ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 820/6165/16
адміністративне провадження № К/9901/31696/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року (головуючий суддя - Зінченко А.В.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Кононенко З.О., судді - Бондар В.О., Калиновський В.А.)
у справі №820/6165/16
за позовом ОСОБА_1
до Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення - рішення та податкової вимоги,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Індустріальної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Індустріальна ОДПІ м. Харкова), правонаступником якої є Східна об`єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Східна ОДПІ м. Харкова) про скасування податкового повідомлення - рішення та податкової вимоги
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про протиправність контролюючим органом застосування у 2015 році положень статті 267 Податкового кодексу України та визначення платнику грошового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік, посилаючись на те, що їх застосування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Також платник вказав про протиправність оскаржуваної податкової вимоги відповідача.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, адміністративний позов задоволено:
- скасовано податкове повідомлення-рішення Індустріальної ОДПІ м. Харкова №00031/1704 від 12.05.2015;
- скасовано податкову вимогу Індустріальної ОДПІ м. Харкова №5326-25 від 12.11.2015;
- стягнуто з Східної ОДПІ м. Харкова на користь ОСОБА_1 сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 551,20 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що застосування контролюючим органом норм статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, оскільки це суперечить принципу стабільності, закріпленому у статті 4 Податкового кодексу України, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення та податкова вимога є протиправними і підлягають скасуванню.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. На обґрунтування вимог касаційної зазначає, що транспортний податок, як обов`язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм статті 267 Податкового кодексу України, починаючи з 01 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
26 травня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких платник зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі,
01 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Підпунктом 4 пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель GL 500 4 Matic, об`єм двигуна 4663 куб. см, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
07.05.2015 Індустріальною ОДПІ м. Харкова прийнято податкове повідомлення - рішення № 00031/1704, яким позивачу нараховано суму грошового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.
Також, Індустріальною ОДПІ м. Харкова сформовано та направлено на адресу позивача податкову вимогу форми "Ф" № 5326-25 від 12.11.2015.
Вважаючи зазначені податкове повідомлення - рішення та вимогу протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", що набрав чинності 01.01.2015, статтю 267 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок.
Відповідно до пункту 267.1 статті 267 ПК України (тут і надалі в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
Підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Згідно з пунктом 267.4 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Пунктом 267.6 статті 267 ПК України врегульовано порядок обчислення та сплати транспортного податку.
Так, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 ПК України встановлено, що транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визначення позивачу податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у 2015 році є протиправним та таким, що суперечить принципу стабільності, визначеному в статті 4 ПК України, виходячи з наступного.
Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.
Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Відповідно до статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Пунктом 10.2 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині транспортного податку, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпункт 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України імперативно регулює порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.
Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов`язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що справляння невстановленого обов`язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки застосовується у разі якщо відповідне рішення місцевої ради (рішення про встановлення місцевих податків та зборів, передбачене підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України) не було прийнято.
Отже, для застосування наслідків, передбачених підпунктом 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, повинна мати місце протиправна бездіяльність місцевої ради щодо неприйняття обов`язкового рішення про встановлення місцевого податку, зокрема, транспортного.
Відповідна бездіяльність може виникнути лише після того, як сплинуть строки, протягом яких місцева рада має прийняти рішення про встановлення обов`язкового для справляння місцевого податку.
Отже висновок щодо прийняття місцевою радою рішення про встановлення місцевого податку можна зробити тільки після закінчення бюджетного періоду, протягом якого мало бути реалізоване відповідне повноваження. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України можуть розпочати справляння місцевого податку, який місцева рада повинна була встановити згідно з пунктом 10.2 статті 10 ПК України, але не встановила.
Таким чином, ураховуючи, що Закон України №71-VІІІ від 28.12.2014 "Про внесення змін до ПК України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким статтю 267 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок, набрав чинності 01.01.2015, незалежно від прийняття або неприйняття відповідного рішення місцевою радою у 2015 році транспортний податок має справлятися не раніше 2016 року, що вірно було враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.
З огляду на вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік, та формування податкової вимоги.
У спірних правовідносинах колегія суддів також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерело права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов`язання з транспортного податку за 2015 рік.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,