ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 816/4476/14
адміністративні провадження №№ К/9901/38213/18, К/9901/38215/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,
представників позивача Лазебного Д.В., Мосунова Ю.А., Кравченка І.В.,
представника відповідача Чайки М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, на постанову Полтавського окружного адміністративного суду у складі судді Канигіної Т.С. від 05 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Бортош Н.С., суддів Русанової В.Б., Курило Л.В. від 01 червня 2017 року у справі за позовом Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" до Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Спільне підприємство "Полтавська газонафтова компанія" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - ОДПІ) та Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області (залучена ухвалою від 11 грудня 2014 року; далі - Інспекція), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило: 1) визнати незаконним та скасувати наказ Інспекції від 05 серпня 2013 року №386 "Про додаткове залучення працівників до проведення виїзної планової документальної перевірки СП "Полтавська газонафтова компанія" код за ЄДРПОУ 20041662"; 2) визнати незаконними дії Інспекції щодо передання акта від 27 серпня 2013 року №757/16-01-22-01-09/20041662 "Про результати планової виїзної перевірки СП "Полтавська газонафтова компанія" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року" ОДПІ; 3) визнати незаконними дії ОДПІ щодо прийняття податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2013 року №№0001322200, 0001332200, 0001342200; 4) визнати незаконними податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2013 року №№0001322200, 0001332200, 0001342200; 5) зобов`язати ОДПІ скасувати податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2013 року №№0001322200, 0001332200, 0001342200.
У позовній заяві позивач наголошував на незаконності оскаржуваних дій та рішень й таку свою позицію обґрунтовував, зокрема, тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення безпідставно прийняті ОДПІ на підставі висновків акта від 27 серпня 2013 року №757/16-01-22-01-09/20041662 "Про результати планової виїзної перевірки Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року", складеного Інспекцією, адже такі рішення мають прийматися контролюючим органом за місцем податкового обліку платника податків й на підставі висновків акта перевірки, що проводилась таким контролюючим органом; стверджував, що Підприємство знаходиться на обліку платників податків в Інспекції, у зв`язку з чим у ОДПІ не було законних повноважень здійснювати донарахування грошових зобов`язань позивачу.
Крім того у заяві про збільшення позовних вимог від 11 грудня 2014 року та наданих під час розгляду справи поясненнях Товариство звертало увагу на те, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, а саме: постановами Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року у справі №816/4549/13, від 01 жовтня 2013 року у справі №816/3999/13-а, від 09 жовтня 2013 року у справі №816/4229/13 визнано протиправними дії Міндоходів і зборів України по затвердженню (проведенню) в червні 2013 року коригувань плану-графіка документальних перевірок за ІІ квартал 2013 року в частині включення до цього плану-графіку Підприємства, дії Інспекції щодо прийняття до виконання вказаного плану-графіку; визнано протиправним та скасовано наказ Інспекції про проведення перевірки від 27 червня 2013 року №59; визнано протиправним та скасовано наказ про додаткове залучення працівників Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12 липня 2013 року №199, визнано протиправними дії Інспекції по проведенню перевірки відповідно. З огляду на встановлені у вказаних судових рішеннях обставини вважало, що акт перевірки від 27 серпня 2013 року №757/16-01-22-01-09/20041662, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не є допустимим доказом вчинення Підприємством порушень податкового законодавства.
Справа розглядалась судами неодноразово й при первинному її розгляді ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2014 року адміністративний позов Підприємства в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Інспекції від 05 серпня 2013 року №386 "Про додаткове залучення працівників до проведення виїзної планової документальної перевірки СП "Полтавська газонафтова компанія" код за ЄДРПОУ 20041662" та визнання незаконними дій Інспекції щодо передання акта від 27 серпня 2013 року №757/16-01-22-01-09/20041662 "Про результати планової виїзної перевірки СП "Полтавська газонафтова компанія" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року" ОДПІ залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду із останніми.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2014 року, яка була залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2015 року, закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2013 року №№0001322200, 0001332200, 0001342200; в задоволенні решти позовних вимог (визнання незаконними дій ОДПІ щодо прийняття податкових повідомлень-рішень та зобов`язання їх скасувати) судом відмовлено.
Закриваючи провадження у справі в частині визнання незаконними спірних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що на момент розгляду даної справи з того самого спору і між тими самими сторонами є така, що набрала законної сили, постанова суду у справі №816/539/14 про відмову у задоволенні позовних вимог Підприємства, а тому дійшов висновку про наявність судового рішення, яким остаточно вирішений тотожний спір, що визнав достатньою підставою для закриття провадження у цій справі згідно пункту 4 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України). Окрім того вказав, що дії податкового органу щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень самі по собі не створюють будь-яких юридично значимих наслідків для позивача, а є лише реалізацією службової діяльності контролюючого органу, й у ОДПІ відсутні повноваження щодо скасування прийнятих нею власних податкових повідомлень-рішень, як наслідок, не знайшов підстав для задоволення позовних вимог, спрямованих на оскарження таких дій та зобов`язання вчинити певні дії.
Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 23 січня 2017 року, направляючи справу на новий розгляд, вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій, адже останніми не було надано належної оцінки обставинам, які мають суттєве значення для розгляду справи, а саме факту скасування у судовому порядку наказу від 27 червня 2013 року №59 про проведення перевірки позивача, на підставі якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, що унеможливлює правильне вирішення спірних правовідносин.
У ході нового розгляду справи Підприємство 31 березня 2017 року подало заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої (з урахуванням усних пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні суду першої інстанції 05 квітня 2017 року) просило суд: визнати протиправними дії ОДПІ щодо прийняття податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2013 року №№ 0001322200, 0001332200, 0001342200; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення 12 вересня 2013 року від №№ 0001322200, 0001332200, 0001342200.
За результатами повторного судового розгляду постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2017 року, позов Підприємства задоволено; визнано протиправними дії ОДПІ щодо прийняття податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2013 року №№ 0001322200, 0001332200, 0001342200; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2013 року №№ 0001322200, 0001332200, 0001342200.
Ухвалюючи такі рішення, суди, встановивши, що постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року у справі №816/3999/13-а, яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ Інспекції від 27 червня 2013 року №59 "Про проведення планової виїзної документальної перевірки СП "Полтавська газонафтова компанія", на підставі якого була проведена перевірка, за результатами якої винесені оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення, дійшли висновку, що акт такої перевірки з викладеними у ньому висновками є доказом, здобутим з порушенням закону, й не має юридичної значимості, а тому прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення та відповідні дії ОДПІ по їх прийняттю не можуть бути визнані законними.
При цьому суд апеляційної інстанції, здійснюючи розгляд апеляційних скарг відповідачів, визнав безпідставними доводи останніх про тотожність позовних вимог у цій справі вимогам, які були предметом розгляду по справі №816/539/14, у якій судами встановлено законність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2013 року №№ 0001322200, 0001332200, 0001342200, й таку свою позицію мотивував тим, що оскаржувані у згаданій справі рішення про збільшення грошових зобов`язань були винесені за наслідками перевірки, призначеної наказом від 17 червня 2013 року №1638, у той час як податкові повідомлення-рішення, що оспорюються позивачем в межах даної справи, винесені за результатами проведення перевірки, що була призначена наказом від 27 червня 2013 року №59, тому, за висновком апеляційного суду, спір, за наслідками вирішення якого ухвалено постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі №816/539/14, яку залишив без змін Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 березня 2016 року, про відмову у задоволенні позову Підприємства, не є аналогічним із даним спором, адже відрізняється як за предметом, так і за підставами позовних вимог і суб`єктним складом.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОДПІ та Інспекція подали до Вищого адміністративного суду України касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просили скасувати такі судові рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову Підприємства у повному обсязі.
У доводах касаційних скарг, які за своїм змістом є аналогічними, скаржники зазначили про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі. Свої вимоги обґрунтовують тим, що на момент звернення Підприємства з позовом до суду і вирішення цієї справи була наявна така, що набрала законної сили постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі №816/539/14 з того самого спору (визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2013 року №№ 0001322200, 0001332200, 0001342200) і між тими самими сторонами (Підприємство і ОДПІ), якою відмовлено у задоволенні позовних вимог платника податків, і такі обставини згідно положень КАС України унеможливлюють оспорювання в даному процесі встановлених судом у справі №816/539/14 фактів і правовідносин, здійснювати повторну перевірку оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та є підставою для закриття провадження у справі в силу вимог пункту 4 частини 1 статті 157 КАС України.
