Постанова
Іменем України
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 750/5461/20
провадження № 51-5999км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Матієк Т. В., Яковлєвої С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Круценко Т. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керівника Чернігівської обласної прокуратури Василини С. О. на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Чернігівської області на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 серпня 2020 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 серпня 2020 року ОСОБА_1 було визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Не погодившись із зазначеним вироком заступник прокурора Чернігівської області Подоляка М. С. подав апеляційну скаргу.
Однак оскаржуваною ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року було відмовлено у відкритті провадження за вказаною апеляційною скаргою прокурора та таку скаргу повернуто особі, яка її подала.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати через допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
На підтвердження законності своїх вимог прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції, необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 399, ст. 394 КПК України, оскільки в апеляційній скарзі були наведені доводи про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1, а не оскаржувалися фактичні обставини справи. Такі доводи, за твердженням прокурора, апеляційний суд залишив поза увагою, унаслідок чого прийняв незаконне рішення, яке підлягає безумовному скасуванню.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважала доводи касаційної скарги обґрунтованими, касаційну скаргу законною та мотивованою, на підставі чого підтримала її та просила задовольнити, скасувавши оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції.
Мотиви Суду:
Згідно з вимогами ст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та мотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було досліджено під час судового розгляду й оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
Разом з тим, ч. 4 ст. 399 КПК України встановлено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 цього ж Кодексу.
Як убачається з матеріалів провадження у поданій апеляційній скарзі на вирок районного суду щодо ОСОБА_1 прокурор наполягав на незаконності вказаного рішення суду першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме наполягав на необхідності зміни кваліфікації дій засудженої, що полягала у виключенні з неї такої кваліфікуючої ознаки шахрайства як "вчинення шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки" та необхідності перекваліфікації дій
ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 190 КК України на ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190 цього ж Кодексу. При цьому, прокурор не оскаржував фактичні обставини вчинення протиправних діянь ОСОБА_1, встановлених судом першої інстанції.
Як випливає зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду, суд прийняв рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вказаний вирок щодо ОСОБА_1, керуючись положеннями ч. 4
ст. 399 КПК України, оскільки дійшов висновку, що розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 було проведено на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, у тому числі за згодою прокурора, якому були роз`яснені відповідні наслідки, у зв`язку з чим вирок щодо ОСОБА_1 не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися впродовж судового розгляду й дослідження яких було визнано судом недоцільним згідно з положеннями вказаної норми процесуального права.
Однак, таке рішення суду апеляційної інстанції, не можна вважати законним та обґрунтованим, оскільки застосувавши положення КПК України, які регулюють особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень, постановлених у результаті судового провадження за скороченою процедурою, встановленою
ст. 349 КПК України, апеляційний суд не взяв до уваги, що такі особливості не стосуються можливості оскарження в апеляційному порядку вироку з інших підстав, у тому числі з підстави неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій винної особи судом першої інстанції.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого
2018 року (справа № 756/5578/15-к, провадження № 13-3зво18), національне законодавство, зокрема ч. 2 ст. 394 КУПК України, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися і дослідження яких суд визнав недоцільним. Право на оскарження рішення суду з підстави неправильної кваліфікації дій Указаним Кодексом не обмежується. Тобто норми кримінального процесуального законодавства не містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку кримінально-правової кваліфікації дій, зокрема й у тих кримінальних провадженнях, у яких під час судового розгляду суд першої інстанції застосував ч. 3 ст. 349 КПК України та визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.
Таким чином, з огляду на наведене, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок районного суду щодо ОСОБА_1, порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Наведені порушення КПК України є істотними, унаслідок чого оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції необхідно скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно урахувати наведене і на стадії прийняття апеляційної скарги діяти відповідно до вимог ст. 398 КПК України.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд