ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 822/3289/17
адміністративне провадження № К/9901/47694/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Пасічник С.С., Хохуляка В.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року (суддя Лабань Г.В.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року (головуючий суддя Ватаманюк Р.В., судді: Сторчак В.Ю., Мельник-Томенко Ж.М.) у справі №822/3289/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 8 вересня 2017 року №12640-02 та №12642-02.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю спірних податкових повідомлень-рішень з тих підстав, що нерухоме майно, яке належить позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування, оскільки використовується позивачем (як фізичною особою-підприємцем) безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником для розведення свиней та корів.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, залишеною без змін Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області від 8 вересня 2017 року №12640-02 на суму 7627,13 грн та №12642-02 на суму 6076,29 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що належні позивачу на праві власності нежитлові приміщення використовуються позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником шляхом розведення свиней та корів та не є об`єктом оподаткування, згідно з підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, тому відсутні підстави для нарахування податку на нерухоме майно та обов`язок його сплати.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у тому, що позивачем не надані докази утримання свиней та корів, їх розведення та використання належних позивачу нежитлових приміщень при здійсненні вказаної сільськогосподарської діяльності. Вважає, що судом невірно застосовано до спірних правовідносин положення Закону України "Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою", оскільки до даних правовідносин повинні бути застосовані лише положення Податкового кодексу України. Зазначає, що судами не досліджено та не прийнято до уваги, що згідно рішення 4 сесії сьомого скликання від 28 січня 2016 року №4-4 Дунаєвецької міської ради "Про встановлення на території Дунаєвецької міської ради податків і зборів та втрату чинності рішень місцевих рад" затверджені ставки податку для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб.
Від позивача 4 червня 2018 року надійшов до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій без змін.
Верховний Суд, переглянувши рішення попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 22 жовтня 1996 року зареєстрований як фізична особа - підприємець, перебуває на обліку в Кам`янець-Подільській об`єднаній Державній податковій інспекції як платник податків, є платником єдиного податку 2 групи та здійснює господарську діяльність за наступними видами економічної діяльності (КВЕД): оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами (основний); вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійний культур; розведення свиней; розведення інших тварин; виробництво м`яса; виробництво м`ясних продуктів; перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля живими тваринами; оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою ракоподібними, ракоподібними та молюсками; вантажний автомобільний транспорт.
Позивач є власником нежитлових приміщень - комплексу корівника розміщеного по АДРЕСА_1 площею 4392,8 кв.м., який належить йому на підставі договору купівлі-продажу комплексу від 6 березня 2008 року №893 та нежитлових будівель свинарників розміщених по АДРЕСА_2 площею 4409,5 кв.м., який належить йому на підставі договору купівлі продажу нежитлових будівель від 25 лютого 2008 року №694.
Вказаний комплекс корівника та приміщень свинарника використовується позивачем у сільськогосподарській діяльності.
Податковим органом 8 вересня 2017 року на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкові повідомлення-рішення №12640-02, яким нараховано позивачу податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, яке перебуває у власності фізичних осіб, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 7627,13 грн та № 12642-02, яким нараховано позивачу податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, яке перебуває у власності фізичних осіб, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 6076,29 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке.
Положеннями статті 265 Податкового кодексу України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Пунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
За приписами пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.
Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості", лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі промислові та склади.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 127 "Будівлі нежитлові інші" клас 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства").
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 "Будівлі для тваринництва"; 1271.2 "Будівлі для птахівництва"; 1271.3 "Будівлі для зберігання зерна"; 1271.4 "Будівлі силосні та сінажні"; 1271.5 "Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства"; 1271.6 "Будівлі тепличного господарства"; 1271.7 "Будівлі рибного господарства"; 1271.8 "Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва"; 1271.9 "Будівлі сільськогосподарського призначення інші".
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. До класу (код 1272) " Будівлі для культової та релігійної діяльності" належать, зокрема, церкви, каплиці, мечеті, синагоги.
Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту - платнику.
Разом з тим, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме споруди сільськогосподарських товаровиробників не може бути підставою для звільнення від оподаткування.
Законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у сільськогосподарській діяльності), а й з використанням цієї будівлі у сільськогосподарській діяльності.
Таким чином, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі та використання цієї будівлі за її призначенням.
Враховуючи встановлення судами, що позивач здійснює господарську діяльність за наступними видами економічної діяльності (КВЕД): оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами (основний); вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійний культур; розведення свиней; розведення інших тварин; виробництво м`яса; виробництво м`ясних продуктів; перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля живими тваринами; оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою ракоподібними, ракоподібними та молюсками; вантажний автомобільний транспорт, а нежитлова будівля - склад, що належить позивачу на праві власності за вимогами ДК 018-2000 віднесена до класу (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником при вирощуванні зернових культур, тощо, то у даному випадку не є об`єктом оподаткування, відповідно до підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу ХІV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Натомість, згідно положень статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" визначено, що виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно - правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності.
Визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України застосовуються виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Таким чином, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки дане положення не застосовується, оскільки відноситься до розділу ХІІ "Податок на майно"
Посиланням відповідача на те, що позивач не підпадає під визначення сільськогосподарський товаровиробник, суди надали відповідну оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції та зазначає, що відповідно до приписів Податкового кодексу України вимога про те, що сільськогосподарський товаровиробник має бути юридичною особою стосується платників єдиного податку 4 групи. Для всіх інших правовідносин сільськогосподарським товаровиробником може бути як фізична так і юридична особа, яка є платником єдиного податку, так і та, що знаходиться на загальній системі оподаткування.
Таке правозастосування відповідає практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 10 квітня 2020 року у справі №823/1751/17, від 24 квітня 2020 року у справі №540/2206/19 та від 17 лютого 2021 року у справі №820/3707/17.
Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.
Суд зазначає, що відповідачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.
Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно використання приміщень у господарській діяльності позивача, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.
Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -