ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/3322/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.;
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2020
та ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.03.2020
у справі № 916/3322/19
за позовом Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях"
до відповідачів:
1.Головного управління Державної податкової служби в Одеській області
2. Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області
про стягнення 5 797 084,00 грн.
Представники сторін у судове засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
За результатами розгляду апеляційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
В листопаді 2019 року Державне підприємство водних шляхів "Устьдунайводшлях" (далі - ДПВШ "Устьдунайводшлях", позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області, відповідач1) та Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області (далі - ГУ ДКС в Одеській області, відповідач2) про стягнення з відповідача2 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС в Одеській області шкоди у сумі 5 797 084 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що внаслідок неправомірної поведінки Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області з рахунків ДРВШ "Устьдунайводшлях" були примусово стягнуті відповідачем кошти на підставі інкасових доручень №176-180 від 27.10.2016.
Незаконність списання коштів Ізмаїльською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Одеській області з рахунку ДПВШ "Устьдунайводшлях" № НОМЕР_1 у філії ОУ АТ "Ощадбанк" у сумі 5797084,00 грн встановлено постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 у справі № 815/701/17.
Додатково позивач зауважив, що даний позов подано про стягнення шкоди, всі сторони по вказаній справі є юридичними особами, обраний спосіб захисту прав та інтересів відповідає вимогам ГПК України, що також узгоджується з правовою позицією суду касаційної інстанції, яка викладена у постанові Вищого господарського суду України від 30.11.2016 по справі № 903/177/16 та постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.06.2018 у справі №910/13889/17. Матеріально-правовою підставою позову у даній справі визначено положення статей 1166, 1173 ЦК України.
ГУ ДФС в Одеській області подало клопотання про передачу справи №916/3322/19 на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду. В обґрунтування вказаного клопотання посилався на те, що визначена та стягнута заборгованість Державного підприємства виникла на підставі податкових повідомлень-рішень; порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених грошових зобов`язань здійснюється в рамках статті 43 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а отже, виключна предметна юрисдикція господарських судів не розповсюджується на позовні вимоги ДПВШ "Устьдунайводшлях".
Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву, окрім іншого, підтримав клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі у зв`язку з непідвідомчістю даного спору господарським судам.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2020 провадження у справі №916/3322/19 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України; позивачу роз`яснено, що розгляд справи № 916/3322/19 віднесено до юрисдикції Одеського окружного адміністративного суду.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.03.2020 залишено без змін.
Суди виходили з того, що відносини, які виникли між сторонами у справі, пов`язані із справлянням податків та зборів. Порядок повернення помилково та/або надмірно сплачених платежів з бюджету врегульовані, зокрема, статтею 43 ПК України та статтею 45 Бюджетного кодексу України та є такими, що засновані на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони другій.
За висновками судів, зміст (суть) спірних правовідносин у цій справі полягає у поверненні позивачу надміру сплачених до бюджету сум обов`язкових платежів, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із податкового та бюджетного законодавства та не можуть регулюватися нормами ЦК України, якими встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що заявлена у цій справі вимога про стягнення шкоди за своєю суттю є вимогою вирішити публічно-правовий спір щодо компенсації відповідної суми позивачу. В свою чергу, вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, якими регулюється відшкодування шкоди, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В касаційній скарзі ДПВШ "Устьдунайводшлях" просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.03.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2020, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо віднесення даного позову до юрисдикції адміністративного суду, оскільки вимога про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення неправомірних дій суб`єкта владних повноважень, не ставить позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору.
Вказує, що публічно-правовий спір вирішено у справі № 815/701/17, розглянутій в порядку адміністративного судочинства, тому відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спір у цій справі має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
В обґрунтування доводів посилається на те, що матеріально-правовою підставою позову у даній справі є положення Цивільного кодексу України, а саме: статей 1166, 1173, а не норми Податкового Кодексу України, як на те помилково послались суди попередніх інстанцій, тому спір не носить публічно- правового характеру та на нього не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
На думку скаржника, судами двох інстанцій було невірно враховано висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/23482/17 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 922/506/19, оскільки правовідносини, виниклі між сторонами не є тотожними справі, що розглядається.
Доводи інших учасників справи
Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надійшли, що відповідно до положень частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.
Касаційне провадження
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3322/19 визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В., Ткаченко Н.Г., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2020.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПВШ "Устьдунайводшлях" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.03.2020 та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 у справі № 916/3322/19 та призначено її розгляд в судовому засіданні на 02.09.2020.
У зв`язку з відпусткою судді Ткаченко Н.Г. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 916/3322/19 визначено колегію суддів у складі: Огороднік К.М. - головуючий, Пєсков В.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.09.2020.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного від 02.09.2020 справу № 916/3322/19 разом із касаційною скаргою ДПВШ "Устьдунайводшлях" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.03.2020 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 302 ГПК України, зважаючи на те, що учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 справу №916/3322/19 разом із касаційною скаргою ДПВШ "Устьдунайводшлях" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.03.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.11.2020 справу № 916/3322/19 касаційну скаргу ДПВШ шляхів "Устьдунайводшлях" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.03.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 у справі № 916/3322/19 прийнято до провадження Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та призначено до розгляду на 25.11.2020.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2020 оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 916/3322/19 до 16.12.2020.
У зв`язку з перебуванням судді Пєскова В.Г. на лікарняному, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 916/3322/19 визначено колегію суддів у складі: Огороднік К.М. - головуючий, Ткаченко Н.Г., Жуков С.В., що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.12.2020.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 розгляд касаційної скарги ДПВШ "Устьдунайводшлях" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 та ухвалу господарського суду Одеської області від 11.03.2020 у справі №916/3322/19 за позовом ДПВШ "Устьдунайводшлях" про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС в Одеській області шкоди у сумі 5797 084,00 грн зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №908/3512/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент" до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про відшкодування за рахунок держави шкоди в розмірі 2241 406 грн.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/3512/19 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технохімреагент", залишено без задоволення; постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2020 залишено без змін. Зазначено постанова Великої Палати Верховного Суду оприлюднена в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 12.03.2021.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2021 поновлено касаційне провадження у справі № 916/3322/19, призначено касаційну скаргу ДПВШ "Устьдунайводшлях" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 11.03.2020 та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2020 до розгляду на 14.04.2021.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
В статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
За змістом частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
За приписами частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець.
Частиною п`ятою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Таким чином, єдиним винятком у вищевказаній нормі, що визначає юрисдикцію адміністративних судів з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, є об`єднання таких вимог з вимогою про вирішення публічно-правового спору.
Разом з тим господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.
Як убачається з матеріалів справи, предметом розгляду у ній є вимоги Державного підприємства про стягнення з Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС в Одеській області 5 797 084 грн шкоди, з підстав незаконного списання Ізмаїльською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області вказаних коштів. Матеріально-правовою підставою позову у даній справі визначено положення статей 1166, 1173 ЦК України.
Позивач обґрунтував сутність порушення його права тим, що на грошові кошти в сумі 5 797 084 гри, які були примусово стягнуті податковим органом з рахунку позивача в порядку пункту 95.3. статті 95 ПК України, на момент їх списання розповсюджувалась дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яким передбачено, що саме ці вимоги вважаються погашеними, виконавчі документи не підлягають виконанню по цих вимогам, крім того, існувала ухвала господарського суду, якою також було регламентовано заборону дій податкового органу щодо примусового списання коштів в сумі 5 797 084 грн.
Водночас, за висновками судів попередніх інстанцій, зміст (суть) спірних правовідносин у цій справі полягає у поверненні позивачу надмірно стягнутих до бюджету сум обов`язкових платежів, які не можуть регулюватися нормами Цивільного кодексу України, оскільки унормовані спеціальними положеннями бюджетного та податкового законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що обставини щодо правомірності списання податковим органом з рахунку позивача в порядку пункту 95.3. статті 95 ПК України грошових коштів и в сумі 5 797 084 гри, та дійсні правовідносини, які виникли між сторонами в період списання цих коштів досліджувались в межах адміністративної справи №8 15/701/17, де було встановлено, що дії відповідача щодо списання з рахунків ДПВШ "Устьдунайводшлях" 5 797 084,00 грн за нормами ПК України без урахування обставин провадження про банкрутство боржника та після затвердження мирової угоди і припинення такого провадження, є протиправними.
У вказаній справі адміністративний суд встановив, що "з 11.06.2014 (набрання законної сили ухвалою Одеського окружного адміністративного суду про залишення без розгляду адміністративного позову по оскарження ДПВШ "Устьдунайводшлях" податкових повідомлень - рішень від 20.07.2010 у справі № 1570/736/10 від 20.05.2014) у позивача виникли узгодженні податкові зобов`язання на суму 5 797 084 грн.
