ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/2453/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Нестеренка С.О.,
відповідача - Кавуна І. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кугна Володимира Івановича
на рішення Господарського суду Харківської області
у складі судді Буракової А. М.
від 09.10.2020 та
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Пелипенко Н. М., Істоміна О. А., Попков Д. О.
від 27.01.2021
за позовом Фізичної особи-підприємця Кугна Володимира Івановича
до Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій"
про стягнення 23 380,00 грн та розірвання договору,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Кугно Володимир Іванович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" про розірвання договору про продаж квитків і надання послуг на автостанціях № 08/8 від 17.04.2018, та стягнення 23 380,00 грн, з яких: сума основної заборгованості 22 681,96 грн, пеня у розмірі 584,50 грн, інфляційні втрати у розмірі 113,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов`язань, визначених пунктом 4.3 договору про продаж квитків і надання послуг на автостанціях від 17.04.2018 № 08/18, щодо проведення розрахунків по договору. Зокрема, позивач зазначив, що відповідач на його користь в строк не пізніше 16.03.2020 повинен був сплатити 22681,96 грн, на підтвердження даних доводів надано акт звіряння взаємних розрахунків за червень 2020 року, який не підписаний відповідачем. Позивач направив відповідачу лист від 17.03.2020 за № 17/03 з проханням роз`яснити причини неперерахування відповідачем на поточний рахунок позивача планового платежу в сумі 24000,00 грн та роз`яснити, в який термін буде сплачена відповідна заборгованість. Також, позивач направив відповідачу лист від 11.06.2020, в якому просив припинити продаж квитків з 12.06.2020 та претензію від 19.06.2020 № 1 про сплату заборгованості до 26.06.2020 по договору від 17.04.2018 № 08/18. Листом від 19.06.2020 № 19/06 позивач просив відповідача погасити заборгованість по договору від 17.04.2018 № 08/18 в сумі 22681,96 грн та листом від 22.07.2020 повідомив про дострокове припинення договору № 08/18 від 17.04.2018 в односторонньому порядку. Крім того, позивач зазначає, що відповідач не надав відповіді на повідомлення про дострокове припинення договору, вимогу позивача залишив без задоволення, тому позивач нарахував відповідачу штраф на підставі пункту 5.1.1.2 договору від 17.04.2018 № 08/18 в сумі 584,5 грн за період з 17.04.2020 по 04.08.2020 та інфляційні втрати на підставі статті 625 Цивільного кодексу України в сумі 113,54 грн за період з 17.04.2020 по 04.08.2020. Водночас, у письмовому поясненні до позовної заяви від 05.10.2020 позивач зазначив про порушення відповідачем істотних умов договору щодо здійснення своєчасних перерахувань виручки від реалізації квитків перевізнику, що є підставою для розірвання вказаного договору в порядку частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
16.03.2018 між Департаментом економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Кугном Володимиром Івановичем (перевізник) укладено договір № 89 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Згідно із пунктом 1.1 якого, замовник надає перевізникові право на перевезення пасажирів на міжміському автобусному маршруті загального користування Сахновщина (АС) - Харків (АС-1) через Красноград, а перевізник зобов`язується здійснювати перевезення пасажирів та багажу за зверненням будь-якої особи на умовах передбачених договором. Відповідно до пункту 2.4.7 договору № 89 перевізник зобов`язаний забезпечувати відправлення чи прибуття автобусів приміського (міського) автобусного маршруту загального користування тільки з автостанцій та із зупинок, передбачених паспортом приміського (міжміського) автобусного маршруту. Згідно із пунктом 6.1 договору № 89 цей договір діє з 17 березня 2018 року по 16 березня 2023 року включно і подовженню не підлягає.
Згідно із пунктом 1.8.4 статуту Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" до складу Товариства (без права юридичної особи) входять відокремлені виробничі структурні підрозділи (автостанції, касові та касово-диспетчерські пункти), розташовані в місті Харкові та Харківській області та інші об`єкти, що йому належать.
07.04.2018 між Фізичною особою-підприємцем Кугном Володимиром Івановичем (далі - перевізник) та Акціонерним товариством "Харківське підприємство автобусних станцій" було укладено договір про продаж квитків і надання послуг на автостанціях № 08/18.
Згідно із пунктом 1.1 договору № 08/18 предметом договору є надання послуг і виконання робіт, пов`язаних з відправленням і прибуттям автобусів та пасажирів автобусних маршрутів згідно з затвердженими розкладами руху на автостанціях міста Харкова та Харківської області, які входять до складу Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій".
