ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 440/1402/20
адміністративне провадження № К/9901/444/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Мартинюк Н. М., Соколова В. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 (суддя - Головко А. Б.) і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2020 (колегія суддів у складі: Бершова Г. Є., Чалого І. С., Ральченка І. М.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про стягнення вихідної допомоги при звільненні в сумі 10 640,14 грн та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідачем у порушення приписів статті 44 КЗпП України не виплачено вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку. Як наслідок, позивач вважає, що стягненню підлягає і відшкодування за час затримки вихідної допомоги у розмірі середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.05.2020 до участі у даній справі залучено в якості другого відповідача Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 22.06.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2020, позовні вимоги задовольнив частково: стягнув з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 10 640,14 грн; стягнув з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення у розмірі 10 640,14 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Полтавській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що приймаючи наказ від 23.12.2019 № 1785/к "Про звільнення працівників" в частині звільнення з посади ОСОБА_1, відповідач вказав на пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України, а відтак, ОСОБА_1 має законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Крім того, частина четверта статті 40 КЗпП України не встановлює особливостей застосування положень статті 44 КЗпП України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 даного Кодексу.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 щодо порушення її права на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку та стягнення на її користь вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що становить 10 640,14 грн.
З посиланням на статті 116, 117 КЗпП України, враховуючи, що спір між роботодавцем та працівником виник після звільнення позивача, подання позивачем позовної заяви без додержання вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходячи з принципів законності та справедливості, принципу співмірності, а також того, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі, що складає 10 640,14 грн, яка буде співмірною з урахуванням розміру спірної суми з урахуванням змін в Законі України "Про державну службу" з приводу виплати вихідної допомоги при звільненні у разі ліквідації державного органу.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
05.01.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2020. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що у зв`язку із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 № 117-ІХ (набрав чинності 25.09.2019) до статті 87 Закону України "Про державну службу", вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати виплачується державному службовцю у разі його звільнення виключно з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". При цьому, у разі звільнення державного службовця у зв`язку з ліквідацією державного органу не передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати. Крім того, відповідач зазначає, що наявність в наказі про звільнення позивача посилання на пункт 1 статті 40 КЗпП України, як на підставу звільнення позивача, не свідчить про те, що у вирішенні питання виплати вихідної допомоги слід керуватися відповідними статтями КЗпП України. Вважає, що посилання в зазначеному наказі на КЗпП України не скасовує наявного у позивача статусу державного службовця, та не змінює підставу звільнення.
Також, обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що положення Закону України "Про державну службу", відносно яких виник спір, мали місце з 25.09.2019 по 13.02.2020: з моменту внесених змін Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2020 (набрав чинності 25.09.2019) та до змін, які внесені Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи", що прийнятий Верховною Радою України 14.01.2020 та набрав чинності 13.02.2020. Скаржник вважає, що зазначені положення ще не були предметом розгляду у Верховному Суді, а тому наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, що міститься, зокрема, у статті 87 Закону України "Про державну службу" відносно виплати вихідної допомоги, у подібних правовідносинах.
Позиція інших учасників справи
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Від Головного територіального управління юстиції у Полтавській області відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М. (судді-доповідача), Мартинюк Н. М., Соколова В. М. від 21.01.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2020.
Ухвалою Верховного Суду від 21.04.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 23.12.2019 № 1785/к "Про звільнення працівників" у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", наказу Міністерства юстиції України від 16.10.2019 № 3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України", пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 4 частини 1 статті 83 та пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Управління фінансового та матеріально-технічного забезпечення Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 27.12.2019 у зв`язку з ліквідацією, з припиненням державної служби.
Відповідно до довідки відповідача від 24.01.2020 № 09-28/109 Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області не виплачено ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII).
За приписами статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Частинами першою-третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону № 889-VIII, відповідно до пункту 4 частини першої якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).
Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.
Частиною четвертою статті 87 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною четвертою статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).