23.07.2014 ухвалою Господарського суду Одеської області порушено провадження у справі про банкрутство ДПВШ "Устьдунайводшлях", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника позивача на 150 календарних днів.
Відповідно до статті 1 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 2343-ХІІ від 14.05.1992 кредитор - це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).
Враховуючи, що право вимоги щодо стягнення з позивача 5 797 084 грн виникли у Ізмаїльської ОДПІ до порушення провадження у справі про банкрутство ДПВШ "Устьдунайводшлях", Ізмаїльська ОДПІ, в даному випадку, виступала конкурсним кредитором в тому числі й на цю суму.
Оспорення боржником в окремому судовому провадженні вимоги кредитора, зокрема заборгованості зі сплати штрафних санкцій та нарахованої пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, до порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора (кредиторів), не звільняє кредитора, вимога якого оспорена, від обов`язку подати до господарського суду заяву про визнання і включення вимоги до реєстру вимог кредиторів.
Згідно частини 1 статті 23 Закону № 2343-ХІІ конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Відповідно до частини 4 цієї статті, особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.
Ізмаїльська ОДПІ, як конкурсний кредитор, не звернувся до господарського суду з заявою про включення його до вимог кредиторів на узгоджену суму грошового зобов`язання в розмірі 5 797 084 грн та втратив відповідний статус".
Тобто, в межах розгляду адміністративної справи № 815/701/17 предметом доказування була саме правомірність дій Ізмаїльської ОДПІ щодо стягнення грошових коштів поза межами господарського провадження у справі про банкрутство боржника, які за результатом судового розгляду визнані протиправними.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій, що оцінка в іншій справі правомірності дій податкового органу під час примусового списання коштів, як узгодженого податкового зобов`язання платника податків, не змінює правової природи відповідного зобов`язання.
Разом з тим, суди не врахували, що хоча висновок суду адміністративної інстанції правової природи відповідного зобов`язання не змінив, однак встановив факт, згідно якого, хоча первинні відносини, які виникли між сторонами, дійсно є пов`язаними із справлянням податків та зборів, однак спірні правовідносини виникли на підставі виконання рішення суду, а саме порушення податковим органом порядку виконання рішення суду, без врахування обставин провадження у справі про банкрутство та після затвердження мирової угоди і припинення такого провадження. Встановлені обставини в адміністративній справи щодо протиправного стягнення суб`єктом владних повноважень з рахунку позивача грошових коштів слугували підставою для звернення з позовом у цій справи про стягнення шкоди в сумі стягнутих грошових коштів.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/13174/18, про який зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/3512/19, до розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі, позивач, заявляючи вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, не ставить позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору. Тому відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу учасників спору.
Приймаючи рішення про непідвідомчості спору в цій судам господарської юрисдикції, та закриття провадження у справі, господарські суди не з`ясувати, чи ставить позивач, заявляючи вимогу про відшкодування шкоди заподіяної протиправними діями суб`єкта владних повноважень, позовну вимогу про вирішення публічно-правового спору.
З матеріалів справи вбачається, що свої вимоги про повернення грошових коштів сумі 5 797 084 грн, стягнутих податковим органом на підставі рішення суду з порушенням порядку такого стягнення, позивач обґрунтовував неможливістю застосовування норм Податкового кодексу України, оскільки зазначені грошові кошти є незаявленими конкурсними грошовими вимогами податкового органу в процедурі банкрутства, протиправно стягнутими суб`єктом владних повноважень з рахунку позивача.
За таких обставин, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що під час визначення предметної юрисдикції справи, що розглядається, суди належним чином не з`ясували предмет позову та наведених у позові норм законодавства, суті права та інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
З`ясування характеру правовідносин, що виникли між сторонами, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах і їх суб`єктний склад, встановлення, чи об`єднана вимога про відшкодування шкоди з вимогою вирішити публічно-правовий спір і чи за своїм суб`єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, має значення для правильного визначення в порядку якого судочинства має вирішуватись даний спір, оскільки вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної, зокрема, протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п`ята статті 21 КАС України).
Близького за змістом висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 15.03.2018 у справі № 461/1930/16-ц, від 27.02.2019 у справі №405/4179/18, від 05.06.2019 у справі № 454/1690/16, від 14.04.2020 у справі №925/1196/18.
З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо непідвідомчості цього спору судам господарської юрисдикції та закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України передчасними.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення ЄСПЛ у справі "Голдер проти Сполученого Королівства").