Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 488/3092/18
провадження № 61-14772св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Миколаївської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24 квітня 2020 року у складі судді Лазаревої Г. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Колосовський С. Ю., Коломієць В. В., Шаманська Н. О.
у справі за позовомкерівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Миколаївської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання незаконним запису в державному реєстрі речових прав та витребування майна,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Миколаївської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання незаконним запису в державному реєстрі речових прав та витребування майна.
Свої позовні вимоги прокурор обґрунтовував тим, що досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12016150020004834 від 12 жовтня 2016 року встановлено, що невстановлені особи, діючи у складі організованої групи, шляхом використання підроблених документів заволоділи нерухомим майном ОСОБА_4 - квартирою АДРЕСА_1, яка належала останній на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням з використання та розвитку комунальної власності від 20 березня 2007 року № НОМЕР_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, а спадкова справа після її смерті не заводилась.
Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 28 вересня 2016 року у справі № 488/1979/16-ц за заявою Миколаївської міської ради, поданою у травні 2016 року, зазначена вище квартира визнана відумерлою спадщиною та передана територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради. Рішення суду набрало законної сили 11 жовтня 2016 року.
07 грудня 2016 року Миколаївська міська рада звернулась до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на квартиру, але державним реєстратором 13 грудня 2016 року прийнято рішення про відмову у державній реєстрації права власності, оскільки було з`ясовано, що на підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2014 року у справі № 488/3244/14-ц про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1, про що мається запис за № 14896329.
За договором купівлі-продажу від 23 червня 2016 року № 825 невстановлена особа, використовуючи підроблений паспорт на ім`я ОСОБА_1, продала квартиру ОСОБА_3, а той в свою чергу 02 вересня 2016 року уклав договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_2 .
Крім того, як на підставу представництва інтересів територіальної громади в особі Миколаївської міської ради, прокурор зазначив, що Миколаївською міською радою належним чином не здійснюються покладені на неї функції щодо захисту майнових інтересів територіальної громади, оскільки не вжито заходів до оскарження незаконних правочинів та подальшого оформлення права власності на майно, що визнане як відумерла спадщина.
Посилаючись на те, що рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 21 жовтня 2014 року у справі № 488/3244/14-ц є підробленим, а також є підробленим паспорт на ім`я ОСОБА_1, прокурор просив суд визнати недійсним та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 14896329 за адресою: квартира АДРЕСА_1, за ОСОБА_1 та витребувати зазначену квартиру у ОСОБА_2 на користь Миколаївської міської ради.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 24 квітня 2020 року позов керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Миколаївської міської ради задоволено частково.
Скасовано запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 07 червня 2016 року на нерухоме майно № 14896329 за адресою: квартира АДРЕСА_1, за ОСОБА_1 .
В задоволенні позову про витребування у ОСОБА_2 на користь Миколаївської міської ради квартири АДРЕСА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення мотивоване тим, що наявність таких фактів, як неналежність позивачу права власності на спірну квартиру на час переходу на неї права власності до ОСОБА_2, добросовісність ОСОБА_2 як набувача майна, а також порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, дають суду підстави для відмови у задоволенні позову в частині витребування майна. Позовні вимоги про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 14896329 за адресою: квартира АДРЕСА_1, за ОСОБА_1, підлягають задоволенню, оскільки прокурором надані докази того, що реєстрація відбулась на підставі підробленого судового рішення. Наведені з цього приводу прокурором докази учасниками справи не оспорено.
Постановою Миколаївськогоапеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області задоволено.
Заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2020 року в частині вимог про витребування майна скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Зобов`язано витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 і передати її у власність Миколаївській міській раді.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд, враховуючи характер спірних правовідносин, зухвалий спосіб заволодіння майном, яке є предметом спору, а саме шляхом підроблення судового рішення та паспорта громадянина України, а також інтереси сторін - територіальної громади міста Миколаєва, яка переслідує законну мету направлену на справедливий розподіл житлових приміщень серед мешканців громади у відповідності до норм житлового законодавства, що завжди викликає підвищений публічний резонанс, а тому безпосередньо вливає на правопорядок і з іншого боку інтерес останнього набувача квартири, який придбавав її за визначену в договорі і значну для нього грошову суму і до того ж через спеціалізованих посередників, і є безумовно добросовісним набувачем, все ж перевагу у цьому спорі слід віддати на користь позивача.
За таких обставин позов про витребування спірної квартири з незаконного володіння добросовісного набувача, яка вибула із власності Миколаївської міської ради не з її волі іншим шляхом є обґрунтованим і підлягав задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування до спірних правовідносин норми права, а саме пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 666/5047/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 521/17665/14-ц, в яких зазначено, що однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким. Отже, спірна квартира не перебувала ні у володінні, ні у власності у Миколаївської міської ради на момент переходу права власності на цю квартиру до заявника, а тому суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про можливість витребування спірної квартири у заявника на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Крім того, апеляційним судом не враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц згідно з якими, конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь органу місцевого самоврядування призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій не перевірено належним чином наявність підстав для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі та не взято до уваги висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 та від 15 травня 2019 року у справі № 911/1497/18.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У грудні 2020 року Миколаївська обласна прокуратураподала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 666/5047/15-ц є безпідставними, оскільки у зазначених справах та у цій справі правовідносини не є подібними. При цьому, висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 521/17665/14-ц.
ОСОБА_2, як особа, якій завдано шкоду відповідним кримінальним правопорушенням, не позбавлена права звернулись до суду з відповідним позовом та отримати належну компенсацію.
Разом з тим, доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав у прокурора звернення до суду з позовом у даній справі є помилковими з огляду на наступне.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор вказував, що Миколаївською міською радою належним чином не здійснюються покладені на неї функції щодо захисту майнових інтересів територіальної громади, як наслідок дотепер не вжито заходів до оскарження незаконних правочинів та подальшого оформлення права власності на майно, що визнане, як відумерла спадщина. Проте, незважаючи на те, що Миколаївській міській раді стало відомо про незаконність відчуження спірної квартири ще наприкінці 2016 року, коли було отримано відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на вказане нерухоме майно, остання бездіяла.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Корабельного районного суду міста Миколаєва.
24 листопада 2020 року справа № 488/3092/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року задоволено. Зупинено виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року до закінчення касаційного провадження.
Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 "Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3", у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням з використання та розвитку комунальної власності від 20 березня 2007 року № НОМЕР_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що зроблено відповідний актовий запис за № 297 від 09 квітня 2015 року в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян.
За інформацією Першої Миколаївської нотаріальної контори від 08 лютого 2018 року спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилась.
Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 28 вересня 2016 року у справі № 488/1979/16-ц за заявою Миколаївської міської ради, поданою у травні 2016 року, зазначена вище квартира визнана відумерлою спадщиною та передана територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради. Рішення суду набрало законної сили 11 жовтня 2016 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 квітня 2018 року, квартира АДРЕСА_1 07 червня 2016 року зареєстрована за ОСОБА_1, запис за № 14896329, на підставі рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 21 жовтня 2014 року у справі № 488/3244/14-ц.
За довідкою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 22 листопада 2016 року будь-яких справ відносно ОСОБА_1 у проваджені суду за період з 2011 року по 21 листопада 2016 року не перебувало.
Досудовим слідством на підставі проведених судово-технічної експертизи від 25 жовтня 2017 року № 550, судово-почеркознавчої та авторознавчої експертизи від 20 грудня 2017 року № 773, комплексної портретної та технічної експертизи від 10 листопада 2017 року № 595 встановлено, що рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 21 жовтня 2014 року у справі № 488/3244/14-ц є підробленим, також є підробленим і паспорт на ім`я ОСОБА_1 .
За договором купівлі-продажу від 23 червня 2016 року № 825 невстановлена особа, використовуючи підроблений паспорт на ім`я ОСОБА_1, продала квартиру ОСОБА_3, а той в свою чергу 02 вересня 2016 року уклав договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_2 .
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави в суді
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України 2004 року, чинного на момент пред`явлення позову до суду, має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.
Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити на момент відкриття провадження у справі доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень Чернівецької міської ради, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.