Постанова
Іменем України
19 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 520/17591/19
провадження № 61-10979св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2019 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Державний ощадний банк України") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 березня 2008 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 31 700,00 євро зі сплатою 14 % річних та терміном повернення до 21 березня 2013 року.
На забезпечення виконання кредитних зобов`язань між банківською установою та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 33,6 кв. м, житловою площею 18,1 кв. м, належна іпотекодавцям на праві спільної часткової власності.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що банк випадково дізнався 08 вересня 2010 року, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5, про що банку стало відомо лише 30 січня 2015 року.
Позивач зазначав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (діти та онуки ОСОБА_4 й ОСОБА_5 відповідно) є таким, що прийняли спадщину, але не оформили право власності на майно, до них перейшли також права та обов`язки за іпотечним договором. Спадкоємці, будучі обізнаними про наявність заборгованості за кредитним договором, не погасили її.
Посилаючись на наведене, банк просив:
- у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед АТ "Державний ощадний банк України" за кредитним договором від 21 березня 2008 року у розмірі 40 533,73 євро, з яких: заборгованість за кредитом - 30 564,78 євро; відсотки за користування - 8 306,53 євро; 3 % річних - 1 662,42 євро, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 18,1 кв. м, загальною площею 33,6 кв. м, яка за життя належала на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по Ѕ частині кожному, спадщину після смерті яких прийняли, але не оформили ОСОБА_1 та ОСОБА_2, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною продажу, встановленою на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна;
- виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, членів їх сімей та інших мешканців зі зняттям з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року у задоволенні позову АТ "Державний ощадний банк України" відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із пропуску позивачем позовної давності, передбаченої частиною першою статті 257 ЦК України. Суд зазначив, що, пред`явивши у січні 2011 року до спадкоємців ОСОБА_4 вимогу через нотаріуса у порядку, визначеному статтею 1281 ЦК України, та не отримавши від них задоволення своїх вимог, позивач набув право звернутись з вимогою до іпотекодавців та спадкоємців про погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, проте подав такий позов лише у липні 2019 року, тобто з пропуском трирічної позовної давності, що є підставою для відмови у позові.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 09 червня 2020 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку із пропуском позовної давності та вважав рішення суду таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2020 року АТ "Державний ощадний банк України" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
З огляду на статтю 1281 ЦК України в редакції Закону № 2478-УІІІ від 03 липня 2018 року, відлік строку на пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців розпочинається саме з часу, коли кредитор дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, а не з часу відкриття спадщини. В даному спорі спадкові правовідносини виникли 13 червня 2010 року щодо спадщини ОСОБА_4 та 08 грудня 2011 року щодо спадщини ОСОБА_5 та продовжують існувати до одержання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину. Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.
Крім того, перебіг позовної давності починається після невиконання чи неналежного виконання спадкоємцями обов`язку з задоволення вимог кредитора. Враховуюче те, що банк про наявність можливих спадкоємців дізнався у травні 2019 року під час звернення з заявою ОСОБА_3 до АТ "Державний ощадний банк України", до суду позовна заява подана 26 липня 2019 року, а тому позовна давність за не спливла.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
ОСОБА_1 та ОСОБА_6 через свого представника ОСОБА_7 подали відзив, у якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З позовними вимогами до відповідачів банк звернувся 26 липня 2019 року, тобто через понад 8 років після того, як дізнався про порушення свого права (невиконання спадкоємцями вимоги щодо погашення заборгованості одноразовим платежем). Таким чином банк пропустив позовну давність, про що вірно встановлено рішенням суду першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано відмовлено у задоволені позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Київського районного суду міста Одеси справу № 520/17591/19 за позовом АТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 21 березня 2008 року між АТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 31 700,00 євро зі сплатою 14 % річних та терміном повернення до 21 березня 2013 року.
Відповідно до пункту 4.2 кредитного договору банк має право при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами, а також в інших випадках, передбачених цим договором, вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку, в тому числі, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
На забезпечення виконання умов кредитного договору 24 березня 2008 року між банківською установою та ОСОБА_4 й ОСОБА_5 укладений іпотечний договір, за яким в іпотеку банку передана належна іпотекодавцям на праві спільної часткової власності квартира АДРЕСА_1, загальною площею 33,6 кв. м, житловою площею 18,1 кв. м.
В пункті 3.1 іпотечного договору зазначено, що іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його у випадку смерті іпотекодавців та/або боржника.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_4 помер.
13 червня 2010 року Третьою Одеською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 1434/2010 до майна померлого ОСОБА_4 .
Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли його діти ОСОБА_1 та ОСОБА_1, а також мати ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.
Звертаючись до суду з позовом, АТ "Державний ощадний банк України" зазначало, що про смерть ОСОБА_4 банк дізнався 08 вересня 2010 року, а про смерть ОСОБА_5 - 30 січня 2015 року.
Реалізуючи своє право, 12 січня 2011 року банк звернувся до нотаріуса з заявою кредитора до спадкоємців про виконання зобов`язань померлого ОСОБА_4 за кредитним договором від 21 березня 2008 року. Листом Третьої Одеської державної нотаріальної контори від 07 лютого 2011 року спадкоємців ОСОБА_4 повідомлено про наявність заборгованості перед позивачем.
Обґрунтовуючи підстави позову,банк посилався на те, що, прийнявши спадщину та будучи іпотекодавцями, відповідачі зобов`язані відповідати за зобов`язаннями спадкодавця перед АТ "Державний ощадний банк України", у зв`язку з чим просило у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на майно, яке є предметом іпотеки.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою АТ "Державний ощадний банк України" на рішення Київського районного суду міста Одеси від 26 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 червня 2020 року є посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статей 525 та 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника.
Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України "Про іпотеку" регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою. За змістом цих приписів: 1) у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; 2) спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; 3) спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; 4) спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; 5) кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги; 6) наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги.
Стаття 17 Закону України "Про іпотеку" визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статус іпотекодавця. Відтак, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.
Оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.
Поняття "строк пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців" не тотожне поняттю "позовна давність". Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред`явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті.
Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.
Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За змістом пункту 1 частини першої статті 593 ЦК України та частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку" право застави (зокрема, іпотека) припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.
Оскільки зі смертю боржника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою.
Сплив визначених статтею 1281 ЦК України строків пред`явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18).
Суди під час розгляду даної справи встановили, що АТ "Державний ощадний банк України" протягом шести місяців із дня, коли банку стало відомо (08 вересня 2010 року) про смерть позичальника ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме 12 січня 2011 року направило до Шостої Одеської державної нотаріальної контори, яка у свою чергу перенаправила до Третьої Одеської державної нотаріальної контори, претензію до спадкоємців ОСОБА_4 про погашення заборгованості за кредитним договором. Вимога спадкоємцями виконана не була.
Про смерть ОСОБА_5 (іпотекодавець за договором іпотеки та спадкоємець позичальника), як свідчить позовна заява, банку стало відомо 30 січня 2015 року.
Водночас, із позовом до суду з вимогами до відповідачів, як спадкоємців позичальника та як іпотекодавців, АТ "Державний ощадний банк України" звернулося в липні 2019 року, тобто поза межами загальної позовної давності, передбаченої статтею 257 ЦК України.
Заперечуючи проти позову, відповідачі через представника ОСОБА_7 просили застосувати позовну давність.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Встановивши, що АТ "Державний ощадний банк України" на виконання вимог частини другої статті 1281 ЦК України протягом шести місяців із дня смерті позичальника ОСОБА_4 направило до Третьої Одеської державної нотаріальної контори вимогу до його спадкоємців про погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, але з вимогою до відповідачів як спадкоємців боржника та як іпотекодавців про погашення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки звернулося до суду лише 26 липня 2019 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позовної давності, передбаченої частиною першою статті 257 ЦК України.
На виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суди врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у наведеній вище постанові Великою Палатою Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги з приводу відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу.
Аргументи касаційної скарги з приводу того, що банк про наявність спадкоємців позичальника дізнався лише 07 травня 2019 року після звернення ОСОБА_3 з заявою до АТ "Ощадбанк" й 26 липня 2019 року, тобто у межах позовної давності, звернувся з відповідним позовом, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені обставини перевірялись апеляційним судом під час розгляду справи і не знайшли свого підтвердження.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, зводяться до невірного тлумачення ним норм матеріального права та переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень розгляду справи у суді касаційної інстанції, передбачених у статті 400 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).