постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНи
15 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 229/3512/14-к
провадження № 51-3029км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Бущенка А. П., Стефанів Н. С.,
з участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
прокурора Матюшевої О. В.,
засуджених ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),
захисника Клочкової О. М. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Донецького апеляційного суду від 23 березня 2020 року у кримінальному провадженні № 12014220320001607 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Костянтинівки Донецької області, жителя АДРЕСА_1
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2
обох, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3 та ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дружківського міського суду Донецької області від 17 вересня 2015 року визнано винуватими та засуджено:
- ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 367 КК, із застосуванням ст. 69 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць з позбавленням права обіймати будь які посади в правоохоронних органах України строком 1 рік.
- ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 367 КК, із застосуванням ст. 69 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць з позбавленням права обіймати будь які посади в правоохоронних органах України строком 1 рік.
Обох визнано невинуватими та виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК.
Також ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК за епізодом стосовно ОСОБА_3 .
Вирішено питання щодо долі речових доказів у справі.
Місцевий суд встановив, що ОСОБА_1 будучи інспектором з технічного нагляду відділення ДАІ з обслуговування м. Дружківки УДАІ ГУМВС України в Донецькій області (далі - ВДАІ), а ОСОБА_2 - інспектором з організації дорожнього руху ВДАІ, обоє маючи звання капітанів міліції та будучи працівниками правоохоронного органу, представниками влади і посадовими особами, вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст. 367 ч. 2 КК за таких обставин.
28 травня 2014 року близько о 16:00 на перехресті вулиць Леніна та Радченко у м. Дружківці Донецької області, під час виконання службових обов`язків по дорожньому патрулюванню міста, ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 та іншою особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, через порушення Правил дорожнього руху України зупинили автомобіль ВАЗ 21061 д. н. з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4, з яким під час складання протоколу про адміністративне правопорушення у них виник словесний конфлікт.
У цей час біля них зупинився легковий автомобіль з якого вийшли двоє озброєних осіб - представників терористичної організації "ДНР" (останні оголошені в розшук за підозрою у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 260 КК), в яких під час спілкування з ОСОБА_4 виник словесний конфлікт, що переріс у бійку, в ході якої цими особами ОСОБА_4 невстановленим металевим предметом було заподіяно легких тілесних ушкоджень.
Приблизно о 16:30 на місце події на автомобілі "ГАЗель" марки " ОСОБА_5" під`їхало ще п`ять невстановлених слідством осіб - представників терористичної організації "ДНР" у камуфляжній формі, троє з яких були озброєні вогнепальною зброєю. Вказані особи, почали вимагати від ОСОБА_4, який заховався в автомобілі, вийти з нього, однак останній на ці незаконні вимоги не реагував.
Тоді одна з невстановлених озброєних осіб за допомогою зброї розбила переднє пасажирське вікно і здійснила постріл у ліву руку ОСОБА_4, заподіявши йому наскрізного вогнепального поранення лівої кисті, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я. Після цього ОСОБА_4 вийшов з автомобіля та спробував втекти, однак одна з числа цих невстановлених осіб здійснила в його бік два постріли з вогнепальної зброї заподіявши потерпілому одного наскрізного вогнепального поранення правого стегна з осколковим переломом діафіза стегнової кістки, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.
Надалі невстановлені озброєні особи затягнули ОСОБА_4 у свій автомобіль та відвезли до приміщення відділу Державної служби охорони у м. Дружківці, звідки на автомобілі швидкої медичної допомоги він був доставлений до Центральної міської лікарні для надання медичної допомоги.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи суд дійшов висновку, що під час цих подій ОСОБА_1, ОСОБА_2 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, знаходячись на місці події і діючи необережно, через несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в порушення вимог статей 2, 10, 11 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, не вжили жодних заходів щодо запобігання та припинення протиправних дій з боку озброєних осіб до потерпілого ОСОБА_4, не забезпечили його особисту безпеку і не захистили його права, свободи та законні інтереси у даній обстановці, хоча мали реальну можливість виконати ці обов`язки.
Невиконання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та особою, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження, своїх службових обов`язків спричинило тяжкі наслідки у виді тяжких тілесних ушкоджень завданих потерпілому ОСОБА_4 вказаними озброєними особами і знаходяться у причинному зв`язку з цими наслідками.
Дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у цій частині висунутого їм обвинувачення за ч. 3 ст. 365 КК місцевий суд перекваліфікував на ч. 2 ст. 367 цього Кодексу.
При повторному перегляді справи після скасування Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вироку апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2016 року, Донецький апеляційний суд 23 березня 2020 року цей вирок в частині призначеного ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання скасував і ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 та ОСОБА_2, кожному окремо, покарання за ч. 2 ст. 367 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 9 місяців з позбавленням права займати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі - Закон № 838-VIII) апеляційним судом зараховано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у строк покарання термін їх попереднього ув`язнення у провадженні з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Прокурор у апеляційному порядку виправдання ОСОБА_1 за епізодом стосовно ОСОБА_3 не оскаржував.
У решті вирок місцевого суд залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через істотне порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості скоєних кримінальних правопорушень.
Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій в порушення вимог статей 370, 374, 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) допустили необ`єктивність та однобічність оцінки доказів, невідповідність висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що висновок місцевого суду у вироку про відсутність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК є передчасним.
На думку прокурора, про узгодженість дій засуджених та представників терористичної організації "ДНР" свідчить їхня поведінка, оскільки останні будучи представниками правоохоронного органу та достовірно знаючи, що брати ОСОБА_6 входять до складу терористичної організації "ДНР", учасники якої застосовують зброю, чинять збройний опір, незаконну протидію та перешкоджають виконанню службових обов`язків працівникам правоохоронних органів України, не вжили жодних заходів щодо припинення їхніх незаконних дій стосовно потерпілого ОСОБА_4, у зв`язку з чим ані у потерпілого, ані у свідків не виникало жодних сумнівів щодо їх співпраці з представниками цієї терористичної організації.
Також вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до засуджених положення ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII.
Стверджує, що при перегляді вироку місцевого суду суд апеляційної інстанції, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в його апеляційній скарзі, належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування, а тому ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370 і 420 КПК.
Окрім того вказує, що при повторному перегляді вироку місцевого суду судом апеляційної інстанції не було виконано вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ викладених в ухвалі від 05 липня 2017 року.
У поданих запереченнях захисник Клочкова О. М. та засуджені ОСОБА_1, ОСОБА_2 вказують на законність постановлених судових рішень у справі і просять залишити вирок апеляційного суду без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
Прокурор у судовому засіданні касаційну скаргу підтримав та просив вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді.
Захисник Клочкова О. М. та засуджені ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оспорюваний вирок без зміни.
Мотиви Суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурор, зокрема, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та просить надати доказам іншу оцінку ніж та, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Згідно ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 92 КПКобов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК, за винятком випадків передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.
При вирішенні питання про достатність доказів, установлених під час змагального судового розгляду, для визнання особи винуватою суди мають керуватися приписами частин 2 та 4 ст. 17 КПК, згідно з якими ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи встановлена під час судового розгляду виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом повинно бути доведено всі обставини, які в силу ст. 91 КК належать до предмета доказування та мають правове значення для правильної кваліфікації діяння. Вирішення таких питань має бути здійснено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення та захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
За ч. 3 ст. 62 Конституції Україниобвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПКсуд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПКсуд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПКмотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.
Матеріали кримінального провадження свідчать, що як місцевий суд, так і суд апеляційної інстанції повно й усебічно розглянули обставини кримінального провадження, проаналізували зібрані органом досудового слідства докази, які перевірили і належним чином оцінили з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшли вірного висновку про те, що висунуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення ґрунтується на припущеннях і не підтверджується об`єктивними, достовірними та достатніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При цьому суди обох інстанцій, дотримуючись вимог статей 370, 374, 420 КПК вказали у своїх рішеннях на яких саме підставах вони дійшли висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складу злочинів, передбачених ч. 1 ст. 258-3 та ч. 3 ст. 365 КК і наявність складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК.
Як убачається з матеріалів провадження, судові рішення у ньому вже неодноразово скасовувалися судом касаційної інстанції.
Зокрема, останній раз ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року касаційну скаргу прокурора було задоволено частково, а вирок Апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначено новий розгляд у цьому суді.
Скасовуючи попередній вирок апеляційного суду від 16 листопада 2016 року суд касаційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що висновок цього суду у вироку про відсутність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК є передчасним, зробленим без ґрунтовного аналізу усіх матеріалів провадження. Крім того суд зазначав, що належним чином не перевірено також і доводів апеляції прокурора про необґрунтовану перекваліфікацію їхніх дій з ч. 3 ст. 365 на ч. 2 ст. 367 КК, залишивши поза увагою показання потерпілого ОСОБА_4 та свідків про узгодженість дій засуджених з озброєними невстановленими особами, не дивлячись на їхні службові обов`язки щодо захисту життя та безпеки громадян України у будь-якій ситуації.
За правилами ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції у цілому дотримався.
Так, згідно з ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного рішення на відповідність нормам кримінального та процесуального закону, відповідність викладених у ньому висновків фактичним обставинам кримінального провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам.
За змістом положень статей 418, 419, 420 КПК судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції про невинуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у скоєнні інкримінованих злочинів, подав апеляційну скаргу. Свою позицію прокурор мотивував невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки вони, на його думку, були зроблені внаслідок неповного та однобічного дослідження доказів наявних у матеріалах кримінального провадження, та без належного і повного з`ясування всіх обставин справи. При цьому зазначав, що викладенні у вироку суду докази на підтвердження встановлених обставин є вибірковими, одним з яких надана перевага над іншими без належної мотивації і спростування. Зокрема, стверджував про те, що судом першої інстанції безпідставно було відхилено показання потерпілого ОСОБА_4 та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 .
При повторному перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд, провівши у справі судове слідство, допитавши потерпілого ОСОБА_4, заслухавши показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8, дослідивши матеріали провадження, ретельно перевірив доводи, викладені у скарзі, які є аналогічними тим, що зазначені прокурором у касаційній скарзі, і своє рішення належним чином мотивував.
Так, допитаний апеляційним судом потерпілий ОСОБА_4 підтвердив свої показання, які він давав під час судового розгляду провадження, детально розповів про обставини справи та наполягав на тому, що саме ОСОБА_1 бив його ззаду по потилиці та знімав усе на камеру. При цьому зазначив, що не бачив щоб хтось із працівників міліції здійснював телефонні дзвінки, вони просто стояли і спостерігали. Вогнепальних поранень йому спричинили невідомі особи у балаклавах.
За клопотанням прокурора (через неможливість прибути до суду апеляційної інстанції) цим судом було заслухано пояснення свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 які вони надавали під час судового розгляду.
Згідно цих пояснень свідок ОСОБА_9 в суді показала, що під час бійки, яка виникла між братами ОСОБА_6 та ОСОБА_4, останні били потерпілого спочатку руками, ногами, а потім один з них дістав пістолет і почав ним бити потерпілого по голові. Згодом потерпілий зміг вирватися від них, сів у свій автомобіль і зачинився зсередини. Через кілька хвилин потому приїхали озброєні люди у військовій формі та масках, які змусили ОСОБА_4 вийти з автомобіля, розбивши у ньому скло, та зробили у його бік кілька пострілів. Під час цих подій працівники міліції жодним чином не втручались у ситуацію, ОСОБА_1 усе знімав на камеру. Зброї у працівників міліції вона не бачила.
Свідок ОСОБА_8 пояснила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 участі в конфлікті не брали і лише спостерігали за цими подіями, а останній знімав усе на відеокамеру. Зброї у працівників міліції вона не бачила.
Під час судового розгляду судом першої інстанції було допитано і інших свідків у справі як з боку сторони обвинувачення, так і з боку сторони захисту, показання яких не суперечать одне одному, а доповнюють загальну картину тих подій, що відбувалися, і які безсумнівно свідчать про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не брали участі у цьому конфлікті, і були лише пасивними спостерігачами цих подій, що фіксувалися ОСОБА_1 на камеру, яку після конфлікту озброєні особи у нього забрали.
За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій в судових рішеннях про відсутність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК та наявність у їхніх діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 цього Кодексу є належним чином обґрунтованим.
Крім того, дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказаній ситуації стороною обвинувачення додатково були кваліфіковані ще й за ч. 1 ст. 258-3 КК.
Сторона обвинувачення вважала, що останні своїми умисними діями взяли участь у терористичній організації і спряли у її діяльності.
Між тим, вказана норма передбачає кримінальну відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації.
Під сприянням у діяльності такої групи чи організації розуміється будь яка допомога винної особи як організації в цілому, так і її підрозділам чи окремим учасникам, спрямована на забезпечення існування і розвитку організації з метою можливості реалізації злочинних планів та намірів, які вони ставлять перед собою.
Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом, коли особа чітко усвідомлює, що надання нею будь якої допомоги самій організації чи її членам підтримує її діяльність та сприяє у досягненні злочинної мети, що призводить до негативних наслідків для людей та суспільства, а отже усвідомлює протиправний характер своїх дій і можливість настання цих наслідків, яких вона бажає, припускає або до яких ставиться байдуже.
З матеріалів провадження вбачається, і цей факт є загально відомим, що м. Дружківка була окупована представниками терористичної організації "ДНР" у період з 15 квітня по 05 липня 2014 року.
Однак незважаючи на це, у вказаний період часу на території міста продовжували діяти деякі органи державної влади та управління і їхні структурні підрозділи. У зазначений період ОСОБА_1 та ОСОБА_2 працювали на своїх посадах і виконували свої посадові обов`язки у форменому одязі працівників ДАІ на службовому транспорті зі спеціальною символікою МВС України (т. 1, а. к. п. 51-54). Цей факт підтверджується постовими відомостями (згідно записів у яких під час тимчасової окупації м. Дружківка представниками вказаної терористичної організації табельна вогнепальна зброя працівникам міліції не видавалась), графіком виходу на службу співробітників ВДАІ м. Дружківки, журналом інструктажів особового складу ВДАІ, орієнтуваннями, журналами перевірки несення служби (т. 2, а. к. п. 157, 203, 219). У вказаний період часу працівниками ВДАІ здійснювалось патрулювання території цього міста з метою контролю за дотриманням водіями Правил дорожнього руху України та складались протоколи про адміністративні правопорушення відповідно до вимог законодавства України (т. 2, а.к.п. 205-211). За фактом спричинення потерпілому ОСОБА_4 28 травня 2014 року тяжких тілесних ушкоджень було внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування.
З огляду на ці обставини суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали кримінального провадження та оцінивши наявні у справі докази, з додержанням положень ст. 94 КПК, дійшов умотивованого висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 брали участь у терористичній організації "ДНР" чи будь яким іншим чином сприяли в її діяльності.
Цей висновок апеляційного суду базується на зібраних у справі доказах, ретельно перевірених судом, та є належним чином умотивованим і обґрунтованим, а тому сумнівів у його правильності у суду касаційної інстанції не викликає.
Покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК та є необхідним й достатнім для їхнього виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Зважаючи на правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (провадження № 13-31кс18, справа №663/537/17) судом апеляційної інстанції правильно застосовано до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правила ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII та зараховано у строк покарання термін їх попереднього ув`язнення з 14 та 15 жовтня 2014 року відповідно по 15 січня 2016 року, а також з 09 червня по 16 листопада 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі, а помилкове зарахування цим судом у своєму рішенні до строку попереднього ув`язнення часу відбування ними призначеного покарання з 16 січня по 08 червня 2016 року не є істотним порушенням у розумінні положень ст. 412 КПК, оскільки загальний строк відбутого останніми покарання апеляційним судом обчислено вірно.
Вирок апеляційного суду є належно обґрунтованим та вмотивованим і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 420 КПК, у ньому зазначено відповідні підстави та положення закону, яким керувався цей суд при ухваленні свого рішення.
Доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора, не спростовують правильності висновків викладених в оскаржуваному рішенні і не ставлять під сумнів його законність.
При перевірці оскаржуваного рішення судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального або процесуального права, які можуть тягнути його зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд