ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2021 року
м. Київ
cправа № 910/4535/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Гогусь В.О.,
та представників
Офісу Генерального прокурора: Савицька О.В.,
позивача: Нежурбіда М.Г.,
відповідача: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "РЕМБУДРЕСТАВРАЦІЯ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021
та рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2020
у справі № 910/4535/20
за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "РЕМБУДРЕСТАВРАЦІЯ"
про розірвання договору та повернення земельної ділянки,
В С Т А Н О В И В:
Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "РЕМБУДРЕСТАВРАЦІЯ" (далі - ТОВ ВКФ "РЕМБУДРЕСТАВРАЦІЯ") про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовані істотним порушенням відповідачем умов договору оренди земельної ділянки № 62-6-00223 від 26.04.2005 в редакції угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 27.04.2016, що проявилось у систематичній несплаті орендної плати (більше 6 місяців), у зв`язку з чим за відповідачем обліковується податковий борг у розмірі 293 554, 81 грн. та у порушенні строків забудови земельної ділянки у термін, передбачений договором. Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом, прокурор вказував на бездіяльність Київської міської ради, якою не вжито заходів цивільно-правового реагування щодо повернення землі територіальній громаді, у зв`язку з чим, відповідно до ст.131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявні підстави для вжиття Київською місцевою прокуратурою № 3 заходів представницького характеру шляхом пред`явлення даного позову з метою захисту інтересів держави.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2020 (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 (колегія суддів у складі: Мальченко А.О. - головуючий, Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.), позов задоволено повністю. Розірвано договір оренди земельної ділянки (вул. Електротехнічна, 5 у Деснянському районі м. Києва, 0,9849 га., кадастровий номер: 8000000000:62:020:0030) від 21.04.2005, укладений між Київською міською радою та ТОВ ВКФ "РЕМБУДРЕСТАВРАЦІЯ", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за № 308, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26.04.2005 за № 62-6-00223 у редакції угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 27.04.2016, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрованої в реєстрі за № 116. Зобов`язано ТОВ ВКФ "РЕМБУДРЕСТАВРАЦІЯ" повернути Київській міській раді земельну ділянку (вул. Електротехнічна, 5 у Деснянському районі м. Києва, 0,9849, кадастровий номер: 8000000000:62:020:0030) у стані, придатному для її подальшого використання.
Судами обох інстанцій встановлено, що між Київською міською радою (орендодавцем) та ТОВ ВКФ "РЕМБУДРЕСТАВРАЦІЯ" (орендарем) 21.04.2005 укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 26.04.2005 за № 62-6-00223 у книзі записів державної реєстрації договорів), відповідно до предмету якого позивач, на підставі рішення Київської міської ради від 21.10.2004 за № 605/2015, за актом приймання-передачі передає, а відповідач приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 2.1. договору об`єктом оренди відповідно до договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Електротехнічна, 5 у Деснянському районі м. Києва; розмір - 0,9849 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування виробничої бази; кадастровий номер - 8000000000:62:020:0030.
Договір укладено на 10 років. (п. 3.1. договору).
Визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який відповідач вносить позивачеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотка від її нормативної оцінки. (п. п. 4.1., 4.2. договору).
Орендна плата вноситься відповідачем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно рівними частинами протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на рахунок №33218812500004, КЕКД 13050200 у УДК у м. Києві, МФО 820019. Отримувач: ФУ у Деснянському районі м. Києва, ідентифікаційний код 26077891. (п. 4.5. договору).
Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 43. договору).
Положеннями п. 8.4 договору, зокрема, визначено, що відповідач зобов`язаний завершити забудову земельної ділянки в строки встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.
Умовами п. 11.4 договору, зокрема, передбачено, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою позивача у випадку систематичної несплати відповідачем орендної плати (протягом трьох місяців поспіль), порушення строків завершення забудови земельної ділянки, встановлених п. 8.4 договору.
Угодою про поновлення договору оренди земельної ділянки від 27.04.2016 термін дії договору продовжено на 10 років.
Як вбачається з листа ГУ ДПС у м. Києві від 26.11.2019 № 9244/9/26-15-17-0-09, податковий борг відповідача з орендної плати за землю становить 293 554,81 грн.
Департаментом земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснено обстеження земельної ділянки за договором, за результатами якого складено акт від 13.11.2019 № 19-0779-03, в якому, зокрема, зафіксовано, що земельна ділянка огороджена, земельна ділянка захаращена побутовим сміттям, на ділянці ростуть зелені насадження (дерева, кущі), земельна ділянка вільна від капітальних споруд.
Крім того, як вбачається з листа Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 22.03.2019 № 073-2742, станом на час надання відповіді останнім не видавалось, не реєструвалось документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Електротехнічна, 5.
Посилаючись на вказані обставини, а також з огляду на нездійснення захисту інтересів держави Київською міською радою, як уповноваженим органом у спірних правовідносинах, прокурор звернувся до суду з позовом у даній справі.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наявності у відповідача податкового боргу з орендної плати за землю за договором у розмірі 293 554,81 грн., що підтверджується листом ГУ ДПС у м. Києві від 26.11.2019 № 9244/9/26-15-17-0-09 та свідчить про допущене відповідачем істотне порушення умов договору в частині здійснення своєчасної сплати орендної плати, що є підставою для його розірвання; водночас, відповідач не отримав у Департаменті з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва дозвільних документів, що надають особі право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Електротехнічна, 5; незабудова відповідачем земельної ділянки, на підставі п. 11.4 договору, є окремою підставою для його розірвання; враховуючи, що спірний договір підлягає розірванню у судовому порядку, керуючись ст. 34 Закону України "Про оренду землі" та п. 7.1 договору, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога про повернення позивачеві земельної ділянки за договором підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції посилаючись на те, що апеляційний суд неправильно застосував положення ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.09.2020 у справі № 923/129/17, від 28.09.2020 у справі № 924/768/18, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18. Крім цього, суди обох інстанцій встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів, що є підставою для скасування їх рішень в силу п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України, а саме: докази, здобуті прокурором в рамках досудового розслідування, можуть бути використані в рамках даної господарської справи лише за наявності дозволу на розголошення таких відомостей відповідно до ст. 222 КПК України. Проте з відповіді Офісу Генеральної прокурати, наданої на адвокатський запит, вбачається, що відносно відповідача не здійснюються досудові розслідування. Таким чином, очевидним є необхідність надання письмового дозволу органу досудового розслідування на розголошення окремих матеріалів кримінального провадження, в якому відповідач не є учасником, як того прямо вимагає ст. 222 КПК України; в порушення ст.ст. 113, 118 ГПК України та всупереч пропущення прокуратурою строків для подання відзиву, суд апеляційної інстанції все одно врахував відзив прокуратури, поданий з пропущенням строків, чим фактично визнав факт надання прокурору переваги, що призвело до встановлення судом обставин справи на підстав недопустимих доказів.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2021 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.04.2021 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 16.04.2021.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.04.2021 від Київської міської прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий у встановлений в ухвалі від 01.04.2021 строк, у якому прокурор просить касаційне провадження закрити на підставі п. 4 ч. 1 ст. 296 ГПК України.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення прокурора і представника позивача, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Щодо підстави відкриття касаційного провадження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.09.2020 у справі № 923/129/17, від 28.09.2020 у справі № 924/768/18, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 1311 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України ).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:
"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.08.2020 у справі 914/1844/18.
Враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду, касаційна інстанція враховує встановлені судами обставини, відповідно до яких зверненню прокурора з даним позовом передувало відповідне листування з Київською міською радою та Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу щодо використання спірної земельної ділянки з порушенням умов договору оренди (листи від 22.05.2019, 26.06.2019, 26.11.2019). Як правильно зазначив апеляційний суд, Київська міська рада в силу наданих їй повноважень як власника землі повинна була знати про допущену відповідачем заборгованість з орендної плати та невжиття товариством заходів щодо будівництва виробничої бази.
В подальшому прокурор звернувся до Київської міської ради з повідомленням в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" про те, що місцевою прокуратурою вживаються заходи спрямовані на пред`явлення позову в інтересах Київської міської ради до ТОВ ВКФ "РЕМБУДРЕСТАВРАЦІЯ" про розірвання договору оренди земельної ділянки №62-020-030 та повернення земельної ділянки Київській міській раді.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що прокурором було дотримано вимоги процесуального законодавства при зверненні до суду з позовом у даній справі та належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора до суду, а відтак Верховний Суд не може погодитися з твердженням скаржника про не доведення прокурором "нездійснення" позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки встановлені у справі та наведені прокурором обставини свідчать про тривалу бездіяльність уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави.
Посилання скаржника на окремі висновки Верховного Суду, викладені у постановах 09.09.2020 у справі № 923/129/17, від 28.09.2020 у справі № 924/768/18, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18, колегією суддів відхиляються, оскільки вони були зроблені з урахуванням конкретних обставин кожної справи. При цьому Верховний Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Так само і дотримання прокурором розумності строку для звернення до суду з позовом є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку, і в даному спорі Суд не вбачає порушень норм права апеляційним судом при вирішенні питання дотримання прокурором положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" при зверненні до суду з позовом у даній справі.
Що ж до тверджень скаржника про те, що з листопада 2019 року Київською міською радою самостійно вживаються заходи щодо розірвання договору оренди земельної ділянки від 26.04.2005 №62-6-00223, а саме розміщено проект рішення Київської міської ради №3727 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки на вул. Електротехнічній, 5 у Деснянському районі від 26 квітня 2005 року №62-6-00223 (зі змінами), укладеного між Київською міською радою та ТОВ ВКФ "РЕМБУДРЕСТАВРАЦІЯ", який включено до порядку денного на пленарне засідання Київської міської ради призначене на 14.02.2020, то вони визнані апеляційним судом безпідставними, оскільки відповідачем не подано доказів прийняття Київською міською радою рішення про розірвання договору оренди станом на момент звернення прокуратурою до суду з позовом 01.04.2020.
Враховуючи імперативні приписи ст. 300 ГПК України, Верховний Суд обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.
З наведених мотивів Верховний Суд вважає помилковими доводи скаржника щодо застосування апеляційним судом положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09.09.2020 у справі № 923/129/17, від 28.09.2020 у справі № 924/768/18, від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18 та констатує, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 53 ГПК України щодо умов такого звернення. За таких обставин правильним є висновок апеляційного суду про наявність у цьому випадку законних підстав для представництва інтересів держави прокурором.
Що ж до доводів відповідача про те, що суди обох інстанцій встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів, що є підставою для скасування їх рішень в силу п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
У касаційній скарзі її заявник не зазначає які саме конкретні докази були отримані з порушенням встановленого законом порядку. При цьому з тексту оскаржуваної постанови вбачається, що відповідач стверджував про недопустимість копії листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради від 04.04.2019 вих. №055-3978 та копії листа ГУ ДПС у м. Києві від 19.02.2020 вих. №2/9/26-15-10-02-09.
Колегія суддів зазначає, що в основу оскаржуваних судових рішень покладені докази: *в частині висновків про систематичну несплату орендних платежів - лист ДПС у м. Києві від 26.11.2019 № 9244/9/26-15-17-0-09; *в частині висновків про несвоєчасну забудову орендованої земельної ділянки - акт обстеження земельної ділянки Департаментом земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.11.2019 № 19-0779-03 та лист Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 22.03.2019 № 073-2742 про те, що станом на час надання відповіді, департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Електротехнічна, 5.
Таким чином, оскільки підставою для скасування судового рішення відповідно до положень п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України є порушення норм процесуального права, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, однак суди обох інстанцій не покладали в основу своїх рішень в частині встановлення обставин справи ті докази, на які відповідач посилається як недопустимі, колегія суддів не здійснює перегляд висновків судів щодо встановлення законності отримання таких доказів, а тому відхиляє доводи скаржника викладені у касаційній скарзі в цій частині.
Що ж до посилань скаржника на те, що в порушення ст.ст. 113, 118 ГПК України та всупереч пропущення прокуратурою строків для подання відзиву, суд апеляційної інстанції врахував відзив прокуратури, поданий з пропущенням строків, чим фактично визнав факт надання прокурору переваги, що призвело до встановлення судом обставин справи на підстав недопустимих доказів, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
При цьому ані вказана стаття, а ні положення інших статей, які входять до Глави 5 "Докази та доказування" ГПК України не відносить відзив до доказів у господарській справі, оскільки відзив є процесуальним документом, у якому учасник справи викладає свої заперечення щодо відповідної заяви іншого учасника справи.
Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, до спірного відзиву прокуратури на апеляційну скаргу відповідача не було додано жодних доказів на підтвердження певних обставин справи, а з тексту оскаржуваної постанови не вбачається прийняття ним будь-яких доказів у зв`язку з поданням такого відзиву.
Таким чином, доводи скаржника про прийняття апеляційним судом відзиву прокуратури, та, як результат, встановлення обставин справи на підставі підстав недопустимих доказів є помилковими.
Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій про наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором у даному випадку у, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із віднесенням судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, на заявника касаційної скарги.
Інші доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Керуючись ст.ст. 300, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд,-