Постанова
Іменем України
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 752/9834/15
провадження № 51-6057км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Єременка М. В.,
захисника Ковальова О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015100010003278, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Махарадзе Грузії, громадянина Грузії, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та виправдано.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він за попередньою змовою з двома особами, матеріали стосовно яких виділені в окреме кримінальне провадження, заздалегідь розподіливши між собою обов`язки щодо безпосередньої участі кожного у злочинній діяльності, виступаючи у ролі водія автомобіля марки "Opel Kadett" (держаний номерний знак НОМЕР_1 ), вчинив викрадення чужого майна поєднаного з проникненням до житла за таких обставин.
Так, 01 квітня 2015 року близько 14:40 ОСОБА_1 разом із особою № 1 та особою № 2 на вищевказаному автомобілі приїхали до 3-го корпусу буд. № 3, провулку Задорожного, що в м. Києві, де особа № 1 та особа № 2 зайшли до вищевказаного будинку, а ОСОБА_1 залишився біля автомобіля спостерігати за навколишньою обстановкою, щоб у разі небезпеки попередити останніх. Надалі особи, матеріали відносно яких виділені в окреме кримінальне провадження, перебуваючи в під`їзді № 2 зазначеного будинку, переконавшись у відсутності сторонніх осіб та в тому, що за їх діями ніхто не спостерігає за допомогою спеціальних пристроїв, шляхом пошкодження замка вхідних дверей, проникли до кв. АДРЕСА_2, в якій проживає ОСОБА_2, звідки таємно викрали майно останнього. Після цього особа № 1 та особа № 2 з викраденим майном на загальну суму 19 232,26 грн вийшли з квартири та направилися до автомобіля, біля якого, згідно з відведеної йому ролі, чекав ОСОБА_1 . У подальшому, перебуваючи біля автомобіля марки "Opel Kadett" (держаний номерний знак НОМЕР_1 ), особу № 1, особу № 2 та ОСОБА_1, було затримано працівниками Управління карного розшуку Головного управління МВС України в м. Києві.
Такі дії ОСОБА_1 орган досудового розслідування кваліфікував, як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням до житла.
У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд з урахуванням сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що сторона обвинувачення не довела, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України, а тому виправдав останнього.
Не погоджуючись із виправдувальним вироком, прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, оскаржив його до апеляційного суду.
Київський апеляційний суд ухвалою від 20 жовтня 2020 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Суть доводів прокурора зводиться до того, що він не погоджується із судовим рішенням апеляційного суду про залишення апеляційної скарги сторони обвинувачення без задоволення і вважає, що цей суд не здійснив належної перевірки цієї скарги та всупереч вимогам ст. 370, ч. 2 ст. 419 КПК України не спростував її доводи щодо наявності доказів, які, за твердженням сторони обвинувачення, є належними та допустимими для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованого йому злочину. При цьому прокурор вважає, що апеляційний суд грубо порушив принцип безпосередності дослідження доказів, а саме не дослідив всіх доказів, та при цьому надав доказам у кримінальному провадженні іншу оцінку, ніж ту, яку дав їм суд першої інстанції, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Також прокурор вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Під час касаційного розгляду прокурор, зазначаючи про безпідставність доводів касаційної скарги сторони обвинувачення, просив подану скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Захисник Ковальов О. В. просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Тобто при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів касаційного суду виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судом.
Частинами 1, 2 ст. 2 КК України передбачено, що підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вини не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
За ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з положеннями ч. 4 вказаної статті усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на користь такої особи.
При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 цього Кодексу, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
У рішенні від 06 грудня 1998 року "Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб під час виконання своїх обов`язків судді не розпочинали розгляду справи з упередженої думки, що підсудний вчинив кримінальне правопорушення, яке йому ставиться у вину; обов`язок доказування покладено на сторону обвинувачення.
Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого. Тобто тягар доведення винуватості обвинуваченого покладено на сторону обвинувачення.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 цього Кодексу мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.
За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, тобто з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У встановленому законом порядку місцевий суд дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення, навів їх детальний аналіз і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.
Виправдовуючи ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України, місцевий суд зазначив, що сторона обвинувачення не довела того факту, що кримінальне правопорушення вчинено ОСОБА_1, а тому виправдав останнього за вказаною нормою кримінального закону на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.
Вивчивши матеріали провадження та проаналізувавши зібрані у провадженні докази, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком районного суду.
Частиною 3 ст. 185 КК України передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло.
При цьому, як було встановлено в ході судового розгляду провадження, вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, представниками державного обвинувачення не доведено, в тому числі поза розумним сумнівом.
Місцевий суд установив, що в ході судового розгляду ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні таємного викрадення чужого майна поєднаного з проникненням у житло ОСОБА_2, органи досудового розслідування поклали показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_2 .
Разом із цим місцевий суд відповідно до положень статей 7, 23 КПК України, дослідивши вказані докази, дійшов висновку, що вони не доводять вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Місцевий суд, аналізуючи показання свідків, заявлених стороною обвинувачення, дійшов висновку, що ці свідки не досить детально надали інформацію щодо події злочину та їх покази є поверхневі, зокрема, що стосується обставин та місця затримання ОСОБА_1, які не узгоджуються між собою та показаннями свідка захисту.
Як убачається із матеріалів провадження, місцевий суд, перевіривши показання свідка ОСОБА_8, який був допитаний за клопотанням сторони захисту, дійшов висновку, що зазначений свідок по суті спростовує показання свідків обвинувачення, зокрема працівників поліції, щодо обставин того, що ОСОБА_1 був затриманий разом із особами № 1 та № 2, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, біля будинку відразу після крадіжки, про що зазначено в обвинуваченні, а підтверджує показання ОСОБА_1, який стверджував, що затриманий був біля магазину "Велика Кишеня", що на значній відстані від місця, куди він доставив пасажирів.
Крім того, місцевий суд звернув увагу на те, що під час судового слідства стороною обвинувачення, крім свідків, взагалі не було надано, як доказів - документів, зокрема протоколів слідчих дій (або їх копій), в яких було б відображено про обставини затримання ОСОБА_1 та інших осіб, про яких вказано в обвинувальному акті, обставини вилучення майна, можливого обшуку особи або транспортного засобу, тощо, тобто доказів, які б могли в сукупності узгоджуватися з показаннями свідків обвинувачення.
Також, як вбачається із технічного запису судового засідання від 02 березня 2020 року в ході судового розгляду у місцевому суді було досліджено показання засудженого ОСОБА_9, які були отримані безпосередньо в суді за клопотанням сторони захисту, до заміни головуючого судді в цьому провадженні.
При цьому місцевим судом було взято до уваги показання свідка ОСОБА_9 (що був одним із осіб, з яким, як зазначено в обвинувальному акті, ОСОБА_1 в групі осіб вчинив злочин), який повідомив, що ОСОБА_1 він не знає, ніякого зв`язку між ними ( ОСОБА_9, ОСОБА_10 ) і ОСОБА_1 не було, вони не були знайомі, скористалися лише його послугами як таксиста. Вказані показання опосередковано підтверджують пояснення ОСОБА_1, який повідомив, що з особами, які вчинили крадіжку, не був знайомий і не брав участі в крадіжці, а лише надавав послуги як таксист.
Жодних інших доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 діяв за попередньою змовою з іншими особами та вчиняв дії направлені на таємне викрадення чужого майна з проникненням у житло, матеріали провадження не містять.
При цьому місцевий суд, перевіряючи інші матеріали, які були долученні стороною обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку, що вони переконливих доказів, які б підтверджували винуватість ОСОБА_1, не містять.
Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками місцевого суду про те, що матеріали провадження не містять достатніх доказів для доведення факту вчинення ОСОБА_1 таємного викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
За таких обставин суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, належно оцінивши їх у сукупності та кожен окремо з точки зору допустимості й достатності, витлумачивши всі сумніви на користь обвинуваченого, дійшов обґрунтованого висновку, що сторона обвинувачення не довела того факту, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України.
Безпідставними виявились доводи прокурора про порушення апеляційним судом вимог процесуального закону, зокрема статей 23, 370, 404, 419 КПК України.
За правилами частин 1, 3 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази.
Під час перевірки доводів апеляційної скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 апеляційний суд дійшов висновку, що вона є необґрунтованою. При цьому, з огляду на зміст цієї апеляційної скарги, жоден із її доводів не залишився поза увагою апеляційного суду та на кожен із них суд в оскаржуваній ухвалі дав належну відповідь, навівши докладні мотиви свого рішення щодо залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного вироку - без зміни.
Разом із цим, дійшовши вказаних вище висновків, апеляційний суд, врахувавши встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження й докази, досліджені й перевірені місцевим судом під час судового розгляду, яким цей суд надав відповідну правову оцінку, погодився із його рішенням про те, що сторона обвинувачення не довела того факту, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок про недоведеність вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину, не давав іншу оцінку доказам, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі прокурора.
Частиною 3 ст. 404 КПК України визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
Як вбачається із технічного запису судового засідання апеляційного суду від 16 липня 2020 року, цей суд, розглядаючи клопотання прокурора у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України про повторне дослідження доказів у провадженні, обґрунтовано відмовив у його задоволенні, оскільки стороною обвинувачення не було наведено обставин, передбачених вказаною частиною статті КПК України, щодо неповноти чи порушення при дослідженні доказів, зазначених у клопотанні та в апеляційній скарзі прокурора.
Враховуючи наведене, апеляційний розгляд здійснено з дотримання вимог статей 405, 404 КПК України, а постановлена ухвала щодо ОСОБА_1 відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Таким чином, доводи прокурора, викладені у його касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегія суддів не встановила, а тому підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд