ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/551/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 (колегія суддів: Разюк Г. П., Принцевська Н. М., Савицький Я. Ф.) та
ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 (суддя Цісельський О. В.),
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос"
про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 у справі
за позовом Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос")
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент"
про визнання недійсним правочину,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст обставин справи
1.1. У березні 2016 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" (далі -Уповноважена особа ФГВФО) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський Девелопмент" (далі - ТОВ "Шевченківський Девелопмент"), в якому просила визнати недійсним правочин із заліку зустрічних однорідних вимог, вчинений ТОВ "Шевченківський Девелопмент" на підставі повідомлення про зарахування однорідних вимог від 18.12.2014 для зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 1000008548 від 02.07.2014 про приєднання до публічного договору № 1 банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2014 вклад "Постійний клієнт" 13 міс" вид вкладу "ПосК13м11$", що укладений між Публічним акціонерним товариством "Імексбанк" (далі - АТ "Імексбанк") та ОСОБА_1 (далі - договір банківського вкладу) і за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 80/12 від 24.09.2012 (далі - кредитний договір).
1.2. Уповноважена особа ФГВФО зазначала, що строк виконання зобов`язань відповідача за кредитним договором не настав, як не настав і строк виконання зобов`язань позивача перед ОСОБА_1 за договором банківського вкладу, оскільки той не вимагав повернення депозиту до укладення договору № 1 від 18.12.2014 про відступлення права вимоги вкладу відповідачу, а тому на підставі статті 601 Цивільного кодексу України залік зустрічних однорідних вимог не міг відбутися. Крім того позивач зазначав про фіктивність проведеного заліку зустрічних однорідних вимог, оскільки навіть після цього заліку відповідач продовжував сплачувати відсотки, нараховані на всю суму заборгованості.
1.3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.04.2016, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 05.10.2016, відмовлено Уповноваженій особі ФГВФО у задоволенні позову.
1.4. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що, відповідно до умов кредитного договору, позичальнику (ТОВ "Шевченківський Девелопмент") було надано право у будь-який час достроково повернути всі транші кредиту, але не пізніше 10.10.2016, окрім того позичальник має право достроково повністю або частково погасити нараховані проценти. Господарські суди встановили, що відповідно до умов договору банківського вкладу вкладник ( ОСОБА_1 ) має право звернутися до АТ "Імексбанк" з письмовою вимогою про повернення суми вкладу або його частини до закінчення строку розміщення вкладу, зазначеного в договорі про приєднання до договору за 31 календарний день. Зазначеним договором банківського вкладу (депозиту) передбачено, що вкладник має право достроково припинити договір з письмовим повідомленням банку за 31 календарний день. Тому господарські суди дійшли висновків, що при укладенні правочину із заліку зустрічних однорідних вимог від 18.12.2014 було дотримано встановлені статтею 601 Цивільного кодексу України та статтею 203 Господарського кодексу України умови для зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме - настання строку виконання зобов`язання за обома договорами.
1.5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" (далі - ТОВ "ФК "Геліос") звернулося 04.09.2020 до Господарського суду Одеської області із заявою про заміну позивача (кредитора) правонаступником, в якій просило суд замінити в межах справи № 916/551/16 первісного позивача АТ "Імексбанк" на його правонаступника (нового позивача) ТОВ "ФК "Геліос".
Підставою для такої заміни заявник визначив договір № 108 про відступлення прав вимоги, укладений 11.10.2019 між АТ "Імексбанк" та ТОВ "ФК "Геліос", предметом якого, зокрема, було відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним між АТ "Імексбанк" та ТОВ "Шевченківський девелопмент", який був предметом розгляду у справі № 916/551/16.
1.6. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.09.2020 заяву ТОВ "ФК "Геліос" про заміну позивача правонаступником задоволено, здійснено заміну первісного позивача АТ "Імексбанк" його правонаступником - ТОВ "ФК "Геліос".
1.7. ТОВ "ФК "Геліос" звернулося 14.09.2020 до Господарського суду Одеської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 у цій справі, в якій заявник просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
1.8. Заявник зазначав, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 у справі № 522/4097/16-ц, яке набрало законної сили 27.08.2020, позов ТОВ "ФК "Геліос" до ОСОБА_1 та ТОВ "Шевченківський Девелопмент", за участю третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - АТ "Імексбанк", про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги задоволено, визнано недійсним договір відступлення права вимоги № 1 від 18.12.2014, укладений між ТОВ "Шевченківський Девелопмент" та ОСОБА_1 (далі - договір відступлення права вимоги від 18.12.2014)
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 у задоволенні заяви ТОВ "ФК "Геліос" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 відмовлено, покладено на заявника витрати по сплаті судового збору за розгляд заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення в сумі 2067,00 грн.
2.2. Місцевий господарський суд зазначив, що рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 у справі № 522/4097/16-ц не є нововиявленою обставиною в розумінні Господарського процесуального кодексу України, оскільки на час вирішення справи його не існувало.
2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Геліос" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 у справі № 916/551/16 - без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що станом на час прийняття судом рішення у справі № 916/551/16, договір відступлення права вимоги від 18.12.2014 був чинним та не був скасований, в тому числі у судовому порядку. Про недійсність зазначеного договору було відомо позивачу, саме вона була підставою позову та предметом оцінки в даній справі судами усіх інстанцій, якими договір оцінено як дійсний та законний. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 визнано недійсним зазначений договір з тих же підстав, що відхилені судом при розгляді цієї справи, а отже здійснено переоцінку тих доказів, які вже оцінювалися господарськими судами у процесі розгляду справи № 916/551/16. Суд, пославшись на частину 4 статті 320 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що прийняття місцевим судом рішення у справі № 522/4097/16-ц не є нововиявленою обставиною у розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 та ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.10.2020, ТОВ "ФК "Геліос" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким заяву ТОВ "ФК "Геліос" про перегляд рішення Господарського суду Одеської області за нововиявленими обставинами задовольнити в повному обсязі.
3.2. Скаржник зазначає про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 320 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що обставина недійсності договору відступлення права вимоги від 18.12.2014 є істотною для цієї справи обставиною, яка встановлена рішенням суду у справі № 522/4097/16-ц, і не була раніше відома позивачу. На думку скаржника, цей доказ міг би призвести до іншого результату судового розгляду у справі, що розглядається. При цьому скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 19/5009/1481/11, від 02.07.2018 у справі № 922/3388/15, від 27.11.2019 у справі № 908/55/17 щодо застосування статті 320 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ТОВ "ФК "Геліос" підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
4.2. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції про залишення без змін ухвали місцевого суду про відмову у задоволенні заяви ТОВ "ФК "Геліос" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 у цій справі.
4.3. Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно частини 4 до статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
4.4. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя, як така, не суперечить положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) за умови відсутності зловживання (пункти 27 - 28 рішення від 18.11.2004 у справі "Правєдная проти Росії" та пункт 46 рішення від 06.12.2005 у справі "Попов проти Молдови"). Однак, при цьому ЄСПЛ наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції потрібно тлумачити в світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (рішення Суду у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999). Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (пункти 51 - 52 рішення Суду у справі "Рябих проти Росії" від 24.06.2003; ухвала Суду щодо прийнятності заяви N 62608/00 "Агротехсервіс проти України"; пункти 42-44 рішення Суду у справі "Желтяков проти України" від 09.06.2011).
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (пункти 27 - 34 рішення Суду у справі "Праведная проти Росії" від 18.11.2004).
4.5. Згідно з частиною 4 статті 320 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
Отже обставини, які виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, апеляційній, касаційній скаргах/відзивах на такі скарги, або обставини, які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, не можуть визнаватися нововиявленими. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи, або ті обставини, яких не існувало на момент вирішення спору.
4.6. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.08.2018 у справі № 19/5009/1481/11, на яку посилається скаржник, вирішуючи питання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у зв`язку з ухваленням судом рішення у іншій справі про недійсність правочину після ухвалення рішення, яке переглядається за нововиявленими обставинами, суд дійшов висновку про те, що нововиявленою обставиною може бути встановлений рішенням суду факт недійсності договору в силу закону. Виходячи з положень статті 236 Цивільного кодексу України, ця обставина існувала на момент винесення рішення суду, яке є предметом перегляду за нововиявленими обставинами, однак стала відомою після прийняття рішення в межах іншої справи. Тобто, хоча рішення про недійсність правочину прийнято після ухвалення рішення, що переглядається, проте сам по собі факт недійсності правочину існував і раніше, а відомо про це стало лише після набрання законної сили рішенням про його недійсність. Таким чином, це нововиявлена обставина, а не новий доказ.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02.07.2018 у справі № 922/3388/15, від 27.11.2019 у справі № 908/55/17, на які посилається скаржник.
4.7. Зокрема, у справі № 922/3388/15 суд касаційної інстанції, здійснюючи перегляд ухвали апеляційного господарського суду, якою відмовлено в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови апеляційного господарського суду, зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що заявник як нововиявлену обставину визначає не саме рішення господарського суду, а встановлений цим рішенням факт недійсності договору про переведення боргу. Тобто, суд касаційної інстанції зазначив, що нововиявленою обставиною у даній справі є не рішення суду, а обставина, яка цим рішенням встановлена. Тому, виходячи з норм статті 236 Цивільного кодексу України, така обставина існувала на момент винесення рішення апеляційним господарським судом, однак стала відомою при винесенні рішення в межах іншої судової справи.
4.8. У справі № 908/55/17 суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до положень статті 236 Цивільного кодексу України, частиною 1 якої унормовано, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, і такі обставини вже існували під час розгляду справи № 908/55/17 в господарському суді по суті позовних вимог. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення суду, яким визнано недійсним договір, укладений між учасниками спору, є нововиявленою обставиною в розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ця істотна для справи обставина існувала на час прийняття судом рішення у справі № 908/55/17, не була встановлена судом та не могла бути відома заявнику, який звернувся з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, на час розгляду справи № 908/55/17.
4.9. Предметом позову у цій справі, що розглядається, були матеріально-правові вимоги про визнання недійсним правочину із заліку зустрічних однорідних вимог, який вчинений ТОВ "Шевченківський Девелопмент" на підставі повідомлення про зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.12.2014 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за договором банківського вкладу, що укладений між АТ "Імексбанк" та ОСОБА_1, та за кредитним договором, який був укладений між АТ "Імексбанк" і ТОВ "Шевченківський Девелопмент".
4.10. Звертаючись із заявою про перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 14.04.2016 за нововиявленими обставинами, позивач зазначив, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 у справі № 522/4097/16-ц визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 18.12.2014, укладений між ТОВ "Шевченківський девелопмент" та ОСОБА_1 . На підставі договору відступлення права вимоги від 18.12.2014 ТОВ "Шевченківський девелопмент" набуло право вимоги за договором банківського вкладу та у подальшому звернулося 18.12.2014 до АТ "Імексбанк" із повідомленням про зарахування зустрічних однорідних вимог. Оскільки договір про відступлення права вимоги визнаний недійсним у судовому порядку та, відповідно до частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України, є недійсним з моменту його вчинення, ТОВ "Шевченківський девелопмент" не набуло прав кредитора за договором банківського вкладу, тому були відсутні підстави для зарахування зустрічних однорідних вимог.
4.11. Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення, суди попередніх інстанцій зазначили, що станом на час прийняття судом рішення у цій справі договір відступлення права вимоги від 18.12.2014 був чинний та не був скасований. Окрім того суд апеляційної інстанцій зазначив, що про недійсність зазначеного договору було відомо позивачу, вона була підставою позову та предметом оцінки судами у цій справі, і суди зазначали про дійсність та законність договору. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 23.07.2020 у справі № 522/4097/16-ц здійснено переоцінку тих доказів, які вже оцінювалися судами у процесі розгляду цієї справи, відтак прийняття зазначеного рішення у справі № 522/4097/16-ц не є нововиявленою обставиною у розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України.
4.12. Відповідно до статті 320 Господарського процесуального кодексу України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Отже, до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи.
Водночас статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.
Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 Цивільного кодексу України).
4.13. Таким чином,з огляду на встановлення рішенням Приморського районного суду від 23.07.2020 у справі № 522/4097/16-ц, яке набрало законної сили 27.08.2020 та було чинним під час звернення ТОВ "ФК "Геліос" із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі, факту недійсності договору відступлення права вимоги від 18.12.2014, що був підставою для звернення відповідача із заявою про залік зустрічних однорідних вимог, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про необґрунтованість заяви ТОВ "ФК "Геліос" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду. Оскільки нововиявленою обставиною у даній справі є не рішення суду, а обставина, яка цим рішенням встановлена - недійсність договору. Зазначена обставина містить наявність всіх складових для розуміння її як нововиявленої: по-перше, існування на час розгляду справи, по-друге, ця обставина не могла бути відома заявникові на час розгляду цієї справи, по-третє, істотність обставини для розгляду цієї справи (тобто, врахування її судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
4.14. Отже, викладені скаржником підстави касаційного оскарження частково отримали підтвердження під час касаційного провадження, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що ухвалені за неправильного тлумачення статті 320 Господарського процесуального кодексу України, а справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.