1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 906/1179/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1,

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Олексюк Г.Є., судді - Гудак А.В., Василишин А.Р.)

від 18.02.2021,

у справі за позовом ОСОБА_1,

до Громадської організації "Гаражний кооператив "Світанок плюс"

про визнання неправомірною бездіяльності та спонукання до вчинення дій

В С Т А Н О В И В:

у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання неправомірною бездіяльності ГО "Гаражний кооператив "Світанок Плюс" в частині ненадання повної та достовірної інформації на запит від 07.07.2020 і про зобов`язання ГО "Гаражний кооператив "Світанок Плюс" надати повну та достовірну інформацію на запит.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 24.11.2020 закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки позовні вимоги позивача як фізичної особи про визнання протиправною бездіяльності відповідача не відносяться до юрисдикції господарських судів.

24.11.2020 ГО "Гаражний кооператив "Світанок плюс" звернулася до Господарського суду Житомирської області з заявою, в якій просила стягнути з позивача понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 5 500 грн. В підтвердження понесених витрат відповідач надав суду акт приймання-передачі виконаних робіт від 24.11.2020 та видатковий касовий ордер на суму 5 500 грн.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 14.12.2020 було відмовлено ГО "Гаражний кооператив "Світанок плюс" в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат.

При прийнятті вказаної ухвали, місцевий господарський суд виходив з того, що в договорі про надання правової допомоги відсутні умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару (послуг) та порядку оплати такої професійної правової допомоги, а також в порушення вимог ч. 3 ст. 126 ГПК України відповідачем не подано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 ухвалу Господарського суду Житомирської області від 14.12.2020 скасовано.

Прийнято нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ГО "Гаражний кооператив "Світанок плюс" 5 500 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

У березні 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду.

Підставами для скасування судового рішення позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанцій. Стверджує, що ним не було враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №509/577/18, від 01.10.2019 у справі №910/7554/18, від 12.09.2018 у справі №478/2192/13-ц.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача та за умови дотримання вимог ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідач повинен зазначити, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали.

Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про компенсацію судових витрат, місцевий господарський суд в ухвалі від 14.12.2020, зокрема вказав, що в договорі про надання правової допомоги відсутні умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару (послуг) та порядку оплати такої професійної правової допомоги.

Не погоджуючись з такими висновками апеляційний суд зазначив, що відсутність в договорі про надання правової допомоги пунктів щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару (послуг) та порядку оплати такої професійної правової допомоги, не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про компенсацію здійснених стороною витрат, пов`язаних з розглядом справи, оскільки порядок обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати) було визначено сторонами в додатковій угоді № 1 від 05.10.2020 до договору про надання правової допомоги від 05.10.2020.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, на виконання вимог п. 8 ч. 3 ст. 165 ГПК України, у відзиві на позов виклав попередній орієнтовний розрахунок суми витрат на правничу допомогу, які ГО "Гаражний кооператив "Світанок Плюс" очікує понести у зв`язку з розглядом цієї справи, - 8 200 грн витрат на правничу допомогу.

У судовому засіданні 24.11.2020 адвокат ГО "Гаражний кооператив "Світанок Плюс" заявив про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГО " Гаражний кооператив "Світанок Плюс" судових витрат на правову допомогу та повідомив, що документи в підтвердження оплати будуть надані протягом 5-ти днів з дня ухвалення судом судового рішення про закриття провадження у справі.

24.11.2020 адвокатом ГО "Гаражний кооператив "Світанок Плюс" до суду першої інстанції була подана заява про стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу у сумі 5 500 грн, до якої було долучено акт приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги від 24.11.2020 та видатковий касовий ордер ГО " Гаражний кооператив "Світанок Плюс" від 24.11.2020 № 296 на суму 5 500 грн.

На момент розгляду клопотання ГО "Гаражний кооператив "Світанок Плюс" місцевим судом 14.12.2020 окрім акта приймання-передачі наданих послуг з правової допомоги та видаткового касового ордеру у матеріалах справи були наявні також ордер на надання правничої правової допомоги серії АМ №1005874, виданий адвокату Струковій Л.В., договір про надання правової допомоги від 05.10.2020, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Струкової Л.В. серії ЖТ №000718, копія посвідчення адвоката Струкової Л.В.

Додаткова угода № 1 від 05.10.2020 до договору про надання правової допомоги від 05.10.2020 відповідачем та його представником суду надана не була.

Саме у додатковій угоді № 1 від 05.10.2020 передбачено розмір гонорару адвоката за надану юридичну послугу, який розраховується з погодинної оплати та залежить від кількості витраченого адвокатом часу на надання певної юридичної допомоги. Визначено порядок оплати професійної правової допомоги.

Копію додаткової угоди № 1 від 05.10.2020 відповідач надав тільки до апеляційного суду додатком до апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частиною третьою статті 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційної господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.

Суд апеляційної інстанції не навів у постанові від 18.02.2021 обґрунтування існування винятковості випадку, з яким пов`язано прийняття під час апеляційного провадження додаткових доказів (додаткової угоди № 1 від 05.10.2020), які не були предметом дослідження під час розгляду справи в суді першої інстанції.

У зв`язку з наведеним вище ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, а отже таку постанову не можна визнати законною і обґрунтованою.

Враховуючи те, що на момент розгляду клопотання ГО "Гаражний кооператив "Світанок Плюс" про стягнення витрат на правничу допомогу місцевим судом 14.12.2020 відповідачем в порушення ст. 126 та ст. 129 ГПК України не було надано до суду належних доказів, які б надали суду можливість дослідити обґрунтованість заявленого відповідачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу (документу на підтвердження узгодженої між адвокатом та клієнтом вартості послуг правничої допомоги), місцевий суд дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача про стягнення з позивача судових витрат на правничу допомогу.

Підставою касаційного оскарження судового рішення скаржником зазначено п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України - апеляційним судом не було враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду визнає обґрунтованими доводи скаржника про необхідність врахування висновків, викладених у постанові від 18.06.2019 у справі №922/3787/17 щодо застосування ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", ст. ст. 126, 129 ГПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГО "Гаражний кооператив "Світанок плюс" 5 500 грн витрат на професійну правничу допомогу не можна вважати таким, що відповідає положенням ч. 8 ст. 129, ст. 269 ГПК України, колегія суддів вбачає підстави для задоволення касаційної скарги позивача шляхом скасування оскаржуваної постанови та залишення в силі ухвали суду першої інстанції.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору касаційний суд за правилами ст. 129 ГПК України не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд


................
Перейти до повного тексту