ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 279/49/18
провадження № 51-49км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Бородія В. М.,
суддів Булейко О. Л., Іваненка І. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,
прокурора Матюшевої О. В.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Немировського В. І. (в режимі відеоконференції),
потерпілої ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілої Ющенка В. В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Немировського В. І. на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 вересня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Федорівка Новоград-Волинського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у такому. 2 вересня 2017 року близько 09:00 неподалік від території ПАТ "ДФУ АГРО", що по вул. Шленчака Володимира, 22 у с. Грозине Коростенського району, біля господарського приміщення, належного ОСОБА_3, на ґрунті тривалих неприязних відносин між ОСОБА_4 та останнім відбувся черговий словесний конфлікт на побутовому ґрунті з обопільними образами.
ОСОБА_1 з метою з`ясування відносин за висловлені образливі слова на адресу його дружини підійшов до території, де розташовані господарські приміщення ОСОБА_3, і побачивши останнього з дерев`яною палицею в руках, повернувся до свого господарського приміщення, взяв дерев`яний стілець у руку, а потім наблизився знову до ОСОБА_3 та умисно кинув у нього стілець. Після цього він підібрав на місці конфлікту дерев`яну палицю та почав умисно, зі значною силою прикладання завдавати нею численних ударів у ділянки голови і тулуба ОСОБА_3, унаслідок чого останньому спричинив тілесні ушкодження у вигляді: двох розривів нижньої поверхні лівої долі печінки; розривів селезінки; обширного крововиливу в м`які тканини в проекції нижньої частини діафрагми зліва та ділянці воріт селезінки; синця в ділянці живота зліва (підреберна ділянка) на межі з реберною дугою, по середній ключичній лінії; синця в ділянці живота зліва (епігастральна ділянка), на межі з мечовидним відростком грудини; шести саден на фоні синця в ділянці живота зліва (епігастральна ділянка), на межі з мечовидним відростком грудини; синця справа (підреберна ділянка) в проекції печінки; синця в ділянці живота справа (підреберна ділянка) на межі з мечовидним відростком тіла грудини в проекції печінки, які за висновком судово-медичної експертизи від 28 вересня 2017 року № 222 та висновком експерта від 21 грудня 2017 року № 147 відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 о 01:15 у реанімаційному відділенні Коростенської районної лікарні.
У ході заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_3, які мають причинний зв`язок із настанням його смерті, ОСОБА_1 також заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження у вигляді: садна в лівій тім`яній ділянці волосистої частини голови, нижче тім`яного бугра; синця передньої поверхні лівого вуха; рани лівої вушної раковини в проекції завитка; синця на шкірі нижньої частини лівої щоки на межі з мочкою лівого вуха; синця по зовнішній поверхні нижньої треті правого плеча; крововиливу в м`які тканини голови з внутрішньої передньої поверхні в лівій тім`яній ділянці в проекції садна, що в причинному зв`язку з настанням смерті не перебувають.
ОСОБА_1 визнано винуватим в тому, що він своїми умисними діями, які виразились у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 30 вересня 2020 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 залишив без зміни.
Вимоги та доводи, викладені у касаційній скарзі
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що рішення прийняті з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На його думку, суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, зокрема безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про допит свідків, а апеляційний суд, переглядаючи справу, також не усунув вказаного порушення. Як вказує захисник, судами не встановлено, в результаті чиїх саме дій потерпілому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у причинному зв`язку з настанням його смерті. Також посилається на те, що апеляційний суд не дав належної оцінки показанням свідка ОСОБА_5 . Крім цього, захисник зазначає про неправильну кваліфікацію дій засудженого.
Потерпіла ОСОБА_2 подала заперечення, в якому касаційну скаргу просить залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу.
Прокурор, представник потерпілої та потерпіла у судовому засіданні заперечувала проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, представника потерпілої, потерпілої, прокурора та засудженого, перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, запереченнях потерпілої, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За змістом ст. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
У касаційній скарзі захисник заперечує повноту судового розгляду, правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність окремих доказів, тоді як перевірки цих питань з урахуванням положень ст. 433 КПК до повноважень Верховного Суду законом не віднесено.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За змістом ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, обґрунтовуючи висновок про доведеність винуватості засудженого у пред`явленому обвинуваченні, суд послався на:
· показання потерпілої ОСОБА_2 про те, що її чоловік пішов до господарських приміщень, а коли повернувся додому, то був увесь у крові, з великою гематомою на животі, розірваним вухом. Він повідомив їй, що його побили ОСОБА_1 ;
· показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які вказали, що як медичні працівники виїжджали на виклик швидкої допомоги до потерпілого, який був у тяжкому стані та, будучи у свідомості, розповідав, що його побив сусід ОСОБА_1, бив табуретом чи ніжкою від табурета у лівий бік. ОСОБА_3 скаржився на біль у животі, в районі ребер, на слабкість та запаморочення;
· показання свідка ОСОБА_9 ? дочки загиблого, яка вказала, що їй зателефонувала мати і повідомила, що батька побили ОСОБА_1 . Пізніше батько їй розповів, що між ним та ОСОБА_4 відбулася сварка. Наступного дня вони знову посварилися і в ході сварки ОСОБА_1 стільцем ударив потерпілого в ліву частину голови. У батька було розбито вухо, видно сліди від палиці на голові та лівому боці тулуба;
· показання свідка ОСОБА_11 ? рідного брата потерпілої, який вказав, що приїхав до господарських приміщень ОСОБА_3, однак на місці нікого він не застав. Через деякий час приїхала дружина потерпілого та повідомила, що її чоловіка побили ОСОБА_1 . Після цього із-за сараю вийшов ОСОБА_1 . Під час розмови, останній не заперечував, що заподіяв ОСОБА_3 тілесні ушкодження;
· протокол прийняття заяви потерпілої про вчинене кримінальне правопорушення, з якої видно, що 2 вересня 2017 року біля сараю ОСОБА_1 побив ОСОБА_3 ;
· протокол огляду місця події зі схематичним планом і фототаблицями до них від 2 вересня 2017 року, в якому зафіксовано місце вчинення злочину та обстановка біля господарського приміщення і виявлені та вилучені дерев`яні палиці та дерев`яний стілець;
· висновки судово-медичних експертиз від 29 вересня 2017 року № 222 та від 27 грудня 2017 року № 147, в яких вказано, що смерть ОСОБА_3 настала від постгеморагічного шоку, який розвинувся внаслідок тупої травми живота, що супроводжувалася двома розривами нижньої поверхні лівої долі печінки; розривом селезінки; внутрішньою крововтратою. Малоймовірно, що потерпілий міг сам собі заподіяти смертельні ушкодження в результаті неодноразового падіння з положення стоячи на тверду горизонтальну поверхню (дерев`яну підлогу, землю). Враховуючи локалізацію і характер тілесних ушкоджень, які розміщені на різних лініях і поверхностях, по тілу постраждалого було нанесено не менше 11 ударів твердими тупими предметами. Всі ушкодження були прижиттєвими, перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті. Також на тілі постраждалого були виявлені легкі тілесні ушкодження, які не мають причинного зв`язку з настанням смерті;
Доводи захисника про неповноту судового розгляду, зокрема у зв`язку з тим, що суд не звернув уваги на клопотання засудженого про виклик і допит у судовому засіданні додаткових свідків та продовжив розгляд справи, є безпідставними.
Так, суд розглянув клопотання ОСОБА_1 по суті і дійшов висновку, що воно є необґрунтованим, із цим погодився апеляційний суд, а з касаційної скарги не вбачається, яких обставин, що свідчили би про необхідність задоволення клопотання, не врахував місцевий суд, розглядаючи вказане клопотання.
Крім цього, доводи про те, що суд, приймаючи це рішення, не виніс постанови, також не відповідають дійсності, оскільки згідно зі звукозаписом суд розглянув клопотання без видалення в нарадчу кімнату та із занесенням у журнал судового засідання виніс постанову, за якою відмовив у задоволенні клопотання.
У КПК не передбачено, що розгляд цього клопотання мав відбуватися з обов`язковим видаленням до нарадчої кімнати. Тому порушень з боку місцевого суду не допущено.
За оцінкою Апеляційного суду, рішення місцевого суду є правильним, оскільки засуджений належним чином не аргументував заявленого клопотання.
Крім того, в апеляційній скарзі захисника, а також під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, клопотання про допит свідків не заявлялось.
Також апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що ненадання додаткових пояснень засудженим перед дебатами не свідчить про істотні порушення вимог КПК з урахуванням того, що він виступив у дебатах і з останнім словом і його виступ не був обмежений у часі.
Суд, оцінюючи висловлювання потерпілого про те, що тілесні ушкодження йому заподіяли ОСОБА_1, взяв до уваги показання свідків та потерпілого, а саме з приводу того, що тілесні ушкодження заподіяв йому ОСОБА_1, а дружина останнього лише брала участь на початку конфлікту.
Апеляційний суд дав оцінку показанням свідка ОСОБА_5 та вказав, що вони не узгоджуються з іншими зібраними у кримінальному провадженні доказами, які викривають ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та обґрунтував, чому не взяв їх до уваги.
Суд першої інстанції, діючи в межах повноважень та КПК, розглянув клопотання про призначення додаткової експертизи та відмовив у його задоволенні.
В апеляційному порядку, як видно з апеляційної скарги, таке рішення не оскаржувалось, в зв`язку з цим апеляційний суд, діючи в межах доводів апеляційної скарги, не надав відповіді з цього питання та не допустив порушень.
Також захисник посилається на п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи", згідно з яким у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК.
Однак доводи захисника в цій частині спростовуються висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які встановили, що ОСОБА_1 на ґрунті неприязних стосунків, з метою заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_3, умисно завдав численних ударів у ділянки голови і тулуба, при цьому психічне ставлення до настання смерті останнього у засудженого було необережне, тому його дії охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 121 КК.
Не є прийнятними доводи про те, що апеляційний суд усупереч ст. 404 КПК належним чином не розглянув апеляційних скарг.
Згідно зі ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом. При цьому, виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо цих доказів не було досліджено під час апеляційного перегляду вироку.
Суд вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (кожний доказ як окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджено місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, яку дав місцевий суд, іншої оцінки їм не дав, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам зазначеної норми КПК, та погоджується з наведеними у ній висновками про законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би вели до безумовного скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не вбачає.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд