ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/7252/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. - Невмержицького В. П. (адвокат), Проценко О. М. (адвокат),
Акціонерного товариства "Українська залізниця" - Кузьміної Г. А. (адвокат),
Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця" - Алексенко В.Ю. (адвокат),
Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" -не з`явився,
розглянув касаційну скаргу ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П.
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 (судді: Гаврилюк О. М. - головуючий, Майданевич А. Г., Сулім В. В.)
і касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 (суддя Літвінова М.Є.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі за позовом ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П.
до 1. Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця",
2. Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця"
про стягнення 8 557 835,42 доларів США (що еквівалентно 228 774 731,56 грн) та 83 336 537,26 грн
і за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
до ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П.,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - Державне територіально-галузеве об`єднання "Південно-Західна залізниця",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",
про визнання зобов`язання припиненим та зобов`язання вчинити дії.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Банк), правонаступником якого є ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. (VR Global Partners, L.P.), звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-3759/2-1 від 29.12.2011 (далі - кредитний договір) у сумі 8 557 835,42 доларів США та 83 336 537,26 грн, а саме заборгованості за кредитом - 8 500 000 доларів США; заборгованості за процентами - 57 835,42 доларів США; пені за кредитом - 67 183 097,66 грн; пені за процентами - 466 302,17 грн; 3% річних за тілом кредиту - 15 023 935,63 грн; 3% річних за процентами - 133 201,80 грн; штрафу - 530 000 грн.
Позов обґрунтовано невиконанням Залізницею належним чином взятих на себе зобов`язання за кредитним договором щодо погашення кредиту та сплати процентів у визначені договором строки.
2. Залізниця подала до суду зустрічний позов до ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. про:
- визнання зобов`язання Залізниці в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами, передбаченого пунктом 3.2 кредитного договору, припиненим з дати закінчення терміну повернення кредиту - 22.12.2014;
- зобов`язання ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. направити кошти, сплачені Державним територіально-галузевим об`єднанням "Південно-Західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно-західна залізниця") та Залізницею після 22.12.2014 на погашення простроченої до сплати суми кредиту.
Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом зазначив, що відповідно до пункту 2.2 кредитного договору, дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.12.2014, проте банк неправомірно продовжує нарахування відсотків за кредитом в розмірі 10,65% річних. Таким чином, просить суд визнати зобов`язання Залізниці в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами за кредитним договором припиненими з 22.12.2014.
Зважаючи на погоджену сторонами у пункті 3.5 кредитного договору черговість зарахування платежів, згідно із заявленими зустрічними вимогами, кошти сплачені ДТГО "Південно-Західна залізниця" та в подальшому Залізницею на погашення неправомірно нарахованих відсотків за користування кредитними коштами після 22.12.2014 повинні бути скеровані на погашення суми кредиту (тіла кредиту).
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 позовні вимоги ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. задоволено частково: стягнуто з Залізниці на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. заборгованість за кредитом у сумі 8 500 000 доларів США; заборгованість за процентами у сумі 57 835,42 доларів США; пені за кредитом у сумі 64 954 699,74 грн; пені за прострочення сплати процентів у сумі 18 025,26 грн, в іншій частині в позові відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
4. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що Залізниця в порушення покладеного кредитним договором обов`язку свої зобов`язання щодо погашення кредиту та сплати процентів у визначені договором строки не виконала, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Право кредитодавця нараховувати передбачені проценти за кредитом у розмірі встановленому в договорі не припиняється після 22.12.2014, що є підставою для відмови у задоволенні зустрічного позову у справі.
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 в частині стягнення заборгованості за процентами у сумі 57 835,42 доларів США та пені за прострочення сплати процентів у сумі 18 025,26 грн скасовано, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову; в частині відмови у стягненні 3% річних, рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови; у решті рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 залишено без змін.
6. Постанову апеляційного суду обґрунтовано тим, що компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. за договором купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 отримала право вимоги до Залізниці за тілом кредиту у сумі 8 500 000 доларів США. Оскільки поняття "права вимоги" у цьому випадку не охоплює жодних прав та обов`язків щодо надмірно сплачених коштів в рахунок погашення процентів, суд апеляційної інстанції відхилив доводи Залізниці про необхідність направлення сплачених ДТГО "Південно-західна залізниця" та Залізницею після 22.12.2014 процентів на погашення простроченого до сплати тіла кредиту.
Щодо позовних вимог про стягнення пені на тіло кредиту у сумі 67 183 097,66 грн, суд апеляційної інстанції зазначив таке.
Згідно з пунктом 5.3 кредитного договору за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит Позичальник сплачує за кожен день прострочення сплати Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення та нараховується щоденно.
Позивач звернувся до суду з позовом 04.05.2017, а тому до вимог про стягнення пені на тіло кредиту за загальний період прострочення виконання відповідачем його договірного грошового зобов`язання з 24.04.2016 до 04.05.2016 у сумі 2 228 397,92 грн суд застосував спеціальні строки позовної давності за заявою відповідача (є додатком до відзиву поданого суду 15.06.2017).
З огляду на те, що правильність розрахунку пені за тілом кредиту у сумі 67 183 097,66 грн підтверджено висновком експертів від 30.11.2018 № 15736/18-72/15737/18-71/23234-23236/18-71/23237/18-72, з урахуванням застосування до вимог про стягнення пені за кредитом наслідків спливу строків позовної давності, апеляційний суд погодився з судом першої інстанції щодо присуджено до стягнення з Залізниці в межах заявленого позову пеню за прострочення сплати кредиту у сумі 64 954 699, 74 грн.
Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що умовами кредитного договору не передбачено інший розмір процентів після прострочення грошового зобов`язання, тому на переконання колегії суддів апеляційної інстанції нарахуванню підлягають проценти за неправомірне користування кредитом відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за процентною ставкою 3% річних за період з 01.04.2017 по 23.04.2017, що стало підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Залізниці процентів за неправомірне користування кредитом відповідно до статті 625 ЦК України за процентною ставкою 10,65% річних за період з 01.04.2017 по 23.04.2017 у сумі 57 835,42 доларів США із прийняттям нового рішення у цій частині про відмову в позові.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що після настання строку повернення кредиту, а саме 22.12.2014, позичальник самостійно та в добровільному порядку сплачував проценти за користування кредитом в розмірі 10,65% річних. Так, у призначеннях платежу позичальником зазначалося: "погашення % за відповідний період, нарахованих на прострочену кредитну заборгованість за кредитним договором". Таким чином, на переконання апеляційного суду матеріалами справи підтверджується, що позичальник самостійно та в добровільному порядку здійснював платежі в рахунок погашення процентів за користування кредитом, а не в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту. Крім того, як зазначила колегія суддів апеляційної інстанції, в матеріалах справи відсутні докази, що позичальник звертався до банку (первісного кредитора) з вимогою зарахувати кошти, сплачені як погашення процентів, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту, а також матеріали справи не містять доказів, що банк самостійно здійснив зарахування коштів, сплачених як погашення процентів за користування кредитом, в рахунок погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту, однак з умов договору не вбачається положень про автоматичне здійснення зарахування коштів, сплачених позичальником як процентів за користування кредитом, на погашення тіла кредиту.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення в частині стягнення з Залізниці 3% річних нарахованих на тіло кредиту за період з 23.12.2014 по 23.04.2017 у сумі 15 023 935,63 грн відповідно до статті 625 ЦК України та відмові у цій частині у задоволенні позовних вимог, оскільки суд першої інстанції не врахував, що Залізниця в добровільному порядку сплачувала проценти за прострочення сплати кредиту у сумі 10,65% річних.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначила про те, що вимога позивача за зустрічним позовом про визнання зобов`язання Залізниці в частині сплати відсотків за користування кредитними коштами відповідно до пункту 3.2. договору припиненими з дати закінчення терміну повернення кредиту - 22.12.2014 не є ефективним способом захисту прав скаржника та жодним чином не відновлює будь-яке його порушене право, оскільки, зазначена вимога фактично є вимогою про встановлення певного факту, а саме факту припинення зобов`язань позичальника за договором, що, в свою чергу, відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не відноситься до компетенції господарських судів.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
7. У касаційній скарзі ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами у сумі 57 835,42 доларів США і пені на проценти у сумі 18 025,26 грн змінити шляхом зміни її мотивувальної частини, виключивши висновки, що умовами кредитного договору не передбачено інший розмір процентів після закінчення строку повернення кредиту, а тому за період з 01.04.2017 по 23.04.2017 підлягають нарахуванню проценти за неправомірне користування кредитом за процентною ставкою 3 % річних відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а саме: виключити абзац 2 на сторінці 13, абзаци 3-6 на сторінці 16, абзаци 3-4 на сторінці 17 постанови; викласти в такій редакції абзац 8 на сторінці 16 постанови: "Таким чином, враховуючи, що умовами кредитного договору (пунктом 3.2.) передбачено інший розмір процентів після прострочення грошового зобов`язання, тому відповідно до статті 625 ЦК України позивач має право на нарахування процентів за неправомірне користування кредитом за процентною ставкою 10,65% річних за період з 01.04.2017 по 23.04.2017".
8. У касаційній скарзі Залізниця просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 в частині стягнення з Залізниці заборгованості за кредитом у сумі 8 500 000,00 доларів США та пені за кредитом у сумі 64 954 699,74 грн, а також відмови в задоволенні зустрічного позову Залізниці скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені первісних позовних вимог ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. відмовити повністю, зустрічні позовні вимоги Залізниці про визнання зобов`язання Залізниці в частині сплати процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором припиненими з 22.12.2014 та зобов`язання направити кошти, сплачені ДТГО "Південно-Західна залізниця" та Залізницею після 22.12.2014 на погашення простроченої до сплати основної суми кредиту, задовольнити.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
9. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 902/5/19, від 02.07.2020 у справі № 910/18618/17 стосовно того, що якщо сторони бажають врегулювати свої правовідносини щодо стягнення річних у порядку частини 2 статті 625 ЦК України іншим способом, ніж той, який передбачено цією нормою, то таке регулювання повинно бути самостійною умовою договору, воно не може ототожнюватися з умовами договору про стягнення процентів за правомірне користування кредитом, передбаченими статтею 1048 цього Кодексу, оскільки законодавець не ототожнює підстави правомірного та неправомірного користування кредитними коштами.
На переконання скаржника судом апеляційної інстанції неправильно застосуванні положення частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки умовами кредитного договору (пункт 3.2) сторони передбачили право кредитора нараховувати проценти (10,65% річних) як до настання кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного пунктом 2.2. кредитного договору (проценти за правомірне користування кредитом), так і після його настання до дати повного фактичного погашення кредиту (проценти за неправомірне користування кредитом), що, в свою чергу, охоплюється диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.
При цьому, як зазначає заявник касаційної скарги, Залізниця погоджувалася та добровільно виконувала умови кредитного договору, у тому числі, щодо сплати процентів за користування кредитом до повного погашення кредитної заборгованості, включаючи проценти на прострочену заборгованість у встановленому у договорі розмірі.
10. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України Залізниця посилається на те, що судом апеляційної інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а також скаржник зазначив, що судом застосовано норми статті 549 ЦК України та статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) без врахування положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 № 1669-VII.
Залізниця вважає, що висновки, зроблені Північним апеляційним господарським судом про відмову в стягненні відсотків за користування кредитом поза межами строку кредитування та про відмову в задоволенні зустрічної позовної вимоги є взаємозаперечливими. Скаржник вважає, що після закінчення строку кредитування Банк втратив право нараховувати відсотки, відповідно до погодженої сторонами черговості зарахування платежів, кошти, що сплачені ДТГО "Південно-Західна залізниця" та в подальшому Укрзалізницею на погашення неправомірно нарахованих процентів за користування кредитними коштами після 22.12.2014 (підтвердження сплати відсотків за користування кредитними коштами та контррозрахунок позовних вимог наявні в матеріалах справи) повинні бути направлені Банком на погашення основної суми кредиту. Після дати остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту оплачено проценти у сумі 3 150 625,01 дол. США, тому, на думку Залізниці, у випадку зарахування цих коштів на погашення основної суми кредиту, заборгованість за тілом кредиту становитиме замість заявлених та неправомірно стягнутих судом першої та апеляційних інстанцій 8 500 000 доларів США - лише 5 349 374,99 доларів США.
Узагальнені доводи інших учасників справи
11. ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. у відзиві на касаційну скаргу Залізниці просить залишити її без задоволення, оскільки судові рішення в частині, оскаржуваній Залізницею, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Компанія зазначає, що відсутні підстави зменшення тіла кредиту та, відповідно, для перерахунку пені.
Залізниця у відзиві на касаційну скаргу ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П., заперечуючи проти її задоволення, зазначало, що у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 Велика Палати Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення - підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 зазначеного Кодексу як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Розгляд справи
12. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 910/7252/17 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 20.04.2021.
13. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Залізниці на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 910/7252/17 і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 20.04.2021.
14. Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 15.04.2021 у зв`язку з запланованою відпусткою судді Зуєва В. А. визначено у справі № 910/7252/17 колегію суддів у складі: Чумак Ю.Я. - головуючий, Дроботова Т. Б., Багай Н. О.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15. 29.12.2011 Банк та ДТГО "Південно-Західна залізниця" (Позичальник) укладено кредитний договір, за умовами якого:
- Банк зобов`язувався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 12 500 000 доларів США (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, а Позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти встановлені цим договором (пункт 2.1);
- кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 22.12.2014. Позичальник здійснює повернення кредиту шляхом перерахування коштів на рахунок відкритий в Банку (пункт 2.2 у редакції договору про внесення змін та доповнень від 28.09.2012 № 20-3384/2-1);
- кредит надається із наступним цільовим призначенням: виконання програми капітальних інвестицій (пункт 2.3);
- за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або плати за кредит позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом "факт/факт" від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення (пункт 5.3 в редакції договору про внесення змін та доповнень від 28.09.2012 № 20-3384/2-1).
16. Про виконання Банком кредитного договору свідчать меморіальний валютний ордер від 30.12.2011 № 2; виписка з особового рахунку ДТГО "Південно-Західна залізниця" щодо перерахування грошових коштів в сумі 12 500 000 доларів США з призначенням платежу "видача кредиту на виконання програми капітальних інвестицій згідно кредитного договору № 20-3759/2-1 від 29.12.2011р.".
17. Випискою з поточного рахунку ДТГО "Південно-Західна залізниця" підтверджено часткову сплату тіла кредиту в сумі 4 000 000 доларів США 06.04.2015.
18. За користування кредитними коштами відповідно до умов договору у періоді до 05.04.2017 сплачувались проценти, які погашені сумою 6 237 202,13 доларів США.
19. За наданим розрахунком банку заборгованість відповідача за нарахованими станом на 24.04.2017 процентами складає 57 835,42 доларів США.
20. Оскільки відповідачем прострочено сплату кредиту та допущено порушення строків сплати процентів Банком здійснено нарахування суми пені у сумі 67 183 097,66 грн за тілом кредиту за період прострочення з 24.04.2016 по 23.04.2017, та у сумі 466 302,17 грн за прострочення сплати процентів у періоді з 24.04.2016 по 23.04.2017.
21. Положеннями пункту 3.9 договору у редакції договору про внесення змін від 29.12.2011 № 20-3776/2-1 встановлено обов`язок позичальника забезпечити щомісячні надходження грошових коштів на поточні рахунки у банку у сумі не менше 300 000 000 грн; у разі порушення (невиконання) позичальником з будь-яких підстав зобов`язань передбачених цим пунктом, Банк має право стягнути з позичальника штраф у розмірі 20 000 грн за кожен випадок невиконання; сплата штрафу не звільняє позичальника від належного виконання зобов`язань за цим договором.
22. За період невиконання зазначених умов договору за кількістю випадків 24 (березень - липень 2015 року, вересень 2015 року - березень 2017 року) Банком заявлено до стягнення штраф у сумі 480 000 грн.
23. Посилаючись на порушення позичальником положень пунктів 3.2.7, 5.3 договору застави майнових прав від 29.12.2011 № 20-3767/3-1 в частині надання документів про продовження термінів дії договорів, майнові права за якими передані в заставу банку (термін дії договорів, майнові права за якими передані в заставу - 31.12.2014), Банком заявлено до стягнення штраф за невиконання зазначених умов договору застави у сумі 50 000 грн.
24. Висновком експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 30.11.2018 № 15736/18-72/15737/18-71/23234-23236/18-71/23237/18-72 документально підтверджено отримання кредитних коштів в сумі 12 500 000 доларів США, повернення частини кредиту в сумі 4 000 000 доларів США, а також заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 57 835,40 доларів США.
25. 22.02.2019 між Банком (первісний кредитор) та ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. (новий кредитор) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. перейшли права вимоги до позичальника за договором.
Позиція Верховного Суду
26. Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Залізниці відкрите з підстав, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а касаційну скаргу ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. обґрунтовану підставами, передбаченими пунктом 2 зазначеної норми, - залишити без задоволення з огляду на таке.
28. Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
29. Предметом позову у справі, яка розглядається, за первісним позовом є вимоги Банку (правонаступником якого є ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П.) про стягнення з Залізниці (яка є правонаступником ДТГО "Південно-західна залізниця") заборгованості за кредитним договором у сумі 8 557 835,42 доларів США та 83 336 537,26 грн, а саме заборгованості за кредитом - 8 500 000 доларів США; заборгованості за процентами - 57 835,42 доларів США; пені за кредитом - 67 183 097,66 грн; пені за процентами - 466 302,17 грн; 3% річних за тілом кредиту - 15 023 935,63 грн; 3% річних за процентами - 133 201,80 грн; штрафу - 530 000 грн.
При цьому, предметом зустрічного позову Залізниці була вимога про визнання зобов`язання щодо сплати процентів припиненим, у задоволенні якої судами відмовлено з урахуванням положень статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на правові висновки неодноразово сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, з підстав встановлення судами того, що позовна вимога про визнання зобов`язання Залізниці в частині сплати процентів за користування кредитними коштами, що передбачені пунктом 3.2 договору, припиненими з дати закінчення терміну повернення кредиту (22.12.2014), не є ефективним способом захисту прав скаржника та жодним чином не відновлює будь-яке його порушене право. При цьому, суди зазначили, що така вимога фактично є вимогою про встановлення певного факту, а саме факту припинення зобов`язань позичальника за договором, що, в свою чергу, відповідно до статті 20 ГКК України не відноситься до компетенції господарських судів.
Посилаючись на неправомірність нарахування кредитором процентів після закінчення визначеного договором строку кредитування, Залізниця також просила зобов`язати ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. направити кошти, сплачені ДТГО "Південно-західна залізниця" та Залізницею після 22.12.2014 на погашення простроченої до сплати суми кредиту відповідно до встановленої пунктом 3.5 договору черговості, яка є базою для нарахування всіх інших заявлених до стягнення сум заборгованості.
Щодо касаційної скарги ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П.
30. Як уже зазначалося, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. є пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (стаття 1048 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Водночас, за змістом частини 2 статті 625, статті 1050 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися внаслідок невиконання позичальником обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.
Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625, статті 1050 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17.
У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Відтак, зі спливом строку кредитування припиняється право позикодавця нараховувати проценти за кредитом.
Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.
Таким чином, у постановах Великої Палати Верховного Суду розмежовано випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує кошти, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною 1 статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання".
У пункті 6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 також зазначено, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
31. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи судовий розгляд справи № 910/7252/17, з урахуванням правових позицій щодо застосування частини 1 статті 1047, частини 1 статті 1050 та статті 625 ЦК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, дійшов висновку, що у спірних правовідносинах проценти за користування кредитом у розмірі 10,65 % річних, які визначені пунктом 3.2 кредитного договору, як плата за наданий кредит відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України підлягають нарахуванню в межах погодженого сторонами строку кредитування - до 22.12.2014 включно (пункт 2.2 договору), а за період прострочення виконання грошового зобов`язання - з 23.12.2014 по дату погашення заборгованості, як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
З огляду на неправомірність нарахування кредитором процентів на підставі пункту 3.2 договору за користування кредитом після 22.12.2014, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не підлягають нарахуванню та задоволенню вимоги про стягнення пені та 3 % річних, нарахованих на такі проценти.
32. ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. у касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми матеріального права, а саме частини 2 статті 625 ЦК України та необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанова від 04.06.2020 у справі № 902/5/19 та від 02.07.2020 у справі № 910/18618/17.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.
Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
У постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 902/5/19 та від 02.07.2020 у справі № 910/18618/17 викладено висновок стосовно того, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.
Цей висновок зроблено Верховним Судом з посиланням, у тому числі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.
З огляду на зміст вимог процесуального закону, а саме частини 2 статті 287 ГПК України, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
33. Проте зміст касаційної скарги ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. щодо оскарження судових рішень у справі на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України свідчить про незгоду скаржника із висновками суду апеляційної інстанції щодо застосування положень статей 625 і 1048 ЦК України у спірних правовідносинах, однак не містить належного обґрунтування для відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду.
Таким чином, касаційну скаргу ВІЕР Глобал Партнерс, Л. П. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 910/7252/17 щодо оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.