ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
Справа №905/411/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. - головуючий, Баранець О. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явились,
відповідача - не з`явились,
третьої особи - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "АБЗ"
на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 (головуючий - Склярук О. І., судді: Дучал Н. М., Гетьман Р. А.)
у справі №905/411/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯЛТА ГРАД СТРОЙ"
до Приватного підприємства "АБЗ",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Служба автомобільних доріг в Донецькій області,
про стягнення 6484018,92 грн та визнання довідок форм №КБ-3, №КБ-2в такими, що були передані Приватному підприємству "АБЗ" у жовтні 2013 року,
ВСТАНОВИВ:
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.03.2021 №29.3-02/700 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", у зв`язку з перебуванням судді Губенко Н.М. у відпустці, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №905/411/17, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: Бакуліна С.В - головуючий, Баранець О.М., Кролевець О.А.
1. Короткий зміст обставин справи
1.1. У 2017 році Товариство з обмеженою відповідальністю "ЯЛТА ГРАД СТРОЙ" (далі - ТОВ "ЯЛТА ГРАД СТРОЙ") звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства "АБЗ" (далі - ПП "АБЗ") про стягнення 6484018,92 грн.
1.2. Господарський суд Донецької області рішенням від 13.04.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2018 у справі №905/411/17, відмовив у задоволені позову.
1.3. Верховний Суд постановою від 11.09.2018 рішення Господарського суду Донецької області від 13.04.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2018 у справі №905/411/17 скасував; справу направив на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.
1.4. Під час нового розгляду Господарський суд Донецької області рішенням від 01.10.2020 року у справі №905/411/17 позов задовольнив частково; стягнув з ПП "АБЗ" на користь ТОВ "ЯЛТА ГРАД СТРОЙ" грошові кошти у розмірі 6484018,92 грн та судовий збір у розмірі 97260,29 грн; закрив провадження у справі в частині вимоги про визнання довідок форм №КБ-3, №КБ-2в на суму 6484018,92 грн такими, що були передані у жовтні 2013 року ПП "АБЗ"; стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 194520,60 грн; стягнув з відповідача на користь позивача витрати за проведення експертиз у загальному розмірі 69316,08 грн.
1.5. Східний апеляційний господарський суд постановою від 19.01.2021 рішення Господарського суду Донецької області від 01.10.2020 скасував в частині стягнення з ПП "АБЗ" на користь ТОВ "ЯЛТА ГРАД СТРОЙ" коштів у розмірі 6484018,92 грн, а також судового збору за подання касаційної скарги 194520,60 грн, витрат за проведення експертизи у загальному розмірі 69316,08 грн; прийняв в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 6484018,92 грн - відмовив; стягнув з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою у розмірі 145890,45 грн; в решті рішення суду першої інстанції у цій справі залишив без змін.
1.6. ПП "АБЗ" звернулось до Східного апеляційного господарського із заявою про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат, понесених у справі №905/411/17 на професійну правничу допомогу (договір про надання правової допомоги від 05.10.2020 №05Ж2020-ЮО).
1.7. Східний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 04.02.2021 заяву ПП "АБЗ" про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат у справі №905/411/17 задовольнив частково; стягнув з ТОВ "ЯЛТА ГРАД СТРОЙ" на користь ПП "АБЗ" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 64840,19 грн.
1.8. Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції, пославшись на клопотання позивача про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування судом таких витрат в розмірі 1% від ціни позову у справі, а саме 64840,19 грн, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи, витраченого часу та поданих відповідачем документів.
2. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи
2.1. 01.03.2021 ПП "АБЗ" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 та ухвалити нове рішення, яким заяву ПП "АБЗ" про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю, стягнувши з ТОВ "ЯЛТА ГРАД СТРОЙ" на користь ПП "АБЗ" судові витрати в розмірі 733000,00 грн. Крім того, відповідач просить вирішити питання про стягнення остаточного розміру витрат на професійну правничу допомогу на підставі заяви про ухвалення додаткового рішення та погодження обсягу отриманої відповідачем професійної правничої допомоги на стадії судового розгляду справи у суді касаційної інстанції.
2.2. У якості підстави касаційного оскарження ПП "АБЗ" зазначило пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказавши про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.09.2018 у справі №725/2106/16-ц, від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 10.12.2018 у справі №174/234/16-ц, від 09.07.2019 у справі №923/726/18, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 щодо застосування абзацу 2 пункту 1 частини другої та частини четвертої статті 126 ГПК України, частин першої - третьої статті 86 ГПК України, частини другої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
2.3. Також скаржник зазначив про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 126 ГПК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" в частинні питань розподілу судових витрат.
2.4. На думку скаржника, витрати ПП "АБЗ" на правову допомогу адвоката є обґрунтованими, справедливими та співмірними зі складністю справи, а також в повному обсязі підтвердженими відповідними доказами.
2.5. ТОВ "ЯЛТА ГРАД СТРОЙ" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову суду апеляційної інстанції від 04.02.2021 залишити без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм процесуального права.
2.6. Позивач зазначив, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно досліджено докази, надані відповідачем в підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу, при цьому висновки апеляційного суду відповідають таким доказам та фактичним обставинам справи.
3. Позиція Верховного Суду
3.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
3.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3.3. Предметом касаційного перегляду є додаткова постанова суду апеляційної інстанції від 04.02.2021 про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат, понесених у справі №905/411/17 на професійну правничу допомогу.
3.4. Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
3.5. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
3.6. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
3.7. Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
3.8. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
3.9. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
3.10. Разом із тим, згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
3.11. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
3.12. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
3.13. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
3.14. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
3.15. Згідно із статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
3.16. Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3.17. Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
3.18. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).
3.19. Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
3.20. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
3.21. У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
3.22. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
3.23. Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
3.24. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
3.25. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.
3.26. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
3.27. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).
3.28. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
3.29. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
3.30. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19.
3.31. Слід відзначити, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача відповідно до статті 129 ГПК України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
3.32. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
3.33. Обґрунтованість та співмірність понесених витрат на професійну правничу допомогу слід досліджувати з урахуванням частини третьої статі 13 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом
3.34. Верховний Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").
3.35. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
3.36. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
3.37. Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
3.38. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу понесених під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідачем було надано: копію договору від 05.10.2020 №05Ж2020-ЮО про надання правової та професійної правничої допомоги, укладеного між відповідачем та Адвокатським об`єднанням "Парадігм" в особі керуючого партнера адвоката Прилипка Д.В., копію додатку від 05.10.2020 №1 до цього договору, акти приймання-передачі наданої правової та професійної правничої допомоги від 01.12.2020, платіжне доручення від 23.11.2020 №5882 на суму 42500,00 грн, платіжне доручення від 29.12.2020 №6044 на суму 42500,00 грн, рахунок від 18.12.2020 за надані послуги за дорученням №2 на суму 648000,00 грн, два звіти про надану правову допомогу та професійну правничу допомогу відповідно до доручення №1 від 05.10.2020 та доручення №2 від 30.11.2020 на загальну суму 733000,00 грн.
3.39. Відповідно до частини першої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
3.40. Положеннями пунктів 1, 3 - 4 частини четвертої статті 238 ГПК України визначено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: перелік обставин, які є предметом доказування у справі; висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
3.41. Таким чином, процесуальним законодавством встановлено чіткі стандарти мотивування судових рішень. Зокрема, пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України імперативно зобов`язує суд господарської юрисдикції надати в мотивувальній частині судового рішення мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
3.42. Наведене не було враховано судом апеляційної інстанції, оскільки оскаржувана постанова не відповідає зазначеним вимогам до судового рішення з тих підстав, що аргументи суду зазначені лише у двох абзацах судового рішення та зводяться до використання загальних виразів "обґрунтованість", "необхідність" тощо, однак судом не наведено чіткі та конкретні мотиви зниження розміру витрат на професійну правову допомогу до 1% від ціни позову, та не дано будь-якої оцінки наведеним у додатковій постанові доводам клопотання позивача про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги.
3.43. Згідно з частиною четвертою статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
3.44. Верховний Суд зазначає, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає право особи на обґрунтоване рішення.
3.45. У контексті дотримання судом стандартів мотивування слід звернути увагу на рішення ЄСПЛ від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", в якому ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.
3.46. У зазначеному аспекті доцільно також зазначити висновок ЄСПЛ у застосуванні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії" та "Месроп Мовсесян проти Вірменії"), згідно з яким право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною права на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
3.47. Вимога статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Проте ЄСПЛ оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності у ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
3.48. Колегія суддів зазначає, що у справі №905/411/17 відсутні докази сплати відповідачем суми в розмірі 648000,00 грн відповідно до звіту про надану правову допомогу та професійну правничу допомогу за дорученням №2. Відсутній також і акт приймання-передачі адвокатом довірителю (відповідачу) як звіту, так і наданої у сумі 648000,00 грн правової та професійної правничої допомоги, що передбачено договором, положення якого було дотримано при передачі способом складення акта про приймання-передачу наданої правової та професійної правничої допомоги за цим же договором за вартістю 85000,00 грн, яка повністю сплачена відповідачем відповідно до платіжних доручень від 23.11.2020 №5882 та від 29.12.2020 №6044. Водночас на суму в розмірі 648000,00 грн виставлено лише рахунок, який не може свідчити про понесення відповідачем фактичних витрат на таку правову та професійну правничу допомогу та зобов`язання сплатити за ним за відсутності доказів передачі послуг на цю суму, як то передбачено у пунктах 4.8, 4.13 Договору від 05.10.2020 №05Ж2020-ЮО про надання правової та професійної правничої допомоги, укладеного між відповідачем та Адвокатським об`єднанням "Парадігм".
3.49. За відсутності встановлення факту прийняття/неприйняття відповідачем професійної допомоги в розмірі 648000,00 грн, а відтак і наявності підстав для зменшення її загального розміру з 733000,00 до 1% від ціни позову, висновки суду апеляційної інстанції є передчасними.
3.50. При цьому більша частина оскаржуваної додаткової постанови складається з цитування позиції позивача щодо наявності підстав для зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, без викладення судом апеляційної інстанції оцінки цих доводів та власних мотивів, згідно з якими, з урахуванням встановлених обставин та досліджених доказів, суд дійшов відповідних висновків.
3.51. За змістом частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права.
3.52. З огляду на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 з передачею цієї справи із заявою ПП "АБЗ" про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат по справі №905/411/17 на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.