ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 826/9204/18
адміністративне провадження № К/9901/30089/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/9204/18
за позовом громадянки Республіки Таджикистану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою громадянки Республіки Таджикистану ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Калашник Олена Миколаївна,
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2020 року, ухвалене суддею Арсірієм Р.О.
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Пилипенко О.Є., суддів Беспалов О.О., Глущенко Я.Б.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У червні 2018 року громадянка Республіки Таджикистан ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), у якому просила:
1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України № 157-18 від 18 травня 2018 року про відмову у визнанні громадянки Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянки Республіки Таджикистан ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через політичні погляди та систематичне порушення прав людини в країні походження - Республіці Таджикистан.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
4. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, також, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та наявності підстав для прийняття ДМС України відповідного рішення, при цьому, зазначена у позовній заяві інформація (щодо можливих причин визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) носить загальний характер і не має реального підґрунтя про небезпеку для позивача стати жертвою переслідувань чи утисків на батьківщині.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
5. 10 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга громадянки Республіки Таджикистану ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Калашник Олена Миколаївна, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суд міста Києва від 07 травня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року і прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
6. У касаційній скарзі скаржниця посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
6.1. Скаржниця вказує на те, що суди попередніх інстанцій неправомірно поклали обов`язок доказування повністю на заявницю, стверджуючи, що вона, крім особистих пояснень, не надала інших доказів. Разом з тим, шукач притулку не повинен щось доводити, а замість того вона має обґрунтувати своє звернення. Позивачка має "обов`язок подачі фактів та доказів", які є у її розпорядженні (як це передбачено у Керівництві УВКБ ООН), а "обов`язок доказування" - це зовсім інше поняття, і цей обов`язок вже лежить на відповідачеві, який має спростувати факти, надані позивачем, які ДМС України вважає неправдивими. Пояснення заявника вже і є доказ (часто єдиний), який ДМС має спростувати у випадку наявності сумнівів. Неприпустимою є відмова в задоволенні позову в такій категорії справ у зв`язку з недоведеністю іноземцем чи особою без громадянства неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
6.2. Скаржниця зауважує, що судами попередніх інстанцій не здійснено жодного реального висновку щодо ситуації у країні позивачки. Не досліджено питання щодо того, чи існують переслідування членів партії та їх сімей у Таджикистані. Судами попередніх інстанцій не досліджено питання чи дотримується Таджикистан міжнародних стандартів з кримінального правосуддя, адже члени опозиційної партії притягуються до кримінальної відповідальності. Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджено питання чи дотримується Таджикистан конституційних прав громадян, оскільки до позивачки та її сім`ї неодноразово застосовувалося насилля. Також, судами попередніх інстанцій не досліджено питання щодо можливих утисків громадян в Таджикистані через їх політичні переконання.
6.3. Скаржниця указує, що судові рішення були прийняті без дослідження інформації щодо країни походження. Зазначає, що Російська Федерація не дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, які встановлені міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
6.4. Крім того, скаржниця зазначає, що судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи не враховано справу (№ 826/16066/18) за позовом її чоловіка ОСОБА_2, яку Верховний Суд 04 листопада 2020 року направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
7. 10 листопада 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
8. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 20 квітня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Позиція інших учасників справи
10. 14 грудня 2020 року від ДМС України надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами попередніх інстанцій залишити без змін. Вказують на те, що ДМС України правомірно прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 157-18 від 18 травня 2018 року на підставі всебічно вивчених усіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також, на думку відповідача, судами попередніх інстанцій не було допущено порушення норм матеріального та процесуального права та розглянуто спір у відповідності до вимог КАС України, в межах позовних вимог, на засадах змагальності сторін, за результатом з`ясування всіх обставин справи та усіх доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
11. ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Таджикистан, народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, в м. Шайдон, Республіки Таджикистан, за національністю - таджичка, сповідує сунітський напрям ісламу, освіта вища, за словами позивача, одружена (релігійний шлюб) з громадянином Таджикистану ОСОБА_2 . Має прийомну доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
12. В Таджикистані позивачка займалась бізнесом - була директором ТОВ "Хоніш" - центру вивчення російської та англійської мов та комп`ютерів". За місцем роботи носила мусульманський жіночий одяг хіджаб, що було заборонено владою. Наполягання на праві носити хіджаб стало приводом для конфліктних ситуацій з представниками влади.
13. Позивачка покинула Таджикистан 02 квітня 2015 року разом з прийомною донькою, перебуваючи з цього часу в різних транзитних пунктах (Киргизстан, Туреччина, РФ та знову Туреччина), а з 03 жовтня 2015 року, безперервно проживала у м. Стамбул (Туреччина). Маршрут пересування: М.Бішкек (Киргизстан) - м. Стамбул (Туреччина) - м. Барнаул (РФ) - м. Стамбул (Туреччина).
14. До України прибула 06 березня 2017 року через аеропорт в м. Львів прямим авіарейсом із міста Стамбул.
15. 12 червня 2017 року позивачка звернулася до УДМС України в Київській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. У заяві-анкеті позивачка зазначила, що вона не може повернутися до країни свого походження - Республіки Таджикистан, оскільки побоюється стати жертвою переслідувань в Таджикистані з боку влади з релігійних причин, а саме через її природне бажання носити одяг, передбачений ісламськими канонами (хіджаб).
17. Також, зазначила, що представники державних органів Таджикистану погрожували її свободі та тим, що віднімуть в неї доньку, а працівники КДБ вимагав від неї вступити до Партії ісламського відродження Таджикистану (ПІВТ), щоб інформувати КДБ, а у разі відмови погрожував негативними наслідками.
18. Із позивачкою проведено співбесіди 12 червня 2017 року.
19. 04 травня 2018 року УДМС України в Київській області за результатами розгляду справи позивачки № 2017KV0022 прийнято висновок про відмову у визнанні особою біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
20. Згідно із зазначеним висновком відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивачки біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21. У висновку зазначено про відсутність у заявниці обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також через невстановлення фактів загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортури, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
22. 18 травня 2018 року ДМС України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 157-18, яким відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захист і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС України від 07 вересня 2011 року № 649, відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 .
23. Рішення від 18 травня 2018 року № 157-18 мотивовано тим, що на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту", відсутні.
24. 08 червня 2018 року позивачка отримала повідомлення Головного управління ДМС України в Київській області від 31 травня 2018 року № 81 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
25. Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивачка звернулась із даним позовом до суду.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
26. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 27 листопада 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
28. Предметом спору у цій справі є правомірність рішення ДМС України № 157-18 від 18 травня 2018 року про відмову у визнанні громадянки Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
29. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.
30. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
31. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України від 8 липня 2011 року №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI).
32. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
33. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також надано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
34. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 4 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
35. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
36. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону №3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
37. Згідно з частиною першою статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
38. Частиною одинадцятою статті 9 Закону №3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
39. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
40. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
41. Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
42. Згідно з пунктом 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
43. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
44. Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців "Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців" (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.
45. Як слідує із встановлених судами обставин справи, заявниця як підставу надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, указує, що вона не може повернутись в країну походження, оскільки має побоювання стати жертвою переслідувань з боку влади з релігійних причин, а саме через природне бажання носити одяг, передбачений ісламськими канонами (хіджаб), крім того, представники КДБ вимагали від неї вступити до Партії ісламського відродження Таджикістану (ПІВТ), щоб інформувати КДБ, а у разі відмови, погрожували негативними наслідками.
46. Суд звертає увагу, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо надання статусу біженця.
47. Побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
48. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі офіційних звітів Міністерства закордонних справ України та інших держав тощо.
49. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
50. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним станом у країні та інформацією, що стосується особисто заявника.
51. З відкритих джерел інформації, зокрема публікацій міжнародних неурядових організацій: Міжнародної Амністії (Amnesty International) і Хьюман Райтс Вотч (Human Rights Watch), слідує, що рішенням Верховного Суду Республіки Таджикистан від 29 вересня 2015 року ПІВТ визнано терористичною організацією та заборонено її діяльність на всій території республіки. З того часу десятки активістів і членів ПІВТ були засуджені на десятки років ув`язнення. Республіка Таджикистан проводить жорстку політику щодо провідних членів ПІВТ та політичних активістів, незгодних з владою, які зазнали репресій, переслідування, несправедливого ув`язнення на тривалі строки та жорстокого поводження, включаючи застосування фізичної сили і тортур проти ув`язнених (джерела: https://www.refworld.org.ru/docid/575ac3894.html, https://www.refworld.org.ru/docid/57591d564.html, https://www.refworld.org.ru/docid/58871d7e4.html).
52. Одночасно, колегія суддів вважає за необхідне взяти до уваги таке.
53. Позивачка у касаційній скарзі посилається на обставини розгляду Верховним Судом касаційної скарги у справі за позовом її чоловіка.
54. Керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" від 22 грудня 2005 року № 3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, колегія суддів з`ясувала, що Верховний Суд ухвалив постанову від 04 листопада 2020 року у справі 826/16066/18, ситуація у якій є аналогічною до обставин у цій справі, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанцї.
55. В указаній постанові, Верховний Суд закцентував увагу на тому, що суд апеляційної інстанції не встановив, які конкретно факти на підтвердження обставин переслідування заявник вказував при зверненні до органу міграційної служби, чи підтверджувалися його твердження відповідними доказами, а також загальною інформацією по країні походження, не перевірив правильність наданої відповідачем оцінки цим фактам та не спростував протилежного висновку суду першої інстанції щодо переслідування позивача та існування загрози його життю і свободі в разі повернення до Таджикистану, який обґрунтований посиланням на інформацію, отриману з публікацій міжнародних правозахисних організацій. Висновок суду апеляційної інстанції про перебування позивача у третіх безпечних країнах Верховний Суд визнав таким, що зроблений судом апеляційної інстанції без урахування того, що ДМС України не відмовляла позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з цієї підстави. Крім того, суд дійшов до такого висновку без оцінки можливості віднесення Російської Федерації і Турецької Республіки до третіх безпечних країн у розумінні пункту 22 частини першої статті 1 Закону № 3671.
56. Також, Верховний Суд звернув увагу, що апеляційним судом не було надано і оцінки доводам позивача в аспекті наявності умов для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту.
57. Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів констатує, що у ній суди попередніх інстанцій анологічним чином не звернули увагу на те, що при дослідженні обставин, з якими вказані положення Закону № 3671-VI пов`язують надання статусу біжанця або особи, яка потребує додаткового захисту, відповідач формально здійснив перевірку усіх обставин, викладених позивачкою. Зокрема, не надав належної уваги та оцінки поясненням позивачки про ситуацію, яка склалася після її виїзду.
58. Так, суди попередніх інстанцій не встановили, які конкретно факти на підтвердження обставин переслідування ОСОБА_1 вказувала при зверненні до органу міграційної служби, чи підтверджувалися її твердження відповідними доказами, а також загальною інформацією по країні походження, не перевірено правильність наданої відповідачем оцінки цим фактам та не спростовано переслідування позивачки та існування загрози її життю і свободі в разі повернення до Таджикистану, які обґрунтовані посиланням на інформацію, отриману з публікацій міжнародних правозахисних організацій. Натомість, суди попередніх інстанцій також зазначили про перебування позивачки у третіх безпечних країнах, неурахувавши при цьому, що ДМС України не відмовляла позиваці у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з цієї підстави. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли до такого висновку без оцінки можливості віднесення Російської Федерації і Турецької Республіки до третіх безпечних країн у розумінні пункту 22 частини першої статті 1 Закону № 3671.
59. Верховний Суд звертає увагу також і на ненадання оцінки судами попередніх інстанцій ключовим доводам позивачки в аспекті наявності умов для визнання її особою, яка потребує додаткового захисту.
60. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
61. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
62. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
63. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак оскаржувані судові рішення не є таким, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, встановленим статтею 242 КАС України.
64. Водночас, скільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їх висновків в цілому по суті спору.