Акціонерне товариство "Харківське підприємство автобусних станцій" надає перевізникові послуги, пов`язані з відправленням і прибуттям автобусів та пасажирів тих маршрутів, які згідно з дозволами органу державного управління на автомобільному транспорті закріпленні за перевізником (пункт 1.2 договору № 08/18).
Пунктом 4.1 договору № 08/18 передбачено, що виручка від реалізації квитків згідно з касовими відомостями без урахування страхового збору розподіляється у співвідношенні: винагорода Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" - 10% (в тому числі ПДВ), перевізнику - 90%.
Згідно із пунктом 4.2 договору № 08/18 виручка від реалізації багажних квитків касами автостанцій розподіляється у співвідношенні: Акціонерному товариству "Харківське підприємство автобусних станцій" - 50% (в тому числі ПДВ), перевізнику - 50%.
Відповідно до пункту 4.3 договору № 08/18 розрахунки Акціонерним товариством "Харківське підприємство автобусних станцій" з перевізником проводяться плановими платежами на поточний рахунок перевізника, зазначений у розділі 12, кожні 5 діб, а кінцевий розрахунок не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним по реєстру відомостей реалізації квитків за вирахуванням винагороди Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" зазначеної у пунктах 4.1 та 4.2 договору № 08/18.
За умовами пункту 4.4 договору № 08/18 перевізник і Акціонерне товариство "Харківське підприємство автобусних станцій" один раз на квартал звіряють дані, проведених розрахунків, не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Виконання робіт оформлюється актом виконаних робіт, який підписується сторонами до 10 числа місяця наступного за звітним, і є підставою для розрахунків (пунктом 4.5 договору № 08/18).
Відповідно до пункту 5.1 договору 08/18 Акціонерне товариство "Харківське підприємство автобусних станцій" і перевізник за невиконання зобов`язань, передбачених цим договором, несуть матеріальну відповідальність у вигляді штрафів.
Пунктом 5.1.1.2 договору № 08/18 передбачена відповідальність Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" перед перевізником за порушення терміну перерахування виручки за кінцевим розрахунком - з розрахунку 120% річної ставки Національного банку України, діючої на день погашення заборгованості, за кожний день порушення строку платежу.
Згідно із пунктом 5.1.2.1 договору № 08/18 перевізник сплачує Акціонерному товариству "Харківське підприємство автобусних станцій" штрафи за неподачу автобуса в начальний пункт маршруту (зрив рейсу), початок руху автобуса за маршрутом не з автостанції та за не заїзд транзитного автобуса згідно з затвердженим розкладом руху на автотостанцію без поважних причин - у розмірі 50 грн за кожний випадок.
Відповідно до пункту 5.2 договору № 08/18 підставою для матеріальної відповідальності Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" і перевізника є претензії, до яких додаються акти, що оформлюються згідно з матеріалами перевірок посадових осіб, відомостями касового продажу квитків, даними диспетчерських журналів, записами у дорожній документації, завіреними підписами відповідальних осіб. Суми штрафів визначаються на підставі цього договору згідно з претензіями, виставленими не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.
Пунктом 5.3 договору № 08/18 передбачено, що у разі незгоди з виставленим Акціонерним товариством "Харківське підприємство автобусних станцій" або перевізником штрафом винна сторона у 10-тиденний термін після надходження претензії в письмовій формі повинна повідомити іншу сторону з обґрунтованістю причин незгоди. При відсутності обґрунтованої письмової відповіді, Акціонерне товариство "Харківське підприємство автобусних станцій" стягує з перевізника штрафи або відшкодовує перевізнику штрафи згідно з виставленою претензією.
Згідно із пунктом 5.4 договору № 08/18 на суму виставлених стороною штрафних санкцій зменшуються або збільшуються платежі, передбачені пунктом 4.1 договору. У разі, якщо суми штрафів перевищують суму платежу, перевізник сплачує суму штрафів на розрахунковий рахунок або в касу Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій".
Відповідно до пункту 6.1 договору № 08/18 сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за вказаним договором, якщо воно стало наслідком непереборної сили, а саме: стихійного лиха (злива, град, гроза, землетрус, ожеледь, туман), страйку, війни, актів органів державної влади - якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання цього договору. При цьому, термін виконання зобов`язань за цим договором переноситься на час, протягом якого діяли вказані в цьому пункті обставини.
Розділом 11 договору № 08/18 передбачено, що термін дії договору встановлюється з 17 квітня 2018 року до 16 березня 2023 року. При отриманні перевізником дозволу або укладенні перевізником договору з замовником перевезень, термін дія якого перевищує термін дії договору, останній автоматично продовжується на передбачений дозволом або договором строк. Договір може бути розірваний достроково чи змінений за погодженням сторін. Сторона, яка є ініціатором розірвання договору письмово попереджає іншу сторону про своє рішення не пізніше ніж за 30 діб.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.10.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.01.2021, відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:
- оскільки відповідач 22.06.2020 отримав претензією позивача № 1 від 19.06.2020 про сплату заборгованості по договору № 08/18, у відповідача з огляду на приписи частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України лише з 22.06.2020 мав би виникнути обов`язок щодо виконання вимоги позивача, викладеної в претензії № 1 від 19.06.2020. Втім, в порушення умов пункту 5.2 договору, позивачем до зазначеної претензії не надано актів, що оформлюються згідно з матеріалами перевірок посадових осіб, відомостями касового продажу квитків, даними диспетчерських журналів, записами у дорожній документації, завіреними підписами відповідальних осіб, тому у відповідача були відсутні підстави для задоволення претензії позивача № 1 від 19.06.2020;
- у зв`язку з карантином, зважаючи на пункт 6.1 договору від 17.04.2018 № 08/18, кінцевий розрахунок між сторонами відповідно до пункту 4.3 договору, відбувся за результатами 1-го півріччя 2020 року. Протягом зазначеного звітного періоду Акціонерне товариство "Харківське підприємство автобусних станцій" перерахувало позивачу виручку від реалізації квитків на загальну суму 28 300,0 грн, а саме: платіжними дорученнями № 8489 від 29.05.2020 на суму 17 100,00 грн, № 113 від 03.06.2020 на суму 5 200,00 грн та № 226 від 05.06.2020 на суму 6000,0 грн. Отже, посилання позивача на порушення відповідачем істотних умов договору від 17.04.2018 № 08/18 щодо перерахування виручки за кінцевим розрахунком по договору за звітний період не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи;
- позивач, в порушення умов пунктів 2.2.4, 2.2.8, 2.2.9 договору № 08/18, в період з 23.05.2020 по 11.06.2020 частково здійснював перевезення з автостанцій, а починаючи з 11.06.2020 взагалі перестав здійснювати перевезення, що підтверджується претензіями № 11/164 від 15.06.2020, № 11/197 від 14.07.2020 та актами про невиконання рейсів по датам та часу відправлення від 15.06.2020 та 14.07.2020, а також відомостями касового продажу квитків за травень та червень 2020 року;
- в матеріалах справи відсутні докази подання позивачем аргументованих письмових відповідей на претензії відповідача з приводу не подачі автобусів в начальний пункт маршруту та не заїздів на транзитні автостанції в порядку пункту 5.3 договору № 08/18;
- враховуючи порушення позивачем умов договору, що підтверджується претензіями № 11/164 від 15.06.2020, № 11/197 від 14.07.2020 та актами про невиконання рейсів по датам та часу відправлення від 15.06.2020, 14.07.2020, суми платежів з перерахування перевізнику виручки від продажу квитків, передбачених пунктом 4.1 договору від 17.04.2018 № 08/18, на підставі пункту 5.4 договору підлягають зменшенню на суму виставлених перевізнику штрафних санкцій, нарахованих відповідно до пункту 5.1.2.1 договору;
- згідно із актом звірки взаємних розрахунків за договором № 08/18 від 17.04.2018 за період з 01.06.2020 по 14.09.2020, складеного відповідачем, станом на 15.09.2020 борг позивача перед відповідачем складає 5 018,04 грн;
- матеріали справи не містять доказів на підтвердження заборгованості відповідача в сумі 22681,96 грн, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виручки від реалізації автобусних квитків за період з 11.03.2020 по 16.03.2020 в сумі 22 681,96 грн, штрафу в сумі 584,5 грн та інфляційних втрат в сумі 113,54 грн;
- позивачем не доведено порушення відповідачем істотних умов договору № 08/18 щодо здійснення на рахунок перевізника своєчасних та в повному обсязі перерахувань виручки від реалізації квитків по договору, тому відсутні підстави для розірвання договору за рішенням суду в порядку частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України;
- посилання позивача на те, що він листом від 11.06.2020 просив Акціонерне товариство "Харківське підприємство автобусних станцій" припинити продаж квитків з 12.06.2020 за маршрутом "Сахновщина (АС) - Харків (АС-1) через Красноград", та листами від 22.07.2020 повідомив про дострокове припинення договору № 08/18 від 17.04.2018 в односторонньому порядку відхилено судами, оскільки позивачем здійснюються перевезення на підставі договору від 16.03.2018 № 89 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, укладеного між ним та Департаментом економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (замовником), умовами договору від 17.04.2018 № 08/18 про продаж квитків і надання послуг на автостанціях не передбачено припинення продажу квитків.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 у даній справі, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Фізична особа-підприємець Кугно Володимир Іванович у якості підстав касаційного оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2020 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 922/2453/20 зазначив:
- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: застосування судами попередніх інстанції статей 13, 14, 75, 76, 86, 166 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постановах Верховного Суду у справах №№ 913/785/17, 914/2173/19; статей 626, 651 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 925/1074/17, від 28.05.2019 у справі № 910/9234/18, від 18.09.2019 у справі № 916/1921/18, від 24.10.2019 у справі № 905/799/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17; статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" без урахування висновків щодо їх застосування, викладених в постановах Верховного Суду у справах №№ 913/785/17, 918/289/19, 915/531/17;
- пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1 та 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Акціонерне товариство "Харківське підприємство автобусних станцій" подало відзив на касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кугна Володимира Івановича, в якому просило відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
5. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, які визначають, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - пункти 1 та 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Предметом розгляду цієї справи було питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних витрат та пені за договором про продаж квитків і надання послуг на автостанціях № 08/8 від 17.04.2018, та розірвання договору про продаж квитків і надання послуг на автостанціях № 08/8 від 17.04.2018.
Відповідно до вимог статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтями 628, 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України). За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 251, 252, 253 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За вимогами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Аналогічна права позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 03.11.2020 у справі № 920/611/19.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 4.3 договору № 08/18 розрахунки Акціонерним товариством "Харківське підприємство автобусних станцій" з перевізником проводяться плановими платежами на поточний рахунок перевізника, зазначений у розділі 12, кожні 5 діб, а кінцевий розрахунок не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним по реєстру відомостей реалізації квитків за вирахуванням винагороди Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" зазначеної у пунктах 4.1 та 4.2 договору № 08/18.
Звертаючись із даним позовом, позивач зазначив, що відповідно до пункту 4.3 договору № 08/18 відповідач на його користь в строк не пізніше 16.03.2020 повинен був сплатити 22681,96 грн за надані позивачем послуги.
Відзив на позовну заяву не містить вказівки на незгоду відповідача з доводами позивача щодо наявності станом на 16.03.2020 у Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" заборгованості перед позивачем.
Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього (частина 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України).
Крім того, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що станом на 31.03.2020 Акціонерне товариство "Харківське підприємство автобусних станцій" мало заборгованість перед Фізичною особою-підприємцем Кугном Володимиром Івановичем у розмірі 27 671, 26 грн.
Водночас, як у відзиві на позовну заяву так і у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що з 18.03.2020 на всій території України було припинено регулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у приміському та міжміському внутрішньо обласному сполученні у зв`язку із запровадженням протиепідемічних заходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами). Наказом Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" від 17.03.2020 № 33 зупинено діяльність підприємства з 18.03.2020 на період карантину. У подальшому постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 було послаблено карантинні обмеження, зокрема з 23.05.2020 дозволено поновити регулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у приміському та міжміському внутрішньо обласному сполученні. Наказом Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" від 22.05.2020 № 38 "Про початок роботи автостанцій Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій"" було відновлено роботу автостанцій Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" з 23.05.2020. Отже, з 18.03.2020 по 23.05.2020 Акціонерне товариство "Харківське підприємство автобусних станцій" не здійснювало господарську діяльність у зв`язку з карантинними обмеженнями, введеними на території України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (зі змінами).
З огляду на зазначені доводи відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що посилання позивача на порушення відповідачем істотних умов договору від 17.04.2018 № 08/18 щодо перерахування виручки за кінцевим розрахунком по договору за звітний період не знайшло свого підтвердження, оскільки у зв`язку з карантином, зважаючи на пункт 6.1 договору від 17.04.2018 № 08/18, кінцевий розрахунок між сторонами відповідно до пункту 4.3 договору, відбувся за результатами 1-го півріччя 2020 року.
Колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що зазначений висновок судами зроблено без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", викладених в постановах Верховного Суду у справах №№ 913/785/17, 918/289/19, 915/531/17, з огляду на таке.
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а саме: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Як встановлено судами та вбачається із матеріалів справи, відповідно до пункту 6.1 договору № 08/18 сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за договором, якщо воно стало наслідком непереборної сили, а саме: стихійного лиха (злива, град, гроза, землетрус, ожеледь, туман), страйку, війни, актів органів державної влади - якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання цього договору. При цьому, термін виконання зобов`язань за цим договором переноситься на час, протягом якого діяли вказані в цьому пункті обставини.
При цьому, згідно із пунктом 6.2 договору № 08/18 (який суди залишили поза увагою) перелік форс-мажорних обставин, які вказані в пункті 6.1, не є вичерпним. Усі обставини повинні підтверджуватися регіональним відділенням Торгово-промислової палати або іншими уповноваженими органами.
Приписами частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" обставини непереборної сили визначено як форс-мажорні обставини, що є надзвичайними та невідворотними обставинами, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Перелік обставин, які можуть вважатися форс-мажорними, визначено частиною другою статті 14-1 цього Закону, однак, такий перелік не є вичерпним.
Так, відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
В постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17 зроблено висновок про те, що:
- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду та умов договору, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем на підтвердження обставин, які відповідно до пункту 6.1 договору, звільняють його від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за договором не було подано сертифікат Торгово-промислової палати України.
Водночас, в оскаржуваних судових рішеннях відсутні висновки судів про те, що наведені відповідачем форс-мажорні обставини об`єктивно унеможливили виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, які за доводами позивача виникли до припинення регулярних пасажирських перевезень автомобільним транспортом у приміському та міжміському внутрішньо обласному сполученні у зв`язку із запровадженням протиепідемічних заходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19".
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дійшовши висновку про те, що зважаючи на пункт 6.1 договору від 17.04.2018 № 08/18, кінцевий розрахунок між сторонами відповідно до пункту 4.3 договору, відбувся за результатами 1-го півріччя 2020 року, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття "строк виконання зобов`язання" та "звільнення від відповідальності за порушення строку виконання зобов`язання". Адже, пунктом 6.1 договору передбачено випадки, у яких сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за договором, та не передбачено зміни строків виконання зобов`язань, визначених пунктом 4.3 договору.
Таким чином, допустивши наведені вище порушення, судами попередніх інстанцій не було встановлено як наявність/відсутність заборгованості відповідача перед позивачем у березні 2020 року та її розмір, так і настання строків розрахунків Акціонерного товариства "Харківське підприємство автобусних станцій" з перевізником у березні 2020 року, що враховуючи суть спору, свідчить про не з`ясування судами всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.
Встановлення наведених обставин дасть можливість встановити дату, з якої відповідач є таким, що прострочив зобов`язання, і, як наслідок, застосувати до нього передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність за порушення грошового зобов`язання за весь час прострочення та відповідальність передбачену пунктом 5.1.1.2 договору.
Щодо позовної вимоги про розірвання договору про продаж квитків і надання послуг на автостанціях № 08/8 від 17.04.2018, Суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. Аналогічні положення наведено у частині 1 статті 188 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
В постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/799/18, від 18.09.2019 у справі № 916/1921/18, від 28.05.2019 у справі № 910/9234/18, від 13.02.2018 у справі № 925/1074/17 (на які скаржник посилається у касаційній скарзі) викладено правову позицію, згідно з якою відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Обґрунтовуючи підстави для розірвання договору, позивач зазначив про порушення відповідачем істотних умов договору щодо здійснення своєчасних перерахувань виручки від реалізації квитків перевізнику, що позбавило змоги виплачувати заробітну плату працівникам позивача, та заправляти транспорт, який використовувався для перевезень.
Відмовляючи у задоволенні позову щодо розірвання договору, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено порушення відповідачем істотних умов договору № 08/18 щодо здійснення на рахунок перевізника своєчасних та в повному обсязі перерахувань виручки від реалізації квитків по договору. Однак, як було зазначено вище у даній постанові висновок судів про відсутність порушень з боку відповідача щодо здійснення на рахунок перевізника своєчасних та в повному обсязі перерахувань виручки від реалізації квитків по договору є передчасним, що свідчить і про те, що висновок судів про відмову у позові в частині розірвання договору також є передчасним.