ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа №808/7014/13-а
адміністративне провадження №К/9901/41170/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС
на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2016 (суддя Дурасова Ю.В.)
у справі №808/7014/13-а
за позовом Приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2013 року Приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників" (далі - позивач, ПАТ "Завод напівпровідників") звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби (далі - відповідач, податковий орган, скаржник) з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.12.2015 позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач 26.01.2016 звернувся до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою та заявив клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016 апеляційну скаргу податкового органу залишено без руху, в зв`язку з несплатою відповідачем судового збору та надано строк для усунення недоліків.
В межах встановленого ухвалою строку для усунення недоліків скаржник звернувся до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 апеляційну скаргу повернуто скаржнику. Суд не знайшов підстав для задоволення заявленого скаржником клопотання.
Податковий орган 24.10.2016 звернувся з апеляційною скаргою повторно та заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що податковий орган вже звертався з апеляційною скаргою, однак у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору недоліки апеляційної скарги не були усунуті та апеляційну скаргу повернуто скаржнику.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2016 визнано неповажними підстави пропуску строку на апеляційне оскарження, що наведені у клопотанні та залишено без руху апеляційну скаргу податкового органу.
В межах встановленого строку для усунення недоліків відповідач звернувся до суду з клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано аналогічними доводами, що і попереднє клопотання.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2016 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі МГУ ДФС.
Не погоджуючись з ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2016, податковий орган звернувся до суду з касаційною скаргою.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що податковий орган звернуся з апеляційною скаргою, однак у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору апеляційну скаргу було повернуто скаржнику. Після того як на рахунку податкового органу з`явилися кошти для сплати судового збору скаржник звернувся з апеляційною скаргою повторно.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У випадку пропуску строку апеляційного оскарження підставами для розгляду апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
Стаття 49 Кодексу адміністративного судочинства України передбачала обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.
З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.
Це стосується і суб`єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ.
Отже, відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною підставою пропуску цього строку.
Маючи намір добросовісної реалізації належного права на апеляційний перегляд справи, сторона повинна забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору. Відсутність у податкового органу коштів, призначених для сплати судового збору, як і наслідок, невиконання через це вимог закону і суду, своїх процесуальних обов`язків не може слугувати поважною підставою пропуску строку апеляційного оскарження судового рішення, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені в кошторисі такої установи своєчасно та у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період.
Державні органи є рівними перед законом і судом, поряд з іншими учасниками справи, та зобов`язані діяти вчасно та в належний спосіб, в тому числі при оскарженні судових рішень в апеляційному порядку, та не можуть зловживати наданими їм процесуальними правами.
Відповідно до частини 4 статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час прийняття рішення судом апеляційної інстанції) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.
Судом встановлено, що при зверненні з апеляційної скаргою повторно податковим органом не було надано доказів вчинення будь-яких дій з метою отримання коштів для сплати судового збору. Вдруге з апеляційною скаргою податковий орган звернувся понад 7 місяців після повернення вперше поданої апеляційної скарги.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд