Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 759/16720/16-ц
провадження № 61-20230св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач -Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
відповідачі:ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 березня 2019 року у складі судді Зінченко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня
2019 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Ігнатченко Н. В., Кулікової С. В.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі -
ПАТ "Дельта Банк", банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно кредитного договору від 20 грудня 2006 року, укладеного між Акціонерним товариством "УкрСиббанк" (далі -
АТ "УкрСиббанк") та ОСОБА_1, йому надано кредитні кошти
в національній валюті в сумі 16 378 дол. США, з розрахунку в розмірі 11,50 процентів річних за весь час фактичного користування кредитом на строк від
20 грудня 2006 року до 20 грудня 2013 року.
Для забезпечення виконання зобов`язання між банком та ОСОБА_2
17 травня 2011 року укладений договір поруки.
08 грудня 2011 року між АТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, АТ "УкрСиббанк" передає (відступає) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. Внаслідок цього ПАТ "Дельта Банк" замінює АТ "УкрСиббанк" як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від АТ "УкрСиббанк" до ПАТ "Дельта Банк" прав вимоги до боржників, до
ПАТ "Дельта Банк" переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
Відповідачі належним чином умови договору не виконували, в результаті чого утворилась заборгованість у сумі 1 031 747,49 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 березня
2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від
09 жовтня 2019 року,позов задоволено в повному обсязі.
Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором в сумі 1 031 747,49 грн та сплачений судовий збір в сумі 15 476,21 грн, а всього - 1 047 223,70 грн.
Суди попередніх інстанцій керувалися тим, щоОСОБА_1 належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором від 20 грудня 2006 року,
у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 23 листопада 2016 року склала 1 031 747,49 грн.
ОСОБА_2 за договором поруки від 20 грудня 2006 року солідарно
з ОСОБА_1 відповідає за його зобов`язаннями, що випливають
з вказаного кредитного договору.
Позичальник зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, а саме не пізніше 20 грудня 2013 року. З позовом про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_1,
ОСОБА_2 до суду ПАТ "Дельта Банк" звернулося 02 грудня 2016 року, тому позовна давність не сплила.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, незаконність та необґрунтованість оскаржених судових рішень, неповне з`ясування та недоведеність судами обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також невідповідність висновків судів обставинам справи, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким
у задоволенні позову відмовити у повному обсязі; покласти понесені судові витрати зі сплати судового збору на позивача.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що уразі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися
з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа. Перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Суди цього не врахували та не взяли до уваги висновки у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року
у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно, від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки сформульовані Верховним Судом України, зокрема
у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі
№ 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.
З аналізу змісту договору кредиту та розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж по кредиту повинен був бути сплаченим не пізніше
20 листопада 2013 року, в той час як позивач звернувся з позовною заявою до суду після 20 листопада 2016 року, що вказує на сплив позовної давності. Навіть за умови, якби останній платіж припадав би на 20 грудня 2013 року, то стягненню підлягав би виключно останній щомісячний платіж, а не вся заборгованість за кредитним договором.
Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому
в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою етапі 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Оскільки строк договору кредиту закінчився 20 листопада 2013 року, а кредитор звернувся із позовом 02 грудня 2016 року, то після спливу шести місяців з дня строку закінчення основного зобов`язання кредитор втратив право на солідарне стягнення коштів за рахунок поручителя оскільки така порука припинила свою дію. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України від 14 червня 2017 року у справі № 6-1009цс17.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що згідно кредитного договору від 20 грудня 2006 року, укладеного між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, відповідачу надано кредитні кошти в національній валюті в сумі 16 378 дол. США, з розрахунку
в розмірі 11,50 процентів річних за весь час фактичного користування кредитом на строк від 20 грудня 2006 року до 20 грудня 2013 року.
Договір не містить положень про збільшення строку позовної давності за будь-якими вимогами банку.
Для забезпечення виконання зобов`язання між банком та ОСОБА_2
20 грудня 2006 року укладено договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 20 грудня 2006 року.
08 грудня 2011 року між АТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого
в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, АТ "УкрСиббанк" передає (відступає) ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ "Дельта Банк" замінює
АТ "УкрСиббанк" як кредитора у зазначених зобов`язаннях.
Відповідно до розрахунку банку, заборгованість позичальників за кредитним договором № 11099283000 від 20 грудня 2006 року станом на 23 листопада
2016 року становить 1 031 747,49 грн, яка складається з тіла кредиту у розмірі 288 402,87 грн, відсотків у розмірі 516 090,02 грн, пені у розмірі 227 254,60 грн.
За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило
є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так
і недоговірних зобов`язань.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом частин першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями
з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що "припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи
у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця
в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення
у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним
з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу
у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)".
У постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі
№ 6-1457цс16 зазначено, що "відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов`язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу,
а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, що "виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові
з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє
в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. За таких обставин, застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе за умови наявності порушеного права позивача, тобто обґрунтованості позовних вимог".
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі
№ 6-1451цс16 зроблено висновок, що "відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом
з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже,
і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням".
У постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі
№ 6-53цс14 зроблено висновок, що "у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі
№ 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком у справі № 6-53цс14 і не вбачає підстав для відступлення від нього.
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частинами першою - другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням, зокрема доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Суди встановили, що умовами кредитного договору від 20 грудня 2006 року встановлено строк його дії - до 20 грудня 2013 року, і виконання позичальником зобов`язань шляхом сплати банку щомісячних платежів.
ПАТ "ДельтаБанк" звернулось до суду із зазначеною позовною заявою
02 грудня 2016 року (а. с. 8, т. 1), вимоги в якій розраховані станом на
23 листопада 2016 року.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просив застосувати наслідки спливу позовної давності (а. с. 142, т. 1).
За таких обставин апеляційний суд не врахував, що:після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється; перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування починається після невиконання чи неналежного виконання позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу; внесення позичальником чергового платежу свідчить про визнання лише певної частини зобов`язання (чи періодичного платежу) та не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Апеляційний суд не перевірив чи припинилася порука ОСОБА_2 відповідно до умов договору поруки від 20 грудня 2006 року та установлених обставин справи.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.