ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/13595/15
адміністративне провадження № К/9901/26486/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Солід" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. від 20 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Петрика І.Й., суддів Губської О.А., Оксененка О.М. від 14 березня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Солід" до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Солід" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція) про скасування податкових повідомлень - рішень від 26 лютого 2015 року: №0000612201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 11437315,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 2859329,00 грн.; №0000622201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі-ПДВ) у розмірі 10483175,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 2620794,00 грн.
Предметом перевірки судів у цій справі були рішення контролюючого органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на прибуток та ПДВ за наслідками господарської діяльності Товариства з ТОВ "Грін Білдінг", ТОВ "Промислово-будівельна компанія "Віндор" та ТОВ "Буд Хауз" у період 2012-2013 років.
Оскаржуючи рішення Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеними контрагентами, Товариство послалося на необґрунтованість висновків акту перевірки від 12 лютого 2015 року №461/26-58-22-01-17-36158057, на підставі якого прийняті оскаржені податкові повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2016 року, у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.
Постановляючи рішення, суди, з`ясувавши обставини у справі, які підтверджені дослідженими ними (судами) доказами, надавши їм правову оцінку, визнали обґрунтованими доводи контролюючого органу, що операції між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Грін Білдінг", ТОВ "Промислово-будівельна компанія "Віндор" та ТОВ "Буд Хауз" у період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2013 року щодо виконання останніми підрядних робіт та поставки товарів не мали реального характеру й не можуть слугувати підставою для формування Товариством витрат та податкового кредиту з ПДВ за наслідками таких відносин у відповідності до статей 138, 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
У доводах касаційної скарги порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з податку на прибуток і ПДВ. Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про безпідставність позовних вимог, адже не зважили на фактичні обставини справи та підтверджуючі їх докази, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентами проведені та документально оформлені й Товариством дотримано передбачені податковим законодавством умови для формування витрат та податкового кредиту з ПДВ. На думку позивача, добросовісний покупець не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на отримання податкової вигоди за можливі порушення підприємствами-постачальниками правил оподаткування при здійсненні господарської діяльності.
Інспекція у письмових запереченнях на касаційну скаргу позивача проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. Вважає, що встановлені у акті перевірки обставини свідчать про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий облік позивача, а також про непідтвердження платником податку товарності таких належними і допустимими доказами.
Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за наслідками якої складено акт від 12 лютого 2015 року №461/26-58-22-01-17-36158057, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.5, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140, пункту 1 підрозділу 4 розділу XX, статей 185, 192, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 11437315,00 грн. та ПДВ всього в сумі 10483175,00 грн.
Відповідач у акті перевірки вказує на формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями із ТОВ "Грін Білдінг", ТОВ "Промислово-будівельна компанія "Віндор" та ТОВ "Буд Хауз" без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це тим, що проведений аналіз в системі автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів та отримана податкова інформація, у тому числі у вигляді актів про неможливість проведення зустрічної звірки, свідчить про відсутність здійснення господарських операцій останніми, а також наявності у них необхідних ресурсів і умов для їх проведення; відсутність документів, які б підтверджували фактичне виконання робіт (надання послуг) робітниками контрагентів, доказів перевезення продукції на користь позивача. Відтак, на думку контролюючого органу, документи від ТОВ "Грін Білдінг", ТОВ "Промислово-будівельна компанія "Віндор" та ТОВ "Буд Хауз" використано з метою отримання неправомірної вигоди у вигляді мінімізації податкових зобов`язань.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях частини першої статті 67, пункту 1 частини другої статті 92 Конституції України, згідно з якими кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються виключно законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-ХІV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують відносини певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
В ході розгляду справи судами встановлено, що у періоді, який перевірявся, між позивачем (замовник) та ТОВ "Грін Білдінг" (виконавець, підрядник) укладено договір підряду №13-06/2013 від 13 червня 2013 року, у відповідності до якого підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик власними або залученими силами виконати будівельно-монтажні роботи на об`єкті: "Будівництво виставкового павільйону на проспекті Перемоги, 15-й км у Святошинському районі м. Києва" в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Також, між позивачем (замовник) та ТОВ "Грін Білдінг" (виконавець) укладено ряд договорів підряду: №01/13 від 30 листопада 2013 року (далі - договір №01/13); №ГБ-0801/2013 від 08 січня 2013 року (далі - договір №ГБ-0801/2013), № ГБ06-06/2012 від 06 червня 2012 року (далі - договір №ГБ06-06/2012), №ГБ30-05/2012 від 27 червня 2012 року (далі - договір №ГБ30-05/2012), №11-12/2012 від 11 грудня 2012 року (далі - договір №11-12/2012).
У відповідності до положень договору №01/13 підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик власними або залученими силами виконати ремонтні роботи з гідроізоляції підмостки підземного паркінгу і літнього майданчику в м. Бориспіль у будівлі замовника за адресою: Україна, Київська обл., м. Бориспіль, Аеропорт в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Підрядник має право для виконання окремих робіт залучати субпідрядні організації (субпідрядників), які повинні мати ліцензію (дозвіл) на виконання робіт, визначених договором субпідряду, кваліфікацію та ресурси, достатні для їх виконання. Підрядник несе відповідальність перед замовником за результати роботи субпідрядників, залучених до виконання робіт підрядником, як за свої власні дії. Підрядник самостійно здійснює приймання і оплату робіт, що виконуються субпідрядниками. Залучення до виконання робіт за цим договором робочої сили (інженерно-технічних спеціалістів і робітників) в достатній кількості та з відповідною кваліфікацією покладається на підрядника.
Відповідно до положень договору №ГБ-0801/2013 замовник доручає, а виконавець зобов`язується в порядку та на умовах, встановлених даним договором, на свій ризик власними або залученими силами виконати комплекс робіт по поточному ремонту нежитлових приміщень (виробничо-офісного центру з вбудованою автостоянкою), розташованого за адресою: 03005, м. Київ, вул. Смоленська, 31-33 з використанням своїх матеріалів та обладнання, в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Виконавець гарантує, що якість виконаних робіт відповідатиме вимогам стандартів, технічних умов та нормативів, що діють на території України. За згодою виконавця, в порядку та на умовах, окремо погоджених сторонами, замовник може надавати виконавцю власні матеріали та обладнання, з метою їх використання під час виконання робіт.
За договором №ГБ06-06/2012 передбачено, що підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик власними або залученими силами виконати будівельно-монтажні пусконалагоджувальні та інші роботи (підготовчий етап) на об`єкті: "Адміністративно - технічний корпус з підземним паркінгом" в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Склад та обсяги робіт, що підлягають виконанню, визначені в кошторисі, що є додатком №1 до цього договору та невід`ємною його частиною. Склад та обсяги робіт можуть бути переглянуті в процесі будівництва у разі внесення змін до проектної документації у порядку, зазначеному у пункті 53 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2005 року №688. Місцезнаходження об`єкту: Україна, м. Київ, проспект Перемоги, 15 км, територія Державного підприємства "Український державний центр радіочастот".
У відповідності до договору №ГБ30-05/2012 підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик власними або залученими силами виконати будівельно-монтажні роботи на об`єкті: "Центр керування повітряним рухом РДЦ Львівського РПС Украероруху на вул. Любінській, 217 у м. Львів" в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Склад та обсяги робіт, що підлягають виконанню, визначені в кошторисі, що є додатком №1 до цього договору та невід`ємною його частиною. Зміна кошторису можлива виключно шляхом укладання додаткової угоди до цього договору. Місцезнаходження об`єкту: Україна, м. Львів. вул. Любинська, 217.
Сторонами 01 жовтня 2012 року було укладено додаткову угоду №1 до Договору підряду №ГБ30-05/2012, якою продовжено термін виконання робіт до 31 грудня 2013 року. Згідно додаткової угоди №2 до Договору підряду №ГБ30-05/2012 від 01 серпня 2013 року сторони дійшли згоди призупинити виконання робіт з 01" серпня 2013 року; виконавець зобов`язаний повернути замовнику суму отриманих авансових платежів, що становить 1179650,07 грн. до 30 серпня 2013 року (включно). Роботи за даним договором будуть поновлені після прийняття відповідного рішення замовником.
Згідно договору №11-12/2012 підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик власними або залученими силами виконати будівельно-монтажні роботи з реконструкції нежитлового приміщення Київської регіональної митниці Державної митної служби України у будівлі замовника за адресою: м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 8-А в порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Окрім того між позивачем (замовник) та ТОВ "Промислово-будівельна компанія "Віндор" (виконавець) укладено ряд договорів підряду: №СД-1410/11-2 від 11 жовтня 2011 року (далі - договір №СД-1410/11-2); №СД-1410/11-1 від 11 жовтня 2011 року (далі - договір №СД-1410/11-1).
У відповідності до договору №СД-1410/11-1 підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик власними або залученими силами виконати будівельні роботи з улаштування фасадів на спайдерній системі та улаштування фасадів композитними панелями на об`єкті "Аеродромно-диспетчерська вишка в аеропорту м. Львів" в порядку та на умовах, передбачених цим договором. Склад та обсяги робіт визначені в кошторисі, що є додатком №1 до цього договору та невід`ємною його частиною.
Також між позивачем (замовник) та ТОВ "Буд Хауз" (виконавець) укладено договір №373-00423-15850 від 18 вересня 2013 року, у відповідності до якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати роботи з поточного ремонту офісних приміщень сьомого поверху адміністративної будівлі за адресою м. Київ, вул. Дегтярівська,36. Роботи виконуються власними силами підрядника та засобами у відповідності із характеристикою об`єкта та в погоджених сторонами об`ємах, комплексу робіт відповідно. Замовник зобов`язується прийняти виконані підрядником роботи та оплатити їх у відповідності до договору.
Крім того, між позивачем (замовник) та ТОВ "Буд Хауз" (виконавець) було укладено й ряд інших договорів підряду: №БХ-2805/2013 від 28 травня 2013 року; №БХ-1907/2013 від 19 липня 2013 року.
Згаданими контрагентами на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких суми ПДВ включені Товариством до складу податкового кредиту у відповідному періоді.
Як стверджував позивач, у ході перевірки ним подана необхідна первинна документація та інші докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентами, а також того, що укладені договори мали на меті настання дійсних правових наслідків, що обумовлені ними.
Судами ж попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем документи у даному випадку не є достатніми для висновку щодо виконання передбачених договорами робіт (надання послуг, поставки товарів) саме його контрагентами - ТОВ "Грін Білдінг", ТОВ "Промислово-будівельна компанія "Віндор" та ТОВ "Буд Хауз", а отже визнали їх такими, що не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.
Такого висновку суди дійшли, зокрема, з огляду на те, що у деякі (окремі) документи (додатки до договорів, акти приймання виконаних робіт, підсумкові відомості, локальні кошториси, договірні ціни, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та ін.) оформлені з порушенням вимог Закону №996-XIV, оскільки не містять інформації про посаду особи(іб), яка їх підписала; підписів та іншої інформації, що дала б змогу ідентифікувати особу(іб), яка брала участь у здійсненні господарських операцій та наявність у неї(их) відповідних повноважень; не деталізують, на виконання умов якого договору вони складені; не узгоджується між собою за змістом та обсягом виконаних робіт (наданих послуг); не дають можливості встановити періоду їх складення та виконання за ними робіт (послуг) тощо.
Також суди виходили з того, що ні під час перевірки, ні у ході розгляду справи позивачем не надано документів, які б у повній мірі підтверджували, що саме і в який період виконувалося; товарно-транспортних накладних, які є необхідними документами по договору від 06 березня 2013 року №ГБ-0402/2013; доказів зберігання отриманого товару на будівництві; доказів здійснення розрахунків між сторонами; доказів поновлення будівельних робіт за договором №ГБ30-05/2012.
Не встановлено й у контрагентів власного або орендованого обладнання для виконання спірних операцій, інструменту, технічного персоналу, присутність якого обумовлюється не лише специфікою обумовлених операцій, а також і умовами договорів, виходячи з обсягу робіт й задекларованих операцій; обставин залучення контрагентами інших осіб для забезпечення виконання обумовлених договорами із позивачем зобов`язань тощо.
Наведене не надало судам першої та апеляційної інстанцій можливості дійти висновку про рух активів на шляху до позивача у справі, участь контрагентів у такому ланцюгу, реальні зміни майнового стану Товариства внаслідок таких відносин, його власному капіталі.
Згідно з частиною першою статті 69 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників. Показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертизи.
З метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин у справі та перевірки здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами суд зобов`язував позивача забезпечити явку директорів (керівників) або інших посадових осіб виконавців (постачальників), які безпосередньо приймали участь у їх вчиненні, однак представник Товариства в судовому засіданні повідомив про неможливість забезпечити явку останніх через відсутність будь-якої інформації про них та контактів цих підприємств, що позбавило суд можливості додатково перевірити та оцінити обґрунтованість формування податкових вигод позивачем.
Оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що надані позивачем документи не відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх змісту та оформлення, що унеможливлює, з огляду на приписи Закону №996-XIV, розцінювати їх як належні, достатні та достовірні докази товарності спірних операцій, що виключає відображення таких у обліку підприємства й формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за такими відносинами.
При цьому апеляційним судом не визнано постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 29 вересня 2015 року належним доказом реальності господарських операцій позивача із ТОВ "Грін Білдінг", ТОВ "Промислово-будівельна компанія "Віндор" та ТОВ "Буд Хауз" та формування на їх підставі правомірної податкової вигоди, адже встановлені судом обставини справи у сукупності та взаємозв`язку свідчать про інше.
Доводи ж касаційної скарги Товариства наведеного не спростовують і зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.
Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень або ж порушення процесуальних норм, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд