ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/20947/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Забеліної О. О.,
за участю представників:
ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) - Невмержицький В. П.,
Проценко О. М., Кобець І. В.,
Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" - Кузьміна Г. А., Березінський О. С.,
Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна
залізниця" - Алексенко В. Ю.,
Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020
(суддя Літвінова М.Є.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020
(головуючий - Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Пашкіна С.А.)
та касаційну скаргу ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020
(головуючий - Андрієнко В.В., судді Буравльов С.І., Пашкіна С.А.)
у справі за позовом ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.)
до 1. Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", 2. Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
про стягнення 12 888 281,26 доларів США та 114 681 229,02 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1. Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3763/2-1 від 29.12.2011 у загальному розмірі 12 888 281,26 доларів США та 114 681 229, 02 грн, яка складається з:
- заборгованість по кредиту - 12 500 000 доларів США;
- заборгованість по процентам - 388 281,26 доларів США;
- пеня по кредиту - 87 462 603, 91 грн;
- пеня по процентам - 260 714 грн;
- 3% річних по тілу кредиту - 26 542 232, 72 грн;
- 3% річних по процентам - 105 678,39 грн;
- штраф - 310 000 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-3763/2-1 від 29.12.2011.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2019 замінено позивача у справі з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на його правонаступника ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.
4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі №910/20947/17 позовні вимоги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 20-3763/2-1 від 29.12.2011, зокрема: заборгованість по кредиту в розмірі 12 500 000 доларів США; заборгованість по процентам в розмірі 388 281,26 доларів США; пеню по кредиту в розмірі 87 462 603, 89 грн; пеню за прострочення сплати процентів - у розмірі 260 714 грн, 3% річних, нарахованих за прострочення сплати процентів в розмірі 127,17 грн; 225 600 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено. Стягнуто з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. на користь АТ "Українська залізниця" 5 062,20 грн судових витрат понесених на оплату судової експертизи.
5. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного договором про відкриття кредитної лінії № 20-3763/2-1 від 29.12.2011 обов`язку, своє зобов`язання щодо погашення кредиту та сплати процентів у визначені договором строки не виконав, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Зокрема, задовольняючи позовну вимогу щодо стягнення заборгованості по процентам у розмірі 388 281,26 доларів США за період з 30.12.2014 по 13.11.2017, суд першої інстанції зазначив, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих у розмірі встановленому 3.2 кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3763/2-1 від 28.09.2012 у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми ч. 2 ст. 625 ЦК України.
6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у справі №910/20947/17 змінено, викладено резолютивну частину у редакції, відповідно до якої позовні вимоги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 20-3763/2-1 від 29.12.2011, зокрема: заборгованість по кредиту в розмірі 12500000 доларів США; стягнуто 3 % річних по тілу кредиту за період з 01.08.2017 по 13.11.2017 в розмірі 2827585,75 грн; пеню по кредиту за період з 23.11.2016 по 13.11.2017 у розмірі 85228929,95 грн; 3% річних, нарахованих за прострочення сплати процентів в розмірі 127,17 грн; 225 600 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині в позові відмовлено. Стягнуто з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. на користь АТ "Українська залізниця" 5 062,20 грн судових витрат понесених на оплату судової експертизи". Стягнуто з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. на користь АТ "Українська залізниця" 338 400 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним вимогам.
7. Апеляційний суд виходив, зокрема, з наступного:
- в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам у розмірі 388 281,26 доларів США за період з 30.12.2014 по 13.11.2017 суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду про те, що сторони у п. 3.2 кредитного договору відповідно до ст. 625 ЦК України погодили інший розмір процентів (10,65 % річних) за неправомірне користування грошовими коштами, ніж 3%. Апеляційний суд зазначив, що умовами кредитного договору не передбачено інший розмір процентів після прострочення грошового зобов`язання, тому відповідно до ст. 625 ЦК України підлягають стягненню 3% річних, а не 10,65 % річних, у межах вимог, задоволених судом першої інстанції, за період з 30.12.2014 по 13.11.2017. У зв`язку із неправомірністю нарахування процентів за користування кредитом після 22.12.2014 (закінчення строку кредитування), апеляційний суд дійшов висновку щодо відмови у стягненні пені за прострочення сплати таких процентів з 05.07.2017 по 13.11.2017;
- водночас суд апеляційної інстанції відхилив доводи АТ "Українська залізниця" про необхідність зменшення тіла кредиту (за рахунок надмірно сплачених боржником коштів на погашення процентів), яке є базою нарахування для інших заявлених вимог, пославшись на те, що на момент звернення до суду та на момент відступлення права вимоги на користь Компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. кошти, сплачені на погашення процентів за користування кредитом, не були зараховані на погашення суми тіла кредиту. При цьому у матеріалах справи відсутні докази, що позичальник звертався до банку з вимогою зарахувати кошти, сплачені як погашення процентів, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту. Також, апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що банк самостійно здійснив зарахування коштів, сплачених як погашення процентів за користування кредитом, у рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту, водночас, з умов договору не вбачається положень про автоматичне здійснення такого зарахування коштів;
- крім того, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення їх доводів
8. 17.12.2020 АТ "Українська залізниця" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 в частині залишення в силі рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 щодо стягнення основної суми заборгованості (тіла кредиту) у розмірі 12 500 000,00 доларів США та пені за кредитом у розмірі 85 228 929,95 грн та в частині скасування рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 щодо відмови у стягненні 3% річних на тіло кредиту та стягненні з АТ "Українська залізниця" таких у розмірі 2 827 585,75 грн, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
9. Підставою касаційного оскарження АТ "Українська залізниця" визначено п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме зазначено, що відхиляючи доводи АТ "Українська залізниця" щодо необхідності зменшення тіла кредиту на суму сплачених після 22.12.2014 відсотків за користування кредитом, судом апеляційної інстанції не застосовано практики Великої Палати Верховного Суду щодо правильності застосування ст. 1048 ЦК України, викладеної у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16. Крім того, скаржник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо стягнення пені по кредиту, зазначаючи про невірне застосування ст. 549 ЦК України та 230 ГК України без урахування положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та відповідної судової практики, а саме постанов Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 905/2852/16 та від 12.11.2020 у справі № 905/86/15.
10. 05.01.2021 ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 в частині зміни суми стягнення процентів за неправомірне користування грошовими коштами за період з 01.08.2017 по 13.11.2017 з 388 281,26 доларів США до 2 827 585,75 грн та відмови в стягненні пені, нарахованої на заборгованість по процентам, за період з 05.07.2017 по 13.11.2017 в сумі 260 714,00 грн, та рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 у вказаній частині залишити без змін.
11. Підставою касаційного оскарження є п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме скаржник зазначає про необхідність відступити від висновків Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/18618/17 та від 04.06.2020 у справі № 902/5/19. Крім того, скаржник зазначає про порушення апеляційним судом п. 3 ч. 1 ст. 129 ГПК України у зв`язку з неправильним розподілом судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
12. АТ "Українська залізниця" подало відзив на касаційну скаргу ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., у якому просить у задоволенні касаційної скарги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 відмовити, а вказану постанову в частині зміни суми стягнення процентів за неправомірне користування коштами за період з 01.08.2017 по 13.11.2017 з 388281,26 дол. США до 2 827585,75 грн та відмови в стягнені пені, нарахованої на заборгованість по процентам за період з 05.07.2017 по 13.11.2017 в сумі 260714 грн, а також в частині розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції - залишити без змін.
13. ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. подало відзив на касаційну скаргу АТ "Українська залізниця", у якому просить касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" на рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без задоволення, а рішення та постанову в оскаржуваній частині - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
14. 29.12.2011 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк) та ДТГО "Південно-Західна залізниця" (позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-3763/2-1, відповідно до п. 2.1 якого банк зобов`язувався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12 500 000 доларів США (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, далі кредит або кредитна лінія, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти встановлені цим договором.
15. Кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22.12.2014. Позичальник здійснює повернення кредиту шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий в банку (п. 2.2 договору в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3388/2-1 від 28.09.2012).
16. Пунктом 3.2. договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень №20-3388/2-1 від 28.09.2012) передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із установленої банком процентної ставки у розмірі 10,65% річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів році.
17. Відповідно до умов кредитного договору (п. 5.3 в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-3388/2-1 від 28.09.2012) за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом "факт/факт" від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення.
18. У п. 3.9 договору у редакції договору про внесення змін № 20-3780/2-1 від 29.12.2011 установлено обов`язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у розмірі не менше 300 000 000 грн; у разі порушення (невиконання) позичальником з будь-яких підстав зобов`язань передбачених цим пунктом, банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 20 000 грн за кожен випадок невиконання; сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов`язань за цим договором.
