Постанова
Іменем України
19 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 464/2122/17
провадження № 61-15492св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - адвоката Патько Наталії Ярославівни на ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
На обґрунтування позову посилалася на те, що 18 лютого 2013 року між нею та ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладений договір позики, за умовами якого позичальники отримали у позику грошові кошти у розмірі 92 000 дол. США терміном до 15 серпня 2013 року.
Відповідачі взяті на себе зобов`язання за договором позики належним чином не виконали, запевняли про повернення коштів, а з січня 2017 року на вимоги не реагували, позику не повернули, чим порушили її права.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь заборгованість за вказаним договором позики у розмірі 92 000 дол. США, відсотки за час користування коштами у розмірі 1 524 263 грн, три відсотки річних у розмірі 276 074,99 грн.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 02 травня 2018 року позов задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 92 000 дол. США, що в еквіваленті на день ухвалення рішення становило 2 385 560 грн, відсотки за час користування коштами у розмірі 1 524 263 51 грн, три відсотки річних у розмірі 276 074,99 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 02 травня 2018 року залишено без змін.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2017 року оскаржили ОСОБА_5 та ОСОБА_4, інтереси яких представляє адвокат Патько Н. Я.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - адвоката Патько Н. Я. на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - закрито.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2017 року не вирішувалось питання про права та обов`язки ОСОБА_5 та ОСОБА_4, відповідачами у справі є їх законні представники - батьки, які брали участь у розгляді справи та скористались правом на апеляційне і касаційне оскарження рішення суду першої інстанції, тому підстави, вважати їх особами, чиї права порушені оскаржуваним рішенням, відсутні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У жовтні 2020 року представник ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - адвокат Патько Н. Я. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просилаухвалу Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції порушено частину третю статті 37, частину другу статті 358 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), неправильно застосовано статтю 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), положення Конвенції про права дитини, норми Закону України "Про охорону дитинства".
У грудні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6, у якому вона просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Підставою відкриття касаційного провадження у вказаній справі є підстави, передбачені у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, - неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Встановлено, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 02 травня 2018 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики, укладеним 18 лютого 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, за умовами якого остання передала ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 92 000 дол. США до 15 серпня 2013 року.
Постановою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 02 травня 2018 року залишено без змін.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно зі статтею 17 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК Україниучасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд правильно зазначив, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 липня 2017 року не вирішувалось питання про права та обов`язки ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а відповідачами у справі є їх законні представники - батьки, які брали участь у розгляді справи та скористались правом на апеляційне і касаційне оскарження рішення суду першої інстанції, тому підстави, вважати їх особами, чиї права порушені оскаржуваним рішенням відсутні.
Верховний Суд погоджується з таким висновком, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом порушено частину другу статтю 358 ЦПК України є необґрунтованими, оскільки апеляційне провадження у цій справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Верховний Суд відхиляє доводи заявника щодо неправильного застосування норм матеріального права: статті 3 СК України, положення Конвенції про права дитини, норми Закону України "Про охорону дитинства", оскільки заявники як діти відповідачів у цій справі не є учасниками спірних правовідносин.
Відповідно суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про те, що питання про права та обов`язки ОСОБА_5 та ОСОБА_4 оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішувались, а тому вони позбавлені права на його оскарження, наслідком чого є закриття апеляційного провадження, відкритого за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - адвоката Патько Н. Я.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції порушено частину третю статті 37 ЦПК України, а саме суддя Копняк С. М. не могла брати участь у новому розгляді цієї справи, оскільки постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року скасовано ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 червня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у цій справі, постановлену під її головуванням.
Проте зазначені доводи Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.
Тлумачення частини третьої статті 37 ЦПК України свідчить про те, що у ній закріплена заборона участі судді у новому розгляді тільки після скасування попереднього судового рішення (ухвали чи рішення), прийнятого ним же по суті спору. Визначальним юридичним фактом, що унеможливлює повторну участь судді у новому розгляді справи, є скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 456/4731/14 (провадження № 61-6592св18) та у пункті 19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18).
Оскільки справа по суті суддею Копняк С. М. не розглядалася, вимоги частини третьої статті 37 ЦПК України щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді справи у цьому випадку не підлягають застосуванню.
Інші доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки фактично зводяться до власного помилкового тлумачення норм права.