Постанова
Іменем України
14 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 725/6951/18
провадження № 61-20668св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Половінкіна Н. Ю., Височанської Н. К., Кулянди М. І.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні Ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні Ініціативи") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило в рахунок сплати заборгованості за кредитним договором від 03 травня 2006 року № 1031, укладеним між Акціонерним комерційним Промислово-Інвестиційним банком (далі - АК ПІБ), та ОСОБА_1, яка складається з кредиту в сумі 45 224 дол. США, процентів у сумі 80 162,50 дол. США, комісії в сумі 4 051,95 дол. США, звернути стягнення на предмет іпотеки - нежилі приміщення (магазин), загальною площею 158,3 кв. м, які знаходяться по АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів відповідно Закону України "Про виконавче провадження" за початковою ціною предмета іпотеки 1 769 794,40 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між 03 травня 2006 року АК ПІБ та
ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит в сумі 59 000 дол. США на строк до 01 травня
2016 року.
Виконання зобов`язання за кредитним договором забезпечено укладеним між АК ПІБ та ОСОБА_1 договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Балан Р. Б.
03 травня 2006 року.
17 грудня 2012 року АК ПІБ та ТОВ "Кредитні Ініціативи" укладено договір відступлення прав вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення.
ОСОБА_1 станом на 01 листопада 2018 року не виконала зобов`язання зі сплати кредиту сумі 45 224 дол. США, процентів у сумі 80 162,50 дол. США, комісії в сумі 4 051,95 дол. США.
15 листопада 2018 року ТОВ "Кредитні Ініціативи" направлено ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 10 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що наявність невиконаного судового рішення про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет застави.
Проте право ТОВ "Кредитні Ініціативи" на звернення стягнення на предмет іпотеки захисту не підлягає за спливом позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі. Рішення Шевченківського районного суду
м. Чернівці від 06 грудня 2011 року у справі № 2-90/11 про стягнення
з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" коштів за кредитним договором від 03 травня 2006 року № 1031 свідчить про те, що кредитор змінив строк виконання зобов`язання, тому перебіг позовної давності за вимогами ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1 про звернення стягнення починається з 06 грудня 2011 року.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 вересня 2019 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано.
Позов ТОВ "Кредитні Ініціативи" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.
Задоволено вимоги ТОВ "Кредитні Ініціативи" за кредитним договором між
АК ПІБ, правонаступником якого є ТОВ "Кредитні Ініціативи", та ОСОБА_1 від 03 травня 2006 року № 1031 в розмірі 104 753,09 дол. США, що складаються
з кредиту в сумі 45 224 дол. США, процентів у сумі 59 529,09 дол. США шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки -нежитлові приміщення (магазин), загальною площею 158,3 кв. м, який знаходяться в житловому будинку АДРЕСА_1, у спосіб проведення прилюдних торгів згідно Закону України "Про виконавче провадження" за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнено з ОСОБА_1 на корить ТОВ "Кредитні Ініціативи" судові витрати
в сумі 53 710,72 грн.
Апеляційний суд виходив з того, що відповідно пункту 6.4 іпотечного договору, укладеного між АК ПІБ та ОСОБА_1, установлено позовну давність 10 років. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінило порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору
в повному обсязі. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від
06 грудня 2011 року № 2-90/11 засвідчує такі зміни, саме з цього терміну почався перебіг позовної давності звернення стягнення на предмет іпотеки.
ТОВ "Кредитні Ініціативи" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки 07 грудня 2018 року. Тому позовна давність не сплила.
Якщо у судовому рішенні про стягнення заборгованості за кредитом така заборгованість указана у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, пені.Пунктом 6.5 кредитного договору від 06 травня 2006 року № 1031 визначено, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти в розмірі 24 % річних від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК Кодексу
у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК Кодексу. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК Кодексу, за увесь час прострочення.
Оскільки відповідно до умов кредитного договору, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, то особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів". Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Таким чином, умова пункту 2.3 кредитного договору від 06 травня 2006 року № 1031 про сплату щомісячної винагороди за управління кредитними коштами у розмірі 0,2 % від кредитної заборгованості, щомісячно є нікчемною за своєю правовою природою на час укладення правочину. Встановивши у кредитному договорі сплату щомісячної винагороди за управління кредитними коштами, АК ПІБ банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються ОСОБА_1 . Підстав для покладення на
ОСОБА_1 обов`язку за кредитним договором зі сплати комісійної винагороди за управління кредитними коштами немає.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати оскаржене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач у позовній заяві зазначив недостовірні дані та приховав від суду: направлення їй 08 червня 2010 року листа-попередження № 13-11/2106 з вимогою про дострокове виконання умов кредитного договору; наявність рішення Шевченківського районного суду
м. Чернівці від 06 грудня 2011 року, що підтверджує факт дострокового стягнення з неї заборгованості в повному обсязі за кредитним договором; закінчення строку дії іпотечного договору, який діяв до 01 травня 2016 року, тому позивач не може бути іпотекодержателем і виконавчий лист за рішенням суду від 06 грудня 2011 року не пред`являвся до виконання в строки, зазначені
в ньому.
Позивач в позовній заяві не зазначив про позовну давність 10 років, не згадав про зазначену вимогу від 08 червня 2010 року та про те, що набув права стягнути заборгованість на заставлене майно ще 08 липня 2010 року, що позивач скористався вже своїм правом дострокової вимоги до неї, чим змінив строк виконання основного зобов`язання за кредитом, сплати процентів та пені, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання умов договору.
Натомість позивач надав суду вимогу від 15 листопада 2018 року, в якій зазначено про надання 30 днів для виконання та нараховано суму заборгованості, яка вже стягнута судовим рішенням від 06 грудня 2011 року, та проценти станом на 01 листопада 2018 року, приховавши той факт, що проценти та пеня вже не можуть нараховуватись після дострокової вимоги в 2010 році та не може проводитись стягнення по даному кредитному договору. Нарахування банком процентів і комісії після 06 грудня 2011 року є необґрунтованим.
Апеляційний суд не врахував правову позицію Верховного Суду України
у постанові від 09 листопада 2016 року (провадження № 6-2251цс16), згідно
з якою пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності за вимогами банку про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов, а також висновки у постановах: Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18); Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі
№ 718/1829/16-ц (провадження № 61-21947св18); Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 718/175/17-ц (провадження № 61-22102св18) про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору; на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору
в повному обсязі; рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Після направлення відповідачу письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача процентів за кредитним договором.Якщо кредитний договір припинив свою дію то і пункти договору теж припинили дію, тому апеляційний суд помилково послався на пункт 6.4 кредитного договору.
Апеляційним судом ухвалено судове рішення із застосуванням статті 625 ЦК України, хоча в позовній заяві відповідно до цієї статті вимоги до неї не заявлені.
Апеляційний суд не навів належного розрахунку заборгованості, оскільки суд визначив розмір процентів 59 529,09 дол. США, а в графі 13 наданого позивачем розрахунку зазначено суму 80 162,50 дол. США.
Пред`явивши позов про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, банк скористався наданим йому частиною другою статті 1050 ЦК України правом дострокового погашення боргу за кредитом, чим змінив строк виконання основного зобов`язання з 01 травня 2016 року на 06 грудня
2011 року. З цієї дати почався перебіг позовної давності. Позовна давність сплила.
Не маючи право на стягнення заборгованості за спливом позовної давності, позивач не може стягувати заборгованість ні за рахунок іпотечного майна, ні за рахунок іншого майна, оскільки він не має право на повторне стягнення заборгованості, яка вже стягнута рішенням суду від 06 грудня 2011 року.
Апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач у позовній заяві просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів згідно із Законом України "Про виконавче провадження", встановивши початкову ціну предмета іпотеки на рівні, відповідному до звіту про незалежну оцінку вартості нежилих приміщень у сумі 1 769 794 грн,
а в постанові суду вказано про початкову ціну, встановлену на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що між АК ПІБ та ОСОБА_1 укладено кредитний договір від 03 травня 2006 року № 1031, за умовами якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит в сумі 59 000 дол. США на строк до 01 травня 2016 року.
Виконання зобов`язання забезпечено іпотечним договором, укладеним між
АК ПІБ та ОСОБА_1, відповідно до пункту 1.2 якого предметом іпотеки
є нежитлові приміщення (магазин), загальною площею 158,3 кв. м, які знаходяться в житловому будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня 2011 року
у справі № 2-90/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованість за кредитним договором від 03 травня 2006 року № 1031 в сумі 54 846,55 дол. США, що еквівалентно 434 340,80 грн та 23 665,78 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та по комісійній угоді, всього
458 006,58 грн. Судове рішення не виконано.
Вказаним рішенням суду встановлено, що позивач використав своє право на дострокове стягнення заборгованості з відповідача по кредитному договору
№ 1031 від 03 травня 2006 року, яка станом на 20 вересня 2010 року складає
54 846,55 дол. США та 23 665 грн. 78 коп., з яких 45 224 дол. США заборгованість по кредиту; 9 622,55 дол. США заборгованість по нарахованих та несплачених відсотках за користування кредитом за період з 01 березня 2009 року по
20 вересня 2010 року; 5 521 грн. 07 коп. заборгованість по комісійній винагороді за управління кредитом з 01 березня 2009 року по 20 вересня 2010 року; 18 144 грн. 71 коп. пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за період
з 21 вересня 2009 року по 20 вересня 2010 року.
17 грудня 2012 року між АК ПІБ та ТОВ "Кредитні Ініціативи" укладено договір відступлення прав вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення.
До матеріалів справи приєднано витяг з додатку № 1 до договору відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року щодо відступлення права вимоги за договором від 3 травня 2006 року № 103 та витяг з додатку № 1 до договору про передачу прав за договорами забезпечення від 17 грудня 2012 року щодо відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладеним між АК ПІБ та ОСОБА_1 .
Пунктом 6.5 кредитного договору від 06 травня 2006 року № 1031 визначено, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного ним кредиту, він сплачує проценти в розмірі 24 % річних від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.
Відповідно до пункту 6.4 іпотечного договору від 03 травня 2006 року встановлено позовну давність 10 років.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
У частині першій статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,
а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що "припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи
у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця
в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) відступлено від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі
№ 6-1252цс16, і зроблено висновок, що "звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі
№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) вказано, що "рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту
у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі
№ 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що "у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які
є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України
і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання".
Згідно з пунктами 6.20, 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від
23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 (провадження № 12-83гс18) термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (див. ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 у справі № 5017/1987/2012 (провадження №12-289гс18)).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ТОВ "Кредитні Ініціативи" у позовній заяві в обґрунтування свої вимог посилалося на статтю 625 ЦК України, а розрахунок заборгованості виконаний під 24 % річних(а. с. 5, 45).
Установивши, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від
06 грудня 2011 року у справі № 2-90/11 заборгованість за кредитом стягнута, але кредитне зобов`язання не виконано, пунктом 6.5 договору кредиту від
06 травня 2006 року визначено сплату процентів у розмірі 24 % річних від простроченої суми згідно з частиною другою статті 625 ЦК України, апеляційний суд зробив правильний висновок, що рішення суду про стягнення заборгованості засвідчило зміну строку дії договору кредиту, оскільки звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі, тому право кредитора нараховувати проценти за договором кредиту припинилося; кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з посиланням на постанови Верховного Суду України та Верховного Суду з висновками про те, що нарахування банком відсотків і комісії після пред`явлення до суду відповідного позову є необґрунтованим, оскільки апеляційний суд у справі, що переглядається, ці висновки врахував.
Аргументи касаційної скарги щодо повторного стягнення заборгованості (подвійного стягнення) у зв`язку з наявністю судового рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором колегія суддів відхиляє.
У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі
№ 6-1080цс15 наведений правовий висновок, що "відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.
Велика Палата Верховного Суду погодилась із цим висновком у постанові від
19 травня 2020 року у справа № 361/7543/17 (провадження № 14-546 цс 19)
і вказала, що "звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в рахунок стягнення заборгованості за основним договором, а отже таке звернення стягнення не є додатковим стягненням, яке могло б розумітися як подвійне. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що питання щодо виконання виданого кредитору виконавчого документа у разі, коли такий обов`язок боржника за таким виконавчим документом відсутній повністю або частково у зв`язку з його припиненням (через виконання боржником, іншою особою тощо) підлягають вирішенню в порядку, передбаченому частиною другою статті 432 ЦПК України".
Отже, наявність невиконаного судового рішення про стягнення з боржника заборгованості за договором кредиту не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
Апеляційний суд установив, що відповідно до пункту 6.4 іпотечного договору від 03 травня 2006 року встановлено позовну давність 10 років, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня 2011 року стягнено
з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором за вимогою про її дострокове стягнення (періоду з 01 березня 2009 року по 20 вересня 2010 року), ТОВ "Кредитні Ініціативи" звернулося до суду з позовною заявою 19 грудня
2018 року (а. с. 117).
За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок, що позовна давність, про застосування якої заявлено відповідачем, не спливла.
Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, зазначивши в резолютивній частині постанови про початкову ціну, встановлену на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, що не відповідає змісту позовної заяви, колегія суддів не приймає, оскільки суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час розгляду справи) у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки
у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.