Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 754/11747/18
провадження № 61-22947св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В, Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, - ОСОБА_6,
позивач - ОСОБА_7,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги - ОСОБА_7, про визнання права власності на квартиру та витребування майна, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права іпотекодержателя, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Колесник Костянтин Анатолійович, на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_7, про визнання права власності на квартиру та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року скасовано рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 липня
2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2016 року, та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на квартиру
АДРЕСА_1 . Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідачем ОСОБА_4 після отримання рішення апеляційного суду, 23 березня 2016 року було відчужено зазначену квартиру на користь ОСОБА_7, яка, в свою чергу, 19 липня 2017 року продала її ОСОБА_5 . Таким чином, останнім набувачем спірної квартири стала відповідачка ОСОБА_5
ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_5 .
У жовтні 2018 року третьою особою з самостійними вимогами ОСОБА_7 подано позов до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права іпотекодержателя.
На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_7 зазначила, що
04 березня 2016 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги, а також нотаріально посвідчений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки. Надалі, згідно з договором купівлі-продажу від 23 березня 2016 року № 1666 ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_7 . В свою чергу, ОСОБА_7 відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 19 липня 2017 року продала зазначену квартиру ОСОБА_5, яка на цей час є власником квартири.
ОСОБА_7 вважала, що ухвалене Верховним Судом рішення про відмову в задоволенні позову щодо визнання права власності за ОСОБА_4, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.
ОСОБА_7 просила визнати за нею право іпотекодержателя згідно з договором
від 04 березня 2018 року реєстровий № 193 про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 01 лютого 2008 року за реєстровим № 313, укладеним між Акціонерним Банком "Таврика" та ОСОБА_8, щодо предмета іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1, загальною площею
96,40 кв. м, житловою площею 46,20 кв. м.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року прийнято позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права іпотекодержателя в одне провадження з основним позовом.
11 грудня 2018 року до суду надійшла заява від представника ОСОБА_7 про доповнення (збільшення) позовних вимог, відповідно до яких позивачка просила поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про іпотеку, а саме відомості про суб`єктів іпотеки та особу Іпотекодержателя квартири АДРЕСА_1, зазначити ОСОБА_7, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 у графі "Іпотекодержатель".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_7, про визнання права власності на квартиру та витребування майна - відмовлено.
У задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права іпотекодержателя - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не підтверджено належними правовстановлюючими документами їх право власності на всю квартиру АДРЕСА_1, ними не враховано при зверненні до суду інтереси співвласника (згідно з документами про спадщину) ОСОБА_9, при цьому не був оспорений і той факт, що ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірної квартири.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із того, що ухвалення Верховним Судом рішення про відмову у задоволенні позову щодо визнання права власності за ОСОБА_4, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. Також суд вказав, що ухвалення Верховним Судом рішення про відмову у задоволенні позову не спростовує не тільки презумпцію правомірності договору іпотеки, але й інших договорів, укладених сторонами. На даний час право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру не скасовано, вона є добросовісним набувачем, а тому суд вважав, що підстав для задоволення позову третьої особи із самостійними вимогами
ОСОБА_7 немає.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності та витребування майна, а також у частині позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання права іпотекодержателя скасовано.
Провадження у справі № 754/11747/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру та витребування майна, та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання права іпотекодержателя закрито.
Закриваючи провадження у справі № 754/11747/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на квартиру та витребування майна та за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання права іпотекодержателя, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто ще до звернення до суду з позовними вимогами, а згідно з правовою позицєю Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 310/10284/15-ц (провадження № 61-2717св18), процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливе шляхом залучення правонаступника померлої сторони (учасника) та лише за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі. Цивільним процесуальним законодавством не передбачена можливість звернення з позовом до померлої особи.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності та витребування майна задоволено частково.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_5 5/8 частин квартири АДРЕСА_1 у володіння ОСОБА_1, та по 1/8 частини квартири АДРЕСА_1 у володіння ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року залишено без змін.
Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
23 грудня 2019 року ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Колесник К. А., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували строки позовної давності, про застосування яких було заявлено представником відповідача. Сам по собі факт ухвалення Верховним Судом постанови від 18 квітня 2018 року, яка стала матеріальною підставою позову, не можна вважати початком перебігу строку позовної давності. Позивачі не мають права на витребування спірного майна, оскільки вони не були його власником, а отже, віндикація за заявою позивачів щодо спірної квартири неможлива як правовий механізм. ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірної квартири.
Доводи інших учасників справи
15 лютого 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подали до Верховного Суду відзив, у якому просять касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року залишити без змін.
26 лютого 2020 року ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Колесник К. А., через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій просить розглянути та задовольнити заяву про застосування строків позовної давності, касаційну скаргу задовольнити.
05 червня 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подали до Верховного Суду додаткові уточнені пояснення до відзиву, у яких просять касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у ціій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Деснянського районного суду міста Києва.
У лютому 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 лютого 2008 року між Акціонерним банком "Таврика", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Таврика", та ТОВ "Полібудсервіс Плюс" укладений договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 11-08-КЛ, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом у сумі 1 300 000,00 грн строком до 29 січня 2010 року зі сплатою 19 % річних за користування кредитними коштами.
Додатковою угодою від 11 березня 2008 року № 1 банк переоформив позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на мультивалютну відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітами у сумі 1 300 000,00 грн та 885 000,00 Євро зі сплатою за користування кредитними коштами 19 % річних у гривні та 13 % річних у Євро.
Додатковою угодою від 14 травня 2008 року № 2 змінено розмір процентної ставки на 20 % річних у гривні та 14 % у Євро.
Додатковою угодою від 04 липня 2008 року № 4 банк переоформив позичальнику мультивалютну відновлювальну відкличну кредитну лінію на мультивалютну невідновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом у сумі, еквівалентній 15 100 000,00 грн.
Згідно з додатковою угодою з 04 липня 2008 року кредитні кошти надаються у доларах США; за користування кредитними коштами встановлюється плата у розмірі 20 % річних у гривні, 17,5 % річних у доларах США та 14 % річних у Євро.
Додатковою угодою від 29 вересня 2008 року № 5 змінено розміри процентних ставок на 23 % річних у гривні, 17,5 % річних у доларах США та 15 % річних у Євро.
Додатковою угодою від 09 жовтня 2008 року № 8 змінено розміри процентних ставок на 24 % річних у гривні, 18,5 % річних у доларах США та 16 % річних у Євро.
Додатковою угодою від 28 листопада 2008 року № 15 змінено розміри процентних ставок на 25 % річних у гривні, 17,5 % річних у доларах США та 16 % річних у Євро.
Додатковою угодою від 31 липня 2009 року № 20 банк переоформив позичальнику мультивалютну невідновлювальну відкличну кредитну лінію на мультивалютний кредит у сумі 3 153 000,00 грн, 1 386 511,12 доларів США та 814 200,00 Євро.
01 лютого 2008 року між Акціонерним банком "Таврика" (іпотекодержатель) та ОСОБА_8 (іпотекодавець) укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 313.
Відповідно до умов цього договору для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов`язань за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії від 01 лютого 2008 року № 11-08-КЛ з усіма змінами і доповненнями до нього, іпотекодавець передав іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 26 травня 2005 року, зареєстрованого Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 02 червня 2005 року за № 9754.
Відповідно до пункту 6.4 іпотечного договору сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель може звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя в рахунок виконання боргових зобов`язань позичальника за кредитним договором. Перехід права власності на предмет іпотеки здійснюється в порядку статті 37 Закону України "Про іпотеку". Іпотекодержатель надсилає позичальнику іпотечне повідомлення з вказівкою про загальну суму боргових зобов`язань та граничний строк погашення боргових зобов`язань. У випадку непогашення позичальником боргових зобов`язань у строк, передбачений в іпотечному повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов`язань, вказаному в іпотечному повідомленні. Оцінка предмета іпотеки здійснюється суб`єктом оціночної діяльності, визначеним іпотекодержателем. При цьому така обумовленість, яка визнається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.
Банк виконав зобов`язання за кредитним договором та надав позичальнику кредит.
ІНФОРМАЦІЯ_2 іподекодавець ОСОБА_8 помер. Спадщину, до складу якої входить передана в іпотеку квартира, прийняли ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_9, яким державним нотаріусом видано свідоцтва про право на спадщину.
Позичальник зобов`язання щодо повернення кредиту належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 09 грудня 2013 року прострочена заборгованість за кредитом становить 14 594 273,67 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05 лютого 2014 року у справі № 910/25005/13 стягнено з ТОВ "Полібудсервіс Плюс" на користь ПАТ "Банк "Таврика" заборгованість за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії від 01 лютого 2008 року № 11-08-КЛ станом на 20 грудня 2013 року у розмірі 14 594 795,23 грн.
За договорами про відступлення права вимоги від 26 лютого 2015 року № 10/260215 та № 26/02/15, укладеними відповідно між ПАТ "Банк"Таврика" і ТОВ "Кредекс Фінанс" та ТОВ "Кредекс Фінанс" і ОСОБА_4, до ОСОБА_4 перейшло право вимоги до позивачів за вказаним кредитним договором та договором іпотеки.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 03 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки позовні вимоги задоволено, звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на квартиру за ОСОБА_4
04 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ОСОБА_4 відступає ОСОБА_7 своє право вимоги за кредитним договором від 01 лютого 2008 року з усіма додатковими угодами та додатками до нього, що є невід`ємною частиною, укладеним між ПАТ "Банк "Таврика" та ТОВ "Полібудсервіс плюс".
Крім того, 04 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був укладений договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 відступив, а ОСОБА_7 прийняла усе та будь-яке належне ОСОБА_4 право вимоги за договором іпотеки від 01 лютого 2008 року, включаючи право звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 липня 2015 року скасовано та постановлено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9, третя особа: TOB "Полібудсервіс плюс", про звернення стягнення на предмет іпотеки, задоволено.
У рахунок погашення заборгованості за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії від 01 лютого 2008 року№ 11-08-КЛ, яка станом на 09 грудня 2013 року становить 14 594 237,67 гривень звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 46,20 кв. м, яка належить на праві власності в порядку спадкування за законом:
- ОСОБА_1 в розмірі 1/5 частини квартири;
- ОСОБА_2 у розмірі 1/8 частини квартири;
- ОСОБА_3 у розмірі 1/8 частини квартири;
- ОСОБА_9 у розмірі 1/8 частини квартири;
після смерті іпотекодавця ОСОБА_8, що помер ІНФОРМАЦІЯ_2, за ціною, визначеною на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності - в розмірі 1 454 551,88 грн. шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
23 березня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
19 липня 2017 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Таким чином, на момент звернення до суду з цим позовом власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 .
Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 03 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 17 березня 2016 року скасовано, постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності відмовлено.
У своїх позовних вимогах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили суд визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_1 та витребувати вказану квартиру з незаконного володіння ОСОБА_5, зважаючи на те, що ними було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на вказану квартиру, судове рішення, яким визнано право власності за ОСОБА_4, скасовано, а тому є всі підстави для визнання за ними права власності та витребування майна з незаконного володіння відповідачки.
Вирішуючи спір, апеляційний суд виходив із того, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Також вважав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності іпотекодержателя на нього, оскільки такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки є позасудовим способом захисту прав іпотекодержателя; застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється або шляхом проведення прилюдних торгів або шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_5, в інтересах якої діє адвокат Колесник К. А., на постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, врахувавши аргументи, наведені у відповіді на відзив, врахувавши аргументи у додаткових поясненнях на відзив, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в частині позовних вимог
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про витребування майна.
Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в іншій частині, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України постанова Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року в іншій частині судом касаційної інстанції не перевіряється.