Постанова суду № 910/6134/17 від 13.04.2021 про визнання договору недійсним

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/6134/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"

на рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лєон",

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста",

2) Партнерства з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" (INLAND TRANSIT LLP),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:

1) ОСОБА_1,

2) ОСОБА_2,

3) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання договору недійсним.

У судовому засіданні взяв участь представник відповідача - Чорний О. В. (адвокат).

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лєон" (далі - ТОВ "Лєон") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" (далі - ПАТ "Банк Камбіо") та Партнерства з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" (INLAND TRANSIT LLP) (далі - ПОВ "Інланд Транзіт") про визнання договору недійсним

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що укладений між ПАТ "Банк Камбіо" та ПОВ "Інланд Транзіт" договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 11.09.2014, підлягає визнанню судом недійсним в частині застави права вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу від 21.06.2006 №08д/978EURO по генеральній кредитній угоді від 15.12.2010 №600/02-2010, укладеної між ТОВ "Лєон" та ПАТ "Банк Камбіо" та укладених в її межах кредитних договорів, оскільки вчинений без створення правових наслідків, а також підписаний від імені ПАТ "Банк Камбіо" особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, що враховуючи приписи частини другої статей 203, 234 та 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставами для визнання такого правочину недійсним. Позивач зауважує, що звернення стягнення на предмет застави відбулося до настання строку виконання забезпеченого заставою основного кредитного зобов`язання, що суперечить змісту застави, як способу забезпечення виконання зобов`язання. Спірний договір містить неіснуючий предмет застави, оскільки договору інвестиційного вкладу не існує.

1.3. Заявою про зміну предмету позову позивач просив суд визнати недійсним договір застави та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 в частині застави права вимоги грошових коштів за договором інвестиційного вкладу від 17.06.2008 №06д/840 на забезпечення виконання зобов`язань позивача по генеральній кредитній угоді від 15.12.2010 №600/02-2010, укладеної між позивачем та ПАТ "Банк Камбіо" та укладених в її межах кредитних договорів.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Справа розглядалася судами неодноразово.

2.2. За результатами нового розгляду останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 у справі № 910/6134/17 (суддя Селівон А. М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 (Тарасенко К. В. - головуючий, судді Тищенко А. І., Михальська Ю. Б.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Рішення суду арґументовано тим, що матеріалами справи підтверджено факт заміни в основних зобов`язаннях первісного кредитора - ПАТ "Банк Камбіо" на нового кредитора - Партнерство з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт", який набув прав кредитора за Генеральною кредитною угодою та Кредитними договорами на загальну суму 1 708 561,27 доларів США. Суд наголосив на факті підтвердження та визнання ПАТ "Банк Камбіо" як кредитором, зокрема, відповідними довідками та листами, повного погашення ПОВ "Інланд Транзіт" заборгованості ТОВ "Лєон" за Генеральною кредитною угодою, та набуття ПОВ "Інланд Транзіт" права кредитора за Генеральною кредитною угодою та укладеними в її межах кредитними договорами.

Судом встановлено, що спірний договір застави був реально виконаний ПОВ "Інланд Транзіт" та таке виконання було прийнято ПАТ "Банк Камбіо" як заставодержателем, заборгованість позивача за кредитом погашена в сумі, яка дорівнює вартості предмета застави, що, відповідно, відповідає меті укладеного Договору застави - забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Лєон" за кредитною угодою, тобто відповідачі вчинили необхідні дії, спрямовані на досягнення правових наслідків, які обумовлені оспорюваним договором застави. При цьому місцевий господарський суд, виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи, зазначив, що за договором застави майнових прав та відступлення права вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 ПАТ "Банк Камбіо" 12.09.2014 було здійснено договірне списання грошових коштів у рахунок погашення заборгованості позивача як позичальника перед банком за Генеральною кредитною угодою та кредитними договорами, тобто фактично було здійснено перерахування грошових коштів з депозитного рахунку ПОВ "Інланд Транзіт", відкритого у банку, у зв`язку з чим ПОВ "Інланд Транзіт" як майновий поручитель відповідно до положень статей 512, 528 ЦК України набув прав кредитора за кредитними договорами.

Таким чином, місцевий суд відхилив доводи позивача про те, що спірний Договір застави може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, позаяк встановлені судом обставини свідчать про умисел обох сторін правочину, спрямований на його реальне виконання, та фактичну реалізацію сторонами їх правомочностей.

Дослідивши всі доводи позивача місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що спірний договір застави майнових прав та відступлення права вимоги укладений з додержанням вимог чинного законодавства та направлений на реальне настання правових наслідків. З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги положення статей 203, 215, 234 ЦК України та ГК України, у зв`язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оскаржуваного правочину недійсним і настання відповідних юридичних наслідків, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі, суди відмовили у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та недоведеність.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 у справі № 910/6134/17, ТОВ "Лєон" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Лєон" задовольнити.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо можливості виникнення застави та її правових наслідків, у разі, якщо договором застави передбачено одночасне передання у власність іпотекодержателю самого предмета іпотеки. Скаржник наголошує, що правові наслідки, характерні для договорів застави за спірним договором не настали і не могли настати. На думку ТОВ "Лєон" суди попередніх інстанцій не врахували, що з огляду на положення пункту 4 статті 593 ЦК України не є за своїм змістом договором застави такий договір, в якому право власності на предмет застави одночасно передається іпотекодержателю, оскільки це суперечить самій природі застави, як забезпечувального зобов`язання. Оскільки у цьому разі застава не виникла, спірний договір, фактично є лише договором відступлення прав по договору інвестиційного вкладу.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 скаржник зазначив, що ґрунтуючись на припущеннях, суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили позивачу у задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, адже підписи на договорі інвестиційного вкладу № 06д/08 виконанні не Головою Правління Банку, а іншою невстановленою особою.

3.3. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2020 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 у справі № 910/6134/17, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.4. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо можливості виникнення застави та її правових наслідків, у разі, якщо договором застави передбачено одночасне передання у власність іпотекодержателю самого предмета іпотеки.

3.5. Партнерство з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" (INLAND TRANSIT LLP) подано суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на безпідставність доводів та вимог, викладених у касаційних скаргах, та водночас, вказуючи на законність та обґрунтованість судових рішень у справі, просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

4. Розгляд касаційних скарг і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

4.2. Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права

4.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наведеної у касаційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", Верховний Суд зазначає про таке.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання щодо права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

В обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник наголошує на не застосуванні судами положень чинного законодавства, зокрема положень статей 234, 572, 584, 589, 590, 592, 593 ЦК України, статей 1, 20, 23, 28 Закону України "Про заставу", статей 26, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяження" без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справі № 320/8269/15-ц (постанова від 16.05.2018) та Верховним Судом у справах № 755/11816/16-ц (постанова від 12.12.2018) та № 755/18194/15-ц. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виконавчий напис вчинено з порушенням встановленого порядку вчинення виконавчих написів, так як нотаріусом не перевірена безспірність суми заборгованості; залишено поза увагою те, що позивач не отримував повідомлення відповідача про повернення всієї суми заборгованості, а відповідачем не було зареєстровано у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши оскаржуване судове рішення та судові рішення Верховного Суду України та Верховного Суду, висновки з яких, на думку скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, зазначає таке.

Так, у справі № 755/11816/16-ц у липні 2016 року позивач звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 909, вчинений 11 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. про звернення стягнення на предмет застави. Позовні вимоги обґрунтовано тим, виконавчий напис вчинено з порушенням встановленого порядку вчинення виконавчих написів, так як нотаріусом не перевірена безспірність суми заборгованості; залишено поза увагою те, що позивач не отримував повідомлення відповідача про повернення всієї суми заборгованості, а відповідачем не було зареєстровано у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

У справі № 755/18194/15-ц позивач у вересні 2015 року звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" про визнання виконавчого напису, що вчинений 06 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А. М., зареєстрованого у реєстрі за № 460, таким, що не підлягає виконанню. Позивач обґрунтовує заявлені вимоги тим, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не перевірив факти наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вимоги частини 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" про безспірність заборгованості.

У справі № 320/8269/15-ц позивач у вересні 2015 року звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А. М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позивач вказував на те, що заборгованість, зазначена у спірному виконавчому написі на момент його вчинення, була спірною.

З аналізу судових рішень у справах № 320/8269/15-ц, № 755/11816/16-ц та № 755/18194/15-ц слідує, що спірні правовідносини стосувалися порядку та можливості звернення стягнення на заставне майно.

Разом з тим предметом розгляду справи № 910/6134/17, що переглядається, є вимога ТОВ "Лєон" про визнання договору недійсним. При цьому, підставою позову зазначено, що спірний договір вчинений без створення правових наслідків, а також підписаний від імені ПАТ "Банк Камбіо" особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, що враховуючи приписи частини другої статей 203, 234 та 215 ЦК України є підставами для визнання такого правочину недійсним.

З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє як помилкові посилання скаржника на висновки щодо застосування норм права (статей 234, 572, 584, 589, 590, 592, 593 ЦК України, статей 1, 20, 23, 28 Закону України "Про заставу", статей 26, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяження") у подібних правовідносинах, викладені у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки, зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність правовідносин у таких справах.

За таких обставин наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

4.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведеної у касаційних скаргах ТОВ "Лєон" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", Верховний Суд зазначає про таке.

Так, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України ТОВ "Лєон" наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо можливості виникнення застави та її правових наслідків, у разі, якщо договором застави передбачено одночасне передання у власність іпотекодержателю самого предмета іпотеки. Скаржник наголошує, що правові наслідки, характерні для договорів застави за спірним договором не настали і не могли настати. На думку ТОВ "Лєон" суди попередніх інстанцій не врахували, що з огляду на положення пункту 4 статті 593 ЦК України не є за своїм змістом договором застави такий договір, в якому право власності на предмет застави одночасно передається іпотекодержателю, оскільки це суперечить самій природі застави, як забезпечувального зобов`язання. Оскільки у цьому разі застава не виникла, спірний договір, фактично є лише договором відступлення прав по договору інвестиційного вкладу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо можливості виникнення застави та її правових наслідків, у разі, якщо договором застави передбачено одночасне передання у власність іпотекодержателю самого предмета іпотеки.

Отже, зі змісту касаційних скарг ТОВ "Лєон" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", слідує, що скаржники наголошують на відсутності одного і того висновку Верховного Суду.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Верховний Суд зауважує, що частиною 1 статті 583 ЦК України та статтею 11 Закону України "Про заставу" передбачено, що сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

При цьому застава завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем зобов`язання. Законодавством розрізняється застава, надана боржником, та застава, надана третьою особою (майновим поручителем).

Відповідно до статті 49 Закону України "Про заставу" заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов`язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У договорі застави прав повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов`язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав.

Згідно із частиною 1 статті 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, зокрема така, що випливає з договору кредиту.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

У відповідності до положень статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому з положеннями зазначеної статті кореспондуються норми статті 19 Закону України "Про заставу", згідно якого за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до частини 1 статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізація предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, 15.12.2010 між ПАТ "Банк Камбіо" (кредитор) та ТОВ "Лєон" (позичальник) укладено Генеральну кредитну угоду № 600/02-2010 (далі - Генеральна кредитна угода), відповідно до пункту 1.1 якої ПАТ "Банк Камбіо", на підставі Генеральної кредитної угоди, зобов`язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і умовах, визначених у відповідних кредитних договорах та додаткових угодах до них, укладених в межах Генеральної кредитної угоди і які є її невід`ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості позивача за кредитами, наданими в межах даної Генеральної кредитної угоди, не повинен перевищувати 1 400 000,00 доларів США.

Згідно пункту 1.2 Генеральної кредитної угоди остання об`єднує кредитні продукти, які будуть надані шляхом укладання відповідних кредитних договорів кредитором з позичальником та додаткових угод до них.

Відповідно до п.п. (а) пункту 2.2. Генеральної кредитної угоди на підставі додатково укладених кредитних договорів позичальнику може бути наданий кредит на умовах: розмір кредиту - 1 000 000,00 доларів США, а межах загального ліміту заборгованості, передбаченого пунктом 1.1. цієї Угоди. При цьому ліміт за додатково укладеними кредитними договорами не повинен перевищувати 1 400 000,00 доларів США; строк надання кредиту - 60 місяців, пільговий період погашення основного боргу (тіла кредиту) - 9 місяців; графік погашення кредиту: з вересня 2011 року, щомісячно, рівними частинами; відсоткова ставка - 15,0 % відсотків річних.

Відповідно до п.п. (б) п. 2.2 Генеральної кредитної угоди на підставі додатково укладених кредитних договорів позичальнику може відкриватись невідновлювальна кредитна лінія на умовах: розмір кредиту - 400 000,00 доларів США, а межах загального ліміту заборгованості, передбаченого пунктом 1.1. цієї Угоди. При цьому ліміт за додатково укладеними кредитними договорами не повинен перевищувати 1 400 000,00 доларів США; строк надання кредиту - 60 місяців, пільговий період погашення основного боргу (тіла кредиту) - 3 місяці; графік погашення кредиту: з вересня 2011 року, щомісячно, рівними частинами; відсоткова ставка - 15,0 % відсотків річних.

Конкретні строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, комісійні винагороди, об`єкти кредитування визначаються сторонами окремо у кожному кредитному договорі, укладеному в межах цієї Угоди (пункт 2.4 Генеральної кредитної угоди).

Відповідно до пункту 2.5 Генеральної кредитної угоди в якості забезпечення зобов`язань по кредитам позичальника, наданих кредитором в межах Угоди, кредитору передається в заставу:

- майно, яке належить позичальникові;

- нерухомість - чотириповерхове приміщення спортивно-оздоровчого комплексу " Легіон ", знаходиться за адресою: 83017, Україна, м. Донецьк, вул. Овнатаняна, б. 16 "а", загальною площею 3 416,9 кв.м, ринкова вартість - 24 187 415,00 грн.

- особиста порука наступних поручителів:

- фізичної особи - ОСОБА_2, паспорт: серія НОМЕР_1, НОМЕР_8;

- суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Анпілогової Олени Валеріївни, паспорт: серія НОМЕР_2 ІНН НОМЕР_3, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця серія ВОЗ №123450, дата 03.04.2008;

- суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Зубань Оксани Валентинівни, паспорт: серія НОМЕР_4, ІНН НОМЕР_5, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи підприємця, серія ВОЗ № 134250, дата 02.04.2004.

Згідно пункту 2.6. Генеральної кредитної угоди у відповідності з діючим законодавством України забезпечення даної Угоди може бути: Договір застави; Договір про надання гарантії/письмова гарантія; Договір поруки; Інші види забезпечення.

При цьому кредитор може вимагати від позичальника надання одного або декількох видів забезпечення.

За умовами пункту 4.1 Генеральної кредитної угоди кредитор зобов`язується відкривати позичальнику позичкові рахунки згідно умов даної Угоди, кредитних договорів та додаткових угод до них, у відповідності до загальних умов кредитування, викладених у ст.1, 2 цієї Угоди, та за письмовою вимогою позичальника, перераховувати в безготівковій формі кредитні кошти в межах розмірів лімітів, визначених в кожному окремому кредитному договорі.

Так, пунктом 2.4 Кредитного договору 1 визначено, що позивач сплачує нараховані відсотки в валюті кредиту щомісячно у строк, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця та в день повернення кредиту на відповідний рахунок;

У відповідності до 6.6 Генеральної кредитної угоди кредитор має достроково стягнути заборгованість по кредиту, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, штрафні санкції, у строк не пізніше 20 банківських днів з дня отримання повідомлення, у випадку невиконання позичальником п. 2.5, ст. 3, п.п. 5.4, 5.9, 5.11 даної Угоди та у випадку невиконання позичальником п.п. 2.5, 2.6, 5.1, 5.2 даної Угоди.

Згідно пункту 9.1 Генеральної кредитної угоди остання набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 14.12.2015 за умови повного погашення позичальником кредитної заборгованості (позики, відсотків за користування, комісій, штрафів та пені) за всіма отриманими в межах цієї Угоди кредитами, укладеними в рамках цієї Угоди.

Зазначена Генеральна кредитна угода підписана представниками кредитора та позичальника та засвідчена печатками сторін.

На виконання Генеральної кредитної угоди між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "Лєон" укладено:

- Кредитний договір (відзивна кредитна лінія) від 15.12.2010 № 601/02-2010 (далі - Кредитний договір 1), відповідно до предмету якого, на умовах цього договору та укладеної між сторонами Генеральної кредитної угоди, банк відкриває позивачу невідновлювальну кредитну лінію в сумі 400 000,00 доларів США на добудову басейну, зі сплатою 15,0 % річних та 1,0 % одноразової комісії за обслуговування кредитного рахунку. Термін вибірки кредиту - 3 місяці, дата повернення кредиту - 14.12.2015, згідно наведеного графіку. У подальшому між сторонами вносились зміни та доповнення до Кредитного договору 1 шляхом укладення 4 Додаткових угод до Кредитного договору 1, якими, зокрема, збільшено суму кредиту до 510 000,00 доларів США та узгоджено нові графіки погашення.

- Кредитний договір (відзивна кредитна лінія) від 15.12.2010 № 602/02-2010 (далі - Кредитний договір 2), відповідно до предмету якого, на умовах цього договору та укладеної між сторонами Генеральної кредитної угоди, банк відкриває позивачу невідновлювальну кредитну лінію в сумі 1 000 000,00 доларів США на перекредитування кредиту іншого банку, зі сплатою 15,0 % річних та 1,0 % одноразової комісії за обслуговування кредитного рахунку. Дата повернення кредиту - 14.12.2015, згідно наведеного графіку. У подальшому між сторонами вносились зміни та доповнення до Кредитного договору 2 шляхом укладення 5 Додаткових угод до Кредитного договору 1, якими, зокрема, узгоджено нові графіки погашення кредиту.

Як свідчать матеріали справи, зазначені кредитні договори підписані уповноваженими представниками банку та позичальника і скріплені печатками сторін.

Окрім цього, Додатковою угодою від 29.11.2013 до Генеральної кредитної угоди сторони виклали пункт (б) пункту 2.2 в новій редакції, визначивши розмір кредитної лінії в розмірі 1 507 000,00 доларів США, графік погашення - згідно Кредитних договорів 1 та 2, відсоткова ставка 15,0 % річних, термін строк надання кредиту - до 14.12.2015.

У відповідності до умов Генеральної кредитної угоди її виконання та виконання укладених в її межах Кредитних договорів 1 та 2, зокрема, забезпечено Іпотечним договором від 16.12.2010, за реєстровим № 3508, укладеним між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "Лєон", за умовами якого в іпотеку банку передано належне позивачу приміщення спорткомплексу, розташоване в адміністративній будівлі літ. А-9 по вул. Овнатяна, 16 а в м. Донецьку, а також Іпотечним договором від 18.11.2011, за реєстровим № 3420, укладеним між ПАТ "Банк Камбіо" та ОСОБА_2, Договором поруки від 15.12.2010, укладеним між ТОВ "Лєон", ПАТ "Банк Камбіо" та ОСОБА_2 .

Також виконання Генеральної кредитної угоди та укладених в її межах Кредитних договорів 1, 2, забезпечено наступними договорами:

1) Договором застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 (далі - Договір застави 1), укладеним між ПАТ "Банк Камбіо" (заставодержатель) та Партнерством з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" (INLAND TRANSIT LLP) (заставодавець), який виступає майновим поручителем позивача як боржника, предметом якого є забезпечення вимог заставодержателя, що випливають з Генеральної кредитної угоди та укладених в її межах Кредитних договорів, укладених між заставодержателем та Боржником, за умовами яких Боржник зобов`язується перед заставодержателем:

- повернути не пізніше 14.12.2015 надані йому кошти в сумі 1 510 000,00 доларів США;

- щомісячно сплачувати проценти за користування кредитними коштами в гривні у розмірі 15 % річних;

- сплатити пеню, здійснити інші можливі платежі, передбачені Кредитним договором;

- відшкодувати витрати заставодержателя, пов`язані з пред`явленням заставодержателем вимог за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет застави (пункт 1.1 Договору застави 1).

В забезпечення виконання зобов`язань, вказаних в пункті 1.1 цього Договору, заставодавець передає у заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права - право вимоги грошових коштів по договору інвестиційного вкладу № 08д/978EURO від 21.06.06 з ПАТ "Банк Камбіо" (далі - предмет застави) (пункт 1.2 Договору застави 1).

Згідно пункту 1.3 Договору застави 1 предмет застави складає 354 768,88 євро. Заставодавець стверджує, що майнові права, що передаються в заставу, іншим особам не заставлені, не передані (не відступлені), не виступають предметом судових чи інших спорів. Заміна предмета застави здійснюється заставодавцем виключно за згодою заставодержателя.

Відповідно до пункту 4.1 Договору застави 1 заставодержатель набуває права вимоги в день невиконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором та/або в день отримання від заставодавця заяви про дострокове повернення депозитного вкладу та/або в день порушення справи про банкрутство заставодержателя/заставодавця. Заставодержатель з дня виникнення у нього права вимоги має право задовольнити свої вимоги шляхом списання коштів з рахунку заставодавця № НОМЕР_6, відкритого по Договору інвестиційного вкладу № 08д/978EURO від 21.06.2006 з ПАТ "Банк Камбіо".

Згідно пунктом 5.3 Договору застави 1 договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань перед заставодержателем по кредитному договору, зазначеному в п. 1.1 цього договору.

2) Договором застави майнових прав та відступлення прав вимоги (грошові кошти) від 11.09.2014 (далі - Договір застави 2), укладеним між ПАТ "Банк Камбіо" (заставодержатель) та Партнерством з обмеженою відповідальністю "Інланд Транзіт" (INLAND TRANSIT LLP) (заставодавець), який виступає майновим поручителем ТОВ "Лєон" (боржник), предметом якого є забезпечення вимог заставодержателя, що випливають з Генеральної кредитної угоди та укладених в її межах Кредитних договорів, укладених між ПАТ "Банк Камбіо" та ТОВ "Лєон", за умовами яких позивач зобов`язується перед банком:

- повернути не пізніше 14.12.2015 року надані йому кошти в сумі 1 510 000,00 доларів США;

- щомісячно сплачувати проценти за користування кредитними коштами в гривні у розмірі 15 % річних;

- сплатити пеню, здійснити інші можливі платежі, передбачені кредитним договором;

- відшкодувати витрати Заставодержателя, пов`язані з пред`явленням Заставодержателем вимог за кредитним договором і зверненням стягнення на предмет застави (пункт1.1 Договору застави 2).

В забезпечення виконання зобов`язань, вказаних в пункті 1.1 цього Договору, заставодавець передає у заставу належні йому на момент укладення цього договору майнові права - право вимоги грошових коштів по Договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008 з ПАТ "Банк Камбіо" (далі - предмет застави) (пункт 1.2 Договору застави 2).

Згідно пункту 1.3 Договору застави 2 предмет застави складає 1 249 915,98 доларів США. Заставодавець стверджує, що майнові права, що передаються в заставу, іншим особам не заставлені, не передані (невідступлені), не виступають предметом судових чи інших спорів. Заміна предмета застави здійснюється заставодавцем виключно за згодою заставодержателя.

За умовами розділу 2 Договору застави 2 заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави, задовольнити свої вимоги з предмету застави.

Відповідно до пункту 4.1 Договору застави 2 заставодержатель набуває права вимоги в день невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором та/або в день отримання від заставодавця заяви про дострокове повернення депозитного вкладу та/або в день порушення справи про банкрутство заставодержателя/заставодавця. Заставодержатель з дня виникнення у нього права вимоги має право задовольнити свої вимоги шляхом списання коштів з рахунку заставодавця № НОМЕР_7, відкритого по Договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008, з ПАТ "Банк Камбіо".

Згідно пункту 5.3 Договору застави 2 договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань перед заставодержателем по кредитному договору, зазначеному в п. 1.1 цього договору.

Вказаний договір підписаний представниками заставодержателя та заставодавця та скріплений печатками юридичних осіб.

У той же час Верховний Суд зазначає, що позивач просив суд визнати недійсним договір застави та відступлення прав вимоги від 11.09.2014 в частині застави права вимоги грошових коштів за Договором інвестиційного вкладу від 17.06.2008 №06д/840 на забезпечення виконання зобов`язань позивача по генеральній кредитній угоді від 15.12.2010 №600/02-2010, укладеній між позивачем та ПАТ "Банк Камбіо" та укладених в її межах кредитних договорів, тобто Договору застави 2.

З аналізу умов спірного договору застави слідує, що предметом застави є майнові права та порядок виникнення прав на заставу. При цьому відомостей щодо передачі у власність предмета застави умови спірного договору не містять. З наведеного убачається, що у Верховного Суду відсутні підстави для формування висновку у цій справі щодо питання можливості виникнення застави та її правових наслідків, у разі, якщо договором застави передбачено одночасне передання у власність іпотекодержателю самого предмета іпотеки.

Таким чином, доводи касаційних скарг у цій частині фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому скаржниками не обґрунтовано, що дослідження судом наведених у касаційних скаргах обставин та матеріалів могло б підтверджувати недійсність спірного договору з підстав заявлених у позовній заяві, а саме вчинення спірного договору без створення правових наслідків, а також підписання від імені ПАТ "Банк Камбіо" особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

4.5. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, наведеної у касаційних скаргах ТОВ "Лєон" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", Верховний Суд зазначає про таке.

Скаржники, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, посилалися на положення статті 310 ГПК України, оскільки, за їх твердженням, суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили позивачу у задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, адже підписи на договорі інвестиційного вкладу № 06д/08 виконанні не Головою Правління Банку, а іншою невстановленою особою.

Твердження заявників касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права у зв`язку із відмовою у задоволенні клопотання про призначення експертизи не можуть бути підставою для скасування рішення та постанови у справі з огляду на те, що призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду, адже господарський суд призначає судову експертизу лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Як свідчать матеріали справи, відмовляючи у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи для встановлення справжності підпису Тарадайко Н. А. на довіреності від 14.05.2014, договорі інвестиційного вкладу №06д/08 від 17.06.2008, договорі № 1 від 24.09.2008 про внесення змін та доповнень до договору інвестиційного вкладу №06д/08 від 17.06.2008, договорі №4 від 20.07.2009 про внесення змін та доповнень до договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008, договорі №4/1 від 21.07.2009 про внесення змін та доповнень до договору інвестиційного вкладу №06д/840 від 17.06.2008, договорі № 5/1 від 21.06.2010 про внесення змін та доповнень до договору інвестиційного вкладу № 06д/840 від 17.06.2008, договорі від 12.09.2014 про внесення змін та доповнень до договору інвестиційного вкладу №06д/840 від 17.06.2008, місцевий господарський суд виходив з того, що зазначені в клопотанні позивача договори не є предметом розгляду у цій справі.

4.6. Щодо решти доводів, викладених скаржниками у касаційних скаргах, Верховний Суд зазначає, що умовою для застосування положень пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржниками підстави для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердилися.

................

Перейти до повного тексту