Постанова
Іменем України
16 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 214/5620/18
провадження № 61-2907св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Міністерство оборони України,
третя особа - Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2020 року в складі судді Гриня Н. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2021 року в складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 08 листопада 2016 року проходив військову службу у Збройних силах України. Під час проходження військової служби позивач захворів та його направили до медичного пункту, а потім до госпіталю. Після перенесеного захворювання, позивач був непридатний до військової служби у мирний час та обмежено придатний
у воєнний час. Наказом командира військової частини А 3571 від 05 вересня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.
Висновком Дніпропетровської обласної Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 27 листопада 2017 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, захворювання пов`язане з проходженням військової служби. МСЕК також встановила ОСОБА_1 обмеження: не дозволена тяжка фізична праця та переохолодження. Міністерство оборони України
у 2017 році виплатило позивачу вихідну допомогу при звільненні у запас
у розмірі 8 посадових окладів. Інших виплат, зокрема на відшкодування моральної шкоди, він не отримував. Позивачу як інваліду війни третьої групи була встановлена пенсія у розмірі 1 452 грн. Після звільнення у запас ОСОБА_1 був направлений до постановлення на облік до Комунального закладу "Криворізький онкологічний диспансер" Дніпропетровської обласної ради.
Внаслідок отриманого під час проходження військової служби захворювання позивач змушений проходити лікування, на що необхідно витрачати кошти, він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, відчуває себе пригніченим. Отже, ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 1 452 000 грн.
На підставі викладеного ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з Міністерства оборони України 1 425 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх прийняття
Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів факту протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача шкоди та вини відповідача у її заподіянні.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без зміню
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що позивачем не доведено внаслідок чиїх рішень, дій чи бездіяльності позивач отримав захворювання, які стали причиною завдання йому моральної шкоди. Сам факт захворювання позивача під час проходження військової служби не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень осіб, відповідальність за які несе держава Україна в особі Міністерства оборони України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої
статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судових рішень, а саме зазначає, що відсутній правовий висновок щодо стягнення моральної шкоди, яка була спричинена стражданнями внаслідок хвороби під час проходження військової служби.
Касаційна скарга мотивована тим, що матеріалами справи підтверджується отримання позивачем захворювання саме під час проходження військової служби. Разом з тим, Міністерство оборони України здійснює заходи на реалізацію правових гарантій ОСОБА_1 як військовослужбовця, який став інвалідом, тому і зобов`язане відшкодувати останньому моральну шкоду. Вина відповідача у заподіянні позивачу моральної шкоди полягає
у самому факті отримання останнім захворювання під час служби у збройних силах.
Позиція інших учасників справи
Міністерство оборони України подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.
Вказувало, що виникнення у позивача захворювання під час проходження ним військової служби не є підставою для відповідальності відповідача. Вказане захворювання не є результатом протиправних дій або бездіяльності посадових осіб Міністерства оборони України. Наявність шкоди не породжує обов`язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, а також правильно визначити суб`єкта такої відповідальності. Позивач не довів позов належними та допустимими доказами.
Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 24 лютого
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу 09 листопада 2016 року та навчався у навчальному підрозділі військової частини В0946 за програмою початкової підготовки молодого солдата. Позивач з 05 грудня 2016 року до 26 грудня 2016 року проходив навчання у навчальному підрозділі військової частини А3571, у подальшому проходив військову службу в якості старшого солдата на посаді водія,
а з 06 вересня 2017 року звільнений у запас, що підтверджується копією військового квитка та копією облікової картки до військового квитка.
Згідно зі свідоцтвом про хворобу від 31 серпня 2017 року військово-лікарською комісією (хірургічного профілю) Військово-медичного клінічного центру Південного регіону за розпорядженням командира військової частини А3571 від 10 серпня 2017 року проведено огляд ОСОБА_1 та встановлено, що захворювання пов`язане з проходженням військової служби, останній непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час.
З 31 липня 2017 року до 01 вересня 2017 року ОСОБА_1 проходив лікування у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А3571
від 05 вересня 2017 року старший солдат строкової військової служби ОСОБА_1 звільнений у запас за станом здоров`я з 07 вересня
2017 року.
Відповідно до виписок з акта МСЕК за результатами первинного огляду
позивачу 27 листопада 2017 року встановлено третю групу інвалідності
з 21 листопада 2017 року, причина захворювання (інвалідності) - пов`язане
з проходженням військової служби, строком до 01 грудня 2018 року, протипоказана важка праця, переохолодження. Повторним переоглядом встановлено третю групу інвалідності з 01 грудня 2019 року строком
до 01 грудня 2020 року, протипоказана важка праця, можлива праця водія.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв`язку між захворюванням позивача та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України. За таких обставин,
з урахуванням вимог статей 1167, 1174, 1175 ЦК України, підстави для покладення на Міністерство оборони України відповідальності за завдану позивачу шкоду відсутні.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, є Міністерство оборони України.
Згідно з пунктом 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада
2014 року № 671 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління,
у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.
До повноважень Міністерства оборони України віднесено здійснення заходів, спрямованих на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил, особам, звільненим у запас або відставку, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон
у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях
з підтримання миру і безпеки; здійснення відповідно до законодавства правового і соціального захисту військовослужбовців, резервістів Збройних Сил, військовозобов`язаних, призваних на збори, членів їх сімей та працівників Збройних Сил; організовує додержання в закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів та інших галузевих стандартів
у сфері охорони здоров`я; організовує медичне забезпечення Збройних Сил
у мирний час та особливий період, розробляє і здійснює комплекс профілактичних, лікувальних, санаторно-курортних та реабілітаційних заходів, спрямованих на збереження і здоров`я військовослужбовців Збройних Сил (підпункти 81, 82, 89, 90 пункту 4 вищевказаного Положення про Міністерство оборони України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін
(частина перша статті 12 ЦПК України).
Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,
в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою
і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні,
в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.
При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого
2019 року у справі № 336/6461/16-ц (провадження № 61-26510св18),
від 20 березня 2019 року у справі № 337/4443/16-ц (провадження
№ 61-9676св18), від 13 травня 2020 року у справі № 760/19381/17 (провадження № 61-47629св18), від 11 вересня 2020 року у справі
№ 296/8392/18 (провадження № 61-20024св19).
Суди правильно встановили, що позивач не довів факту протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинний зв`язок між шкодою і протиправним діями заподіювача шкоди.
У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія Законів України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, передбаченими цими законами, в тому числі, право на які виникає у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.
Відповідно до статті 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.
Порядок забезпечення військовослужбовців путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров`я в порядку, встановленому Міністерством оборони України.
У результаті розгляду справи ОСОБА_1 не довів та суди не встановили протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв`язку між захворюванням позивача та будь-якими діями або бездіяльністю вказаного органу виконавчої влади, тому суди, з урахуванням вимог статей 1167, 1174, 1175 ЦК України, дійшли правильного висновку, що підстави для покладення на відповідача відповідальності за завдану позивачу шкоду відсутні.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відсутній правовий висновок щодо стягнення моральної шкоди, яка була спричинена стражданнями внаслідок хвороби під час проходження військової служби, оскільки такі доводи спростовані правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 750/3865/17-ц (провадження № 61-7024св18), від 19 грудня 2018 року у справі
№ 317/3199/16-ц (провадження № 61-19805св18), від 06 лютого
2019 року у справі № 336/6461/16-ц (провадження № 61-26510св18),
від 20 березня 2019 року у справі № 337/4443/16-ц (провадження
№ 61-9676св18), від 13 травня 2020 року у справі № 760/19381/17 (провадження № 61-47629св18), від 11 вересня 2020 року у справі
№ 296/8392/18 (провадження № 61-20024св19).
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що позивач саме під час проходження військової служби отримав захворювання, що підтверджується матеріалами справи, тому Міністерство оборони України, яке здійснює заходи на реалізацію правових гарантій ОСОБА_1 як військовослужбовця, який став інвалідом, зобов`язане відшкодувати останньому моральну шкоду, оскільки судами не встановлено протиправності дій або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв`язку між захворюваннями позивача, які настали під час проходження військової служби, та будь-якими діями або бездіяльністю відповідача.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, суд першої інстанції ухвалив рішення та апеляційний суд прийняв постанову з додержанням норм матеріального
і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення,
а судових рішень без змін.