Постанова
Іменем України
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 310/5473/17
провадження № 61-10970св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк", Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 жовтня 2019 року у складі судді Крамаренка А. І., постанову Запорізького апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (далі - ПАТ "Акцент-Банк") про покладення обов`язку припинити дії.
Позов мотивовано тим, що 06 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено кредитний договір № ZPBDGK00000098, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в розмірі 16 000 дол. США в порядку та на умовах, визначених цим договором, строком до 05 лютого 2027 року, на споживчі цілі - для придбання квартири АДРЕСА_1 .
06 лютого 2007 року з метою забезпечення цього кредитного договору між тими самими сторонами укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
16 серпня 2017 року позивач отримав лист від ПАТ "Акцент-Банк", в якому банк повідомив його про намір відповідно до договору іпотеки задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на нерухоме майно, що є предметом за вказаним договором іпотеки. При цьому, стало відомо, що згідно з договором факторингу від 01 листопада 2007 року відбулось відступлення права вимоги, внаслідок чого іпотекодержателем за договором іпотеки від 06 лютого 2007 року стало ПАТ "Акцент-Банк".
Позивач посилаючись на положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" та враховуючи, що він узяв споживчий кредит у іноземній валюті для придбання вказаної квартири, яка є єдиним його місцем мешкання, площа якої не перевищує визначену законом, та іншого нерухомого житлового майна він не має, тому вважає такі вимоги банку незаконними та такими, що порушують його права на мирне володіння своїм майном.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідачів припинити дії щодо примусового стягнення (відчуження без згоди власника) будь-яким шляхом реалізації предмета іпотеки - однокімнатної квартири загальною площею 29,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, до втрати чинності Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", та набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються на таку основну суму заборгованості.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 17 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки права та інтереси ОСОБА_1 на час подання позову відповідачами не порушені.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У липні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
На думку заявника, він обґрунтовано звернувся до суду, з метою запобігти можливому та реальному порушенню його прав щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без його згоди у період дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Отже, позивач обрав ефективний спосіб захисту своїх прав.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргуАТ КБ "ПриватБанк" просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.
22 грудня 2020 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 06 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", укладено кредитний договір № ZPBDGK00000098, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в розмірі 16 000 дол. США в порядку та на умовах, визначених цим договором, строком до 05 лютого 2027 року, на споживчі цілі - для придбання квартири АДРЕСА_1 .
06 лютого 2007 року з метою забезпечення цього кредитного договору між тими самими сторонами укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Приазовського районного суду Запорізької області від 12 лютого 2016 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2007 року в загальній сумі 13 647,77 дол. США.
Відповідно до повідомлення ПАТ "Акцент-Банк" від 08 серпня 2017 року, направленого боржнику ОСОБА_1, банк вказує, що згідно з договором факторингу від 01 листопада 2007 року відбулось відступлення права вимоги, внаслідок чого іпотекодержателем за договором іпотеки від 06 лютого 2007 року є ПАТ "Акцент-Банк".
16 серпня 2017 року позивач отримав лист від ПАТ "Акцент-Банк", в якому банк повідомив його про намір відповідно до договору іпотеки задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на нерухоме майно, що є предметом за вказаним договором іпотеки.
Установлено, що відповідно до Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів, у якій станом на 17 серпня 2017 року відсутній запис про ПАТ "Акцент-Банк" як іпотекодержателя квартири АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.