Постанова
Іменем України
16 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 725/2131/19
провадження № 61-373св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців
від 20 серпня 2019 року в складі судді Нестеренко Є. В., додаткове рішення цього ж суду від 27 вересня 2019 року в складі судді Нестеренко Є. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Половінкіна Н. Ю., Кулянди М. І., Литвинюк І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування
від 24 червня 2016 року ОСОБА_1 належить квартира № 2 у будинку АДРЕСА_1 . Відповідачі, які є власниками квартири № 2 за вказаною адресою, чинять позивачу перешкоди
у користуванні підвалом цього будинку, зокрема здійснили заміну замка вхідних дверей підвального приміщення та відмовляються надати
ОСОБА_1 ключі від вказаних дверей.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила усунути перешкоди
у користуванні підвальними приміщеннями будинку
АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_3, ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 вільний доступ до підвальних приміщень та передати ключі від замків вхідних дверей підвального приміщення.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх прийняття
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 20 серпня 2019 рокупозов задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні власністю ОСОБА_1, а саме у користуванні підвальними приміщеннями,
які знаходяться у житловому будинку
АДРЕСА_1, шляхом надання ОСОБА_1 вільного доступу до підвальних приміщень та передачі ключів від замків вхідних дверей підвального приміщення.
Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 768,40 грн, тобто 384,20 грн з кожної.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підвальні приміщення,
які складають 15/100 частин будинку
АДРЕСА_1, є спільним майном власників квартир № 1 та № 2, домовленість між співвласниками про інше, ніж спільне користування майном відсутня. ОСОБА_2 у відповіді на звернення ОСОБА_1 щодо досудового врегулювання спору визнала обставини чинення позивачу перешкод у користуванні спільним майном. Відповідачі висувають певні умови для відновлення права ОСОБА_1 . При цьому місцевий суд вважав,
що приміщення гаражу Х площею 18,5 кв. м та приміщення підвалу ХІ
площею 6 кв. м є спільною сумісною власністю сторін.
Додатковим рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців
від 27 вересня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу
в розмірі 10 625 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що докази понесених витрат на професійну правничу допомогу подано у строк, визначений судом. Позивач довела понесення витрат на професійну правничу допомогу, сума таких витрат є обґрунтованою.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 21 листопада 2019 року рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 20 серпня
2019 року змінено.
Зобов`язано ОСОБА_3, ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1
у користуванні підвальними приміщеннями будинку
АДРЕСА_1, крім приміщення Х гаражу площею 18,5 кв. м, ХІ підвалу площею 6 кв.м, шляхом надання ОСОБА_1 вільного доступу до підвальних приміщень, крім приміщення Х гаражу площею
18,5 кв. м, ХІ підвалу площею 6 кв. м, та передачі ключів від вхідних дверей підвального приміщення, крім приміщення Х гаражу площею 18,5 кв. м,
ХІ підвалу площею 6 кв. м.
Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 192,10 грн з кожної.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 576,30 грн кожній.
Додаткове рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців
від 27 вересня 2019 року змінено.
Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 грн з кожної.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано право власності на приміщення у підвалі: гараж Х площею 18,5 кв. м і приміщення ХІ площею 6 кв. м, а ОСОБА_1 не набула будь-яких прав на ці приміщення, тому зазначене майно не є спільної сумісною власністю сторін, отже відсутні підстави для зобов`язання відповідачів усунути позивачу перешкоди у користуванні вказаним майном.
У решті позовних вимог апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки це майно (підвальні приміщеннями будинку
АДРЕСА_1, крім гаражу Х та приміщення ХІ)
є спільною сумісною власністю сторін, а відповідачі чинять позивачу перешкоди у користуванні зазначеним майном.
Доводи відповідачів про відсутність предмету спору та необхідність закриття провадження у справі є безпідставними, так як останні заперечують право позивача на користування підвалом, вказуючи, зокрема, що ОСОБА_1 може користуватися лише горищем, оскільки така домовленість була з попереднім власником квартири
№ 2 у будинку АДРЕСА_1 . Разом з тим, такі доводи відповідачів не підтверджені належними та допустимими доказами. Отже, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 оспорюють право ОСОБА_1 на користування підвальним приміщенням.
Ураховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом позивача робіт та витрачений на це час, значення справи для ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_2 просять скасувати рішення, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довела належними та допустимим доказами заявлені у справі вимоги, зокрема, що відповідачі перешкоджають їй у користуванні спірним майном. У матеріалах справи відсутні докази, що відповідачі встановили новий замок від вхідних дверей підвалу.
Між відповідачами як власниками квартири № 1 та попередніми власниками квартири № 2 (батьками позивача) було встановлено фактичний порядок користування підвальним та допоміжними приміщеннями будинку. Відповідно до вказаної домовленості власники квартири № 1 користувалися підвальним приміщенням (крім підвалу, вхід до якого знаходиться зі сторони двору), а власники квартири № 2 користувалися горищем та підвальним приміщенням, вхід до якого знаходиться зі сторони двору.
Оскільки позовні вимоги не доведені, то відсутні підстави для стягнення
з відповідачів судових витрат.
Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направила.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга ОСОБА_3, ОСОБА_2 надійшла до Верховного Суду у січні 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Розпорядженням Верховного Суду від 18 січня 2021 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_7 у справі було призначено повторний автоматизований розподіл справ.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 належить квартира № 2, загальною площею 116,5 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є власниками квартири № 1, загальною площею 153,7 кв. м, у будинку АДРЕСА_1, а також гаражу Х площею 18,5 кв. м та приміщення ХІ площею 6 кв. м, які знаходяться у підвалі за вказаною адресою.
Відповідно до довідки Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації від 13 червня 2003 року Чернівецькій міській раді належали підвальні приміщення у будинку
АДРЕСА_1, що складають 15/100 частин цього будинку.
Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 28 грудня
2004 року житловий будинок АДРЕСА_1 разом з допоміжними приміщеннями знято з балансу житлового фонду комунальної власності територіальної громади міста Чернівців та передано
у власність співвласникам квартир за вказаною адресою.
Суди також встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 чинять перешкоди ОСОБА_1 у користуванні підвальними приміщеннями спірного будинку, які є допоміжними приміщеннями та належать сторонам на праві спільної сумісної власності.
Так, ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_3, ОСОБА_2 щодо досудового врегулювання спору заявою від 06 березня 2019 року, в якій просила
надати ключі від підвальних приміщень.
За змістом відповіді ОСОБА_2 на звернення ОСОБА_1 щодо досудового врегулювання спору від 04 квітня 2019 року між власниками квартири № 1 та попередніми власниками квартири № 2 за вищевказаною адресою існувала фактична домовленість щодо користування допоміжними приміщеннями, за якою власники квартири № 1 користуються підвальними приміщеннями,
а власники квартири № 2 - горищем. Вказувала, що прохання надати доступ до підвальних приміщень є спробою в односторонньому порядку змінити порядок користування допоміжними приміщеннями. Запропоновано укласти угоду про порядок користування спільними допоміжними приміщеннями, посвідчивши нотаріально.
За результатом розгляду звернення ОСОБА_1 щодо неправомірних дій її сусідів, пов`язаних з перешкоджанням у користуванні майном, Чернівецький відділ поліції Головного управління національної поліції в Чернівецькій області надав позивачу відповідь від 27 березня 2019 року, в якій вказував, що проведеною перевіркою встановлено, що в указаній події вбачаються цивільно-правові відносини, та рекомендував звернутися до суду для вирішення спірного питання.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі є співвласниками підвальних приміщень будинку
АДРЕСА_1, проте відповідачі чинять позивачу перешкоди у користуванні цим майном.
Змінюючи рішення місцевого суду апеляційний суд виходив з того, що приміщення гаражу Х площею 18,5 кв. м та приміщення ХІ площею 6 кв. м, які знаходяться у підвалі, належить лише відповідачам на праві власності, тому відсутні підстави для користування позивачем цими приміщенням як спільним сумісним майном сторін. Разом з тим, інші приміщення у підвалі будинку АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної сумісної власності, тому порушене право позивача підлягає захисту у судовому порядку шляхом зобов`язання відповідачів не чинити перешкоди у користуванні цим майном.
Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Верховний Суд виходить з того, що порушення права пов`язано
з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права
є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Предметом і підставою позову у справі, що є предметом перегляду,
є усунення позивачу перешкод у користуванні майном, яке перебуває
у спільній сумісній власності.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Відповідно до частини другої статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень
у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог
і правил експлуатації будинку.
Згідно з частиною другою статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Будь-який власник або інша особа, яка на відповідній правовій підставі користується житловим чи нежитловим приміщенням, не наділяється абсолютним правом вирішувати порядок використання (переобладнання, перепланування тощо) місць загального користування чи на власний розсуд обмежувати інших співвласників у цьому.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 січня
2019 року у справі № 725/349/15-ц (провадження № 61-31424вс18),
від 27 листопада 2019 року у справі № 463/3792/16-ц (провадження
№ 61-13342св18).
Встановивши на підставі досліджених та оцінених у сукупності доказів
у справі, що підвал будинку АДРЕСА_1 (крім приміщення гаражу Х площею 18,5 кв. м та приміщення ХІ площею 6 кв. м), який є спільною сумісною власністю сторін, використовується лише відповідачами без надання доступу до нього позивачу, суди дійшли обґрунтованого висновку про захист порушеного права останньої в цій частині щодо користування частиною підвалу.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивач не довела заявлені у справі вимоги, зокрема, що відповідачі чинять їй перешкоджають у користуванні спірним майном, оскільки такі обставини підтверджені належними та допустимим доказами, зокрема відповіддю ОСОБА_2 на лист позивача щодо досудового врегулювання спору, повідомленням Чернівецького відділу поліції Головного управління національної поліції
в Чернівецькій області тощо. Крім того, під час розгляду справи відповідачі
у заяві про закриття провадження у справі, відзиві на позовну заяву, апеляційній скарзі вказували, що позивач має право на користування саме горищем будинку, а не підвалом, оскільки така домовленість була
з попередніми власниками квартири № 2 у будинку АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції у незміненій частині та апеляційний суд надали належну правову оцінку вказаним доказам як кожному окремо, так і в сукупності, а результат указаної процесуальної дії виклали у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо домовленості
відповідачів з попередніми власниками квартири
№ 2 у будинку АДРЕСА_1 про порядок користування спільною сумісною власністю, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами. Разом з тим, вказана обставина не може бути підставою для обмеження позивача у користуванні приміщеннями у підвалі будинку АДРЕСА_1 (крім приміщення гаражу Х площею 18,5 кв. м та приміщення ХІ площею 6 кв. м, які належать відповідачам).
Доводи касаційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення
з відповідачів судових витрат за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції, у зв`язку з недоведеність позовних вимог, не заслуговують на увагу, оскільки позов задоволено частково, а судові витрати розподілені пропорційно задоволених вимог. Крім того, апеляційний суд відповідно до статті 141 ЦПК України зменшив розмір витрат на правову допомогу, понесених позивачем.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення
у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого
2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
в судах з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, та не є достатніми для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанови апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд першої інстанції у незміненій частині та апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення в указаній частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в цій частині без змін.