивач у момент реєстрації себе батьком ОСОБА_3 знав, що він не є батьком дитини, що підтверджується звукозаписом телефонної розмови, що відбулася 16 жовтня 2018 року між позивачем та відповідачем, в якій остання підтвердила факт своєї вагітності, а також те, що батьком дитини є не позивач, а інша особа (3:00-3:10).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку,
що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить
від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).
Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126
і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).
Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком (частина п`ята статті 136 СК України).
Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав (частина перша статті 22 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану").
У судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадках, коли в Книзі реєстрації народжень батьками дитини записано осіб, які перебували у шлюбі між собою (статті 122, 124 СК України), так і тоді, коли при реєстрації народження дитини її батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, котрий визнавав себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір`ю дитини (статті 126, 127 СК України).
Оспорити батьківство має право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (стаття 136 СК України), шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.
За змістом частини п`ятої статті 136 СК України для вирішення судом питання про відмову в позові з цієї підстави підлягають встановленню обставини, чи знала особа, яка оспорює батьківство, в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є біологічним батьком цієї дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.
Таким чином, законодавець обмежив право особи, яка записана батьком дитини, на оспорювання свого батьківства, зокрема, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, або не могла про це не знати.
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд позбавлений права збирання доказів за власною ініціативою, оскільки обовʼязок доказування покладається на сторони. Доказування є юридичним обовʼязком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доведення підстав позову покладається на позивача. Наведені положення є найважливішою складовою принципу змагальності.
Предметом доказування при вирішенні цього спору є доведення відсутності кровного споріднення з дитиною, батьком якої зазначено позивача, а також обізнаність позивача в момент реєстрації себе батьком дитини про те, що він не є її батьком. У ході судового розгляду підлягають перевірці обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.
У справі, що переглядається, судами достеменно встановлено, що позивач у момент реєстрації себе батьком ОСОБА_3 знав, що не є її біологічним батьком, однак погодився на реєстрацію батьком дитини. Із заявою про невизнання себе батьком дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану позивач не звертався.
Вказані обставини достовірно підтверджені звукозаписом телефонної розмови, що відбулася 16 жовтня 2018 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, в якій остання підтвердила факт своєї вагітності, а також те, що батьком дитини є не позивач, а інша особа.
Доводи касаційної скарги в частині незгоди позивача з наданою судами оцінкою доказів, неврахування показань свідка не беруться до уваги, оскільки спрямовані на переоцінку доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Доводи касаційної скарги про неможливість застосування у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами, положень статті
136 СК України, є безпідставними, свідчать про помилкове тлумачення позивачем норм матеріального права та спростовуються висновками Верховного Суду щодо застосування положень вказаної статті у спірних правовідносинах, викладеними у постановах від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18, від 05 лютого 2021 року у справі № 615/483/20.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що посилання судів на ймовірні інтереси дитини не конкретизовані в оскаржуваних судових рішеннях та мають уявний характер, з огляду на наступне.
Обов`язок суду при розгляді справи керуватися принципом верховенства права закріплено у частині першій статті 10 ЦПК України.
Згідно з вимогами частин другої-четвертої статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Йевремович проти Сербії" зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини ("Jevremovic v. Serbia", заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини,
а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист
і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права
й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих
і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).
Таким чином, при вирішенні спорів щодо оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін у справі.
Встановивши факт обізнаності ОСОБА_1 на момент реєстрації дитини про те, що він не є біологічним батьком ОСОБА_3, з дня народження дитини
(з ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до моменту пред`явлення позову позивач не заперечував своє батьківство, суди, відмовляючи в задоволенні позову, вирішили спір по суті відповідно до вимог чинного законодавства, практики ЄСПЛ та з урахуванням інтересів дитини.
Посилання у касаційній скарзі як на підставу для скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони зводяться до незгоди заявника з висновками судів.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду