ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 807/627/16
адміністративне провадження № К/9901/18365/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гаврилка С.Є., Рейті С.І., Шешені О.М. від 13.12.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Довгої О.І., Матковської З.М., Запотічного І.І. від 27.02.2017,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Національного банку України (далі також НБУ, Нацбанк), у якому просив:
- витребувати у Національного банку України встановлений рейтинг за рейтинговою системою CAMELS станом на 2015 рік;
- витребувати у відповідача звіти інспектування за інспекційними перевірками за станом на 07.08.2015 (з 10 по 14 серпня 2015 року) за станом на 01.09.2015 (з 07 вересня 2015 року до 02 жовтня 2015 року);
- витребувати у Національного банку України звіт інспектування за інспекційною перевіркою, що передувала проведеній з 10 по 14 серпня 2015 року;
- визнати протиправною бездіяльність Національного банку України, що полягала у неналежному проведенні інспекційних перевірок ПАТ "ЮСБ Банк" у 2015 році, що полягала у не проведенні дотримання ПАТ "ЮСБ Банк" правил зберігання цінностей за договорами про відповідальне зберігання цінностей у банку;
- визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо не вжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів ОСОБА_1 щодо збереження переданих ним грошових коштів у сумі 215000,00 доларів США на відповідальне зберігання за договорами про відповідальне зберігання цінностей у банку.
2. У позові наводились аргументи про те, що між ним та ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" було укладено договори про відповідальне зберігання цінностей у банку на загальну суму 215000 доларів США, строк дії кожного з яких складав 6 місяців з моменту його підписання та передачі цінностей Поклажодавцем на зберігання Зберігачу.
3. Разом з тим, як зазначає позивач, з огляду на прийняття 02.10.2015 постанови Правління Національного банку України №665/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) було прийнято рішення від 02.10.2015 №182 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ЮСБ Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Відповідно до постанови Правління НБУ від 24.12.2015 №939 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК"" Фондом прийнято рішення від 28.12.2015 №241 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ЮСБ Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку". На підставі цієї постанови було розпочато процедуру ліквідації банку та з 30.12.2015 розпочато виплати коштів вкладникам даного банку.
4. Позивач наголошував, що переданні за вищевказаними договорами цінності йому повернуто не було, з приводу чого він неодноразово звертався до Уповноваженої особи Фонду зі скаргами на дії ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК", у відповідь на які Фондом була надана відповідь про те, що в ході інвентаризації встановлено відсутність у касах банку переданих позивачем цінностей за вищевказаними договорами відповідального зберігання. У зв`язку з наведеним, як зазначає позивач, він звертався і до НБУ з відповідними скаргами, однак жодної відповіді НБУ не надав.
5. На підставі вищевказаного позивач вважає, що в період 2015 року по час введення тимчасової адміністрації Національний банк України, не вчинив жодних необхідних обов`язкових заходів впливу та контролю з метою недопущення подальшого порушення норм банківського законодавства ПАТ "ЮСБ Банк", що призвело в подальшому до фактичної ліквідації банку та нанесення значних матеріальних збитків у вигляді неповернутих грошових коштів позивача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
6. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.12.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2017, у задоволенні позову відмовлено.
7. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що стаття 73 Закону України від 07.12.2000 №2121-III "Про банки і банківську діяльність" встановлює дискреційні повноваження Національного Банку України щодо підконтрольної йому особи у випадку порушення нею банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. При цьому, суди попередніх інстанцій, виходячи з аналізу вищевказаної правової норми Закону України "Про банки і банківську діяльність", дійшли висновку про те, що Національний Банк України вживає заходи впливу на свій розсуд, адекватно вчиненому порушенню або рівню загрози, яка викликана діями підконтрольної особи. Отже, згідно з висловленою в оскаржуваних судових рішеннях позицією, закон надає можливість суб`єкту владних повноважень здійснювати вибір варіанта рішення відповідно до власних міркувань, не обмежуючись чітко визначеним варіантом вирішення для конкретної ситуації.
8. Зважаючи на викладене, та враховуючи встановлені під час судового розгляду цієї справи обставини, суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що порушення договірних зобов`язань ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" не є підставою для вимоги виконання зазначеного обов`язку Національним банком України, оскільки таких наслідків не передбачено, як умовами укладених позивачем з ПАТ "ЮСБ Банк" договорів відповідального зберігання цінностей, так і положеннями чинного законодавства. При цьому, судами встановлено, що на звернення позивача Національним банком України надавались належні відповіді, які у повній мірі відповідають чинному законодавству.
9. З огляду на вищенаведене, суди дійшли висновку про те, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, й прав позивача не порушив, а тому даний позов задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10. Не погоджуючись з такими судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи між позивачем, ОСОБА_1, та ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" було укладено договори про відповідальне зберігання цінностей у банку, а саме: від 05.05.2015 №4, згідно з яким було передано на відповідальне зберігання у банк цінності за актом приймання-передачі від 05.05.2015 та описом долари США у сумі 80000,00; від 14.05.2015 №5, згідно з яким було передано на відповідальне зберігання у банк цінності за актом приймання-передачі від 14.05.2015 та описом, долари США у сумі 20000,00; 12.06.2015 №6, згідно з яким було передано на відповідальне зберігання у банк цінності за актом приймання-передачі від 12.06.2015 та описом, долари США у сумі 20000,00; 12.08.2015 №11, згідно з яким було передано на відповідальне зберігання у банк цінності за актом приймання-передачі від 12.08.2015 та описом, долари США у сумі 20000,00; 02.09.2015 №16, згідно з яким було передано на відповідальне зберігання у банк цінності за актом приймання-передачі від 02.09.2015 та описом, долари США у сумі 75000,00.
12. На підставі Постанови Правління Національного Банку України від 02.10.2015 №665/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 02.10.2015 №182 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ЮСБ Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
13. Відповідно до постанови Правління Національного Банку України від 24.12.2015 №939 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК"" Фондом прийнято рішення від 28.12.2015 №241 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ЮСБ Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".
14. 25.11.2015 позивач звернувся зі скаргою на дії ПАТ "Юніон Стандарт Банк" до Управління Національного банку України, у прохальній частині якої просив Національний Банк України провести перевірку щодо невиконання банком зобов`язань по поверненню цінностей за договорами, вжити заходів по поверненню цінностей, вжити заходів щодо притягнення винних у неповерненні цінностей посадових осіб банку, повідомити позивача про результати розгляду скарги.
15. За результатами розгляду скарги позивача - відповідачем була підготовлена та надіслана на зазначену позивачем адресу відповідь від 14.12.2015 за №20-06008/99031. У вказаному документі Національний Банк України роз`яснив позивачу про те, що згідно зі статтею 19 Конституції України, статтею 2 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України, як орган державної влади зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України. Заявникові роз`яснено, що згідно із пунктом 8 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації, здійснює Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. У цій же відповіді було зазначено, що згідно зі статтею 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час дії тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком та вживати дії, передбачені планом врегулювання, а відповідно до частини сьомої статті 3, органи державної влади та Національний Банк України не вправі втручатися в діяльність Фонду. Крім того, у відповіді зазначено, що згідно з частиною третьою статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності в установленому порядку. Додатково позивача було проінформовано про те, що за приписами частини сьомої статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду зобов`язана у 60-денний строк з дня початку процедури ліквідації банку надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом одного місяця з дня повідомлення, а цінності, які не вилучені власниками у вказаний в повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку і які Фонд повертає законним власникам.
16. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 25.11.2015, позивач звернувся зі скаргою до Директора - розпорядника Виконавчої дирекції Фонду на бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ЮСБ Банк".
17. 21.12.2015 листом за вих. №991, уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію було надано відповідь на заяви позивача, отримані банком 17 і 24 листопада 2015 року, та телеграму від 04.12.2015. Зазначено, що на даний час цінності (мішок з цінностями) про які зазначає позивач, що були переданні за договорами про відповідальне зберігання цінностей у банку, у касах ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" відсутні. Також позивача повідомлено, що він можливо став жертвою шахраїв та у зв`язку з цим порадили позивачеві звернутися із відповідною заявою до правоохоронних органів.
18. Судовим розглядом цієї справи встановлено й те, що Національним банком України, згідно із статтями 55 Закону України "Про Національний Банк України", статтею 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на підставі пункту 1.8 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.07.2001 №276 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 13.10.2011 №366), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.08.2001 за №703/5894, у період з 01.01.2015 по 03.10.2015 здійснено одну позапланову інспекційну перевірку ПАТ "ЮСБ Банк" з питань банківського нагляду, а саме: за станом на 07.08.2015 (з 10 до 14 серпня 2015 року) у зв`язку з наявністю фактів, що можуть свідчити про проведення Банком ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників або кредиторів банку.
19. Перевіркою було виявлено невиконання банком вимог щодо створення, впровадження та супроводження управління інформаційною безпекою, установлення факту відсутності архіву особливо важких даних.
20. За результатами позапланової перевірки Департаментом запропоновано розглянути питання щодо застосування до Банку заходу впливу у вигляді віднесення його до категорії проблемних.
21. Остання планова інспекційна перевірка ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" проводилась згідно з вимогами пункту 1.5 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок та затвердженого плану проведення інспекційних перевірок банків їх підрозділів та небанківських установ Національним банком України на 2015 рік за період з 01.01.2013 до 01.09.2015.
22. Зазначену планову перевірку завершено було достроково оскільки відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №665/БТ, ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" визнано неплатоспроможним. При цьому, судом встановлено, що позивачем не подавалися скарги з приводу неналежного виконання договорів про відповідальне зберігання цінностей у спірному банку до 02.10.2015, тобто до прийняття рішення №665/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" до категорії неплатоспроможних" і введення тимчасової адміністрації.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
23. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги зазначено, що оскаржувані судові рішення, на думку скаржника, ухвалені при неповному з`ясуванні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а також без дослідження доказів, на витребуванні яких наполягав ОСОБА_1 .
24. Зокрема, скаржник звертає увагу касаційного суду на те, що у позовній заяві містились вимоги про витребування від НБУ звітів інспектування, складених за наслідками здійснених відповідачем заходів банківського нагляду у 2015 році.
25. Позивач наголошує, що такі докази необхідні для дослідження порушень, які були виявлені під час проведення інспекційних перевірок та повноти їх проведення, однак суди попередніх інстанцій, порушуючи вимоги статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла станом на час розгляду справи і вирішення цього спору по суті позовних вимог) стосовно обов`язку ухвалення лише законних та обґрунтованих судових рішень, такі документи, незважаючи на наявність відповідного клопотанням ОСОБА_1, не витребували. При цьому, як вказує скаржник, вищевказані докази не були надані й відповідачем під час розгляду цієї справи. Внаслідок цього, на переконання скаржника, розгляд цієї справи здійснено за неповного з`ясування її обставин, і це призвело до ухвалення судового рішення, яке не відповідає закону.
26. У касаційній скарзі наводяться доводи й про те, що НБУ жодного разу за увесь період діяльності ПАТ "ЮСБ БАНК" не проводив перевірки дотримання цією фінансовою установою вимог законодавства щодо зберігання цінностей за договорами про відповідальне зберігання цінностей у банку. З цього приводу скаржник зауважив, що вказану обставину визнав й представник відповідача і це підтверджується звукозаписами судових засідань у судах попередніх інстанцій.
27. Разом з тим, позивач вважає, що судами першої та апеляційної інстанції не було надано правової оцінки вищевказаній обставині й не наведено стосовно цього жодних обґрунтувань у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, що, на думку скаржника, є порушенням вимог статей 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній станом на час вирішення і розгляду справи у судах попередніх інстанцій.
28. Не погоджується позивач й з висновками судів про те, що НБУ, не проводячи у зв`язку з відсутністю відповідних звернень (скарг) банківський нагляд щодо питань, пов`язаних із дотриманням ПАТ "ЮСБ БАНК" вимог законодавства щодо зберігання цінностей за договорами про відповідальне зберігання цінностей у банку, діяв правомірно.
29. Такий висновок судів попередніх інстанцій, як вважає позивач, суперечить встановленим обставинам справи та не ґрунтується на законі, оскільки відповідач зобов`язаний був здійснювати належний контроль за діяльністю банку незалежно від факту наявності або відсутності відповідних скарг щодо порушень вимог законодавства України у сфері банківської діяльності.
30. У запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначає, що проведення НБУ перевірок Правил зберігання цінностей за договорами про відповідальне зберігання цінностей у банку законодавством, в тому числі нормативно-правовими актами Нацбанку не передбачено.
31. Звертає увагу відповідач й на те, що у позовній заяві не наведено правового обґрунтування того, які саме порушення закону допустив Національний банк як суб`єкт владних повноважень під час здійснення ним владних управлінських функцій відносно позивача, а також про те, у чому саме полягає протиправна бездіяльність НБУ, які права та/або охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 були порушені відповідачем.
32. Заперечуючи проти вимог і доводів касаційної скарги, НБУ, окрім іншого, наголошує, що твердження позивача про ненадання Нацбанком відповіді на його скаргу не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, така відповідь була надана ОСОБА_1 у відповідності з вимогами законодавства.
33. Окрему увагу відповідач звертає на те, що ним у судах першої та апеляційної інстанцій заявлялись доводи стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду й відсутності поважних підстав для поновлення цього строку, однак такі аргументи залишились поза увагою судів та їм не було надано жодної правової оцінки. З цього приводу відповідач вказує, що з 03.10.2015 НБУ не здійснює банківський нагляд за діяльністю ПАТ "ЮСБ БАНК" у зв`язку з початком процедури ліквідації цього банку. При цьому, як наголошує Нацбанк, такий нагляд не поновлювався. Тому, на думку НБУ, саме з дня перебування у публічному доступі інформації про запровадження у вищевказаному банку тимчасової адміністрації (з 05.10.2015) позивач дізнався або міг дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
34. Спираючись на вищезазначені доводи, відповідач просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вважає, що такі ухвалені відповідно до закону.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
35. Так, за змістом частини першої статті 2 Закону України від 20.05.1999 №679-XIV "Про Національний банк України" Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
36. Згідно з положеннями частин першої, четвертої статті 4 цього ж Закону Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису адміністративних витрат, а у визначених цим законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк не відповідає за зобов`язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання.
37. Однією з функцій НБУ, відповідно до пункту 8 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", є здійснення банківського регулювання та нагляду на індивідуальній та консолідованій основі.
38. Статтею 55 Закону України "Про Національний банк України", встановлено, що головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.
39. Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до частини першої, другої, пункту 4 частини восьмої статті 47, частини першої статті 55 якого банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. Банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність щодо зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа. Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
40. Статтею 47 Закон України "Про банки і банківську діяльність" (частини десята-тринадцята цієї статті) також передбачено, що банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності. Банк має право розпочати новий вид діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) за умови виконання встановлених Національним банком України вимог щодо цього виду діяльності або послуги. Банк не пізніш як за місяць до початку нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (крім банківських) зобов`язаний повідомити про це Національний банк України згідно з вимогами та в порядку, встановленими Національним банком України. Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інших кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.
41. Вимоги щодо початку нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг встановлені главою 5 Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011 №306, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.10.2011 за №1203/19941.
42. Згідно з приписами пункту 5.1 глави 5 вищеназваного Положення банк має право розпочати новий вид діяльності або надання нового виду фінансових послуг, визначених статтею 47 Закону та статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", які не є валютними операціями (далі - новий вид діяльності або надання нового виду фінансових послуг), та зазначених у статуті банку за таких умов, зокрема: наявність банківської ліцензії; відповідний технічний стан та організація охорони приміщень банку, у тому числі касового вузла, забезпеченість банківським обладнанням, комп`ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, що потрібні для здійснення нових операцій і відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку; виконання банком вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо певного виду діяльності/послуг (підпункти а), є), и)).
43. За змістом пунктів 5.2 - 5.4 цього ж Положення, банк не пізніше ніж за місяць до початку нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг повідомляє про це Національний банк, подавши такі документи:
а) повідомлення банку про початок нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг (за формою, наведеною в додатку 14);
б) опис і дані про організаційну та управлінську структуру банку та внутрішні положення банку, що регулюють здійснення ним нового виду діяльності або нового виду фінансових послуг;
в) документи, у тому числі інформацію (згідно з додатком 13) про керівників підрозділів та окремих спеціалістів, що підтверджують виконання банком вимог нормативно-правових актів Національного банку, щодо нового виду діяльності або нового виду фінансових послуг.
Банк для надання послуг із зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа має відповідати такій спеціальній вимозі: наявність сховища для розміщення індивідуальних сейфів, технічний стан якого відповідає вимогам нормативно-правових актів Національного банку.
Національний банк протягом місяця з дати отримання повідомлення банку про початок нового виду діяльності або надання нового виду фінансових послуг повідомляє банк про результати розгляду повідомлення та пакета документів.
У разі порушення банком вимог пункту 5.1 чи 5.2 цієї глави або вимог, установлених Національним банком щодо нового виду діяльності або послуги, Національний банк надсилає на адресу банку лист з повідомленням про порушення вимог статті 47 Закону і повертає банку пакет документів. Банк не має права розпочати новий вид діяльності або надання нового виду фінансових послуг до дати усунення порушень.
Банк після усунення порушень, зазначених у листі Національного банку, для отримання права розпочати новий вид діяльності або надання нового виду фінансових послуг вправі повторно звернутися до Національного банку з відповідним повідомленням та пакетом документів.
44. Правовому регулюванню відносин за договором зберігання присвячено окрему главу 66 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, параграфом третім якої зберігання цінностей у банку віднесено до спеціального виду зберігання, на який, однак, поширюються загальні положення про зберігання.
45. Стаття 969 Цивільного кодексу України визначає, що банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. Банк може бути уповноважений поклажодавцем на вчинення правочинів з цінними паперами, прийнятими на зберігання. Укладення договору зберігання цінностей у банку засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа, пред`явлення якого є підставою для повернення цінностей поклажодавцеві.
46. Згідно з правовою регламентацією, наведеною у статтях 936, 942-944, 949-951, 953, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Зберігач зобов`язаний виконувати свої обов`язки за договором зберігання особисто
Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.
Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.
Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем.
Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
47. Законодавством встановлено й спеціальні вимоги щодо зберігання цінностей у банку, зокрема, пунктами 10, 13, 14 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 №174, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.06.2011 за №790/19528, передбачено таке.
Банк (філія, відділення) зобов`язаний зберігати готівку та цінності у власних сховищах цінностей.
Банк наказом призначає відповідальних осіб сховища цінностей (у складі не менше двох осіб), на яких покладаються обов`язки щодо зберігання цінностей у сховищі цінностей. Стаж роботи у банківській системі працівників, які входять до складу відповідальних осіб сховища цінностей банку або філії, становить не менше ніж один рік, а відділень банку - не менше ніж шість місяців.
Керівник банку (філії, відділення), а також відповідальні особи в разі незабезпечення схоронності цінностей в касі банку несуть відповідальність згідно із законами України.
48. Статтею 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах:
- адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків;
- індикативне регулювання: 1) встановлення обов`язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов`язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.
49. За змістом статей 67, 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
Кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік.
Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку.
Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
50. Відповідно до пункту 1.1 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), це Положення регулює процес планування та проведення інспектування службою банківського нагляду та уповноваженими Національним банком України (далі - Національний банк) особами банків, філій іноземних банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку.
51. Пунктом 1.11 цього ж Положення встановлено, що планова перевірка банку/філії іноземного банку проводиться не рідше одного разу на 36 місяців з дня останньої планової інспекційної перевірки. Перша планова інспекційна перевірка банку/філії іноземного банку проводиться не раніше ніж через 12 місяців з дня отримання ним банківської ліцензії.
52. За приписами пункту 2.2 вищевказаного Положення, для складання планів інспекційних перевірок Національний банк аналізує, зокрема й звернення, скарги вкладників, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб.
53. Інспекційні перевірки здійснюються з метою оцінки загального фінансового стану об`єкта перевірки або окремих видів його діяльності (операцій), у тому числі визначення рівня безпеки і стабільності його операцій, ризиків, притаманних об`єкту перевірки, достовірності його звітності, виявлення та запобігання ризиковій діяльності, що загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів, і дотримання об`єктом перевірки вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку. Період, терміни та напрями перевірки визначаються Національним банком. Строк здійснення інспекційної перевірки банку не може перевищувати 60 робочих днів (пункт 1.4 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок).
54. Підготовка до проведення інспекційної перевірки здійснюється шляхом аналізу результатів безвиїзного нагляду, інформації від інших структурних підрозділів Національного банку про діяльність об`єкта перевірки та матеріалів об`єкта перевірки.
Запит до об`єкта перевірки щодо подання необхідних для процесу підготовки до інспекційної перевірки матеріалів надсилається разом з офіційним повідомленням про проведення планової інспекційної перевірки в порядку, визначеному пунктом 1.7 глави 1 цього Положення.
Об`єкт перевірки зобов`язаний надати всю потрібну інформацію до початку інспекційної перевірки у строки, визначені в запиті про її надання.
Керівник інспекційної групи ініціює проведення попередньої зустрічі за участю керівників банку/філії іноземного банку, який/яка перевірятиметься, та керівників служби банківського нагляду Національного банку/територіального управління або їх заступників. На нараді обговорюються організаційні питання щодо майбутньої інспекційної перевірки, у тому числі обсяги та методи її проведення (пункти 3.2 - 3.4 Положення про планування та порядок проведення інспекційних перевірок).
55. Статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать:
1) письмове застереження;
2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку;
3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов`язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо;
4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;
5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів;
6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами;
7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій;
8) заборона надавати бланкові кредити;
9) накладення штрафів на: керівника банку у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; банк відповідно до положень, затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більш як 1 відсоток суми зареєстрованого статутного капіталу; власників істотної участі у банку в разі порушення ними вимог статті 34 цього Закону щодо порядку набуття або збільшення істотної участі в банку у розмірі до 10 відсотків придбаної (збільшеної) частки;
10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі в банку права голосу придбаних акцій (паїв);
11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади;
12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного;
13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.
56. Окрім цього, відповідно до статті 3, частин першої та сьомої Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень. Взаємодія Фонду з Національним банком України та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.
57. Пунктом 8 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
58. Частиною сьомою цього ж закону встановлено, що Фонд зобов`язаний у 60-денний строк з дня початку процедури ліквідації банку надіслати повідомлення всім клієнтам, які користуються послугами відповідального зберігання, про необхідність вилучити свої цінності протягом одного місяця з дня повідомлення. Матеріальні цінності, що перебували на відповідальному зберіганні банку і не були вилучені власниками в зазначений у повідомленні строк, вважаються фондами, на які не можуть претендувати кредитори банку. Такі цінності переходять у розпорядження Фонду для повернення законним власникам.
59. Згідно з частиною п`ятою статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
60. Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності в установленому Національним банком України порядку. Національний банк України поновлює банківський нагляд за банком у день отримання рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про припинення повноважень куратора Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у зв`язку з приведенням діяльності банку у відповідність із вимогами банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності (частини третя, п`ята статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність").
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
61. Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що НБУ, як орган, уповноважений здійснювати банківський нагляд, проводить планові (не частіше одного разу на рік) та позапланові (при наявності обґрунтованих підстав) інспекційні відвідування, метою яких є визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.
62. При цьому, обсяг та напрями перевірки визначаються Національним банком на підставі аналізу показників діяльності об`єкта перевірки та інформації стосовно такого об`єкта, а під час планування інспекційних відвідувань НБУ аналізує, зокрема й звернення, скарги вкладників, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб.
63. Тобто, повноваження відповідача з визначення у процесі планування та підготовки до проведення перевірки її обсягу та напрямів реалізується з урахуванням аналізу конкретних обставин, фатів, показників діяльності та інформації стосовно об`єкта банківського нагляду, щодо якого планується проведення інспекційної перевірки, в тому числі, одержаної під час проведення попередніх інспекційних відвідувань або на підставі звернень, скарг вкладників, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб.
64. Ключовим питанням, яке належало з`ясувати під час розгляду цієї справи, на чому наполягав і позивач у судах попередніх інстанцій, є те, чи повинен був Національний Банк України здійснювати банківський нагляд і контроль за дотриманням ПАТ "ЮСБ Банк" законодавства окремо за напрямком зберігання цінностей у банку, чи фактично здійснювалися відповідачем такі перевірки та чи були визначені законом підстави для цього.
65. У судах попередніх інстанцій представник відповідача наполягала на тому, що чинним законодавством не передбачено обов`язку НБУ здійснювати банківський нагляд і контроль окремо за напрямком дотримання законодавства щодо зберігання цінностей у банку.
66. Окрім цього, з метою дослідження змісту і характеру порушень, виявлених відповідачем під час проведення інспекційних відвідувань (перевірок) ПАТ "ЮСБ Банк", а також встановлення обставин щодо повноти проведення таких перевірок, позивач у судах першої та апеляційної інстанцій заявляв вимоги про витребування від НБУ звітів інспектування, однак такі були відхилені.
67. Суди попередніх інстанцій, погодившись із твердженнями відповідача про відсутність у нього обов`язку здійснювати банківський нагляд окремо за напрямком перевірки дотримання Банком законодавства про зберігання цінностей, та встановивши, що ОСОБА_1 відповідних скарг не подавалось, не з`ясували і не перевірили доказами обставини справи щодо того, чи надходили звернення, скарги вкладників, кредиторів, інших юридичних або фізичних осіб, у яких би містилась інформація про порушення ПАТ "ЮСБ Банк" законодавства, в тому числі нормативно - правових актів НБУ, якими урегульовані відносини зберігання цінностей у банку. Судами також не було проаналізовано інформації стосовно об`єкта банківського нагляду - ПАТ "ЮСБ Банк", одержаної під час проведення попередніх інспекційних відвідувань (планових і позапланових) та, як наслідок, не з`ясовано, чи свідчила така інформація про порушення цим Банком законодавства, яким врегульовано діяльність щодо зберігання цінностей. Відповідно, не з`ясованим залишилось питання, чи виникли у НБУ підстави для проведення перевірки з вищевказаного напрямку і чи повинен був відповідач проводити таку перевірку.
68. Тому колегія суддів констатує, що висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 і відсутність з боку НБУ протиправної бездіяльності, про яку іде мова у позовній заяві, носять передчасний характер і їх не можна вважати достатньо обґрунтованими й такими, що засновані на повному і всебічному з`ясуванні обставин справи з перевіркою їх доказами, наданням належної правової оцінки спірним правовідносинам та доводами учасників справи у розрізі аналізу вимог законодавства у банківській сфері та положень нормативно - правових актів, якими унормовано діяльність банків щодо зберігання цінностей.
69. Проігноровані апеляційним судом й наведені відповідачем у запереченні на апеляційну скаргу аргументи щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду і це питання залишено поза увагою під час розгляду справи у суді першої інстанції.
70. На цьому аргументі відповідач наполягає й під час перегляду в касаційному порядку судових рішень, прийнятих по суті спору, тому він не може бути проігнорований Верховним Судом.
71. Так, відповідно положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15.12.2017, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
72. При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
73. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
74. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
75. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
76. Варто наголосити, що право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.
77. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
78. У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
79. В той же час, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення у справі "Вайт і Кеннеді проти Німеччини" [GC], №26083/94, ECHR 1999-I, пункт 59; рішення у справі "Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства" [GC], №28945/95, пункт 98, ECHR 2001; рішення у справі "Z. та інші проти Сполученого Королівства" [GC], №29392/95, пункт 93, ECHR 2001, рішення від 12.07.2001 у справі за заявою №42527/98 "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини" (CASE OF PRINCE HANS-ADAM II OF LIECHTENSTEIN v. GERMANY), пункт 44).
80. Отже, право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
81. ЄСПЛ, у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України", нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
82. У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
83. Таким чином, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
84. На цьому наголошено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №800/474/17 (провадження №11-337заі18).
85. Вищенаведене засвідчує, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
86. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
87. Окрім цього, частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язує часників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. На цьому ж наголошено і у частині першій статті 45 цього ж Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
88. Аналогічні приписи містились й у частині другій статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній станом на час розгляду і вирішення цієї справи у судах попередніх інстанцій.
89. Наведені вище правові нормами Кодексу адміністративного судочинства України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
90. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі №826/22361/15.
91. У справі, яка розглядається, суди встановили, що 02.10.2015 у ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" запроваджено тимчасову адміністрацію й з цього моменту Національний банк України не здійснює банківський нагляд за зазначеним банком, крім отримання звітності в установленому Національним банком України порядку, а тому бездіяльність відповідача, яка оскаржується позивачем, могла мати місце лише до запровадження тимчасової адміністрації, тобто до 02.10.2015.
92. Колегія суддів відзначає, що за приписами частини другої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України".
93. Разом з тим, суд першої інстанції, отримавши 05.05.2016 позовну заяву, ОСОБА_1, усупереч приписів пункту 5 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15.12.2017, не з`ясував, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
94. Не перевірив суд першої інстанції й того, чи була розміщена інформація про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ЮНІОН СТАНДАРТ БАНК" у порядку та строки, встановлені законом, і чи була така інформація відкритою і доступною для позивача, а також не встановив, коли ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав внаслідок спірної бездіяльності НБУ, враховуючи письмові відповіді НБУ від 14.12.2015 за №20-06008/99031 та уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію від 21.12.2015 за вих. №991.
95. Ці обставини залишились поза увагою й суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що у запереченні на апеляційну скаргу відповідач наполягав на недотриманні позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого процесуальним законом. Відповідним аргументам НБУ щодо цього не було надано жодної оцінки.
96. Суд же касаційної інстанції, в силу встановлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, тобто вирішує виключно питання права, і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
97. За змістом частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а до 15.12.2017 статті 159 цього ж Кодексу, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
98. Для встановлення конкретних ознак (критеріїв) мотивованості судового рішення можна врахувати практику Європейського суду з прав людини.
99. Наприклад, у справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99; пункт 30).
100. У іншому рішенні, зокрема, у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява №49684/99, пункт 30). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ.
101. Так, в пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її.
102. У пункті 25 рішення у справі "Проніна проти України" (№63566/00), пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (№2586/07) та пункту 280 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (№ 42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
103. Крім цього у пункті 42 рішення у справі "Бендерський проти України" (№22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
104. Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії мотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
105. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
106. Оскільки, як встановлено за наслідками касаційного розгляду справи, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та перевірку їх доказами, то це, у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.
107. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові та встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, надати належну і повну юридичну оцінку цим обставинам та усім аргументам, наведеним учасниками справи, перевірити їх доказами, та постановити рішення відповідно до вимог 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
108. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 353, 355, 356, підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15.01.2020 №460-IX,