Також ОДПІ та Інспекція наголошують на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2013 року №№ 0001322200, 0001332200, 0001342200 прийнято ОДПІ за наслідками проведеної планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, результати якої оформлено актом від 27 серпня 2013 року №757/16-01-22-01-09/20041662, й така перевірка була проведена саме на підставі наказу від 27 червня 2013 року №59, тому вважають помилковим висновок апеляційного суду про те, що оскаржувані у справі №816/539/14 рішення про збільшення грошових зобов`язань були винесені за наслідками перевірки, призначеної іншим наказом (від 17 червня 2013 року №1638), та, як наслідок, про нетотожність предметів спору у справах №816/539/14 та №816/4476/14.
Окрім того, на думку скаржників, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги у цій справі з підстав недопустимості як доказу вчинення позивачем порушень податкового законодавства акта перевірки, проведення якої визнано незаконним в судовому порядку (скасовано наказ про її призначення), помилково врахували правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14), адже фактичні обставини у зазначеній справі не є подібними до цієї справи, оскільки стосувалися оскарження наказу податкового органу щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, правове регулювання порядку та підстав здійснення якої відрізняється від проведення планового виїзного заходу податкового контролю, до якого, у свою чергу, Підприємство допустило посадових осіб контролюючого органу, а тому такі висновки Верховного Суду України не є релевантними та не підлягають застосуванню у цій справі. Зазначають, що документальна планова виїзна перевірка була здійснена з відома Підприємства та з його дозволу, а відтак підстави вважати, що зі сторони контролюючого органу чи його посадових осіб мало місце свавільне втручання у сферу майнових прав позивача, відсутні.
Підприємство у письмових запереченнях на касаційні скарги проти доводів та вимог останніх заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.
Справу призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідачів у справі (ОДПІ та Інспекції) їхнім правонаступником - Головним управлінням ДПС у Полтавській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
В судовому засіданні представник відповідача підтримала касаційні скарги, просила їх задовольнити; представники позивача проти доводів та вимог останніх заперечили, вважаючи їх безпідставними, надали відповідні пояснення, у яких, окрім іншого, наголосили на тому, що в основу підстав даного позову покладені інші доводи, ніж у справі №816/539/14, що, на їх переконання, унеможливлює закриття провадження у справі з огляду на нетотожність елементів даних справ (спорів).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекція у період з 09 липня по 19 серпня 2013 року на підставі наказу від 27 червня 2013 року №59 "Про проведення планової виїзної документальної перевірки СП "Полтавська газонафтова компанія" провела планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, про що склала акт від 27 серпня 2013 року №757/16-01-22-01-09/20041662, яким, зокрема, встановила порушення позивачем вимог статті 82 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо організації бюджетного процесу у 2010 році", що призвело до заниження рентної плати у загальному розмірі на 308736085,78 грн. Підприємство допустило посадових осіб Інспекції до проведення перевірки.
У ході перевірки встановлено, що позивач впродовж січня - грудня 2010 року був платником рентної плати за газовий конденсат, природний газ та нафту, що видобуваються в Україні, подавав податкові розрахунки з рентної плати за січень-грудень 2010 року, в яких задекларував обсяги видобутої вуглеводної сировини вказаних видів, проте податковий обов`язок не виконав, суми податкових зобов`язань, встановлених правовими нормами, не задекларував та не сплатив до бюджету.
За результатами проведеної перевірки ОДПІ на виконання повноважень, встановлених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прийняла податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2013 року: №00013222000 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем "рентна плата за нафту, що видобувається в Україні" на 70132294,45 грн. за основним платежем та на 17533073,61 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №00013322000 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем "рентна плата за природний газ, що видобувається в Україні" на 45428567,02 грн. за основним платежем та на 11357141,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); №0001342200 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем "рентна плата за газовий конденсат, що видобувається в Україні" на 7115302,37 грн. за основним платежем та на 1778825,59 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), незгода з якими по суті й стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на наступне.
Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За змістом положень пункту 6 частини першої статті 3, частини третьої статті 11 КАС України (у згаданій вище редакції) адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах; кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що "право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів". "Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі". Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими непереборними обставинами.
За правилами пункту 4 частини першої статті 157 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) суд закриває провадження у справі якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами.
Такі ж правові наслідки (закриття провадження у справі) передбачені й пунктом 4 частини першої статті 238 КАС України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
У своїх численних рішеннях Верховний Суд наголошував на тому, що зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або зазначення таких, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, називаючи їх інакше.
У касаційних скаргах відповідач посилається на те, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вирішуючи спір по суті, за наявності постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2014 року у справі №816/539/14 з того самого спору (визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2013 року №№ 0001322200, 0001332200, 0001342200) і між тими самими сторонами (Підприємство і ОДПІ), якою відмовлено у задоволенні позовних вимог платника податків, порушив його право на справедливий суд та принцип юридичної визначеності, адже здійснив повторну перевірку оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та виніс нове рішення у справі на користь позивача.
Дійсно встановлені судами у цій справі обставини та наявні матеріали справи свідчать, що Підприємство вже зверталося до суду із позовом про визнання протиправними та скасування прийнятих ОДПІ податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2013 року №№ 0001322200, 0001332200, 0001342200, якими позивачу збільшено суму грошових зобов`язань за платежами: "рентна плата за газовий конденсат", "рентна плата за природний газ" та "рентна плата за нафту". Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 11 березня 2014 року у справі №816/539/14 позов задовольнив; визнав протиправними та скасував згадані податкові повідомлення-рішення. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 червня 2014 року постанову суду першої інстанції у справі №816/539/14 скасував, у позові відмовив. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 березня 2016 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
Із змісту постановлених у справі №816/539/14 судових рішень вбачається, що позов Підприємства було подано після набрання законної сили (через чотири місяці) судовими рішеннями у справах №№816/4549/13, 816/3999/13-а, 816/4229/13 й підставами, які слугували зверненню позивача з останнім, по суті були встановлені у вказаних судових рішеннях обставини протиправності (порушення процедури) проведення контролюючим органом перевірки, за результатами якої прийнято податкові повідомлення-рішення.
Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову Підприємства у справі №816/539/14, свої висновки Вищий адміністративний суд України мотивував тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті за наслідками проведення документальної планової виїзної перевірки, яка була здійснена з його відома та дозволу, а незгода з перевіркою фактично обумовлена її результатом. У судових рішеннях у справах №№816/4549/13, 816/3999/13-а, 816/4229/13 не встановлені обставини, які б свідчили про те, що під час проведення перевірки посадовими особами податкового органу створені умови, які б обмежували право позивача виконати податковий обов`язок. Як зазначив суд касаційної інстанції, за змістом статті 72 КАС України преюдиційне значення для суду мають саме обставини, встановлені судовим рішенням в іншій справі, яке набрало законної сили, а не юридична оцінка цих обставин судом.
З огляду на предмет та матеріально-правові підстави позову, суд касаційної інстанції зазначив, що наказ від 27 червня 2013 року №59 про проведення перевірки Підприємства, як ненормативний правовий акт одноразового застосування, вичерпав свою дію фактом його виконання. Після прийняття контролюючим органом за результатами перевірки податкових повідомлень-рішень про збільшення сум грошових зобов`язань, з якими позивач не згоден, існує спір стосовно саме податкових повідомлень-рішень, як діючих ненормативних правових актів. При фактично існуючому податковому конфлікті стосовно виконання позивачем податкового обов`язку, встановленого законом, перенесення вирішення цього конфлікту в процесуальну площину шляхом звернення позивача (після проведення перевірки та після прийняття ОДПІ податкових повідомлень-рішень) до суду з позовами про визнання протиправними дій контролюючих органів щодо включення його до плану-графіку проведення перевірок та щодо проведення перевірки, про скасування наказу про проведення перевірки не може вважатися вирішенням спору стосовно правомірності податкових повідомлень-рішень безвідносно до результатів розгляду судом зазначених позовів.
При цьому, з огляду на завдання та основні засади адміністративного судочинства, в основу вирішення предмета спору в розрізі заявлених позовних вимог увійшло дослідження судом у справі №816/539/14 усіх мотивів і підстав, які слугували прийняттю ОДПІ податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2013 року №№ 0001322200, 0001332200, 0001342200, у тому числі й повноважень податкового органу на збільшення грошових зобов`язань позивачу.
Слід зазначити, що Верховний Суд України неодноразово (ухвалами від 07 червня, 13 вересня, 24 жовтня 2016 року, 31 січня та 04 квітня 2017 року) відмовив Підприємству у допуску до свого провадження справи №816/539/14 за заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2016 року. Тобто ухвалене у справі №816/539/14 рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позову Підприємства набрало законної сили, є остаточним і не може бути поставлено під сумнів, що відповідає принципу юридичної визначеності - одному із основних елементів права.
Водночас, як вже зазначалося вище, при зверненні до суду з цим позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємство посилається на відсутність законних підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень ОДПІ, яка, на його думку, не є контролюючим органом по відношенню до позивача, а також на обставини протиправності проведення податкової перевірки.
Викладене свідчить про те, що позивач фактично повторно оскаржує податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2013 року №№ 0001322200, 0001332200, 0001342200, прийняті ОДПІ за наслідками проведеної на підставі наказу від 27 червня 2013 року №59 планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, результати якої оформлено актом від 27 серпня 2013 року №757/16-01-22-01-09/20041662, зокрема, з підстав порушення процедури їх прийняття.
У постанові від 21 листопада 2019 року по справі №9901/364/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що при заміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою або при виділенні з позову, який уже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов тотожність предмета позову зберігається.
Наведені обставини дають підстави для висновку, що у справі №816/539/14 та у цій справі сторони, предмети та підстави позовів, тобто фактичні і юридичні обставини публічно-правового спору, є тотожними, відмінність полягає лише в тому, що в цій справі позивач виклав по іншому позовні вимоги, оскарживши також дії ОДПІ щодо прийняття податкових повідомлень-рішень, які є лише службовою діяльністю працівників податкового органу та частиною процедури збільшення грошових зобов`язань, передбаченої підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та статтею 58 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за результатами якої й приймається відповідне рішення і саме останнє змінює стан суб`єктивних прав та обов`язків особи - платника податків.
Зміна (викладення в іншій формі) позовних вимог та зазначення Інспекції другим відповідачем, до якої, до речі, не звернено жодних позовних вимог після їх останнього уточнення 31 березня 2017 року у ході нового розгляду справи, не свідчить про зміну предмета оскарження. Такий залишився незмінним - по суті це податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2013 року №№ 0001322200, 0001332200, 0001342200, прийняті ОДПІ за наслідками проведеної планової виїзної перевірки Підприємства, оформленої актом від 27 серпня 2013 року №757/16-01-22-01-09/20041662.
Відтак позивач вдруге звернувся до суду із тією самою позовною вимогою до того самого відповідача, фактично з вимогою повторно переглянути рішення суду, що набрало законної сили. Такі обставини унеможливлюють повторний розгляд справи.
Слід також зазначити, що підставою для направлення Вищим адміністративним судом України даної справи на новий розгляд була необхідність надання правової оцінки скасуванню у судовому порядку наказу від 27 червня 2013 року №59 про проведення перевірки позивача; на можливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, суд касаційної інстанції не вказував.
Що ж до тверджень апеляційного суду про те, що оскаржувані у справі №816/539/14 рішення про збільшення грошових зобов`язань були винесені за наслідками перевірки, призначеної іншим наказом (від 17 червня 2013 року №1638), з вказівкою, при цьому, на рішення у справі №816/3847/13-а, предметом розгляду якої був останній, то такі посилання не містять обґрунтованих мотивів, є надуманими та безпідставними, адже спростовуються як матеріалами даної справи, так і встановленими судами у справах №816/3847/13-а і №816/539/14 обставинами, які, до того ж, свідчать про самостійне скасування контролюючим органом наказу Інспекції про проведення виїзної планової документальної перевірки Підприємства від 17 червня 2013 року №1638 (відповідний наказ від 25 червня 2013 року №58) та прийняття на його заміну нового від 27 червня 2013 року №59, на підставі якого й проведено перевірку Підприємства.
Враховуючи зміст позовних вимог та суб`єктний склад учасників справи, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального, зокрема пункту 1 статті 6 Конвенції (стосовно "права на справедливий суд"), та прийняті з порушенням процесуальних норм - пункту 4 частини першої статті 157 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішень).
Перелік повноважень суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги передбачено у статті 349 КАС України (у редакції, чинній на момент ухвалення цієї постанови) й, зокрема, останньою, з урахуванням приписів частини першої статті 354 КАС України, визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
Відповідно ж до частини першої статті 238 КАС України такою підставою є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
За наведеного касаційний суд вбачає за можливе застосувати положення частини першої статті 354 КАС України, а саме скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій й закрити провадження у справі.
Керуючись пунктом 4 частини першої статті 238, статями 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Верховний Суд