УХВАЛА
19 квітня 2021 року
м. Київ
справа №1-6/2003
провадження № 13-55зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаГригор`євої І. В.,
суддів Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І ., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву захисника Гайдамаченко Т. П. про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вироку Апеляційного суду Сумської області від 14 квітня 2003 рокущодо ОСОБА_1 й
установила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду Сумської області від 14 квітня 2003 року, залишеним 2 вересня 2003 року без зміни Верховним Судом України, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 262, пунктами 1, 9 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 1 квітня 2021 року в справі "Фарзієв та інші проти України" (заява № 63747/14 та 23 інших, у тому числі ОСОБА_1 ), виходячи зі своєї усталеної практики, вкотре констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення через відсутність перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення вже сам собою становить достатню справедливу компенсацію.
Посилаючись на вказану позицію ЄСПЛ, захисник Гайдамаченко Т. П., діючи в інтересах ОСОБА_1, звернулася до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами постановленого 14 квітня 2003 року вироку апеляційного суду. На думку заявниці,констатоване порушення Конвенції доводить незаконність оскарженого рішення через призначення засудженому негуманного покарання, що є не сумісним зі ст. 3 Конвенції. Сторона захисту вважає, що для відновлення порушеного права ОСОБА_1 необхідно скасувати оспорюваний вирок і направити кримінальну справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
ЄСПЛ у рішенні "Фарзієв та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції внаслідок відсутності перспективи звільнення ув`язненого, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів. Однак у європейській кримінальній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист населення та реабілітація. При цьому ЄСПЛ вирішив, що установлення порушення саме собою вже є справедливою компенсацією.
Таким чином у рішенні міжнародної судової установи, яке заявник зазначає як підставу для перегляду за виключними обставинами, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, які б на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб,засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ у справі "Фарзієв та інші проти України" не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо ОСОБА_1 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.
З огляду на викладене відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою захисника Гайдамаченко Т. П. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд оскарженого вироку за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, а твердження заявника про протилежне є необґрунтованими.
Ураховуючи наведене, у відкритті провадження за заявою захисника Гайдамаченко Т. П. слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду