Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 333/4308/18
провадження № 61-10879св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого – Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом – Акціонерне товариство "МетаБанк",
відповідач за первісним позовом – ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом – ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги:
ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2020 року під головуванням судді Круглікової А. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.;
Акціонерного товариства "МетаБанк" на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.
у справі за позовом Акціонерного товариства "МетаБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "МетаБанк" про визнання недійсними кредитного договору від 11 жовтня 2006 року № 630800000179, додаткових угод № 1, 2, 3 до кредитного договору 11 жовтня 2006 року № 630800000179, договору поруки від 11 жовтня 2006 року, договору іпотеки від 08 червня 2007 року та застосування наслідків недійсності правочинів,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року Акціонерне товариство "МетаБанк" (далі – АТ "МетаБанк", банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_1. про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 11 жовтня 2006 року між АТ "Металург", правонаступником якого є ПАТ "МетаБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 630800000179, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі – придбання житла (оплата за укладеним із ВАТ "Запорізький домобудівний комбінат" договором будівництва), у розмірі 21 632 доларів США на строк 240 місяців до 11 жовтня 2026 року включно зі сплатою 13,5% річних у порядку та на умовах, передбачених кредитним договором.
В якості забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором, 11 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 9308000001702, відповідно до умов якого остання поручилась перед кредитором за виконання боржником зобов’язань за кредитним договором № 630800000179 від 11 жовтня 2006 року.
Також, 08 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 9308000001703, умовами якого забезпечено виконання останньою всіх зобов’язань по кредитному договору.
Позивач зазначав, що у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань у ОСОБА_2. виникла прострочена заборгованість, яка станом на 12 серпня 2015 року складалася із заборгованості по простроченому кредиту - 995,77 доларів США (еквівалентно 21 281,15 грн), заборгованості по процентам – 4 081,90 доларів США (87 236,53 грн), пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за період з 11 березня 2014 року по 10 березня 2015 року – 37 563,19 грн. Вказані обставини встановлені рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2015 року (справа № 333/1681/15-ц), яким зазначена заборгованість стягнута з відповідачів солідарно.
Втім, у зв’язку з невиконанням рішення, та взятих на себе зобов’язань, АТ "МетаБанк" прийняло рішення про дострокове погашення позичальником кредиту. Відповідне повідомлення з вимогою про дострокове повернення кредиту протягом 10 днів з моменту відправлення, було направлено на адресу відповідачів 20 березня 2018 року, проте залишено без виконання.
Посилаючись на наведені обставини, АТ "МетаБанк" просило суд стягнути солідарно на його користь з ОСОБА_2. та ОСОБА_1. заборгованість за кредитним договором від 11 жовтня 2006 року № 630800000179 в розмірі 30 122,19 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту в сумі 19 224,43 доларів США, заборгованості за відсотками в сумі 10 897,76 доларів США та 27 823,01 грн, з яких: 4 088,32 грн – пеня за несвоєчасне погашення основного боргу, 23 734,69 грн – пеня за несвоєчасне погашення відсотків, та по 6 278,30 грн судового збору.
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовної заявою до АТ "МетаБанк" про визнання недійсними кредитного договору № 630800000179 від 11 жовтня 2006 року, додаткових угод № 1, 2, 3 до кредитного договору № 630800000179 від 11 жовтня 2006 року, договору поруки від 11 жовтня 2006 року, договору іпотеки від 08 червня 2007 року та застосування наслідків недійсності правочинів.
В обґрунтування своїх вимог, ОСОБА_2 зазначала, що спірний договір про надання споживчого кредиту є несправедливим, повинен бути визнаний недійсним адже він укладений під впливом обману. Так, в момент підписання кредитного договору, вона була введена в оману щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту. Банком не було надано у письмовій формі необхідної інформації для здійснення свідомого вибору.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 вважає, що між сторонами в належній формі не досягнуто згоди щодо істотних умов договору. Також, встановивши у договорі щомісячний платіж 270 доларів США, АТ "МетаБанк" ввів в оману позичальника оскільки вихідним параметрам кредитування відповідає ануїтентний платіж в розмірі 261,18 доларів США. Натомість банком встановлено платіж 270 доларів США. Такому значенню відповідає відсоткова ставка 14,065%, а не 13,5% яка зазначено у договорі. Під час укладення договору банк приховав від позичальника повну та об’єктивну інформацію щодо кінцевої вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту. АТ "МетаБанк" не надано первинний документ, який би показував надходження валюти і час її надходження, у зв’язку з чим, ОСОБА_2 вказує, що банк обманює, стверджуючи про надання кредиту в сумі 21 632 доларів США.
При цьому, обмін іноземної валюти на гривню – це порушення умов кредитного договору, а використання іноземної валюти (отриманої в кредит), як засобу платежу на території України є порушенням законодавства України. Крім того, всупереч Закону України "Про захист прав споживачів", ЦК України та Закону України "Про фінансові послуги та державне врегулювання ринків фінансових послуг" в тексті кредитного договору не зазначено, що банк є уповноваженим банком або має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, а тому, на думку ОСОБА_2., АТ "МетаБанк" не мав цивільної правоздатності фінансової (кредитної) установи та не був уповноваженим банком щодо надання фінансових послуг (операцій).
Посилаючись на зазначене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсними договір про надання споживчого кредиту від 11 жовтня 2006 року № 630800000179, додаткові угоди № 1, 2, 3 до договору про надання споживчого кредиту № 630800000179 від 11 жовтня 2006 року, договір іпотеки від 08 червня 2007 року № 9308000001703 та договір поруки від 11 жовтня 2006 року № 9308000001702. Крім цього, просила суд застосувати подвійну реституцію, стягнути з АТ "МетаБанк" моральну шкоду в сумі 6 000 грн та завдані збитки в розмірі 312 830,60 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2020 року позов АТ "МетаБанк" до ОСОБА_2., ОСОБА_1. про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2. та ОСОБА_1. на користь АТ "МетаБанк" 19 224,43 доларів США заборгованості за кредитом, 10 897,76 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом, 4 088,32 грн пені за несвоєчасне погашення основного боргу за кредитом, 23 734,69 грн пені за несвоєчасне погашення відсотків. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2. – відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 порушила зобов`язання перед банком, яке забезпечене порукою поручителя ОСОБА_1., у зв`язку із цим наявні правові підстави для стягнення в солідарному порядку з відповідачів кредитної заборгованості. Зазначене також встановлено судовим рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2015 року, яким солідарно з ОСОБА_2. та ОСОБА_1. стягнуто заборгованість на користь ПАТ "МетаБанк" за кредитним договором від 11 жовтня 2006 року № 630800000179. Заяви відповідачів про застосування позовної давності до спірних правовідносин, залишені без задоволення, оскільки судом встановлено, що АТ "Мета-Банк" змінив строк виконання основного зобов’язання зі сплати кредиту та відсотків за користування кредитом до 30 березня 2018 року, направивши ОСОБА_2 вимогу-повідомлення про дострокове повернення кредиту.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за зустрічним позовом не довела належними та допустимими доказами недодержання в момент укладення між ПАТ "Металург", правонаступником якого є позивач за первісним позовом, та ОСОБА_2 кредитного договору від 11 жовтня 2006 року № 630800000179 вимог, які є необхідними для визнання цього правочину судом недійсним.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2. задоволено частково. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2020 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов АТ "МетаБанк" до ОСОБА_2., ОСОБА_1. про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2. до АТ "МетаБанк" про визнання недійсними кредитного договору № 630800000179 від 11 жовтня 2006 року, додаткових угод № 1, 2, 3 до кредитного договору від 11 жовтня 2006 року № 630800000179, договору поруки від 11 жовтня 2006 року, договору іпотеки від 08 червня 2007 року та застосування наслідків недійсності правочинів залишено без задоволення з інших правових підстав.
Апеляційний суд виходив з того, що АТ "МетаБанк", звертаючись до суду з позовом у березні 2015 року про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_2. та поручителя ОСОБА_1. скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, та на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку виконання основного зобов`язання, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором.
З матеріалів справи вбачається, що вимога про дострокове повернення кредиту банком на адресу ОСОБА_2. була направлена ще 12 травня 2014 року, у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ "МетаБанк" у цій справі.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2. апеляційний суд виходив з того, що під час ухвалення рішення від 12 серпня 2015 року Комунарським районним судом перевірялись заперечення ОСОБА_2., та її доводам була надана вичерпна оцінка. Так, преюдиційним рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що АБ "Металург" на момент укладення спірного кредитного договору мав видану в установленому законом порядку ліцензію на здійснення валютних операцій, та під час укладення договору між сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами договору.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У липні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати повністю, скасувати постанову апеляційного суду в частині зустрічних позовних вимог, а в частині первісного позову залишити без змін, просить у справі ухвалити нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги про визнання кредитного договору, додаткових угод до кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів задовольнити.
У липні 2020 року представник АТ "МетаБанк" – адвокат Неудачін Р. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення в частині залишення без задоволення первісного позову скасувати і залишити в силі рішення місцевого суду про задоволення первісного позову.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_2. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про можливість врахування під час розгляду зустрічних позовних вимог рішення у справі № 333/1681/15-ц від 12 серпня 2015 року, адже предметом спору було стягнення заборгованості, а не зустрічні позовні вимоги.
Заявниця вважає, що в рамках розгляду цієї справи було встановлено факт обману її як споживача, адже за наслідками проведеної судово-економічної експертизи було виявлено, що розміри платежів, які заявниця повинна сплачувати на користь банку за договором і тими, які фактично нею сплачувались були завищені.
Доводом касаційної скарги також є те, що при ухваленні оскаржуваних рішень, судами не було враховано висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, зроблених у справах № 569/19957/14-ц, № 569/14421/14-ц.
Касаційна скарга АТ "МетаБанк" мотивована тим, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання про можливість дострокового стягнення з боржника залишку основної суми заборгованості за кредитом на підставі частини другої статті 1050 ЦК України у випадку якщо за рішенням суду раніше було стягнуто частину простроченої заборгованість за цим кредитом.
Представник АТ "МетаБанк" зазначає, що підстав для застосування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц до спірних правовідносин нема, адже із другою достроковою вимогою банк звернувся у березні 2018 року. Вказане звернення було обумовлено тим, що наближався строк закінчення дії кредитного договору, а тому стягувач має право на стягнення решти заборгованості окрім вже стягнутої судовим рішення від 12 серпня 2015 року, адже ним було стягнуто не всю суму заборгованості, а лише її частину.
Доводом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив представнику банку у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із участю у іншому судовому процесі, що позбавило представника стягувача можливості надати суду свої докази.
Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу подану представником АТ "МетаБанк" у якому у задоволенні його касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на її необґрунтованість, а касаційну скаргу ОСОБА_2. задовольнити вказуючи на обґрунтованість доводів останньої.
Вказує, що 12 травня 2014 року на її адресу було надіслано вимогу про усунення порушення зобов’язання, де було вказано що 07 травня 2014 року АТ "МетаБанк" припинило кредитування ОСОБА_2. та ініціювало стягнення боргу в судовому порядку. Доводи касаційної скарги про відсутність у судовому засіданні апеляційної інстанції представника банку вважає необґрунтованими, адже докази у справі були банком надані ще суду першої інстанції.
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу подану представником АТ "МетаБанк" у якому у задоволенні касаційної скарги банку просить відмовити, посилаючись на її необґрунтованість.
Заявниця вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги банку про порушення його прав через невідкладення розгляду справи, адже представник банку мав можливість прийняти участь у розгляді справи у режимі відеоконференції, а всі докази банк надав суду першої інстанції.
У листопаді 2020 року представник АТ "МетаБанк" – адвокат Неудачін Р. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, подану ОСОБА_2 в якому у задоволенні її касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість вимог.
У відзиві на касаційну скаргу представник стягувача зазначає, що під час укладення кредитного договору від 11 жовтня 2006 року ОСОБА_2 мала можливість ознайомитись із його змістом, а при наявності якихось заперечень не погодитись із ним, а тому вважає її вимоги про порушення банком процедури надання споживачу інформації безпідставними.
Посилання боржника на неправильність розрахунків банку не свідчить про наявність підстав для визнання договорів недійсними, а свідчить про можливі помилки у розрахунках, а сам експертний висновок є лише одним із доказів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
03 листопада 2020 року цивільна справа № 333/4308/18 надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п’яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 11 жовтня 2006 року між Акціонерним банком "Металург", правонаступником якого є ПАТ "МетаБанк" (банк), та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено кредитний договір № 630800000179, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит для придбання житла на загальну суму 21 632 доларів США, а ОСОБА_2, в свою чергу, зобов’язалася прийняти, належним чином використати та повернути кредит у зазначеній сумі не пізніше 11 жовтня 2026 року включно, а також сплатити відповідну платню за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором.
Додатковими угодами № 1, № 2 та № 3 до кредитного договору від 11 жовтня 2006 року № 630800000179, укладеними між ПАТ "МетаБанк" та ОСОБА_2 11 січня 2010 року, 11 лютого 2010 року та 20 червня 2013 року відповідно, було внесено зміни до п.1.2 зазначеного кредитного договору, що стосується графіку погашення кредиту.
Також, 11 жовтня 2006 року в якості забезпечення вищезазначеного кредитного договору між Акціонерним банком "Металург", правонаступником якого є позивач (банк), та ОСОБА_1 (поручитель) був укладений договір поруки № 9308000001702, на підставі якого поручитель взяла на себе зобов’язання відповідати за повне і своєчасне виконання ОСОБА_2 (позичальник) її зобов’язань перед позикодавцем та нести солідарну відповідальність за виконання нею умов кредитного договору.
08 червня 2007 року між Акціонерним банком "Металург", правонаступником якого є позивач (Іпотекодержатель), та ОСОБА_2 (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 9308000001703, відповідно до умов якого (п. 1.1. договору) іпотекою забезпечується виконання Іпотекодавцем всіх його зобов’язань за кредитним договором від 11 жовтня 2006 року № 630800000179, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, включаючи зобов’язання: повернути суму виданого кредиту в розмірі 21 632 долари США, сплатити суму відсотків за кредитним договором, комісій, неустойки (штрафу, пені), будь-яких інших платежів, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати у повному обсязі збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням кредитного договору.
ПАТ "МетаБанк" у березні 2015 року зверталося до суду з позовом про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_2. та поручителя ОСОБА_1.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2., ОСОБА_1. на користь ПАТ "МетаБанк" 21 281,15 грн – заборгованості по простроченому кредиту, 87 236,53 грн – заборгованості за простроченими процентами, 37 563,19 грн – пені за несвоєчасне виконання зобов’язання за кредитним договором № 630800000179 від 11 жовтня 2006 року. Заборгованість стягнуто станом на 12 серпня 2015 року.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2015 року змінено в частині стягнення в солідарному порядку судового збору.
Судами встановлено, та визнається учасниками справи, що вищевказане рішення суду не виконане та заборгованість за спірним кредитним договором відповідачами не сплачена.
У звʼязку з існуванням станом на 01 серпня 2018 року непогашеної заборгованості за кредитним договором, АТ "МетаБанк" звернулося до суду з позовом про солідарне стягнення з боржника та поручителя 19 224,43 доларів США – заборгованості за основним боргом; 10 897,76 доларів США – заборгованість за відсотками з 13 серпня 2015 року по 31 липня 2018 року; 4 088,32 грн – пені за несвоєчасне погашення основного боргу згідно п. 6.5 кредитного договору з 28 лютого 2018 року по 31 березня 2018 року, 23 734,63 грн – пені за несвоєчасне погашення відсотків згідно п. 6.5 кредитного договору з 28 лютого 2018 року по 31 березня 2018 року.
Судами встановлено, що АТ "МетаБанк", звертаючись до суду з позовом у березні 2015 року про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_2. та поручителя ОСОБА_1. скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, та на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку виконання основного зобов`язання, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором.
Крім цього, з матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що вимога про дострокове повернення кредиту банком на адресу ОСОБА_2. була направлена 12 травня 2014 року.
09 жовтня 2018 року на адресу місцевого суду від ОСОБА_2. та ОСОБА_1. надійшли заяви про застосування позовної давності до спірних правовідносин.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо первісного позову
Згідно з статтею 599 ЦК України зобовʼязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовʼязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Нормами статей 525, 526 ЦК України передбачено, що зобовʼязання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобовʼязання не допускається.
У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобовʼязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частин першої та другої статті 1049 ЦК України позичальник зобовʼязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Згідно з частинною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обовʼязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зробила висновок, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Поняття "строк договору", "строк виконання зобовʼязання" та "термін виконання зобовʼязання" згідно з вимогами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мають різний зміст.
Поняття "строк виконання зобовʼязання" і "термін виконання зобовʼязання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобовʼязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобовʼязання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобовʼязання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобовʼязання.
У цій справі сторони в кредитному договорі узгодили можливість дострокового повернення кредиту, в тому числі, за ініціативою банку (пункт 2.9 кредитного договору). Позичальник зобов’язаний у разі настання будь-якої події, зазначеної у п. 3.1 цього договору, та отримання від банку повідомлення про дострокове погашення кредиту (частини кредиту), погасити банку кредит (частину кредиту), оплатити відсотки та виконати інші зобов’язання щодо цього договору у 30-денинй строк з моменту відправлення банком такого повідомлення, якщо інший строк не вказано у цьому повідомленні.
Таким чином, предʼявлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобовʼязання та зумовлює перебіг позовної давності.
Місцевий суд вказував, що АТ "МетаБанк", звертаючись до суду з позовом у березні 2015 року про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_2. та поручителя ОСОБА_1. скористався своїм правом, передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України, та на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку виконання основного зобов`язання, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором.
Апеляційним судом також встановлено, що вимога про дострокове повернення кредиту банком на адресу ОСОБА_2. була направлена ще 12 травня 2014 року.
Встановивши, що ще у 2014 році АТ "МетаБанк" направило на адресу ОСОБА_2. повідомлення про дострокове повернення кредиту в якому банк вимагав від позичальника виконати всі зобов’язання за кредитним договором від 11 жовтня 2006 року, чим в односторонньому порядку змінив умови основного зобов`язання щодо строку виконання основного зобов`язання, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, неустойки та інших платежів за договором, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов не обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ "МетаБанк".
Враховуючи вищенаведені норми матеріального права та те, що банком було самостійно змінено строк виконання зобов’язання, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь АТ "МетаБанк" з ОСОБА_2. та поручителя ОСОБА_1. відсотків та пені, адже після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється.
Проте, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ту обставину, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 серпня 2015 року з ОСОБА_2. та поручителя ОСОБА_1. було стягнуто лише заборгованість по простроченому кредиту в розмірі 21 281,15 грн і те, що зміна строку виконання основного зобов’язання за договором не тягне за собою припинення обов’язку боржника та поручителя виконати зобов’язання з повернення решти тіла кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що 09 жовтня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на адресу місцевого суду подали заяви про застосування позовної давності.
Вирішуючи вимоги первісного позову по суті позовних вимог місцевий суд надав оцінку цим заявам та вказував, що вимогою-повідомленням про дострокове повернення кредиту АТ "МетаБанк", на підставі п. 3.1. кредитного договору від 11 жовтня 2006 року № 630800000179, змінив строк виконання основного зобовʼязання зі сплати кредиту та відсотків за користування кредитом – до 30 березня 2018 року. Вказував, що він не вбачає пропуску позивачем трирічного строку позовної давності в спірних правовідносинах, у зв’язку з чим, у задоволенні заяв ОСОБА_2. та ОСОБА_1. про застосування позовної давності судом відмовив.
На відміну від місцевого суду, суд апеляційної інстанції, з урахуванням того, що ним було встановлено обставину направлення боржнику дострокової вимоги про повернення боргу ще у 2014 році, належним чином не перевірив доводів відповідачів за первісним позовом про пропуск позовної давності, не встановив дати початку перебігу позовної давності та не спростував висновків місцевого суду з цього питання.
Аналіз вищенаведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності з нормами ЦПК України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу позовної давності.
Крім цього, питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм Глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.
Колегія судів зазначає, що якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову АТ "МетаБанк" до ОСОБА_2. та ОСОБА_1. в частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 19 224,43 долари США передчасними, а вимоги касаційної скарги АТ "МетаБанк" частково прийнятними, адже право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, проте зміна строку кредитування не припиняє обов’язку з повернення тіла кредиту.
Таким чином під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати вищенаведене, визначити розмір заборгованості на стягнення якої банк має право, перевірити доводи відповідачів за первісним позовом про пропуск банком позовної давності, встановити дату її початку та перебігу, вирішити питання про наслідки такого спливу за наявності таких обставин.