19. Відповідно до п. 4.2.3 кредитного договору позичальник зобов`язаний безумовно надавати представникам банку у строки, передбачені цим пунктом або за їх першою вимогою у строк не більше 10 робочих днів, зокрема, інформацію про свою фінансово-господарську діяльність.
20. Згідно з п. 5.5 кредитного договору за кожен випадок невиконання прийнятих на себе зобов`язань, передбачених п.п. 4.2.3- 4.2.5, 6,11 цього договору позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20000 грн.
21. Відповідно до п. 3.2.7 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 у випадку зменшення вартості та/або часткового або повного виконання зобов`язань, право вимоги за якими становить предмет застави, та/або закінчення строків усіх та/або частини цих зобов`язань, та/або їх припинення у будь-який спосіб, та/або відмови боржника виконати їх (зокрема, шляхом прострочення їх виконання), та/або погіршення фінансового стану позичальника заставодавець зобов`язаний відповідно доповнити предмет застави або замінити його іншими майновими правами, рівноцінними або більшими за вартістю та ліквідністю. Заміна предмету застави у цьому випадку відбувається за згодою заставодержателя, яка має бути виражена письмово.
22. За змістом п. 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 зокрема у випадку невиконання заставодавцем умов щодо заміни предмету застави, які передбачені п. 3.2.7 цього договору, заставодавець сплачує заставодержателю штраф у розмірі 50 000 грн.
23. Судами встановлено, що про виконання банком кредитного договору №20-3763/2-1 від 29.12.2011 свідчать меморіальний валютний ордер № В_32 від 30.12.2011; виписка по особовому рахунку.
24. За користування кредитними коштами відповідно до умов договору у періоді до 04.08.2017 відповідачем сплачувались проценти, які погашені сумою 7 547 447, 99 доларів США.
25. За наданим розрахунком банку заборгованість відповідача по нарахованим станом на 14.11.2017 процентах складає 388 281, 26 доларів США.
26. Посилаючись на те, що відповідачем прострочено сплату кредиту та допущено порушення строків сплати процентів, банком здійснено нарахування суми пені у розмірі 87 462 603, 91 грн по тілу кредиту за період прострочення з 14.11.2016 по 13.11.2017, та у розмірі 260 714 грн за прострочення сплати процентів у періоді з 05.07.2017 по 13.11.2017.
27. За період невиконання указаних умов договору по кількості випадків 12 (листопад 2016 року - жовтень 2017 року) банком на підставі п. 5.5 кредитного договору заявлено до стягнення суму штрафу в розмірі 240 000 грн.
28. З посиланням на положення п. 4.2.3 кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3764/2-1 від 29.12.2011, у зв`язку з ненаданням розшифровки статті "Чистий прибуток" на 01.01.2017 банком нараховано штраф у розмірі 20 000 грн, а на підставі до п.п. 3.2.7, 5.3 договору застави майнових прав № 20-3767/3-1 від 29.12.2011 нараховано штраф у розмірі 50 000 грн.
29. Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивач також нарахував 3% річних на заборгованість по процентам у розмірі 105 678,39 грн.
30. 22.02.2019 між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" (первісний кредитор) та ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (новий кредитор) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. перейшли права вимоги до позичальника за договором станом на дату укладення договору купівлі-продажу у розмірі 21 004 505,12 доларів США (додаток 1 "Перелік прав вимоги за кредитом), яка включає в себе: заборгованість по кредиту - 12 500 000 доларів США; заборгованість по процентам - 2 104 114,62 доларів США; заборгованість за штрафними санкціями - 6 400 390,50 доларів США; та будь-які інші існуючі та майбутні вимоги.
Позиція Верховного Суду
31. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, які з`явились у судове засідання, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наступне.
32. Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
33. Зі змісту касаційної скарги АТ "Українська залізниця" вбачається що відповідач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині стягнення з нього основної заборгованості за кредитним договором у розмірі 12 500 000 дол. США, а також пені по кредиту та 3% річних, що нараховані саме на такий розмір основної заборгованості за кредитом, посилаючись на те, що судами не враховано необхідності зменшення тіла кредиту на суму сплачених після 22.12.2014 (закінчення строку кредитування) відсотків за користування кредитом. При цьому, скаржник стверджує, що судами не враховано практики Великої Палати Верховного Суду щодо правильності застосування ст. 1048 ЦК України, викладеної у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
34. Однак, суд касаційної інстанції відхиляє вказані доводи касаційної скарги.
35. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
36. За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
37. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
38. Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
39. Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі ст. 1048 цього Кодексу.
40. Водночас за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
41. У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 з приводу застосування приписів ст. 1048 ЦК України у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання Велика Палата Верховного Суду вказала на таке.
42. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
43. Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
44. У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
45. Відтак Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі ст. 599 та ч. 4 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом.
46. У постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 Верховний Суд вказав наступне.
47. Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
48. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
49. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу.
50. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.
51. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
52. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
53. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
54. Зі змісту постанови суду апеляційної інстанції у даній справі № 910/20947/17 вбачається, що при визначенні розміру відсотків за користування кредитом, апеляційним судом було враховано вказані висновки Верховного Суду, та обґрунтовано зазначено, що після дати остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.12.2014, банк неправомірно продовжував нарахування відсотків по кредиту в розмірі 10,65% річних, в той час як у спірний період з 01.08.2017 по 13.11.2017 відсотки за користування кредитом підлягали обчисленню на підставі ст. 625 ЦК України. А тому правомірно стягнули з відповідача 3 % річних за період з 01.08.2017 по 13.11.2017 по тілу кредиту в розмірі 2827585,75 грн.
55. Водночас постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 не містять висновків щодо необхідності автоматичного зарахування добровільно сплачених після закінчення строку кредитування процентів в рахунок погашення основної заборгованості, а тому посилання на наведені постанови Верховного суду в контрексті вказаних скаржником (АТ "Українська залізниця") висновків є безпідставними.
56. Доводи АТ "Українська залізниця" про необхідність зарахування сплачених процентів після закінчення строку кредитування в рахунок погашення саме основного боргу відхиляються судом, виходячи з наступного.
57. Судами встановлено, що висновком експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 28.11.2018 № 8402/18-45/25407/25408/18/72 документально підтверджено отримання кредитних коштів в сумі 12 500 000 доларів США, відсутність сплачених коштів спрямованих на повернення кредиту за кредитним договором лінії №20-3763/2-1 від 29.12.2011, а також заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 388281,31 доларів США.
58. Зокрема, встановлено, що 28.12.2016 позичальником було проведено платіж в сумі 114 635, 42 доларів США з призначенням платежу: "погашення % грудень 2016 року, нарахованих на кредитну заборгованість за кредитним договором № 20-3763/2-1 від 29.12.2011".
59. Порядок черговості погашення позичальником заборгованості визначений пунктом 3.5 кредитного договору, яким установлено, що банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені позичальником на погашення заборгованості, згідно установленої черговості; з підписанням договору, у відповідності з чинним законодавством України позичальник надає банку право самостійно приймати рішення щодо зміни черговості погашення заборгованості позичальника за цим договором; у випадку зміни порядку погашення заборгованості банк інформує позичальника у письмовій формі про застосовану черговість погашення кредитної заборгованості.
60. Сума грошових коштів у розмірі 114 635, 42 доларів США, сплачених згідно з меморіальним ордером № 90 від 28.12.2016 була розподілена 28.12.2016 шляхом зарахування 99 843, 73 доларів США в рахунок погашення прострочених процентів за користування кредитними коштами та 14 791,69 дол. США зараховано на погашення тіла кредиту у зв`язку з тим, що станом на дату отримання коштів, строк сплати процентів по указаній сумі не настав (нарахування процентів за користування здійснюється у робочі дні).
61. Операція сторнування є способом виправлення помилок, що відповідно до установлених обставин не свідчить про неправомірну зміну черговості порядку погашення заборгованості позичальника. Згідно з призначенням платежу визначеного платником ним сплачувались грошові кошти у розмірі 114 635, 42 доларів США як "погашення % грудень 2016, нарахованих на кредитну заборгованість за кредитним договором № 20-3763/2-1 від 29.12.2011", що з огляду на положення п. 3.5 кредитного договору підтверджує правомірність проведення банком операції сторнування 29.12.2016 із направленням зарахованої по кредиту частини вказаної суми (14 791, 69 доларів США) у рахунок погашення процентів, нарахованих за період 28-31 грудня 2016.
62. Судами встановлено, що матеріалами справи підтверджено, що позичальник самостійно до 31.07.2017 здійснював платежі в рахунок погашення процентів, а не в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту.
63. Відповідно до указаних умов договору відповідачем сплачувались проценти за користування кредитними коштами, у тому числі і після закінчення строку кредитування (22.12.2014), у призначеннях платежу самим платником зазначалось: "сплата відсотків згідно кредитного договору про відкриття кредитної лінії №20-3763/2-1 від 29.12.2011", "погашення % за жовтень 2016 (відповідний місяць) нарахованих на прострочену кредитну заборгованість за кредитним договором №20-3763/2-1 від 29.12.2011 без ПДВ".
64. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази, що позичальник звертався до банку (первісного кредитора) з вимогою зарахувати кошти, сплачені як погашення процентів, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту. Також, матеріали справи не містять доказів, що банк самостійно здійснив зарахування коштів, сплачених як погашення процентів за користування кредитом, у рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту.
65. Водночас з умов договору не вбачається положень про автоматичне здійснення зарахування коштів, сплачених позичальником як процентів за користування кредитом, на погашення тіла кредиту.
66. Отже, на момент звернення до суду та на момент відступлення права вимоги на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. кошти, сплачені на погашення процентів за користування кредитом, не були зараховані на погашення суми тіла кредиту, а тому суди дійшли правомірного висновку про те, що заборгованість за тілом кредиту становила 12 500 000 доларів США.
67. Водночас питання щодо зарахування коштів, сплачених на погашення відсотків, в рахунок погашення суми тіла кредиту не може розглядатися в рамках даного судового процесу.
68. Враховуючи зазначене, апеляційний суд правомірно здійснював розрахунок штрафних санкцій та 3% річних на вказаний розмір основної заборгованості.
69. Щодо доводів касаційної скарги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) в частині оскарження висновків апеляційного суду щодо зміни суми стягнення процентів за неправомірне користування грошовими коштами за період з 01.08.2017 по 13.11.2017 з 388 281,26 доларів США до 2 827 585,75 грн та відмови в стягненні пені, нарахованої на заборгованість по процентам, за період з 05.07.2017 по 13.11.2017 в сумі 260 714,00 грн, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
70. Так, оскаржуючи постанову апеляційного суду у вказаній частині, ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. зазначає про необхідність відступити від висновків Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/18618/17 та від 04.06.2020 у справі № 902/5/19.
71. У постановах від 02.07.2020 у справі № 910/18618/17 та від 04.06.2020 у справі №902/5/19 Верховний Суд виклав висновок про те, що якщо сторони бажають врегулювати свої правовідносини щодо стягнення річних у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України іншим способом, ніж той який передбачено цією нормою, то таке регулювання повинно бути самостійною умовою договору, воно не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченими у порядку ст. 1048 ЦК України, оскільки законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами
72. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
73. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
74. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
75. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (наведений висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).
76. Оскільки Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 910/18618/17 та від 04.06.2020 у справі № 902/5/19 виклав відповідний правовий висновок щодо застосування положень ст. 625 ЦК України і такий висновок є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню зазначеної норми матеріального права, Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду у наведених справах, а доводи, наведені у касаційній скарзі ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. не спростовують зазначеного висновку.
77. З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, який в оскаржуваній постанові врахував правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 02.07.2020 у справі № 910/18618/17 та від 04.06.2020 у справі № 902/5/19.
78. Отже, з урахуванням наведеного правового висновку Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що умовами кредитного договору (п. 3.2) не передбачено інший розмір процентів після прострочення грошового зобов`язання, тому відповідно до ст. 625 ЦК України підлягають стягненню 3% річних, а не 10,65 % річних за період з 30.12.2014 по 13.11.2017.
79. Щодо доводів касаційної скарги АТ "Українська залізниця" про невірне застосування ст. 549 ЦК України та 230 ГК України без урахування положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та відповідної судової практики, а саме постанов Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №905/2852/16 та від 12.11.2020 у справі № 905/86/15, суд касаційної інстанції зазначає, наступне.
80. Так, указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" введено у дію відповідне рішення Ради національної безпеки і оборони України щодо проведення антитерористичної операції на сході України.
81. Відповідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII від 02.09.2014 періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
82. Частиною 2 ст. 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII від 02.09.2014 встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/2014 від 14.04.2014.
83. За змістом ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014, зокрема юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
84. На виконання абз. 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р і від 02.12.2015 № 1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до якого не включено місто Київ.
85. У даній справі, встановивши, що відповідачем є АТ "Українська залізниця", що зареєстроване у м. Києві, а виконання кредитного договору не потребує вчинення дій відповідачем у зоні проведення антитерористичної операції, суди дійшли висновку, що норми Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не розповсюджуються на спірні правовідносини сторін.
86. Водночас у постанові від 12.11.2019 у справі № 905/86/15 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, врахувавши норми ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції". Разом з тим, відповідачами у вказаній справі були юридичні особи, які зареєстровані у населених пунктах, на території яких здійснювалася антитерористична операція, а саме: ПАТ "Корум Україна" (м. Донецьк), ПрАТ "Горлівський машинобудівник" (м. Донецьк), ТОВ "Укртрансмаш" (м. Донецьк), ПАТ "Донецький енергозавод" (м. Донецьк), ПАТ "Дружківський машинобудівний завод" (м. Дружківка), ПАТ "Донецькгірмаш" (м. Донецьк), ПАТ "Гірничі машини-Дружківський машинобудівний завод" (м. Дружківка), ТОВ "Корум Донецький енергозавод" (м. Донецьк), ТОВ "Корум Донецькгірмаш" (м. Донецьк), ТОВ "Корум Горлівський машинобудівний завод" (м. Горлівка).
87. У постанові від 24.09.2020 у справі № 905/2852/16 про банкрутство боржника суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій в частині відхилення вимоги ПАТ "Промінвестбанк" (кредитора) по пені за зобов`язаннями за кредитним договором, яку нараховано за період з 26.07.2015 по 20.10.2016, з огляду на встановлений ст. 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" мораторій на нарахування штрафу та/або пені після 14.04.2014, оскільки боржник (ПрАТ "АВК") є юридичною особою, що здійснює господарську діяльність в зоні проведення антитерористичної операції у місті Маріуполі.
88. Отже, доводи касаційної скарги АТ "Українська залізниця" про те, що у даній справі судами не було враховано практику застосування Верховним Судом Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" є безпідставними, оскільки у даній справі та у справах № 905/86/15, № 905/2852/16 суди дійшли відповідних висновків, з огляду на різні фактичні обставини справи.
89. Оскільки доводи касаційних скарг "Українська залізниця" та ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. не стосуються висновків судів в частині позовних вимог про стягнення 3% річних по процентам та штрафу, суд касаційної інстанції не надає оцінки висновкам судів попередніх інстанцій у вказаній частині.
90. Разом з тим, суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. про порушення апеляційним судом п. 3 ч. 1 ст. 129 ГПК України у зв`язку з неправильним розподілом судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
91. Зі змісту п. в) ч. 1 ст. 282 ГПК України вбачається, що постанова суду апеляційної інстанції має містити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
92. Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
93. За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
94. Предметом позову у даній справі були вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме заборгованість по кредиту - 12 500 000 доларів США; заборгованість по процентам - 388 281,26 доларів США; пеня по кредиту - 87 462 603, 91 грн; пеня по процентам - 260 714 грн; 3% річних по тілу кредиту - 26 542 232, 72 грн; 3% річних по процентам - 105 678,39 грн; штраф - 310 000 грн.
95. Рішенням місцевого суду було задоволено наступні позовні вимоги: заборгованість по кредиту в розмірі 12 500 000 доларів США; заборгованість по процентам в розмірі 388 281,26 доларів США; пеня по кредиту в розмірі 87 462 603, 89 грн; пеня за прострочення сплати процентів - у розмірі 260 714 грн, 3% річних, нараховані за прострочення сплати процентів в розмірі 127,17 грн. В іншій частині в позові відмовлено.
96. Водночас постановою апеляційного суду змінено рішення суду першої інстанції лише в частині вимог про стягнення 3 % річних по тілу кредиту та стягнуто з АТ "Українська залізниця" в розмірі 2827585,75 грн (за період з 01.08.2017 по 13.11.2017), також в частині вимог про стягнення пені по кредиту та стягнуто з АТ "Українська залізниця" у розмірі 85228929,95 грн (за період з 23.11.2016 по 13.11.2017).
97. З матеріалів справи вбачається, що за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції АТ "Українська залізниця" було сплачено судовий збір у максимальному розмірі (станом на дату подання апеляційної скарги), а саме 360 000 грн.
98. Отже, перевіривши розрахунок здійсненого судом апеляційної інстанції розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (з урахуванням курсу НБУ за 1 дол. США у відповідний період), суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що на ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. повинно бути покладено 28 800,00 грн, сплачених АТ "Українська залізниця" за подання апеляційної скарги, а тому постанова апеляційного суду у вказаній частині підлягає зміні.