ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/19506/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,
представників учасників справи:
скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Рисоіл Термінал" - Ганущак І.Г., Сєбова О.І.,
скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Новік Порт Сервіс" - не з`явились,
позивача - Лященко А.М.,
відповідача - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Рисоіл Термінал" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Новік Порт Сервіс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 (головуючий - Андрієнко В.В., судді: Пашкіна С.А., Буравльов С.І.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.12.2020 (суддя Джарти В.В.) про забезпечення позову
у справі №910/19506/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Зернятко"
до Agrostudio Group Limited
про розірвання контракту та зобов`язання повернути товар,
ВСТАНОВИВ:
1.Короткий зміст обставин справи
1.1. У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДП Зернятко" (далі - ТОВ "ДП Зернятко", Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Agrostudio Group Limited про розірвання контракту від 27.10.2020 №CN271020DPZ та зобов`язання повернути Товариству майно - кукурудзу 3 класу, без ГМО, насипом, врожаю 2020 року, у кількості 3654,1 тон.
1.2. Разом із позовною заявою ТОВ "ДП Зернятко" до суду була подана заява про забезпечення позову, в якій заявник просив суд накласти арешт на майно - кукурудзу 3 класу, без ГМО, насипом, врожаю 2020 року, у кількості 3654,1 тон та заборонити будь-яким особам проводити дії з майном, направлені на перехід права власності на майно.
1.3. Звертаючись із заявою про забезпечення позову, ТОВ "ДП Зернятко" вказувало, що підставою для звернення до суду з позовом стало невиконання відповідачем своїх зобов`язань за контрактом від 27.10.2020 №CN271020DPZ в частині повної оплати переданої позивачем кукурудзи.
1.4. На переконання ТОВ "ДП Зернятко", обставинами, які свідчать про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, є вчинення відповідачем дій, спрямованих на підготовку товару до перепродажу третім особам, про що свідчить процедура митного оформлення вантажу до експорту, яка здійснюється поза контролем позивача.
1.5. Господарський суд міста Києва ухвалою від 14.12.2020, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 у справі №910/19506/20, заяву ТОВ "ДП Зернятко" про забезпечення позову задовольнив; наклав арешт на спірне майно - кукурудзу 3 класу, право власності на яке належить Товариству, що знаходиться на терміналі Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Підприємство Рисоіл Термінал"; заборонив будь-яким особам, у тому числі Товариству з обмеженою відповідальністю "Спільне Підприємство Рисоіл Термінал", яке здійснює зберігання спірного майна, Державній митній службі України та її територіальним органам, Товариству з обмеженою відповідальністю "Новік Порт Сервіс", вчиняти будь-які дії з майном, які направлені на перехід права власності на майно, в тому числі, але не виключно, завантаження, розвантаження майна, проведення митного оформлення, оформлення товару на третіх осіб та будь-які інші дії, передачі іншому зберігачу, переміщення майна в інше місце тощо.
1.6. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення того, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, враховуючи також той факт, що на теперішній час триває митне оформлення спірного товару.
1.7. Суд дійшов висновку, що обраний ТОВ "ДП Зернятко" захід забезпечення позову не перешкоджає господарській діяльності відповідача, а також не порушує права інших осіб, а лише запроваджує тимчасові обмеження, існування яких дозволяє створити належні умови для виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
2. Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги та виклад позиції інших учасників справи
2.1. 24.02.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне підприємство "Рисоіл Термінал" (далі - ТОВ "Спільне підприємство "Рисоіл Термінал") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Новік Порт Сервіс" (далі - ТОВ "Новік Порт Сервіс") звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.12.2020, в яких просять скасувати зазначені судові рішення та відмовити у задоволенні заяви ТОВ "ДП Зернятко" про забезпечення позову.
2.2. У якості підстави касаційного оскарження ТОВ "Спільне підприємство "Рисоіл Термінал" та ТОВ "Новік Порт Сервіс" зазначили про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме: статей 4, 74, 76, 77, 78, 136, 137, 141 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2.3. ТОВ "ДП Зернятко" подало відзив на касаційні скарги, в якому просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
2.4. На переконання позивача, між сторонами у справі виник спір щодо порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором, зокрема прострочення оплати за товар. Натомість реальна загроза невиконання рішення суду в майбутньому, за обставин знаходження спірного майна в порту та готовності документів для здійснення митних операцій, правомірно покладена судом в обґрунтування наявності підстав для забезпечення позову у вигляді арешту майна, право власності на яке належить саме ТОВ "ДП Зернятко".
3. Позиція Верховного Суду
3.1. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3.2. Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, якою задоволено заяву про вжиття заходів забезпечення позову. Тобто предметом розгляду є питання наявності/відсутності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову у цій справі.
3.3. Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
3.4. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
3.5. Згідно зі статтею 136 ГПК України обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
3.6. Статтею 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачу, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
3.7. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
3.8. Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
3.9. Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
3.10. Виходячи з положень статей 136, 137 ГПК України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності ускладнення або унеможливлення виконання рішення господарського суду, уноможливлення поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
3.11. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
3.12. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
3.13. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
3.14. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
3.15. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.
3.16. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачу майна чи зниження його вартості.
3.17. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
3.18. Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
3.19. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
3.20. У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.
3.21. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
3.22. Згідно із статтею 76 ГПК України належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
3.23. Предметом позову у цій справі є вимоги про розірвання контракту від 27.10.2020 №CN271020DPZ та повернення переданого на виконання цього правочину майна - кукурудзи 3 класу, без ГМО, насипом, врожаю 2020 року, у кількості 3654,1 тон. Підставами позову є порушення умов контракту. Нормативно позов обґрунтовано посиланням на частину другу статті 697 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.
3.24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що звертаючись з позовом та із заявою про забезпечення позову ТОВ "ДП Зернятко" посилалось на такі обставини:
- на виконання умов контракту від 27.10.2020 №CN271020DPZ позивач виконав свої зобов`язання належним чином - передав кукурудзу у кількості та належній якості, в строк та в погодженому місці, однак Agrostudio Group Limited виконав свої зобов`язання неналежним чином - сплатив за товар частково лише 405000,00 доларів США замість 851405,30 доларів США, що становить повну ціну переданого товару, що складає у процентному співвідношенні 47%. Позовні вимоги мотивовані тим, що у пункті 3.8 вказаного контракту сторонами погоджено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до повної оплати товару. Право власності на товар переходить до покупця з моменту його повної оплати;
- відповідач є нерезидентом, юридичною особою, яка створена та здійснює свою діяльність за законодавством республіки Мальта;
- у відповідача відсутнє будь-яке майно на території України. Водночас до позовної заяви додав залізничні накладні, з яких убачається, що відповідач не є кінцевим отримувачем товару за спірним договором і він має намір продати товар компанії RISOIL, вантаж призначений для вивезення водним транспортом до Швейцарії. Наведене, за твердженнями позивача, свідчить про існування між сторонами договірних відносин, що фактично стосується перепродажу товару, а відтак, якщо відповідач передасть товар третій особі, то повернення майна позивачу буде ускладнено;
- з мережі інтернет Товариству стало відомо про те, що Agrostudio Group Limited не виконує свої зобов`язання перед компанією RISOIL, а також перед іншими контрагентами у тому числі й перед позивачем. Крім того, компанія RISOIL має намір звертатись до суду до Agrostudio Group Limited, й у разі ухвалення рішення суду про стягнення з Agrostudio Group Limited коштів на користь третіх осіб, повернення майна може бути ускладненим;
- відповідач може розпорядитись майном, адже отримане по договору майно перебуває в терміналі в порту і проходить експортно-митні операції, доказом чого є лист митного брокера ТОВ "Новік Порт Сервіс" від 02.11.2020 №1102-К 1231 про те, що пакет документів, необхідний для митного оформлення вантажу "Кукурудза" у кількості 3675 тон відповідно до контракту від 27.10.2020 №CN271020DPZ, є достатнім. Крім того, відповідач у відповіді на претензію від 23.11.2020 зазначив, що оплату буде здійснено після завантаження кукурудзи на судно компанії RISOIL (Швейцарія). Тобто, відповідач вчиняє дії з підготовки товару до передачі третім особам. При цьому процедура митного оформлення вантажу до експорту здійснюється поза контролем позивача.
3.25. Те, що між сторонами існує правовий конфлікт позивач стверджує доводячи обставини посиланням на надані до позовної заяви доказами, тобто його ствердження не є голослівними.
3.26. Так само матеріалами справи підтверджується, що товар, переданий на виконання спірного контракту знаходиться в порту та документи готові для здійснення митних операцій, що підтверджено копіями накладних, інвойсом і листом митного брокера (т.1 а.с. 27-43, 45).
3.27. Позивач просив суд накласти арешт на товар, який поставляється відповідачу, та перебуває у володінні інших осіб, що не заперечується скаржниками.
3.28. Дослідивши викладені вище обставини та врахувавши те, що (1) умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке знаходиться у третіх осіб на момент пред`явлення позову до відповідача, який є стороною спірного контракту та, відповідно, зобов`язаною стороною, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а також те, що (2) на час звернення Товариства із позовом про повернення відповідачем належного йому на праві власності майна та із заявою про забезпечення позову триває митне оформлення спірного майна, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборони будь-яким особам проводити дії з майном, направлені на перехід права власності на майно, з чим погодився також суд апеляційної інстанції.
3.29. Верховний Суд погоджується з доводами судів попередніх інстанцій про те, що обраний заявником захід забезпечення позову не перешкоджає господарській діяльності відповідача, а також не порушує права інших осіб, а лише запроваджує тимчасові обмеження, існування яких дозволяє створити належні умови для виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
3.30. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, доведеності обставин щодо ймовірності ускладнення виконання рішення суду та ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача в разі невжиття таких заходів, а тому відсутні підстави для задоволення касаційних скарг.
3.31. Доводи ж скаржників про порушення судами норм статей 136, 137 ГПК України не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.
3.32. Скаржник, ТОВ "Новік Порт Сервіс", в касаційній скарзі не наводить будь-яких аргументів стосовно того, яким чином заборона йому вчиняти дії, які направлені на перехід права власності на майно, в тому числі, але не виключно, завантаження, розвантаження майна, проведення митного оформлення, оформлення товару на третіх осіб та будь-які інші дії, передачі іншому зберігачу, переміщення майна в інше місце щодо належного позивачу на праві власності майна, спричиняють для нього негативні наслідки, порушують його права або охоронювані інтереси.
3.33. Щодо доводів скарги, то: (1) викладені аргументи про злагодженість дій сторін спору є припущеннями скаржника, оскільки не підтверджені доказами; (2) право сторін договору вносити до нього зміни передбачене діючим законодавством України; (3) суб`єктивна оцінка наданих позивачем доказів не спростовує обставин перебування спірного товару у володінні третіх осіб у порті з метою майбутнього переміщення за межі України (оскільки іншої мети перебування товару у процесі митно-брокерського обслуговування, яке здійснювалось на момент звернення з позовом саме скаржником, ним не доведено), а отже не спростовує і обґрунтованих припущень про, як мінімум, ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
3.34. Так само і скаржником, ТОВ "Спільне підприємство "Рисоіл Термінал", не наведено переконливих аргументів, які б підтверджували, що здійснені судом першої інстанції заходи забезпечення позову, які запровадили відповідні заборони вчиняти дії з арештованим майном, яке належить позивачу на праві власності, порушує права цього Товариства та принцип співмірності, який передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.
3.35. Колегія суддів відзначає, що скаржник не доводить посиланням на докази, що він здійснює безоплатне зберігання товару, який знаходиться на етапі митного оформлення, та що таке зберігання блокує його господарську діяльність. Також скаржник не зазначає в чому полягає його порушене право у правовідносинах сторін спору стосовно товару, який він зберігає.
3.36. Доводи касаційної скарги, що вжиті заходи забезпечення позову про арешт майна та заборону вчиняти з ним дії, не є адекватними позовним вимогам про розірвання контракту та повернення майна власнику майна, колегія суддів не бере до уваги, оскільки у разі задоволення позову у відповідача виникає обов`язок повернути товар на підставі статті 697 Цивільного кодексу України.
3.37. Стосовно того, що судами не взято до уваги обставин здійснення відповідачем часткової оплати за товар, то такі доводи касаційної скарги (1) стосуються предмету доказування обставин у спорі при його розгляді по суті; (2) не спростовують доводів позивача, що підставою для звернення до суду з позовом та із заявою про забезпечення позову, є сплата за товар у розмірі 47%, що у разі доведення такої обставини буде засвідчувати як порушенням умов контракту, за яке настають наслідки у вигляді його розірвання і повернення товару, так і порушення приписів статі 697 Цивільного кодексу України.
3.38. Доводи касаційної скарги стосовно того, що позивачем не доведено, що товар, придбаний відповідачем за спірним контрактом, може зникнути, зменшитись тощо, не беруться до уваги як слушні, оскільки товар на час звернення з позовом і заявою про забезпечення позову перебував у процедурі митного оформлення з метою переміщення за межі України.
3.39. Стосовно доводів касаційної скарги про злагодженість дій сторін, які полягають у зміні умов контракту, то колегія суддів відзначає, що відповідно до приписів статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог закон, розумності і справедливості.
3.40. Щодо невжиття заходів зустрічного забезпечення позову, то суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що відповідно до приписів статей 136, 141 ГПК України встановлення зустрічного забезпечення є правом суду, яке він здійснює за заявою учасника справи, яким (учасником справи) скаржник не є, та з метою забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, доводів про настання яких для останнього касаційна скарга не містить.