Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 686/11322/16-ц
провадження № 61-10093св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 січня 2019 року у складі судді Мазурок О. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 листопада 2011 року.
Окрім неї в квартирі проживає її син ОСОБА_4 та його колишня дружина - ОСОБА_2, яка постійно чинить перешкоди у користуванні належній їй квартирі, зчиняє сварки, а також без будь-яких правових підстав проживає в квартирі. Позивач зазначала, що є власником житла та внаслідок протиправних дій відповідача, позбавлена можливості в повній мірі використовувати належне їй житло, тому просила задовольнити її позовні вимоги.
Позивач, посилаючись на статтю 150 ЖК Української РСР та статті 383, 391 ЦК України, просила суд усунути їй перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2 із квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2016 року позов задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою та виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 16 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2016 року залишено без змін.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 16 січня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 січня 2019 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано доказів, що відповідач своєю поведінкою створює перешкоди позивачці у користуванні квартирою, а також що відповідач втратила право користування спірною квартирою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що проживання у квартири відповідача чинить позивачу перешкоди у користуванні належною їй власністю, відповідач у квартирі проживає незаконно, позивач не має можливості у повній мірі розпоряджатися своїм майном.
У вересні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки в квартирі проживає лише відповідач з двома неповнолітніми дітьми, а позивач проживає за кордоном; у разі виселення відповідача неповнолітні діти залишаться проживати у квартирі без матері.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 листопад 2011 року є власником квартири АДРЕСА_1 (а. с. 7-11).
ОСОБА_2 разом з своїм чоловіком ОСОБА_4, сином позивача, та двома неповнолітніми дітьми, 2002 та 2012 року народження, 10 січня 2014 року зареєстрували своє місце проживання в цій квартирі та з того часу проживають у спірній квартирі (а. с. 51).
Реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, її вселення у спірну квартиру та проживання здійснювались за згодою позивачки.
Факт реєстрації та проживання за спірною адресою відповідача також визнано сторонами.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 18 травня 2016 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано, однак відповідач продовжує проживати та користуватись спірною квартирою. Неповнолітні діти ОСОБА_2 та ОСОБА_4 проживають у спірній квартирі разом з відповідачем (а. с. 55).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої та третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною другою статті 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
У статті 116 ЖК Української РСР встановлено, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.
Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК Української РСР).
У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Житло має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, особливої ваги надається процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс в результаті застосування виселення (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41 та § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 44 та рішення від 17 жовтня 2013 року у справі "Вінтерстайн та інші проти Франції", заява № 27013/07, пункту 148 та пункт 155).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановивши, що ОСОБА_2 була вселена до спірної квартири як член сім`ї позивача - дружина сина позивачки та зареєстровано її місце проживання за згодою власника квартири, іншого житла не має, проживає в квартирі з двома неповнолітніми дітьми, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що вона користується житлом на законних підставах, а позивач не довела факт створення відповідачем перешкод у користуванні належною їй квартирою, оскільки достеменних та переконливих доказів в створення таких перешкод, незаконність користування відповідачем спірним житлом суду не надано. Позивач може користуватись своєю квартирою, проживати в ній, відповідач проти цього не заперечує.
Висновки судів про відмову в позові з врахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотримання розумного балансу інтересів сторін є обґрунтованими, оскільки позивач не довела того, що відповідач перешкоджає їй у користуванні та володінні квартирою і відповідно не довела наявності законних підстав для її виселення.
Доводи касаційної скарги про те, що проживання у квартири відповідача чинить позивачу перешкоди у користуванні належною їй власністю, відповідач у квартирі проживає незаконно, позивач не має можливості у повній мірі розпоряджатися своїм майном, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Так, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов`язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Такого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.