ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.002522
адміністративне провадження № К/9901/228/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Губської О.А., Соколова В.М.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року (головуючий суддя - Лунь З.І.), постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Шевчук С.М., суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.)
I. СУТЬ СПОРУ
1. У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) (далі - відповідач, Прикордонний загін), в якому просив, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог:
- стягнути з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 33 066,22 грн.;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 13 березня 2017 року по день постановлення судом рішення з розрахунку 246,49 грн за кожний день.
1.1. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що при звільненні відповідач не здійснив повного розрахунку, порушивши вимоги статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). На думку позивача, при проведенні розрахунку при звільненні не враховано, що він, займаючи посаду заступника начальника команди воєнізованої охорони Мостиського прикордонного загону, під час відсутності начальника виконував обов`язки тимчасово відсутньої особи, а тому повинен був отримувати 50% доплати за виконання обов`язків цієї особи. Позивач також вважає, що відповідач не здійснив повної виплати за щорічну та додаткову відпустки. Також відповідач, всупереч вимогам статті 47 КЗпП України, не видав йому вчасно трудову книжку.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. В період з 07 червня 2010 року по 06 березня 2012 року ОСОБА_1 виконував роботу на посаді заступника начальника групи окремої команди воєнізованої охорони Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
3. З 06 березня 2012 року позивач призначений на посаду заступника начальника команди воєнізованої охорони відділу організації повсякденної діяльності.
4. На підставі заяви ОСОБА_1 від 25 січня 2017 року наказом Мостиського прикордонного загону від 27 січня 2017 року № 10-вв йому було надано щорічну основну відпустку на 24 календарні дні та щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці (ненормований робочий день) на 04 календарні дні (за відпрацьований період з 07 червня 2016 року по 06 червня 2017 року) з 13 лютого 2017 року.
5. 10 лютого 2017 року позивач написав заяву про звільнення за власним бажанням згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки Прикордонний загін не виконує законодавство про працю, умови колективного та трудового договору.
6. 13 березня 2017 року відповідно до наказу №23-ОС від 13 березня 2017 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України.
7. Вважаючи, що при звільненні відповідач не здійснив із ним повного розрахунку, ОСОБА_1 звернувся до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
8.1. Стягнуто з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь позивача заборгованість по заробітній платі у сумі 208,56 грн.
8.2. Стягнуто з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 204,70грн.
8.3. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 02 (дві)грн.16коп.
9. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
10. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у сумі 204,70 грн.
10.1. Ухвалено у вказаній частині нову постанову, якою стягнуто з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку у сумі 1 382 грн.
10.2. В іншій частині позовних вимог рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року залишено без змін.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
11. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, а матеріали направити до суду першої інстанції для прийняття рішення про відкриття провадження у справі в порядку цивільного судочинства.
12. Позивач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили правила предметної юрисдикції, оскільки ця справа є цивільною.
13. ОСОБА_1 зазначає, що перебуваючи на посаді заступника начальника команди воєнізованої охорони, він не був державним службовцем, спір із роботодавцем виник на підставі трудових відносин та не носить публічно-правового характеру. А тому, на думку позивача, суд першої інстанції повинен був закрити провадження у цій справі.
14. На підтвердження своєї позиції позивач послався на постанову Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №377/232/16-ц та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №815/6096/17.
15. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
16. На думку представника Прикордонного загону, звернення позивача до суду із касаційною скаргою свідчить про зловживання ним процесуальними правами.
16.1. У відзиві зазначено, що ОСОБА_1 вже звертався до суду в порядку цивільного судочинства із аналогічним позовом. Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 07 серпня 2017 року відкрито провадження у справі №448/886/17. В подальшому ухвалою від 19 квітня 2019 року провадження у справі було закрито, оскільки такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
16.2. Також позивач оскаржував своє звільнення в порядку цивільного судочинства (справа №448/1419/17). Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 17 листопада 2017 року у справі №448/1419/17 позов повернуто, оскільки справа підсудна Львівському окружному адміністративному суду. Надалі позивач оскаржував в порядку адміністративного судочинства своє звільнення до Львівського окружного адміністративного суду (справа №1340/5782/18).
16.3. Враховуючи вказані обставини, представник Прикордонного загону вважає, що закриття провадження у цій справі призведе до неможливості судового захисту оспорюваних прав та створить перешкоди особі у доступі до правосуддя.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
17. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
19. Пунктами 1, 2, 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому:
-хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
-хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
-хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
20. Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
21. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон N 460-IX).
23. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону N 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом N 460-ІХ.
24. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у цій справі у січні 2020 року.
25. Враховуючи дату подання касаційної скарги та вказані процесуальні норми, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.
26. Відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
27. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.
28. Предметом спору у даній справі є нездійснення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
29. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача звільнено з посади заступника начальника команди воєнізованої охорони відділу організації повсякденної діяльності Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
30. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 409 "Про впорядкування охорони об`єктів Державної прикордонної служби" запроваджено у Державній прикордонній службі України відомчу воєнізовану охорону для забезпечення охорони особливо важливих і режимних об`єктів.
31. Засади керівництва, комплектування, матеріально-технічного забезпечення підрозділів воєнізованої охорони органів Державної прикордонної служби України (далі - ВОХОР), основні права, обов`язки працівників, порядок організації несення служби, внутрішньої служби ВОХОР визначаються Положенням про воєнізовану охорону Державної прикордонної служби, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 травня 2015 року №612 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2015 року за № 709/27154 (далі - Положення №612).
32. Пунктом 2 Розділу 1 Положення №612 визначено, що ВОХОР створюється для здійснення охорони та оборони об`єктів, несення внутрішньої служби на контрольно-пропускних пунктах та в автомобільних парках, стоянках автомобільної техніки, несення служби з охорони військових містечок, адміністративних будівель та охорони об`єктів органів Державної прикордонної служби України.
33. Згідно з пунктом 4 Розділу 1 Положення №612 на підрозділи ВОХОР Державної прикордонної служби України покладаються завдання: охорона та оборона об`єктів органів Державної прикордонної служби, охорона військових містечок, адміністративних будівель та об`єктів органів Державної прикордонної служби, несення служби на КПП органів Державної прикордонної служби, несення служби в парках.
34. Пунктом 5 Розділу 1 Положення №612 ВОХОР є системою підрозділів, що входять до складу органів Державної прикордонної служби.
35. Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Положення №612 особовий склад підрозділу ВОХОР залежно від посад поділяється на середній і молодший начальницький склад та рядовий склад. До середнього начальницького складу належить начальник підрозділу, заступник начальника підрозділу, які виконують функції з керівництва та контролю за діяльністю підрозділу ВОХОР. До молодшого начальницького складу належить начальник групи (відділення), який, як правило, очолює варту, зміну охорони (сторожову групу).
36. Згідно з пунктом 5 Розділу XVI Положення №612 законні вимоги працівника ВОХОР під час виконання ним службових обов`язків є обов`язковими для виконання іншими особами.
37. Отже, підрозділи ВОХОР входять до складу органів Державної прикордонної служби, а позивач, обіймаючи посаду заступника начальника команди воєнізованої охорони відділу організації повсякденної діяльності був особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто, враховуючи приписи пункту 17 частини першої статті 17 КАС України, перебував на публічній службі.
38. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень в провадженні Мостиського районного суду Львівської області перебувала справа №448/886/17 за позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 1494) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 19 квітня 2019 року провадження у вказаній справі закрито, позивачу роз`яснено його право на звернення із позовом в порядку адміністративного судочинства до окружного адміністративного суду. Вказане судове рішення набрало законної сили 28 травня 2019 року.
39. Таким чином, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді цієї справи не було порушено правил юрисдикції.
40. Звертаючись до суду касаційної інстанції зі скаргою, що розглядається, ОСОБА_1 єдиною підставою для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень вказав порушення правил предметної юрисдикції.
41. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України (в редакції на час подання касаційної скарги) суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
42. Частиною третьою статті 353 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими;
3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25 - 28 цього Кодексу;
8) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Судове рішення не підлягає скасуванню з підстави, визначеної пунктом 7 цієї частини, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
43. Під час розгляду справи в порядку касаційного провадження Верховним Судом не виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
44. Є необґрунтованими посилання позивача у касаційній скарзі на правовий висновок Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладені в постанові від 05 липня 2017 року у справі №377/232/16-ц, та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 27 лютого 2019 року у справі №815/6096/17, оскільки правовідносини у вказаних справах та у справі, що розглядається, не є подібними. У справі № 377/232/16-ц спірні правовідносини виникли з приводу відшкодування шкоди особі, яка виконувала службові обов`язки з ліквідації наслідків на ЧАЕС та отримала ІІ групу інвалідності довічно. У справі №815/6096/17 предметом спору є дії Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації щодо видання наказів про встановлення надбавки за вислугу років та звільнення завідуючої Одеської обласної психолого-медико-педагогічної консультації.
45. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги.
46. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
47. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в цих рішеннях, тому касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.