Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 161/19419/17
провадження № 61-7021св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинського,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинського на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2018 року у складі судді Крупінської С. С. та постанову Волинського апеляційного суду від 04 березня 2019 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Грушицького А. І., Киці С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинського (далі - КЕВ м. Володимир-Волинський) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення.
Позовна заява мотивована тим, що гуртожиток, який знаходиться у АДРЕСА_1, перебуває у державній власності Міністерства оборони України та знаходиться на балансі КЕВ м. Володимир-Волинський.
19 грудня 1995 року капітан ОСОБА_2, як військовослужбовець військової частини, отримав ордер № 97 на право зайняття житлового приміщення площею 26,8 кв. м у АДРЕСА_1 на склад сім`ї з чотирьох осіб, а саме: ОСОБА_2 - наймач, ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_4 - дочка та ОСОБА_5 - дочка. На цей час у зазначеному житлі проживає лише його колишня дружина ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з протоколу від 24 вересня 2008 року № 22 на засіданні житлової комісії Волинського обласного військового комісаріату було прийнято рішення про розподіл житлової площі для постійного проживання, ОСОБА_2 зі складом сім`ї 2 особи: він як наймач та донька ОСОБА_4, було виділено квартиру АДРЕСА_3 .
Позивач, посилаючись на статтю 132 ЖК Української РСР, просив суд виселити ОСОБА_1 із гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не втратила право на користування спірною службовою кімнатою та не підлягає виселенню без надання іншого житла, і такий висновок відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 04 березня 2019 року апеляційну скаргу КЕВ м. Володимир-Волинський залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, КЕВ м. Володимир-Волинський, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу у гуртожитку є ордер, виданий на підставі рішення житлово-побутової комісії, а ордер № 97 на вселення на спірну площу був виданий 19 грудня 1995 року, тобто після звільнення відповідача з військової служби, а тому на відповідача не розповсюджуються гарантії статті 125 ЖК Української РСР, відповідач не довела, що проживала у кімнаті з 1992 року.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що КЕВ м. Володимир-Волинського є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядковується Головному квартирно-експлуатаційному управлінню, є структурним підрозділом Міністерства оборони України та є юридичною особою (а. с. 4-6).
Гуртожиток у АДРЕСА_1, перебуває у державній власності Міністерства оборони України та знаходиться на балансі КЕВ м. Володимир-Волинський (а. с. 8-10).
19 грудня 1995 року виданий ордер № 97 на право зайняття житлового приміщення, згідно з яким ОСОБА_2 отримав як військовослужбовець кімнату № 9 площею 26,8 кв. м на АДРЕСА_1, на сім`ю у складі чотирьох осіб, а саме: ОСОБА_2 - наймач, ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - дочки (а. с. 7).
У 1998 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 шлюб розірвали (а. с. 14).
З витягу із протоколу № 22 засідання житлової комісії Волинського обласного військового комісаріату від 24 вересня 2008 року вбачається, що комісією було прийнято рішення про розподіл житлової площі для постійного проживання, майору запасу ОСОБА_2 у складі сім`ї з двох осіб: його та дочки ОСОБА_4, було виділено двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 15).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 47 Конституції України особа не може бути примусово позбавлена житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
У контексті статті 8 Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло. Рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кривіцька і Кривіцький проти України" (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE) 2010 року, "Прокопович проти Росії" (Prokopovich v. Russia) 2004 року, "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom) 1995 року.
У справі "Прокопович проти Росії" (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини також зазначив, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Загальні правила користування житловими приміщеннями у гуртожитках регулюються статтями 125-132 ЖК Української РСР.
За змістом статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Статтею 125 ЖК Української РСР визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників.
Частинами першою-третьою статті 132 ЖК Української РСР передбачено, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Правовідносини щодо користування та забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців та членів їх сімей житлом, в тому числі і приміщеннями гуртожитків, регулюються Положенням про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 03 лютого 1995 року № 20 (чинним на час надання житлового приміщення, далі - Положення).
Так, пунктами 14-19 Положення передбачено, що жилі приміщення військовослужбовцям надаються за рішенням житлової комісії військової частини, погодженим з начальником квартирно-експлуатаційної частини району.
Жилі приміщення надаються у межах норм, встановлених житловим законодавством України.
Жилі приміщення надаються тільки військовослужбовцям, які перебувають на квартирному обліку, крім випадків, передбачених житловим законодавством України
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частинами першою, п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що ОСОБА_1 з 20 квітня 1992 року до 15 вересня 1995 року проходила службу у військовій частині 42198 у званні рядовий на посаді старшого оператора пунктів управління (військовий квиток а. с. 39-42) вселилася до спірного гуртожитку та була звільнена в запас з військової служби за статтею 188 п. "Г" (за скороченням штатів, витяг з наказу командира військової частини 42198 від 19 вересня 1995 року № 176, а. с. 43, 86), суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач не втратила право на користування спірною службовою кімнатою та не підлягає виселенню без надання іншого житла, і такий висновок відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Зазначене питання неодноразово було предметом вирішення Верховного Суду, зокрема у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 686/12330/15-ц (провадження № 61-11588св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 686/23415/18 (провадження № 61-20014св19).
Доводи касаційної скарги про те, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу у гуртожитку є ордер, виданий на підставі рішення житлово-побутової комісії, а ордер № 97 на вселення на спірну площу був виданий 19 грудня 1995 року, тобто після звільнення відповідача з військової служби, а тому на відповідача не розповсюджуються гарантії статті 125 ЖК Української РСР, а відповідач не довела, що проживала у кімнаті з 1992 року, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Позивач не аргументував а ні мети, яку він переслідував, подавши позов про виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення, а ні співрозмірність такого виселення відповідній меті. А обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції ("Dakus v. Ukraine", № 19957/07, § 50-51, Європейський суд з прав людини, від 14 грудня 2017 року).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.