ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 380/2427/20
адміністративне провадження № К/9901/2775/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 380/2427/20
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року (колегія суддів: головуючий суддя Судова-Хомюк Н.М., судді Пліш М.А., Шинкар Т.І.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернулася до суду з позовом до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494), у якому просила:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік календарної вислуги;
1.2. зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 календарних років у сумі 49861,03 грн;
1.3. визнати протиправними дії Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) в частині нарахування і виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889;
1.4. зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у загальній сумі 3975,03 грн;
1.5. визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо не нарахування ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2019 роки загальним терміном 47 календарних дні;
1.6. зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2017 роки загальним терміном 47 календарні днів у сумі 19528,50 грн;
1.7. зобов`язати Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової допомоги при звільненні, невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку) за період із 01.10.2019 по день фактичного розрахунку виплату одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористану додаткову відпустку із розрахунку 405,66 грн в день.
1.8. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, відповідно до отриманих документів щодо грошового забезпечення вбачається, що під час проходження військової служби та звільнення з неї відповідач протиправно не виплатив позивачу одноразове додаткове грошове забезпечення - одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, компенсацію за невикористану додаткову відпустку та допомогу на оздоровлення. Позивач вважає, що розмір невиплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні із розрахунку 50% місячного грошового забезпечення за 8 календарних років становить 49861,03 грн, розмір компенсації за невикористану додаткову відпустку становить 19528,50 грн та 3975, 03 грн складає допомога на оздоровлення за 2016-2017 роки. З огляду на те, що відповідачем не проведено з позивачем при звільненні повного розрахунку, відповідач несе відповідальність передбачену КЗпП, тому позивач має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні, зокрема виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2.1. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року позов задоволено частково.
2.2. Визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік календарної вислуги.
2.3. Зобов`язано Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 календарних років у сумі 49861,03 грн.
2.4. Визнано протиправними дії Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) в частині нарахування і виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889.
2.5. Зобов`язано Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 у загальній сумі 3975,03 грн.
2.6. Визнано протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо не нарахування ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2019 роки.
2.7. Зобов`язано Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2017 роки.
2.8. У решті позовних вимог відмовлено.
2.9. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звільнення позивача її календарна вислуга становить 8 років, а пільгова - 11 років 8 місяців 16 днів, а тому відповідно до частини другої статті 15 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач набула право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Оскільки перед звільненням додаткова грошова винагорода на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, а тому така винагорода не може вважатись одноразовою. Також суд вказав на те, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2013-2017 роки. Так, припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізоване у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Стосовно нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової допомоги при звільненні, невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку) зазначено, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки заявлена передчасно та її вирішення в судовому порядку є можливим лише після фактичного нарахування та виплати позивачу відповідних сум.
3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
3.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що протилежний висновок суду першої інстанції суперечить правовому регулюванню спірних правовідносин та встановленим фактичним обставинам справи, висновкам щодо застосування норм права, викладеним у постановах Верховного Суду.
ІІІ. Касаційне оскарження
4. Не погоджуючись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
4.1. Підставою звернення з касаційною скаргою позивач зазначила пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
4.2. На обґрунтування підстав оскарження зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.04.2018 у справі №806/2104/17 та від 24.11.2020 у справі №822/3008/17, відповідно до яких одноразова грошова допомога при звільненні виплачується за наявності 10 років вислуги і не ставиться у залежність від терміну календарної вислуги.
4.3. Також звертає увагу на невраховані судом апеляційної інстанції висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.10.2019 у справі №520/3505/19, від 28.02.2020 у справі №817/1427/17, від 14.04.202 у справі № 820/3719/18, від 09.07.2020 у справі №826/2807/18, від 10.07.2020 у справі №760/8406/16-а, від 14.07.2020 у справі №820/1784/17, від 23.07.2020 у справі №240/5273/18, від 30.09.202 у справі №295/5273/18, від 16.10.2020 у справі №826/4043/16, від 19.10.2020 у справі №826//2205/17.
4.4. Вказує, що ці висновки Верховного Суду зводяться до того, що щомісячна додаткова винагорода є складовою місячного грошового забезпечення та має враховуватись у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку одноразових видів грошового забезпечення (одноразових виплат), розрахунковою величиною для яких є місячне грошове забезпечення.
4.5. Крім цього, позивач вважає наявними підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції і в частині відмови у задоволенні вимог позову щодо компенсації за невикористану відпустку, оскільки в цій частині суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги та переглянув судове рішення суду першої інстанції в цій частині, яка не оскаржувалась позивачем. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у цих правовідносинах, висловлені у постанові від 16.05.2019 у справі №620/4218/18, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.
5. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив проти висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову та просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Крім іншого вказав про те, що позивач звернулася до суду з цим позовом поза межами встановленого процесуальним законом строку.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
6. Наказом начальника 93 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України (Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) від 29.08.2019 №2434-ос прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту та наказом від 30.09.2019 №269-ос ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення.
7. Календарна вислуга років ОСОБА_1 станом на 30.09.2019 становить 8 років, а пільгова - 11 років 8 місяців 16 днів.
8. Відповідно до відомостей особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 та архівних відомостей за 2016-2017, 2019 роки до грошового забезпечення позивача не включено одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення, передбачену статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у допомогу на оздоровлення у 2016 році та 2017 році не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
9. 28.12.2019 року адвокат позивача Каверін С.М. звернувся до Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) із запитом, у якому просив:
надати відомості про надання ОСОБА_1 за період 2013-2019 роки додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 або проведення останній при звільненні виплати компенсації за вказану відпустку;
нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за 2013-2019 роки;
надати розрахунки нарахованих та виплачених сум компенсації за невикористання вказаних вище відпусток із зазначенням утриманих сум.
10. На цей запит Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) надав відповідь №12/213, у якій повідомив, що під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, передбачена частиною четвертою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період не вважається такою, що є не використаною. Оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період надання деяких додаткових відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена, тому грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки, що передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не нараховувалась.
11. Вважаючи, що відповідач під час проходження позивачем військової служби та звільнення з неї протиправно не виплатив одноразове додаткове грошове забезпечення - одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, компенсацію за невикористану додаткову відпустку та допомогу на оздоровлення без виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, а тому здійснив несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
12. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
13. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
14. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
15. Згідно із статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
16. Частиною 2 статті 15 цього Закону передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
17. Відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
18. Абзацами 1, 2 частини четвертої вказаної статті встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
19. Підпунктом 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" (в редакції згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року за №704, яка набрала чинності з 01.01.2016) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
20. Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
21. Абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
22. Абзацом 3 частини четвертої цієї статті встановлено, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
23. Частиною 8 цієї ж статті визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
24. Відповідно до частини дев?ятнадцятої вказаної статті надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
VI. Позиція Верховного Суду
25. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Отже, перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
28. Підставою для відкриття касаційного провадження в цій справі стало посилання позивачем на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
29. Суди попередніх інстанцій встановили, що спірні правовідносини виникли у зв?язку із тим, що, на думку позивача, при звільненні їй не виплачено одноразове додаткове грошове забезпечення - одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, компенсацію за невикористану додаткову відпустку, а також виплачено допомогу на оздоровлення без врахування виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
30. Аналізуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а також вирішуючи питання щодо правильності їх застосування судом апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначає таке.
31. Перед усім Верховний Суд враховує те, що з огляду на зміст касаційної скарги, перегляду в касаційному порядку підлягає рішення суду апеляційної інстанції в частині скасування судового рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні вимог позивача.
32. Щодо виплати одноразової допомоги при звільненні у зв`язку із звільненням із військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік календарної вислуги Верховний Суд зазначає таке.
33. Відповідно до змісту частини другої статті 15 Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у разі звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
34. Верховний Суд звертає увагу, що ця правова норма не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги.
35. Також Верховний Суд наголошує, що поняття "календарна вислуга років" застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: "в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби". При цьому умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" є наявність "вислуги 10 років і більше".
36. Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 та від 24.11.2020 у справі №822/3008/17.
37. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звільнена з військової служби на підставі підпункту "а" пункту 2 частини п?ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (у зв`язку із закінченням строку контракту).
38. Також суди встановили, що на момент звільнення позивача її календарна вислуга становила 8 років, а пільгова - 11 років 8 місяців 16 днів.
39. За вказаних обставин Верховний Суд констатує, що відповідно до правил частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач як така що має вислугу більше 10 років набула право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (8 років).
40. Таким чином Верховний Суд зазначає, що є неправильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки така виплачується за наявності 10 років календарної вислуги.
41. Водночас, висновок суду першої інстанції про задоволення цієї частини позовних вимог є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному правовому регулюванню.
42. Разом з цим Верховний Суд вказує про помилкове посилання судом апеляційної інстанції на висновки, що викладені Верховним Судом 10 червня 2020 року у справі №400/2324/19, оскільки у цій справі суд касаційної інстанції не ухвалював постанову за наслідками перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій у касаційному порядку, натомість постановив ухвалу від 10.06.2020 року про повернення касаційної скарги скаржнику.
43. Згідно з частиною п?ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
44. Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
45. Отже, вказана ухвала не є судовим рішенням Верховного Суду, про яке зазначено у статті 242 КАС України, а тому викладені у ній висновки не є висновками щодо застосування норм права.
46. Щодо питання включення додаткової грошової винагороди у розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислено одноразову грошову допомогу при звільненні та допомогу на оздоровлення позивачу за 2016 та 2017 року, що виплачені при її звільненні з військової служби Верховний Суд зазначає таке.
47. Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для виплати позивачу одноразової грошової допомоги без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди став наказ від 30.09.2019 №269-ос, відповідно до якого позивачу виплачено одноразову грошову допомогу у разі звільнення відповідно до вимог Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 25.06.2018 №558.
48. З огляду на це Верховний Суд вважає за необхідне наголосити, що застосовуючи інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, слід враховувати пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
49. Верховний Суд зауважує, що частиною четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Міністру оборони України надано повноваження визначати лише порядок виплати грошового забезпечення. Водночас, право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення, Законом не віднесено до компетенції Міністра оборони України. Вказані критерії (розмір, види) можуть бути змінені лише законодавцем.
50. За цих обставин Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.
51. Згідно із частиною другою та частиною третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
52. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
53. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
54. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
55. Суди попередніх інстанцій встановили, що перед звільненням додаткова грошова винагорода на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця.
56. За цих обставин така винагорода не може вважатись одноразовою.
57. Отже, спірна щомісячна винагорода відповідає ознакам додаткового виду щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
58. Виходячи з вказаного правового регулювання спірних правовідносин та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи Верховний Суд констатує наявність правових підстав для задоволення вимог позивача, крім визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний рік календарної вислуги; зобов`язання її нарахувати та виплатити; а також вимог про визнання протиправними дій відповідача в частині нарахування і виплати позивачу допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889; про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
59. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у вказаній частині вимог є неправильним, натомість протилежний висновок суду першої інстанції відповідає нормативно-правовому регулюванню.
60. Водночас, Верховний Суд враховує ту обставину, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Ухвалюючи постанову від 06.02.2019 в означеній справі Велика Палата Верховного Суду вказала на аналогічне правове регулювання.
61. При цьому Верховний Суд погоджується з доводами відповідача про те, що правовий висновок у цій справі Велика Палата Верховного Суду висловила щодо правовідносин, які не є тотожними і вказана обставина унеможливлює врахування висновків, викладених у цьому судовому рішенні, під час вирішення справи №380/2427/20.
62. Втім, Верховний Суд звертає увагу, що правовідносини у справі №380/2427/20 як і у справі №522/2738/17 мають однакове правове регулювання, а саме: Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Різницю становить лише місце несення служби позивачів у цих справах (прикордонник та військовослужбовець) та підзаконні нормативно-правові акти (Інструкції).
63. За цих обставин Верховний Суд вважає можливим взяти до уваги зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду в частині висловлених мотивів щодо правил застосування нормативно-правових актів з огляду на їх ієрархію.
64. Щодо вимог позивача визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо не нарахування їй при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013-2019 роки загальним терміном 47 календарних днів Верховний Суд зазначає таке.
65. Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
66. Абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
67. Абзацом 3 частини четвертої цієї статті встановлено, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
68. Частиною 8 цієї ж статті визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
69. Відповідно до частини дев?ятнадцятої вказаної статті надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
70. Верховний Суд наголошує, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо надання додаткових відпусток, останні набули відповідне право на них, а тому у разі неотримання цих відпусток мають право на отримання передбаченої законом відповідної грошової компенсації.
71. Суд зауважує, що припинення надання відпусток на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (право) може бути реалізоване у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду; 2) виплата грошової компенсація такої відпустки.
72. Застосування вказаних правових норм відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18.
73. Суди попередніх інстанцій встановили, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з нею розрахунок в частині нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2013-2017 роки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
74. З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в цій частині.
75. Водночас, протилежний висновок суду апеляційної інстанції є помилковим.
76. Крім цього, Верховний Суд наголошує, що межі апеляційного перегляду визначено статтею 308 КАС України.
77. Відповідно до частин першої та третьої цієї статті суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
78. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
79. Втім, апеляційна скарга відповідача не містить доводів та вимог стосовно позовних вимог, які стосуються невиплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
80. Проте, незважаючи на це, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статті 308 КАС України здійснив перегляд судового рішення суду першої інстанції в указаній частині.
81. Означене свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
82. За цих обставин Верховний Суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні вказаних вимог.
83. Водночас, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення цих вимог позову є правильним.
84. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційної скарги щодо обґрунтованості судових рішень Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
85. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
86. Також Верховний Суд не бере до уваги доводи, висловлені відповідачем у відзиві на касаційну скаргу позивача про те, що вона звернулася до суду з цим позовом поза межами встановленого процесуальним законом строку, оскільки, виходячи з встановлених статтею 341 КАС України меж касаційного перегляду, суд касаційної інстанції наділений повноваженням переглядати судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а не доводів відзиву на таку касаційну скаргу.