Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 178/1056/15-ц
провадження № 61-678св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи: служба у справах дітей Криничанської райдержадміністрації, Криничанський районний сектор головного управління при Державній міграційній служби України у Дніпропетровській області, орган опіки та піклування Аульської селищної ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", яка підписана представником Білоусом Андрієм Володимировичем, на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року у складі судді: Берелет В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"(далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей Криничанської райдержадміністрації, Криничанський районний сектор головного управління при Державній міграційній служби України у Дніпропетровській області, орган опіки та піклування Аульської селищної ради, про виселення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 35 000 дол. США строком до 11 вересня 2037 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором банк і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, згідно пункту 35.3 якого відповідач надав в іпотеку банку нерухоме майно: житловий будинок загальної площею 64,90 кв. м, житловою площею 49,80 кв. м за адресою АДРЕСА_1, що належить відповідачеві на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.
У зв`язку з тим, що позичальник не виконував належним чином кредитні зобов`язання, заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2013 року у рахунок погашення заборгованості було звернуто стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 11 вересня 2007 року) банк з укладенням від імені банку договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Після прийняття рішення про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок відповідачі на вимогу банку добровільно не звільнили житловий будинок.
Банк, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
виселити ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2, 2002 року народження, ОСОБА_3, 1982 року народження, які проживають у спірному житловому будинку зі зняттям їх з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року, відмовлено у задоволенні позову АТ КБ "Приватбанк".
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що виселення малолітньої ОСОБА_2 без надання іншого житла порушить права малолітньої дитини. Зазначене підтверджується висновком органу опіки та піклування Аульської селищної ради від 19 травня 2016 року, затвердженим рішенням виконкому Аульської селищної ради № 13 від 23 травня 2016 року. Задоволення позову у справі стане порушенням забезпечуваного державою права дитини на житло, що позбавляє суд можливості застосування до відповідачів положення статей 116, 157 ЖК УРСР та виселення відповідачів з жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2016 року скасовано, направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що укладаючи спірний кредитний договір та договір іпотеки на умовах, які погоджені його сторонами, ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання належним чином виконувати умови кредитного договору із погашення кредитної заборгованості. ОСОБА_1 погодився з тим, що порушення ним указаних кредитних зобов`язань буде підставою, зокрема, для звернення стягнення на переданий ним в іпотеку будинок, що призводить до інших наслідків, передбачених іпотечним договором та Законом України "Про іпотеку". Заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2013 року, яке набрало законної сили, установлено, що підставою звернення стягнення на предмет іпотеки - спірний будинок, є невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору. Суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та, обмежившись виключно вказівкою про те, що задоволення позову банку порушить права неповнолітньої ОСОБА_2, не з`ясували момент, з якого остання отримала право користування спірним житлом, чи дотримано сторонами іпотечного договору погоджений ними порядок вселення осіб у предмет іпотеки, чиї дії або бездіяльність призвели до порушення прав неповнолітньої дитини та чи не порушить відмова у позові в даній справі прав іпотекодержателя на іпотечне майно, яке придбано за кредитні кошти. Суди попередніх інстанцій не дослідили розумний баланс між інтересами позивача і відповідачів, не описали та не врахували у справі принцип пропорційності, що є вимогою практики Європейського суду з прав людини, у зв`язку із чим ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися обґрунтованими і такими, що ухвалені за наслідками повного та всебічно дослідження обставини справи, і перевірки їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог банку відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки відповідно до договору від 11 вересня 2007 року, придбаний не за рахунок коштів, які надавалися за кредитним договором, за договором купівлі-продажу, іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, у позові про виселення відповідачів з житлового будинку, яке є предметом іпотеки, банк не заявляв вимогу про надання їм іншого постійного житлового приміщення, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки відповідно до рішення суду, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу банку задоволено частково. Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2019 року скасовано. У задоволенні позовних вимог банку відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Укладаючи кредитний договір та договір іпотеки на умовах, які погоджені його сторонами, ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання належним чином виконувати умови кредитного договору із погашення кредитної заборгованості. ОСОБА_1 погодився з тим, що порушення ним указаних кредитних зобов`язань буде підставою, зокрема, для звернення стягнення на переданий ним в іпотеку будинок, що призводить до інших наслідків передбачених іпотечним договором та Законом України "Про іпотеку". Відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статті 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки). Кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи. Цей Закон був прийнятий з метою підтримки громадян України, які вже мають невиконані зобов`язання за договорами споживчого кредиту в іноземній валюті (валютних кредитів) шляхом встановлення порядку і умов конвертації зобов`язань за кредитними договорами в іноземній валюті в національну валюту України та з метою мінімізувати негативні наслідки інфляції національної валюти для громадян України та убезпечити зазначених громадян від виникнення скрутної фінансової ситуації. Підставою для прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" стала втрата значних коштів громадянами України внаслідок різких курсових коливань на валютному ринку України, знецінення національної валюти. Отже, дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" розповсюджується на виконання судового рішення в частині виселення з квартири боржника. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеного в постанові від 30 травня 2018 року у справі № 2603/9804/12-ц, провадження № 61-7254св18. Матеріалами справи підтверджується, що правовідносини, що склалися між сторонами, підпадають під дії вказаного Закону, а тому виселення ОСОБА_1 з дитиною із спірного помешкання є неприпустимим. Тому рішення суду першої інстанції належить скасувати з викладених підстав та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
У січні 2021 року банк подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог; судові витрати покласти на позивача
Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду не відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справах № 6-57цс15 та № 6-58цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-345цс15, від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16. Відповідно до пункту 7.1. кредитного договору банк зобов`язується надати "Позичальникові" кредитні кошти на наступні цілі: купівля житлового будинку у розмірі 35 000 доларів США. Тому іпотечне житло придбано саме за кредитні кошті. Оскільки кредитні кошти були надані на придбання нерухомості, то суд першої інстанції застосував частину другу статті 109 ЖК УРСР, яка не підлягає до застосування. Рішення суду першої інстанції не відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червня 2015 року по справі № 6-447цс15, відповідно до якого особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Відповідно частини другої статті 109 ЖК УРСР на кредитора не покладено обов`язок за власний рахунок надання житла боржнику, який підлягає виселенню з предмета іпотеки. Встановлення наявності чи надання жилих приміщень для тимчасового чи постійного проживання, не відноситься до компетенції банку. Надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради віднесено до компетенції виконавчого комітету міської ради.
Зазначає, що ОСОБА_2 є повнолітньою. Права та інтереси ОСОБА_2 не можуть бути порушені рішенням про виселення, оскільки вона не є власником предмету іпотеки, а право користування набула з порушенням пункту 20.12 договору іпотеки у відповідності до якого відповідач не мав реєструвати в предметі іпотеки будь-яких осіб без письмової згоди банку. У матеріалах справи відсутня письмова згода позивача про реєстрацію дітей. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно. Дія цього Закону стосується лише стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не зупиняє та не змінює дії решти нормативно-правових актів, не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього закону на період його чинності.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 04 березня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження:
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: 24 червня 2015 року у справі № 6-447цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-57цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-58цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-345цс15, від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16, а також постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 11 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 000 дол. США.
Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким іпотекодавець передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме - житловий будинок загальної площею 64,90 кв. м, житловою площею 49,80 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.
Заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2013 року у рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 11 вересня 2007 року) банком з укладенням від імені банку договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з правом здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
09 грудня 2014 року банк направив ОСОБА_1 вимогу про добровільне звільнення вказаного будинку, проте ця вимога залишена без задоволення.
Згідно довідки виконавчого комітету Аульської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, 2002 року народження.
Висновком органу опіки та піклування Аульської селищної ради від 19 травня 2016 року, затвердженим рішенням виконкому Аульської селищної ради № 13 від 23 травня 2016 року, прийнято рішення про недоцільність виселення неповнолітньої дитини з будинку.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Відповідно до частини першої та другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Згідно частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
У підпункті 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вказано, що протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
У постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-447цс15 зазначено, що:
"за змістом статей 39, 40 Закону України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР)".
У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-57цс15 зроблено висновок, що:
"згідно з пунктом 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.
Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.
Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядалася, не врахував, що Закон № 1304-VII не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів".
У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-58цс15 вказано, що:
"відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
З огляду на статтю 3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.
За своїм змістом Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.
Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права".
У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-345цс15 зроблено висновок, що:
"установлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає виконанню. Отже, судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, якими задоволено позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки з установленням порядку виконання такого рішення - з моменту припинення дії мораторію не свідчать про неправильне застосування норм Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
У постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16 зазначено, що:
"мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон № 1304-VII) мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Оскільки Закон № 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.
Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.
Однак, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не врахував, що норми Закону № 1304-VII не передбачають підстав для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів, і допустив неправильне застосування положень цього Закону, що призвело до неправильного вирішення спору".
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
відповідно до пункту 7.1. кредитного договору від 11 вересня 2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_1, банк зобов`язується надати "Позичальникові" кредитні кошти на наступні цілі: купівля житлового будинку у розмірі 35 000 доларів США (Т. 1, а. с. 7, зворот);
11 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким іпотекодавець передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме - житловий будинок загальної площею 64,90 кв. м, житловою площею 49,80 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 2007 року (Т. 1, а. с. 8-10);
договір купівлі-продажу від 11 вересня 2007 року в матеріалах справи відсутній.
У справі, що переглядається: суди не встановили за рахунок яких коштів придбаний житловий будинок, який є предметом іпотеки; суди не перевірили, чи існують умови для застосування підпункті 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин); не врахували, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права. За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Оскільки встановлено підстави для скасування оскаржених судових рішень, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.