Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 754/14388/19
провадження № 61-16560св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року у складі судді Бабко В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня
2020 року у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Мараєва Н. Є.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
У січні 2020 року представник позивача подав до суду заяву про зменшення позовних вимог (а. с. 89-90), у якій остаточно просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за розпискою від 01 серпня 2018 року у розмірі 116 000,00 доларів США.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 01 серпня 2018 року позивач надав у борг грошові кошти ОСОБА_2 у розмірі 235 000,00 доларів США, про що останнім власноруч написано розписку.
Відповідно до умов розписки від 01 серпня 2018 року ОСОБА_2 мав повернути отримані кошти в строк до 31 грудня 2018 року, однак усупереч досягнутої домовленості ОСОБА_2 у встановлений строк отримані від ОСОБА_1 у позику кошти в розмірі 235 000,00 доларів США не повернув.
На момент написання розписки від 01 серпня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_3 була обізнана із умовами отримання ОСОБА_2 позики від ОСОБА_1 . На підтвердження факту обізнаності із зазначеними обставинами на розписці від 01 серпня 2018 року проставлений особистий підпис ОСОБА_3, який свідчить про її згоду на отриманням ОСОБА_2 у борг коштів, а також є свідченням того, що позичені кошти бралися в інтересах сім`ї. За словами відповідачів, отримані в борг кошти подружжя мало намір використати на добудову житлового будинку, який разом із земельною ділянкою є спільним майном подружжя.
З огляду на порушення виконання зобов`язання, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за розпискою від 01 серпня 2018 року у розмірі
116 000,00 доларів США, що станом на 01 жовтня 2019 року є еквівалентом
2 806 906,98 грн за офіційним курсом НБУ.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_2 не виконав боргові зобов`язання та не повернув грошові кошти, отримані в борг у ОСОБА_1 в інтересах сім`ї, а також судом враховано визнання відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позовних вимог.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги в частині вживання ОСОБА_3 лікарських засобів, які призвели до відсутності пам`яті щодо підписання нею розписки та процесуальних документів, поданих до суду першої інстанції (розгляд справи за її відсутності, визнання позову), апеляційний суд виходив із того, що на підтвердження зазначено ОСОБА_3 не надано суду належних і допустимих доказів, а тому такі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях.
Посилання на прийняття сильнодіючих лікарських препаратів з`явилося лише під час апеляційного провадження у справі, що ставить під сумів їх достовірність.
Крім того, твердження відповідача щодо не усвідомлення нею своїх дій у момент, коли вона проставляла свій підпис на розписці від 01 серпня
2018 року, спростовуються підписаною нею у подальшому мировою угодою від 28 січня 2020 року, за умовами п. 2 якої ОСОБА_3 у договірному порядку визнала солідарну заборгованість за всіма борговими зобов`язаннями (позики) ОСОБА_2 перед позивачем у приміщенні Деснянського районного суду м. Києва.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_4, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1
до ОСОБА_3 .
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року.
Відкрито провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У січні 2021 року справа № 754/14388/19 надійшла до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_3 посилається на пункт
1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частини четвертої статті
65 СК України, оскільки не враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладені в постановах від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц та
від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18.
Зокрема, у вказаних постановах Верховним Судом зроблено висновок про те, що той із подружжя, хто не є стороною договору, стає боржником лише у випадку наявності двох умов: договір укладено в інтересах сім`ї, а майно, одержане за договором, отримано в інтересах сім`ї.
Суди не звернули увагу на те, що на момент підписання розписки
ОСОБА_3 вживала ліки за рецептом лікаря-психіатра, які впливають на пам`ять і сприйняття. Розписку не читала і фактичної передачі коштів не було. З чоловіком вони не проживали однією сім`єю, не вели спільного господарства з січня 2018 року.
Так само з початку січня і до початку березня 2020 року
ОСОБА_3 вживає лікарські засоби, а тому не може пригадати, чи ставила підписи поза межами судових засідань на заявах про розгляд справи без її участі та про визнання позовних вимог, хоча визнає, що підписи на зазначених документах схожі на її підпис.
Клопотання про призначення почеркознавчої та інших експертиз
ОСОБА_3 планувала заявити в суді апеляційної інстанції, проте не мала можливості бути присутньою в судовому засіданні через перебування на самоізоляції, оскільки її представник перебував на стаціонарному лікуванні наслідків COVID-19. Проте апеляційний суд не з`ясував поважності причин неявки до суду сторони відповідача, чим позбавив можливості заявити відповідні клопотання.
Крім того, судами не досліджено правової природи спірної розписки, не з`ясовано, чому позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, не встановлено джерело доходів ОСОБА_1 на момент передачі коштів у борг та не досліджено, чи були використані вказані кошти в інтересах сім`ї.
Доводи інших учасників справи
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_5, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки судові рішення, на які посилається в касаційній скарзі ОСОБА_3,
є нерелевантними. Крім того, відповідачі визнали як факт укладання боргової розписки, так і позовні вимоги, подавши в канцелярію суду першої інстанції відповідні заяви.
Крім того, матеріали справи містять мирову угоду від 28 січня 2020 року, укладену між позивачем і відповідачами, де ОСОБА_3 у порядку статті 541 ЦК України визнано солідарну відповідальність за всіма борговими зобов`язаннями.
Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права є безпідставними, оскільки заявити клопотання про проведення експертиз ОСОБА_3 могла разом із апеляційною скаргою або завчасно направити поштою, а не виключно в судовому засіданні.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 235 000,00 доларів США,
а відповідач зобов`язався повернути їх в термін до 31 грудня 2018 року,
що підтверджується власноручно написаною ОСОБА_2 розпискою
(а. с. 10).
ОСОБА_2 позичив кошти в інтересах сімʼї, про що свідчить згода та підпис дружини відповідача ОСОБА_3 на розписці від 01 серпня 2018 року.
ОСОБА_2 не повернув позивачу грошові кошти у розмірі
235 000,00 доларів США та не сплатив відсотки, які передбачені розпискою,
в обумовлений строк.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_3 звернулася до суду з клопотанням про розгляд справи за її відсутності (а. с. 93).
28 січня 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про визнання позовних вимог та просила суд ухвалити рішення про солідарне стягнення з неї та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми заборгованості у розмірі 116 000,00 грн (а. с. 96-97).
Мотивувальна частина.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, поки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Звертаючись до суду із позовом про солідарне стягнення заборгованості, ОСОБА_1 посилався на факт невиконання ОСОБА_2 умов договору позики у вигляді боргової розписки від 07 серпня 2018 року, підписаної ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_3, що свідчить про укладання договору в інтересах сім`ї.
Відповідачі звернулися до суду першої інстанції із заявами про визнання позовних вимог (91-92, 96-97).
Цивільним процесуальним законом передбачено право позивача відмовитися від позову, а відповідача - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи
або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Визнання позову повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову всіма відповідачами.
Встановивши, що визнання позову у цій справі відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку,
ОСОБА_3 посилалася на те, що коли ОСОБА_3 ставила свій підпис на борговій розписці від 01 серпня 2018 року, то вона була у хворобливому стані, оскільки напередодні приймала ліки "Міртазіпан Сандоз", і тексту цього документу (розписки) не читала та вважає, що ніякої передачі коштів за розпискою не було, також підписи на заявах про визнання позовних вимог та розгляд справи за її відсутності схожі на її, проте вона не пам`ятає факту підписання вказаних документів.
Разом із тим, на підтвердження вказаних обставин ОСОБА_3 не надала жодних належних і допустимих доказів відповідно до приписів статей
77-78 ЦПК України на підтвердження факту не усвідомлення значення своїх дій у момент підписання боргової розписки та не підписання процесуальних документів, поданих до суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, встановивши, що доводи ОСОБА_3 ґрунтуються виключно на припущеннях, апеляційний суд обґрунтовано їх відхилив та залишив без змін рішення суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 травня
2018 року у справі № 639/7335/15-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі
№ 752/7501/18, відхиляються колегією суддів Касаційного цивільного суду, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними, виходячи зі встановлених у цій справі конкретних обставин.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Питанням правового регулювання у справах, на які посилається в касаційній скарзі ОСОБА_3, було застосування положень статті 65 СК України, якою передбачено дві умови, за наявності яких, той із подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником). У зазначених справах судами встановлено відсутність згоди іншого з подружжя на отримання позики. Разом із цим, у справі, що переглядається, судами встановлено факт підписання ОСОБА_3 спірної розписки, а доказів на підтвердження не справжності підпису чи виконання його іншою особою, ОСОБА_3 не надала.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, зокрема, в частині не з`ясування апеляційним судом поважності причин неявки до суду сторони відповідача, чим позбавлено можливості заявити відповідні клопотання (зокрема, про призначення почеркознавчої експертизи) судом відхиляються, з огляду на наступне.
Цивільний процесуальний закон покладає на сторони обов`язок щодо добросовісності їх дій, оскільки вона сприяє встановленню дійсних прав та обов`язків сторін у спірних правовідносинах. Лише здійснення сторонами своїх процесуальних прав для досягнення тих процесуальних цілей, які визначені законом, та сумлінне виконання сторонами своїх процесуальних обов`язків може забезпечити справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи, у межах якого будуть встановлені дійсні права та обов`язки сторін.
Добросовісність у відповідному контексті слід розуміти як використання правових важелів процесуального статусу сторони виключно для досягнення встановленої законом процесуальної мети. При цьому невиконання стороною обов`язку добросовісно здійснювати свої процесуальні права має кваліфікуватися як зловживання ними. Зловживання процесуальними правами - це вчинення учасником процесу дій у межах дозволеної поведінки, однак із використанням свого права в цілях, що суперечать завданням правосуддя.
Звертаючись до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 обґрунтовувала свої вимоги, зокрема тим, що вона не пам`ятає, чи підписувала спірну боргову розписку, а також процесуальні документи, подані до суду першої інстанції, -заяви про розгляд справи за її відсутності та про визнання позовних вимог. Разом із тим, ОСОБА_3 не надала жодних доказів на підтвердження своїх доводів та не заявила жодного клопотання, в тому числі про проведення почеркознавчої експертизи. Також такого клопотання не заявлено після відкриття апеляційного провадження.
Матеріалами справи підтверджено факт отримання як ОСОБА_3, так і її представником ОСОБА_4 копії ухвали суду про призначення справи до розгляду на 06 жовтня 2020 року та судової повістки-повідомлення (а. с. 202-203). Таким чином, судом дотримано вимог законодавства в частині сповіщення належним чином учасників справи про розгляд справи, а тому відсутні підстави вважати порушеним право ОСОБА_3 на доступ до суду, належний судовий захист її прав чи ненадання можливості заявити відповідне клопотання.
Наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання та доводи, що були предметом дослідження й оцінки судами, та, переважно, спрямовані на переоцінку доказів у справі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права і зводяться до намагання оцінити докази, які в силу процесуального законодавства мають оцінюватися судами при розгляді позову по суті, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року.
Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Деснянського районного суду
м. Києва від 28 січня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду