Постанова
іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 490/10579/19
провадження № 51-138 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Вус С.М., Єремейчука С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.,
прокурора Круценко Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої
ОСОБА_1 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 серпня 2020 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 8 грудня 2020 року
в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019150020003674, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого в тому ж місті ( АДРЕСА_2 ), на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком від 13 серпня 2020 року Центральний районний суд м. Миколаєва засудив ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500 грн, із позбавленням права керування транспортними засобами на строк на 2 роки.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо речових доказів і судових витрат у кримінальному провадженні.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 8 грудня 2020 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він, 12 жовтня
2019 року приблизно о 09:40, керуючи технічно справним автомобілем марки "Mіtsubishi Pajero", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Бузький бульвар зі сторони Варварівського мосту в напрямку вул. Терасної, наближаючись до житлового будинку № 13, грубо порушив вимоги п.п. "б" п. 2.3., пунктів 10.1; 11.3 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, та її змін, не контролював руху свого транспортного засобу, хоча зобов`язаний був постійно його контролювати і мав таку технічну можливість, не обрав швидкості, безпечної для дорожнього руху з урахуванням дорожньої обстановки, змінив напрямок руху свого автомобіля ліворуч, здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, виконуючи обгін попутних транспортних засобів, не надав перевагу в русі транспортним засобам, що рухались у зустрічному для нього напрямку, не переконався в тому, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам дорожнього руху, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості руху (гальмування) аж до повної зупинки свого транспортного засобу, внаслідок чого допустив зіткнення передньої частини його транспортного засобу з передньою частиною автомобіля ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_4 . Унаслідок зіткнення пасажир автомобіля ВАЗ 2101 ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить змінити вирок і ухвалу стосовно ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову і збільшити розмір відшкодування на її користь матеріальної та моральної шкоди. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір відшкодування на її користь моральної шкоди та не розглянув питання про стягнення матеріальної шкоди, чим суттєво порушив її права як потерпілої
і цивільного позивача. Оскільки апеляційний суд залишив усе це поза увагою, потерпіла вважає ухвалу також незаконною і такою, що не відповідає нормам кримінального та цивільного законодавства.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор не підтримала подану касаційну скаргу потерпілої
і просила судові рішення щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 286 КК та міра призначеного покарання у касаційній скарзі не заперечуються.
Стосовно доводів скаржниці про неправильне стягнення судом матеріальної та моральної шкоди на її користь із засудженого слід зазначити таке.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Частинами 1, 4 ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до положень ч. 5 зазначеної статті цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 174 ЦПК при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У статті 175 ЦПК зазначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі й підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
За положеннями ч. 2 ст. 264 ЦПК при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Як регламентовано п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.
Крім того, відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначаються серед іншого підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, а в резолютивній
частині - рішення про цивільний позов.
Тобто під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Місцевий суд повністю дотримався цих вимог закону, вирішуючи цивільний позов у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 .
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 26 листопада 2019 року потерпіла ОСОБА_1 подала позовну заяву, підписану її представником - адвокатом Воробйовим В.Л., у якій просила стягнути із ОСОБА_2 на її користь
4783 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 60 000 грн - моральної шкоди. Обґрунтовуючи свої вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди, потерпіла зазначала, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження, проходила амбулаторне лікування, загальна вартість якого на час подання позову склала 4783,82 грн. Крім того, зазначала, що перенесла фізичні страждання, була вимушена проходити лікування з періодичним відвідуванням лікувального закладу, користуватися допомогою чоловіка та дітей, а також пережила емоційний стрес, що на думку потерпілої, свідчило про завдання їй моральної шкоди, розмір якої становить 60 000 грн. На підтвердження позовних вимог до заяви було долучено копію довідки з лікарні, в якій потерпіла проходила лікування, та копії чеків щодо понесених нею витрат на лікування.
27 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просила призначити представника потерпілого, оскільки адвокат Воробйов В.Л. відмовився представляти її інтереси.
21 січня 2020 року адвокат Воробйов В.Л. подав до суду заяву, де зазначав, що не представляє інтереси ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що вона в односторонньому порядку розірвала договір про надання правової допомоги.
Того ж дня до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 про стягнення
з ОСОБА_2 на її користь суми вартості франшизи в розмірі 2000 грн відповідно до страхового полісу, витрати на послуги представника в розмірі 1000 грн, а також
10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи свої вимоги, потерпіла ОСОБА_1 зазначала, що на її звернення працівники ПрАТ "СК "Євроінс Україна", яке є страхувальником цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 згідно з договором добровільного страхування № АО/4047704, з метою отримання відшкодування повідомили, що в цьому полісі міститься франшиза в розмірі
2000 грн, яка підлягає виключенню із загальної суми відшкодування, оскільки не підлягає відшкодуванню саме страхувальником. Також потерпіла вказувала, що була змушена звернутися до адвоката з метою отримання правової консультації та допомоги в написанні позовної заяви, за що сплатила особисті кошти в розмірі
1000 грн. Крім того, у своїй позовній заяві потерпіла зазначила, що розмір спричиненої моральної шкоди становить 10000 грн, однак обґрунтування такого розміру позовна заява не містила.
Протоколи та аудіозаписи судових засідань свідчать про те, що на уточнювальні питання судді щодо заявленого цивільного позову і сум, які підлягають відшкодуванню, потерпіла ОСОБА_1 відмовилась надавати пояснення та зауважила, що підтримує поданий нею 21 січня 2020 року цивільний позов.
У судовому засіданні в суді першої інстанції захисник ОСОБА_2 - адвокат Борщевська Г.Г. долучила до матеріалів провадження розписку потерпілої
ОСОБА_1 про отримання нею від ОСОБА_5 2000 грн на відшкодування суми франшизи за страховим полісом № АО/4047704 та 1000 грн - за послуги адвоката.
Отримання цих сум від ОСОБА_2 не заперечувала в судовому засіданні
і потерпіла.
Оскільки потерпіла ОСОБА_1, подаючи до суду першої інстанції змінений цивільний позов, визначилася зі способом захисту своїх прав та інтересів, зі змістом позовних вимог та сумою відшкодування заподіяної їй як майнової, так і моральної шкоди, суд розглянув заявлені нею позовні вимоги виключно в межах заявленого позову.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог потерпілої та постановив стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 10000 грн,
а в задоволенні позовних вимог потерпілої в частині стягнення витрат на послуги представника та відшкодування вартості франшизи за страховим полісом
№ АО/4047704, відмовив, оскільки ці витрати відшкодовано ОСОБА_2 до вирішення справи по суті, що підтверджено показаннями потерпілої ОСОБА_1 та її розпискою.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що вирок суду в частині розгляду цивільного позову потерпілої ОСОБА_1 ґрунтується на вимогах закону.
Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи в апеляційній скарзі потерпілої, визнав обґрунтованим висновок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову. На всі доводи в апеляції суд надав обґрунтовані відповіді, його ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
За таких обставин колегія суддів вважає непереконливими доводи в касаційній скарзі потерпілої про неправильне вирішення судом цивільного позову.
Істотних порушень норм права, які би могли бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень з наведених у скарзі підстав, під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу потерпілої без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд