ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 560/1158/20
адміністративне провадження № К/9901/5053/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження справу №560/1158/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна будівельна інвестиційна група" до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна будівельна інвестиційна група" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.11.2020 (суддя Шевчук О.П.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021 (головуючий суддя Совгира Д.І., судді: Матохнюк Д.Б., Франовська К.С.)
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Західна будівельна інвестиційна група" (далі також Товариство, позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області (ГУ ДПС, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0010451401, №0010461401, №0010511401, №0010471401 від 03.09.2019.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.11.2020, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство оскаржило їх до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, клопотання Товариства задоволено, зупинено дію рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.11.2020 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.02.2021 у справі №560/1158/20 до закінчення касаційного розгляду.
Ухвалою суду від 19.04.2021 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 20.04.2021.
Суд з`ясував, що в обґрунтування касаційної скарги, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, позивач вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зазначає, що спір вирішено без повного та всебічного з`ясування обставин справи. Як вважає Товариство, висновки судів, що документи, які надані позивачем під час розгляду справи, не можуть братися до уваги судом у якості допустимих доказів, оскільки не були покладені в основу спірних рішень податкового органу, є помилковими. Позивач наголошує, що такі докази містять інформацію щодо предмета доказування та є належними у розумінні положень частини першої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, факт ненадання документів не є доказом фактичного використання товарів у операціях негосподарської діяльності, а свідчить лише про неможливість проведення контролюючим органом перевірки. Висновок відповідача про виявлення податкового правопорушення не має жодного документального підтвердження та фактично ґрунтується на припущеннях. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, а саме, застосовано норму без наявності для цього фактичних підстав, тобто за відсутності об`єктів оподаткування збільшено грошові зобов`язання, у тому числі, штрафні санкції. Поряд з цим, порушено приписи процесуального права, до позивача застосовані обмеження, встановлені частиною другою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України та не враховано предмет дослідження судового розгляду. На думку позивача, в силу положень частини другої статті 77 цього Кодексу податковий орган не довів правомірність свого рішення. Крім того, позивач зазначає, що судами не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У свою чергу, податковий орган проти доводів касаційної скарги заперечив, скористався правом подання відзиву, де зазначив, що на виявлені порушення за наслідками перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень вплинуло ненадання позивачем до перевірки документів, які підтверджують показники, відображені ним у податкові звітності. На думку відповідача, суди дійшли правомірного висновку, що ненадання платником податків контролюючому органу первинних документів у встановлені законом строки має наслідком встановлення відсутності таких документів на час складення податкової звітності. Відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій правильно застосовано норму абзацу першого пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, відхиляючи доводи позивача про наявність у нього первинних документів на підтвердження суми податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами на час судового розгляду. Вказані приписи закону є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входять у конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлюються правила доказування в адміністративному судочинстві. Оскільки при прийнятті податкового повідомлення-рішення первинні бухгалтерські документи позивач податковим органом не досліджувались, внаслідок їх відсутності, внаслідок недобросовісної поведінки самого позивача, то підстав для дослідження та врахування таких первинних документів під час судового розгляду цієї справи не було. У відзиві на касаційну скаргу податковий орган просить залишити касаційну скаргу Товариства без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований як юридична особа з 19.08.2016, основним видом діяльності згідно КВЕД є 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель.
Згідно наказу ГУ ДФС у Хмельницькій області №414 від 20.02.2019 та повідомлення №71 від 20.02.2019 на підставі вимог статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 77.1, 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового Кодексу України призначено проведення документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.08.2016 по 31.12.2018, тривалістю 10 робочих днів - з 05.03.2019.
Копію наказу від 20.02.2019 №414 та повідомлення від 20.02.2019 №71 направлено позивачу 20.02.2019 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства та вручення йому направлень на проведення перевірки посадові особи податкового органу 05.03.2019 здійснили вихід за юридичною (податковою) адресою платника: місто Хмельницький, вулиця М.Залізняка, 8/3 офіс 10, за якою встановлено відсутність посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників.
На виконання вимог підпункту 1.4.1 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених Наказом ДФС України від 31.07.2014 №22 посадовими особами відповідача було складено акт від 05.03.2019 № 0050/22-01-14-01/40761243 неможливості проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства у зв`язку з відсутністю посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників за місцезнаходженням платника податків.
З метою виконання плану-графіку проведення документальних планових перевірок платників податків заступником начальника ГУ ДФС у Хмельницькій області прийнято рішення про проведення документальної планової невиїзної перевірки позивача, яке оформлено наказом від 07.06.2019 №1333 та повідомлення від 07.06.2019р. №321, копії яких надіслано на адресу платника 07.06.2019 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, які були вручені останньому 09.07.2019.
За результатами проведення документальної планової невиїзної перевірки складено акт перевірки від 01.08.2019 №0581/22-01-14-03/40761243, яким встановлено порушення вимог пунктів 44.1, 44,2, 44,3 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, абзацу "г" пункту 198.5 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 1 статті 2, пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", частини п`ятої статті 8, частини другої 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся на загальну суму 119682,00грн.; занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету в загальній сумі 14ʼ 875ʼ 739грн., та завищено залишок від`ємного значення ПДВ за грудень 2018 року у сумі 4ʼ 252ʼ 802грн., не складено та не зареєстровано в Єдиному реєстрі окремі зведені податкові накладні на загальну суму ПДВ 19ʼ 128ʼ 541грн.
Позивач не погодившись з висновками перевірки подав заперечення до акту, за результатами розгляду яких висновок акту залишено без змін.
На підставі акта перевірки відповідачем 03.09.2019 прийнято податкові повідомлення-рішення:
№0010451401 про сплату податку на прибуток в сумі 119682грн. та штрафної санкції в сумі 29921грн.:
№0010461401 про сплату податку на додану вартість в сумі 14ʼ 875ʼ 739грн. та штрафної санкції в сумі 3ʼ 718ʼ935грн.;
№0010511401 про сплату штрафної санкції в сумі 9564270,50грн. за нескладення та не реєстрацію податкових накладних в ЄРПН;
№0010471401 на суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 4ʼ 252ʼ 802,00грн.
Не погоджуючись з вказаними податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказав, що на виявлені порушення за наслідками перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження в цій справі, вплинуло ненадання позивачем до перевірки документів, які підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності. Документи, які надані позивачем під час розгляду справи, але при цьому не надавались контролюючому органу, не можуть братися до уваги судом в якості допустимих доказів в справі, оскільки не були покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Враховуючи ненадання позивачем під час проведення перевірки будь-яких документів, які підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, висновки в акті перевірки зроблено у відповідності з нормами чинного податкового законодавства України.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи, з огляду на наступне.
Приписи статті 67 Конституції України вказують, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно статті 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складання якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Пунктом 85.2 статті 85 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.
У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені у абзаці другом пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадки виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платник податків на час складення такої звітності (пункт 44.6 статті 44 ПК України).
Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Статтею 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
У свою чергу, слід враховувати, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки, оскільки положення пункту 44.6 статті 44 ПК України визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. В іншому випадку, обмеження судом предмету дослідження призвело би до неповноти дослідження та порушення справедливого судового розгляду.
Верховний Суд звертає увагу, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього Кодекс адміністративного судочинства України покладає на суд обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи. У тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Окрім того, частина друга статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню. При цьому, суд також повинен враховувати вимоги щодо необхідності офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на його думку, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Приписи Глави 5 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
Поняття доказів визначено положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відзиві на касаційну скаргу відповідач необґрунтовано посилається на застосування до цього спору висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06.08.2019 (справа №520/8681/18), вважаючи правовідносини аналогічними, оскільки податковий орган не враховує, що у справі №520/8681/18 Суд вказав, що у межах даної справи відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України врахований факт систематичного недотримання позивачем податкової дисципліни в частині неотримання поштової кореспонденції за його податковою адресою. Жодні обставини, які б свідчили про поважність причин неотримання поштових відправлень ні судам попередніх інстанцій, ні касаційному суду наведені не були.
Оскільки на виконання завдань адміністративного судочинства при перевірці правомірності рішення суб`єкта владних повноважень суд має враховувати лише ті обставини та документи, на підставі яких таке рішення було прийнято, а при прийнятті податкового повідомлення-рішення первинні бухгалтерські документи позивача відповідачем не досліджувались, внаслідок їх відсутності у платника податків в силу приписів пункту 44.7 статті 44 ПК України, внаслідок недобросовісної поведінки самого позивача, то підстав для дослідження та врахування таких первинних документів під час судового розгляду цієї справи не було.
Суд констатував, що контролюючим органом неодноразово приймались рішення по проведенню перевірки позивача та вживались заходи з їх проведення і отримання відповідних документів, проте поведінка позивача свідчить про ухилення від здійснення таких перевірок внаслідок відсутності його посадових осіб за місцезнаходженням позивача, наступної втрати документів та відмови у їх наданні після спливу строку для їх відновлення.
Отже, у згаданому рішенні, на яке посилається податковий орган, судами встановлювались інші обставини.
Необхідно відзначити, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування та податковий кредит, наступає за умови фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
При цьому, судами попередніх інстанцій не досліджено необхідні докази, з яких слідує, що документи підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаних правочинів, дійсно відбулися, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.
Рішення судів про встановлення податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які підтверджують право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.
Разом з тим, надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Касаційний суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб`єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій зазначені вище вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити обставини справи, належним чином їх оцінити, перевірити якими доказами вони підтверджуються, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 340, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -