ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 5011-34/6378-2012
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.07.2020 (головуючий суддя Спичак О.М.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2020 (головуючий Скрипка І.М., судді: Тищенко А.І. і Чорногуз М.Г.), прийняті за наслідками розгляду скарги багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми О.О. та скасування рішень
у справі № 5011-34/6378-2012
за позовом акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі- Банк)
до: 1) багатопрофільного підприємства "Солідарність" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Підприємство);
2) товариства з обмеженою відповідальністю "Диво-Світ" (далі - Товариство);
3) товариства з обмеженою відповідальністю "Солтрейд" (далі - ТОВ "Солтрейд"),
про стягнення 194 572 627,87 грн та 65 985,08 швейцарських франків.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
ВСТАНОВИВ:
Банк звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства, Товариства та ТОВ "Солтрейд" про стягнення 194 572 627,87 грн та 75 985,08 швейцарських франків.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2012, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2012 та Вищого господарського суду України від 06.02.2013, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Підприємства, ТОВ "Солтрейд" та Товариства на користь Банку заборгованість за кредитним договором від 18.08.2006 № 18106К31/2159 у розмірі 194 535 754,37 грн та 71 988,98 швейцарського франка, яка складається з: 173 143 570,82 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 20 163 679,33 грн - нараховані проценти за користування кредитом, 497 577,52 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 57 385,83 швейцарського франка - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, 376 546,67 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, 59 527,96 грн - 3 % річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту, 14 603,15 швейцарського франка - 3 % річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом, 155 059,99 грн - 3 % річних у зв`язку з несвоєчасним погашенням суми процентів за користування кредитом, 139 792,08 грн -інфляційні втрати у зв`язку з несвоєчасним погашенням кредиту та процентів за користування кредитом. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
25.02.2013 на виконання рішення господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.
07.07.2020 від Підприємства до господарського суду міста Києва надійшла скарга про визнання неправомірними дій приватного виконавця та скасування рішень, в якій скаржник просить: визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни щодо відкриття виконавчого провадження № 62227840, винесення постанов щодо розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, арешту майна боржника, розшуку майна боржника, арешту коштів боржника; опису та арешту майна (коштів) боржника, призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, у зв`язку з безпідставно відкритим виконавчим провадженням; скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни про відкриття виконавчого провадження від 01.06.2020, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 01.06.2020, постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 01.06.2020, постанову про арешт майна боржника від 01.06.2020, постанову про розшук майна боржника від 02.06.2020, постанову про арешт коштів боржника від 02.06.2020, постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2020, постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 15.06.2020, постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15.06.2020 у межах виконавчого провадження № 62227840, зняти арешт з коштів та майна боржника, накладений приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою Оленою Олександрівною згідно з постановою про арешт майна боржника від 01.06.2020, постановою про арешт коштів боржника від 02.06.2020, постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2020, постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15.06.2020 у межах виконавчого провадження № 62227840, скасувати розшук майна боржника, накладений постановою про розшук майна боржника від 02.06.2020 у межах виконавчого провадження № 62227840.
Скарга обґрунтована тим, що виконавче провадження безпідставно було відкрито приватним виконавцем на підставі заяви про примусове виконання рішення, яка була підписана з боку стягувача неуповноваженою особою. Вказані обставини, на думку заявника, вказують на відсутність підстав для вчинення приватним виконавцем дій стосовно виконання рішення, зокрема, накладення арешту на майно та грошові кошти боржника, розшук майна, стягнення витрат виконавчого провадження.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2020, частково задоволено скаргу Підприємства на дії приватного виконавця. Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни щодо відкриття виконавчого провадження № 62227840, винесення постанов щодо розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, арешту майна боржника, розшуку майна боржника, арешту коштів боржника, опису та арешту майна (коштів) боржника, призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, у зв`язку з безпідставно відкритим виконавчим провадженням. Скасовано постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни про відкриття виконавчого провадження № 62227840 від 01.06.2020, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 62227840 від 01.06.2020, про стягнення з боржника основної винагороди від 01.06.2020, про арешт майна боржника від 01.06.2020, про розшук майна боржника від 02.06.2020, про арешт коштів боржника від 02.06.2020, про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2020, про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 15.06.2020, про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15.06.2020 у межах виконавчого провадження № 62227840. Вирішено зняти арешт з коштів та майна боржника, накладений приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою Оленою Олександрівною згідно з постановою про арешт майна боржника від 01.06.2020, постановою про арешт коштів боржника від 02.06.2020, постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 05.06.2020, постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15.06.2020 у межах виконавчого провадження № 62227840. У задоволенні решти вимог Підприємства відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що вимоги скарги Підприємства в частині задоволення є обґрунтованими. В частині відмови у скасуванні розшуку майна боржника, запровадженого відповідно до постанови про розшук майна боржника від 02.06.2020 у межах виконавчого провадження № 62227840, суди визнали такі вимоги безпідставними, оскільки відповідні дії вчиняються саме на підставі вказаної постанови, щодо якої судом прийнято рішення про скасування. Тобто скасування у даному випадку відповідної постанови має своїм правовим наслідком припинення відповідної виконавчої дії.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Банк звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також на те, що судами ухвалені рішення без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Підприємства.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди:
- не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 727/4092/19, від 19.08.2020 у справі № 520/9978/18 та від 17.10.2019 у справі № 160/3407/19 щодо застосування законодавства у сфері діяльності приватних та державних виконавців;
- суди не надали належної правової оцінки доводам та доказам Банку, наданим ним у підтвердження повноважень його представника при вчиненні відповідних дій від імені Банку.
Від відповідачів відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі заяви від 01.06.2020 № 0000603/12491-20 Банку, яка від його імені підписана представником Дольським Д.В., приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою Оленою Олександрівною (далі - Виконавець) було прийнято постанову від 01.06.2020 про відкриття виконавчого провадження № 62227840 з примусового виконання наказу від 25.02.2013 господарського суду міста Києва у справі № 5011-34/6378-2012.
01.06.2020 Виконавцем також було винесено:
- постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 62227840;
- постанову про стягнення з боржника основної винагороди;
- постанову про арешт майна боржника від 01.06.2020.
02.06.2020 Виконавцем було винесено постанови про розшук майна боржника та про арешт коштів боржника та постанову про опис і арешт майна (коштів) боржника.
Також у межах виконавчого провадження № 62227840 Виконавцем було прийнято постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 15.06.2020 та постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15.06.2020.
Судами встановлено, що в якості доказу наявності повноважень на підписання від імені Банку заяви про примусове виконання судового рішення Виконавцю було надано довіреність від 25.05.2020 №0001000/11799-20.
Згідно із змістом вказаної довіреності Банк, місцезнаходження: м. Київ, вул. Антоновича, 127, в особі Голови Правління Мецгера Євгена Володимировича, який діє на підставі Статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2000 за № 1250, цією довіреністю уповноважує керівника напряму виконавчого провадження Управління примусового стягнення та супроводження процедури банкрутства Департаменту по роботі з непрацюючими активами Банку Дольського Дениса Валерійовича представляти інтереси Банку в органах державної виконавчої служби (державних виконавців) з питань примусового стягнення заборгованості за непрацюючими активами з боржників банку за виконавчими документами. Для цього представнику надається право (за винятком права на укладення мирової угоди з боржником та її підписання): подавати в органи державної виконавчої служби (державним виконавцям) заяви, з правом їх підпису, в тому числі заяви про примусове виконання рішення, заяви про повернення виконавчого документа стягувачу; пред`являти виконавчі документи до виконання в органи державної виконавчої служби (державним виконавцям); подавати в органи державної виконавчої служби (державним виконавцям) та отримувати від них у порядку, встановленому чинним законодавством України, оригінали та/або копії матеріалів, документів, надавати пояснення, довідки та іншу інформацію, що необхідні для проведення органами державної виконавчої служби (державними виконавцями) виконавчих дій; вчиняти всі інші юридично значимі дії, а також користуватися іншими правами, необхідними для реалізації представницьких повноважень за цією довіреністю.
Тобто виходячи зі змісту вказаної довіреності, Дольського Дениса Валерійовича було уповноважено на представництво інтересів Банку саме в органах державної виконавчої служби (державних виконавців), проте не під час примусового виконання рішення приватним виконавцем. Отже, повноваження на звернення від імені стягувача до приватного виконавця із заявою про примусове стягнення у Дольського Дениса Валерійовича були відсутні. Доказів зворотного матеріали виконавчого провадження не містять.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження"). Аналогічна правова норма викладена у статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
Систему органів примусового виконання рішень становлять: Міністерство юстиції України та органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (стаття 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").
Згідно із статтею 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Тобто нормами чинного законодавства чітко визначено систему органів, які здійснюють примусове виконання судових рішень, зокрема, передбачено право стягувачів на виконання рішень у порядку Закону України "Про виконавче провадження" шляхом звернення до органів державної виконавчої служби чи до приватних виконавців.
При цьому суди звернули увагу стягувача на те, що приватні виконавці ніяким чином не входять до структури органів державної виконавчої служби, а є окремими суб`єктами примусового виконання.
За висновками судів попередніх інстанцій, додані Виконавцем до заперечень на скаргу докази не є більш вірогідними та такими, що могли б спростувати обставини, які наведені у скарзі.
Зокрема, Виконавцем вказано, що після отримання від стягувача заяви про примусове виконання рішення, до якої було додано довіреність від 25.05.2020 № 0001000/11799-2, Виконавцем було витребувано у заявника докази наявності повноваження на представництво інтересів Банка саме у приватного виконавця.
Зі змісту пояснень Виконавця та стягувача вбачається, що на запит Виконавця було надано довіреність від 25.05.2020 № 0001000/11798-20, зі змісту якої вбачається, що останнього уповноважено на подання відповідних заяв приватним виконавцям.
Заперечення приватного виконавця були відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що на копії довіреності від 25.05.2020 №0001000/11798-20 штампу про реєстрацію Виконавцем вхідної документації не міститься, у додатках до заяви про примусове виконання судового рішення остання не вказана, у додатках до будь-якої іншої заяви, що пройшла відповідну реєстрацію, вона також відсутня. Тоді як інші заяви, наприклад, заява Банка від 02.06.2020 № 000603/12598-20, лист від 11.06.2020 №062/14-5916 (И-2020) комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" містять відмітку про реєстрацію вхідної документації.
Таким чином, суди дійшли висновку, що з копії довіреності від 25.05.2020 № 0001000/11798-20 не вбачається, що на момент відкриття виконавчого провадження остання була надана Дольським Денисом Валерійовичем на підтвердження наявності повноважень на представництво інтересів Банку.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
З огляду на те, що відсутні підстави вважати доданою до заяви про примусове виконання рішення копії довіреності від 25.05.2020 № 0001000/11798-20 та наявність останньої у Виконавця саме на момент прийняття рішення щодо відкриття виконавчого провадження, суди дійшли висновку, що дії Виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 62227840 є неправомірними, оскільки фактично стягувачем (Банком) не було у передбаченому чинним законодавством порядку ініційовано примусового виконання судового рішення у справі № 5011-34/6378-2012.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
З наведеного вбачається, що виконавчі дії, як то накладення арешту, розшук майна тощо, можуть вчинятися саме в межах певного виконавчого провадження.
З огляду на висновки суду щодо неправомірності дій Виконавця з відкриття виконавчого провадження № 62227840, винесення постанов щодо розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, стягнення з боржника основної винагороди, арешту майна боржника, розшуку майна боржника, арешту коштів боржника; опису та арешту майна (коштів) боржника, призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні також визнані судами такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.
Що ж до доводів Банка про наявність повноважень представника Дольського Д.В. представляти інтереси Банка у приватного виконавця на підставі довіреності від 25.05.2020 № 0001000/11799-20, то судом апеляційної інстанції зазначено, що представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності. Повноваження представника юридичної особи у виконавчому провадженні можуть бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до закону. Представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти така особа. Дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи у виконавчому провадженні можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або у виданій довіреності.
Статтею 1003 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Судами зазначено, що відповідно до довіреності від 25.05.2020 № 0001000/11799-20 представник Банку Дольський Д.В. був уповноважений діяти від імені Банку в одному- єдиному органі - органі державної виконавчої служби (державний виконавець). Крім того, зазначені в довіреності повноваження представника також були конкретизовані вказівкою на вчинення представником певних дій саме в органах державної виконавчої служби. Зокрема, Дольський Д.В. довіреністю від 25.05.2020 № 0001000/11799-20 був уповноважений: подавати в органи державної виконавчої служби (державним виконавцям) заяви з правом їх підпису, пред`являти виконавчі документи до виконання в органи державної виконавчої служби (державним виконавцям), подавати в органи державної виконавчої служби (державним виконавцям) та отримувати від них оригінали та/або копії матеріалів, документів, надавати пояснення, довідки та іншу інформацію, що необхідні для проведення органами державної виконавчої служби (державними виконавцями) виконавчих дій тощо.
Тобто представник Банку був обмежений не тільки тими правами та обов`язками, якими наділив його довіритель, а й, перш за все, обмежений суб`єктом, перед яким мав право представляти інтереси Банку, чим довіритель позбавив представника можливості у праві вибору суб`єкта примусового виконання судового рішення.
Також суди погодились з доводами представника Підприємства, що фраза: "вчиняти всі інші юридично значимі дії, а також користуватись іншими правами, необхідними для реалізації представницьких повноважень за цією довіреністю", на яку посилається Банк, свідчить про те, що всі ці інші юридично значимі дії представник Банка мав право вчиняти виключно в органах державної виконавчої служби.
Таким чином, Виконавець, приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження на підставі заяви, поданої представником Банку, який діяв згідно з довіреністю, якою обмежено коло його повноважень, необґрунтовано, на свій розсуд, витлумачила зміст довіреності, при цьому ототожнюючи органи державної виконавчої служби з приватним виконавцем.
Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють основи організації та діяльність з примусового виконання рішень, свідчить про те, що органи державної виконавчої служби та приватні виконавці є різними інститутами та окремими суб`єктами, які здійснюють примусове виконання рішень.
Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" було запроваджено змішану систему примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) та запроваджено новий інститут приватного виконавця.
Зазначеним Законом встановлено розмежування суб`єктів, які здійснюють примусове виконання рішень, а саме запроваджено їх поділ на органи, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, та на осіб, що виконують такі функції.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" систему органів примусового виконання рішень становлять: Міністерство юстиції України та органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Згідно із статтею 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" безпосереднє примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) у системі органів примусового виконання рішень здійснюють державні виконавці.
До осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), зазначений Закон відносить приватних виконавців, які мають статус суб`єкта незалежної професійної діяльності (стаття 16 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").
Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Тобто зазначений Закон також розмежовує суб`єктів, що здійснюють примусове виконання рішень.
Про те, що органи державної виконавчої служби та приватні виконавці є різними суб`єктами, уповноваженими вчиняти виконавчі дії, свідчить, перш за все, нерівність статусу зазначених суб`єктів.
Так, зокрема, приватні виконавці відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" обмежені у здійсненні примусового виконання певних рішень; статті 10, 18 вказаного Закону встановлюють різні вимоги до державних та приватних виконавців; державні та приватні виконавці мають відмінності у здобутті ними статусу суб`єкта примусового виконання судового рішення; на відміну від органів державної виконавчої служби, до приватного виконавця також висунуті додаткові вимогі щодо страхування своєї цивільно-правової відповідальності перед третіми особами (стаття 24 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"), офісу приватного виконавця тощо (стаття 26 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").
Зазначені відмінності слугують беззаперечним доказом того, що інститути органів державної виконавчої служби та приватних виконавців не є взаємозамінними поняттями.
Крім того, своїми неправомірними діями щодо відкриття виконавчого провадження Виконавець порушив таку засаду виконавчого провадження, як диспозитивність, визначену у пункті 6 частини першої статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та пункті 4 частини першої статті 2 Закон України "Про виконавче провадження".
Таким чином, у Виконавця були наявні усі законні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Враховуючи викладене, суди, розмежовуючи інститути органів державної виконавчої служби та приватних виконавців у системі органів, які здійснюють примусове виконання судових рішень, дійшли висновку про неправомірність дій Виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 62227840.
З метою відновлення порушених прав боржника суди дійшли висновку щодо доцільності зняття арешту, накладеного на майно та грошові кошти, який було накладено Виконавцем.
Водночас вимоги скарги у частині скасування розшуку майна боржника, запровадженого відповідно до постанови про розшук майна боржника від 02.06.2020 у межах виконавчого провадження № 62227840, судами визнані безпідставними, оскільки відповідні дії вчиняються саме на підставі постанови, щодо якої судом прийнято рішення про скасування. Тобто скасування у даному випадку відповідної постанови має своїм правовим наслідком припинення відповідної виконавчої дії.
Задоволення скарги Підприємства ніяким чином не призводить до порушення права Банку на судовий захист та виконання рішення суду, оскільки останній не позбавлений права та можливості звернутись до органів примусового виконання шляхом подання відповідної заяви через повноваженого представника.
Водночас Верховний Суд не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій щодо розмежування інститутів органів державної виконавчої служби та приватних виконавців у системі органів, які здійснюють примусове виконання судових рішень, а саме, що інститут органів державної виконавчої служби та приватних виконавців не є взаємозамінними поняттями, та вважає їх передчасними, оскільки відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Аналогічна норма міститься у статті 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Тобто вказані законодавчі акти врегульовують примусове виконання рішення як державними, так і приватними виконавцями.
При цьому суди, посилаючись на певні обмеження, які покладаються на приватних виконавці на підставі частини другої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження", не зазначили, чому такі обмеження розмежовують державних та приватних виконавців на різні інститути. У той час як Закон України "Про виконавче провадження", так і Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" врегульовують права та обов`язки як державних, так і приватних виконавців, а обмеження, які покладаються на приватних виконавців, фактично залишають право лише державним виконавцям вчиняти виконавчі дії щодо відповідних рішень.
Водночас судами не встановлено, що Виконавцем було відкрито виконавче провадження на виконання рішення, яке відповідно до вимог законодавства підлягає виконанню тільки державним виконавцем.
Єдиною підставою часткового задоволення скарги Підприємства було те, що зі змісту вказаної довіреності Дольського Дениса Валерійовича було уповноважено на представництво інтересів Банку саме в органах державної виконавчої служби (державних виконавців), а, не під час примусового виконання рішення приватним виконавцем. Отже, повноваження на звернення від імені стягувача до приватного виконавця з заявою про примусове стягнення у Дольського Дениса Валерійовича були відсутні.
При цьому судами попередніх інстанцій не надавалась оцінка діям Банку після подання її представником заяви на примусове виконання рішення суду у даній справі № 5011-34/6378-2012 на підставі наказу № 5011-34/6378-2012 від 25.02.2013, а саме оплаті відповідних виконавчих зборів, запереченню на скаргу Підприємства та подальшому оскарженню рішення про скасування постанов про відкриття виконавчого провадження, тобто чи є такі дії подальшим схваленням Банком дій його представника щодо подання заяви про примусове виконання рішення суду від імені Банку, що, у свою чергу, дало б можливість встановити наявність чи відсутність волевиявлення Банку в заяві, підписаній його представником на підставі відповідної довіреності, у сукупності з давністю розгляду справи та того, що виконання судового рішення - це завершальна стадія судового провадження, яка є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Крім того, судам у даному випадку при розгляді скарги потрібно було також дослідити, чи призвели встановлені ними недоліки у виконавчому провадженні до порушень прав боржника, оскільки наявність незначних недоліків у процедурі виконавчого провадження, які не призвели до порушень прав боржника, не можуть слугувати підставою для скасування рішень державного або приватного виконавців, результатом яких стало ефективне виконання судового рішення. Судова система не може використовуватись боржником як інститут, що перешкоджає виконанню судових рішень, оскільки такі дії є зловживанням правом на судовий захист.
Близький за змістом висновок, щодо зазначення у довіреності права представника на звернення державної виконавчої служби та подання таким представником відповідної заяви до приватного виконавця викладений у постанові Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 160/3407/19.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Зважаючи на викладене, оскаржувані рішення підлягають скасуванню, а справа у цій частині - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та докази, в тому числі зазначені у даній постанові, об`єктивно оцінити відповідні докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти законне і обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України, Верховний Суд